Постанова

від 12.02.2018 по справі 916/1450/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 916/1450/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

за участі секретаря судового засідання: Пугачовій А.С.

за участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.02.2018 у справі №916/1450/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Прокуратури Одеської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017, повний текст якого складено 25.10.2017

у справі № 916/1450/17 (суддя Мельник В.І. )

за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури

до 1.Одеської обласної державної адміністрації,

2. Дністровської районної державної адміністрації,

3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт"

про визнання незаконними розпоряджень, недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач-1), до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (надалі - відповідач-2) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" (надалі - відповідач-3) про:

- визнання незаконним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 23.11.2007 №2061/2007;

- визнання незаконним розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 21.10.2015 №689/А-2015;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26.11.2007, укладеного між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ "Крафт" для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт", на території Будацької коси, за межами населеного пункту біля села Курортне, Білгород-Дністровського району Одеської області строком на 49 років;

- визнання недійсною додаткову угоду від 30.11.2015, укладену між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ "Крафт" до договору оренди земельної ділянки від 26.11.2007.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2017 у справі № 916/1450/17 позовну заяву Білгород-Дністровської місцевої прокуратури надіслано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що з технічної документації із землеустрою вбачається, що при наданні у користування спірної земельної ділянки відповідачу-3, не враховано нормативних розмірів прибережної захисної смуги навколо Чорного моря у м. Одеса, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначається відповідно до постанови КМУ від 08.05.1996 №486 з урахуванням конкретної ситуації. Крім того, не враховано, що територія спірної земельної ділянки повністю входить до водоохоронної зони Чорного моря. Таким чином, на думку прокурора, відведення земельної ділянки у користування відповідача-3 для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку відбулось з порушенням приписів Водного кодексу України в частині обмежень використання земельних ділянок під прибережними захисними смугами та водоохоронними зонами.

Відтак, прокурор вважає, що у спірних правовідносинах порушено, ст.ст. 88, 89, 90 Водного кодексу України, ст.ст. 84, 93, 116 Земельного кодексу України (у редакції від 23.11.2007), постанову КМУ від 08.05.1996 №486, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Серед іншого, у позові прокурором з посиланням на ст. 23 ЗУ Про прокуратуру та ст. 131-1 Конституції України, обґрунтовано підстави звернення прокурора із даним позовом до господарського суду в якості самостійного позивача у даній справі. Також, прокурором відзначено, що про наявність порушення інтересів держави та підстав для представництва інтересів держави у суді прокуратурі стало відомо 02.03.2017, за результатами ознайомлення із матеріалами технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки ТОВ Крафт у відділі Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі, а тому в силу ст. 257, ч.1 ст. 261 ЦК України строк позовної давності не пропущено.

07.08.2017 через відділ документального забезпечення суду першої інстанції відповідачем-3 подано заяву про сплив строків позовної давності (а/с 126), посилаючись на те, що Білгород-Дністровська місцева прокуратура була ознайомлена з документами, що стосуються предмету даного позову ще 19 травня 2014 року, в межах інших господарських справ №916/1959/14, №916/2829/14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 (повне рішення складено 25.10.2017) у справі №916/1450/17 у задоволенні позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, встановив, що спірна земельна ділянка площею 0,35 га, була сформована в 2001 році, вилучена із земель запасу та не змінювала цільового призначення, що за приписами частини 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 20.06.2007 року) виключало необхідність складання проекту "відведення". Також, суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним відносинам зауважив, що станом на момент передачі в оренду спірної земельної ділянки ТОВ "Крафт", загальною площею 0,35 га для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт", застосування Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, що затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434 виключалося.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Прокуратура Одеської області звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, в обґрунтування доводів апеляційного оскарження, прокурор наголосив, що правові висновки суду першої інстанції є помилковими та передчасними, оскільки прийнятті з порушенням ст.ст. 88, 89, 90 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61, 84, 93, 116 Земельного кодексу України (у редакції від 23.11.2007), постанови КМУ від 08.05.1996 №486.

Відповідач-3 у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України. При цьому, заперечуючи відповідач-3 зауважив, що спірна земельна ділянка, яка була передана ТОВ Крафт у 2007 році, сформована, не змінювала цільового призначення та попередньо ще у 2001 році вилучена із земель запасу, що у відповідності ч. 3 ст. 123 ЗК України виключало складання проекту відведення. Також, як наслідок відсутні підстави для застосування постанови КМУ від 08.05.1996 №486.

