Постанова

від 16.04.2018 по справі 910/10583/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. Справа№ 910/10583/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Власова Ю.Л.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Слюсаренко А.О. - адвокат

від відповідача: Оплачко В.І. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 08.02.2018, повний текст якого складений 16.02.2018

у справі № 910/10583/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Шансік

до Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України

про стягнення 175 680,65 грн.

та за зустрічним позовом Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Шансік

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 111-114), заявлено про стягнення основного боргу в сумі 86 300 грн. за надані за договором про надання консультаційних послуг № 1-08 від 05.08.2013, але неоплачені послуги, 3 % річних в сумі 7 781,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 81 599,46 грн.

Зустрічний позов заявлено про визнання фіктивним договору № 1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2018, повний текст якого складений 16.02.2018, у справі № 910/10583/17 первісний позов задоволено у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду переконливих доказів того, що укладений між сторонами договір містить ознаки фіктивності, оскільки позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач (за зустрічним позовом) внаслідок укладення договору намагався досягти правового результату - надати передбачені договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено надання спірних послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо заперечень відповідача за первісним позовом проти задоволення позовних вимоги суд першої інстанції зазначив про наступне:

- посилання відповідача на те, що спірний договір укладався в іншому проміжку часу, ніж серпень-листопад 2013 року, та на те, що, на думку відповідача, строк надання спірних послуг, акт про їх надання та пролонгування дії договору мають внутрішні протиріччя, судом першої інстанції відхилено як необґрунтовані, оскільки такі доводи останнього не мають під собою жодного правового підґрунтя;

- відхиляючи посилання відповідача на те, що позивач не міг надавати визначені договором послуги та що необхідності у наданні позивачем таких послуг у відповідача не було, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено у відзиві на позовну заяву, які саме норми (пункти) Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37, порушив позивач, надаючи послуги відповідачеві на підставі укладеного між сторонами договору, в той час як щодо необхідності (чи відсутності потреби) у наданні позивачем таких послуг відповідачу - судом першої інстанції враховано положення ч. 1 ст. 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положення ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору;

- з приводу ненадання позивачем звітів конкретних послуг і що вони в себе включали, суд першої інстанції відзначив, що укладений між сторонами договір не містить положень (пунктів) щодо обв'язку виконавця надавати такі звіти замовнику;

- доводи відповідача стосовно того, що про укладений між сторонами договір відповідачеві стало відомо лише з даної позовної заяви (первісного позову) та що у відповідному періоді ані в податковому, ані в бухгалтерському звіті дана заборгованість відсутня, судом першої інстанції також до уваги не прийняті, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин, як-то відповідну довідку, підписану керівником та головним бухгалтером відповідача тощо;

- стосовно того, що підписантом договору є ОСОБА_5, який в подальшому був звільнений від виконання обов'язків підрозділу, проте не повернув печатку підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу, суд першої інстанції зазначив, що як спірний договір, так і додаткові угоди до нього укладені сторонами та підписані в період, коли зазначена особа була повноважним представником відповідача, а щодо неповернення гр. ОСОБА_5 печатки підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу, суд зазначив, що такі обставини не можуть слугувати підставою для несплати вартості наданих позивачем послуг.

Не погоджуючись з рішенням, Науково-технологічний алмазний концерн Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 по справі № 910/10583/17 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник послався на те, що спірне рішення прийнято судом без повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, певні висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає повному скасуванню.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, фактично скопіювавши текст відзиву на позовну заяву.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2018 справа № 910/10583/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки відповідачем не направлено доданих до апеляційної скарги документів позивачу за первісним позовом, а саме: копій довіреності від 07.07.2017 та платіжного доручення № 209 від 22.02.2018.

За таких обставин, ухвалою від 19.03.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази направлення позивачу за первісним позовом листом з описом вкладення копій довіреності від 07.07.2017 та платіжного доручення № 209 від 22.02.2018.

23.03.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання, до якого, серед іншого, додані фіскальний чек № 2843 від 22.03.2018 та опис вкладення, які свідчать про направлення позивачу за первісним позовом копій довіреності від 07.07.2017 та платіжного доручення № 209 від 22.02.2018.

Ухвалою від 23.03.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 910/10583/17;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 02.04.2018.

- сторонами роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

Розпорядженням № 09.1-08/874/18 від 02.04.2018, у зв`язку перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10583/17.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2018 справа № 910/10583/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Власов Ю.Л., Пашкіна С.А.

Станом на 03.04.2018 до Київського апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило, з огляду на що ухвалою суду від 03.04.2018 справу призначено до розгляду на 16.04.2018.

Під час розгляду справи представник відповідача за первісним позовом апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

05.08.2013 позивач за первісним позовом як виконавець (далі Товариство) та відповідач за первісним позовом як замовник (далі Концерн) уклали договір №1-08 про надання консультаційних послуг (далі Договір) (а.с. 18-20 т. 1), в п. 1.1 якого погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Товариство зобов'язується протягом визначеного в договорі строку надавати Концерну консультаційні послуги з питань комерційної діяльності, керування, оподаткування, фінансових та економічних питань, пов'язаних з виробничою діяльністю Концерну з надання послуг з тимчасового проживання у будинку за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 29, а саме:

- забезпечення надання послуг з тимчасового проживання належного рівня;

- залучення осіб для тимчасового проживання;

- порядок ціноутворення;

- консультування з питань оподаткування;

- інші питання щодо надання послуг з тимчасового проживання, а замовник зобов'язувався оплачувати надані послуги.

Згідно п. 1.2 Договору термін надання послуг 31.12.2014.

Відповідно до п. 2.1 Договору Товариство прийняло на себе зобов'язання, зокрема, надавати останньому визначені цим Договором послуги, забезпечувати якість наданих послуг відповідно із вимогами, яким такі послуги звичайно повинні відповідати, в той час як в п. 2.3 Договору Концерн прийняв на себе зобов'язання приймати від Товариства результати надання послуг шляхом підписання акта надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам Договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим Договором.

В п. 3.2 Договору сторони погодили, що здавання послуг Товариством та приймання їх результатів Концерном оформлюється Актом надання послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг.

Підписання Акта надання послуг представником Концерну є підтвердженням і відсутності претензій з його боку (п. 3.3 Договору).

В п. 3.1. Договору сторони домовились, що вартість передбачених Договором послуг складає 86 300 грн. без ПДВ. Концерн здійснює оплату послуг Товариству протягом 10-ти робочих з дня підписання акта надання послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 6.1 Договору).

Згідно з п. 6.2 Договору закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

01.10.2013 сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору (а.с. 22 т. 1), в якій погодили викласти п.п. 3.1 та 6.1 Договору в такій редакції:

- вартість передбачених Договором послуг складає 86 300 грн. без ПДВ. Концерн здійснює оплату послуг Товариству до 30.06.2014 шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства;

- Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань.

Звертаючись до суду з первісним позовом, Товариство посилається на те, що ним за Договором надано послуги на загальну суму 86 300 грн., проте Концерн в порушення прийнятих на себе за Договором зобов'язань їх не оплатив.

На доказ надання спірних послуг Товариством до матеріалів справи залучено копію акту надання послуг № 1 від 01.11.2014 (а.с. 23 т. 1), який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Проте Концерн майнові вимоги Товариства не визнає і, в свою чергу, звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання Договору фіктивним.

Враховуючи предмети первісного та зустрічного позові в цій справі, колегія суддів вважає за доцільне спочатку розглянути вимогу зустрічного позову.

Суд першої інстанції у задоволенні вимог зустрічного позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , встановлює, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Згідно з п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Концерн у заперечення проти первісного позову та в обґрунтування зустрічного позову зазначає про те, що:

- Договір укладався в іншому проміжку часу, ніж серпень-листопад 2013 року та що, на думку Концерну, строк надання таких послуг, акт про їх надання та пролонгування дії договору мають внутрішні протиріччя;

- Товариство не могло надавати визначені Договором послуги, оскільки для отримання службового житла необхідно було дотримання вимог Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37;

- Концерн не потребував у спірних послугах, адже впродовж всього часу експлуатації відомчого житлового будинку попит на житло серед працівників підприємств, які входять до складу Концерну перевищував наявний житловий фонд;

- Товариством не надано звітів конкретних послуг і що вони в себе включали;

- про наявність Договору Концерну стало відомо лише з даної позовної заяви (первісного позову), тому у відповідному періоді ані в податковому, ані в бухгалтерському звіті дана заборгованість не відображена;

- підписантом договору з боку Концерну є ОСОБА_5, який в подальшому був звільнений від виконання обов'язків підрозділу, проте не повернув печатку підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу;

- в провадженні Господарського суду міста Києва розглядається справа № 910/13351/17 за позовом ТОВ Офіс бухгалтера про стягнення з Концерна заборгованості за договором 8/12-2012 від 27.12.2012, що свідчить про недоцільність укладення між сторонами даного спору Договору, оскільки у відповідача вже був консультант з питань оподаткування - ТОВ Офіс бухгалтера .

Вказані обставини, за твердженням Концерну, свідчать про фіктивність Договору.

Проте, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо вказаних підстав, зокрема те, що:

- посилання Концерну на те, що Договір укладався в іншому проміжку часу, ніж серпень-листопад 2013 року, та, на думку Концерну, строк надання таких послуг, акт про їх надання та пролонгування дії договору мають внутрішні протиріччя є лише припущеннями Концерну, не підтвердженими жодним доказом;

- Концерном не наведено, які саме норми (пункти) Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, порушило Товариство надаючи Концерну послуги, та чому саме Товариство не могло їх надавати з огляду на приписи вказаної постанови;

- щодо необхідності (чи відсутності потреби) у наданні позивачем таких послуг відповідачу та наявності у Концерну спору з ТОВ Офіс бухгалтера (справа №910/13351/17) з приводу стягнення з Концерну заборгованості за договором 8/12-2012 від 27.12.2012, що, за висновками Концерну, свідчить про недоцільність укладення між сторонами даного спору договору, оскільки у Концерну вже був консультант з питань оподаткування - ТОВ Офіс бухгалтера , судом першої інстанції справомірно враховано положення ч. 1 ст. 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положення ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору. Слід зазначити і про те, що предметом Договору та договору 8/12-2012 від 27.12.2012; не є надання тотожних послуг;

- Договір не містить положень щодо обов'язку Товариства надавати Концерну звіти конкретних послуг, а відтак, їх відсутність не свідчить про ненаданання спірних послуг;

- твердження Концерну про те, що про укладений Договір йому стало відомо лише з первісного позову, та що у відповідному періоді ані в податковому, ані в бухгалтерському звіті дана заборгованість не відображена, не підтверджені ним жодними доказами;

- як Договір, так і додаткові угоди до нього, укладені сторонами та підписані в період, коли гр. ОСОБА_5 був в.о. директора Концерну, адже з вказаної посади його було звільнено лише 28.07.2014 (наказ № 32 від 28.07.2014 (а.с. 50 т. 1), а відтак, вказана особа мала повноваження на підписання таких документів;

- водночас неповернення гр. ОСОБА_5 після звільнення печатки підрозділу Концерну та правовстановлюючих документів та звернення Концерну до правоохоронних органів з даного приводу, не можуть слугувати підставою для несплати вартості наданих позивачем послуг;

- щодо наявності у Концерну спору з ТОВ Офіс бухгалтера (справа №910/13351/17) з приводу стягнення з Концерну заборгованості за договором 8/12-2012 від 27.12.2012, що, за висновками Концерну, свідчить про недоцільність укладення між сторонами даного спору договору, оскільки у Концерну вже був консультант з питань оподаткування - ТОВ Офіс бухгалтера , суд виходить з обмеженості предмету даного спору (за первісним позовом), а також того, що Договір 8/12-2012 від 27.12.2012р. та Договір № 1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013р. укладено відповідачем з різними юридичними особами, що також узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, а також положенням ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

Отже, всі наведені Концерном в обґрунтування зустрічного позову обставини не є доказами того, що Договір містить ознаки фіктивності, а відтак, останнім не доведено суду, що Договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні тощо, а судом першої інстанції вірно встановлено що, зокрема, Товариство внаслідок укладення Договору намагалось досягти правового результату - надати передбачені Договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що Концерном не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору фіктивним з підстав, зазначених ним у зустрічний позовній заяві.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову та правомірно відмовив у його задоволення. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів звертає увагу Концерну на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом до попереднього керівника з вимогами про стягнення збитків в порядку ч. 2 ст. 89 ГК України.

Щодо первісного позову слід зазначити таке.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується факт надання Товариством Концерну послуг за Договором на суму 86 300 грн. та факт неоплати вказаних послуг.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання Концерном зобов'язання з оплати наданих за Договором послуг на загальну суму 86 300 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 86 300 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 7 781,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 81 599,46 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення з Концерну 3 % річних в сумі 7 781,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 81 599,46 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 910/10583/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Концерн.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Науково-технологічного алмазного концерну Алкон Національної академії наук України в особі підрозділу Алкон-сервіс Науково-технологічного алмазного концерну Алкон НАН України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 910/10583/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 910/10583/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10583/17.

Повний текст постанови складено: 17.04.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Ю.Л. Власов