Відповідач-1 та відповідач-2 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 12.02.2018 з'явився уповноважений представник відповідача-3 та прокурор.

Відповідач-1 та відповідач-2 не скористалися своїм процесуальним правом та не направили належним чином уповноважених на здійснення представництва представників до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка відповідача-1 та відповідача-2 по справі обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представника відповідача-3 та прокурора.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього прокурора та представника відповідача-3, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 23.11.2007 № 2061/2007 ТОВ "Крафт" надано земельну ділянку площею 0,35 га, розташовану на території Будацької коси, біля села Курортне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, за межами населених пунктів, у довгострокову оренду строком на 49 років для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт".

На підставі зазначеного розпорядження, між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ "Крафт", 26.11.2007 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,35 га, в тому числі 0,0208 га, під забудовою, 0,3292 га пісків із земель, що знаходились в користуванні СВК "Чорноморський" для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт", на території Будацької коси, за межами населеного пункту біля села Курортне, Білгород-Дністровського району Одеської області строком на 49 років, зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі ПП "ЦДЗК" Одеської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.11.2007 за № 040751500038.

В подальшому, розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 21.10.2015 № 689/А-2015 доручено Білгород-Дністровській районній державній адміністрації укласти від імені Одеської обласної державної адміністрації з ТОВ "Крафт" додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 26.11.2007, зареєстрованого у Центрі державного земельного кадастру (Одеська регіональна філія) 26.11.2007 за № 040751500038 з метою приведення його до вимог чинного законодавства та збільшення розміру орендної плати.

На виконання зазначеного розпорядження, між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ "Крафт", 30.11.2015 було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 26.11.2007, за умовами якої об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 0,3500 га, що включає земельну ділянку площею 0,0560 (кадастровий номер 5120885600:04:002:0015), в тому числі: 0,0077 га забудованих земель та 0,0483 га пісків, а також земельну ділянку площею 0,2940 га (кадастровий номер 5120885600:04:002:0016), в тому числі: 0,0131 га забудованих земель та 0,2809 га пісків для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Приморська сільська рада, Будацька коса біля села Курортне.

На підставі розпоряджень Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Одеської обласної державної адміністрації, договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.01.2016 № 27789312 за ТОВ "Крафт" проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 0,294 га (кадастровий номер 5120885600:04:002:0016) для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Приморська сільська рада, Будацька коса, біля села Курортне.

Також, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Заболотного О.О. від 12.01.2016 № 27789435 за ТОВ "Крафт" проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 0,056 га (кадастровий номер 5120885600:04:002:0015) за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Приморська сільська рада, Будацька коса.

Прокурор вважає, що зазначені вище розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та Одеської обласної державної адміністрації підлягають визнанню незаконними, а договір оренди земельної ділянки та додаткова угода до нього - недійсними, оскільки укладені із порушенням водного та заемльного законодавства України. Прокурор вказав, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки, при наданні у користування спірної земельної ділянки ТОВ "Крафт", не враховано нормативних розмірів прибережної захисної смуги навколо Чорного Моря у м. Одесі, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтованих розмірів і меж водоохоронних зон, що визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 з урахуванням конкретної ситуації. Відтак, прокурор зауважив, що відведення земельної ділянки у користування ТОВ "Крафт", з метою обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку, відбулось з порушенням приписів Водного кодексу України в частині дії обмежень використання земельних ділянок під прибережними захисними смугами та водоохоронними зонами.

При цьому, посилаючись на порушення норм матеріального права, прокурор у доводах апеляційного оскарження, як і у суді першої інстанції продовжував наголошувати на порушенні ст.ст. 88, 89, 90 Водного кодексу України, ст.ст. 84, 93, 116 Земельного кодексу України (у редакції від 23.11.2007), постанову КМУ від 08.05.1996 №486.

Відповідач-3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, наголосив на безпідставності вказаних доводів. Заперечуючи, відповідач-3 наголосив на тому, що спірна земельна ділянка була вилучена ще у 2001 році із земель запасу, ТОВ Крафт передана у 2007 році без зміни цільового призначення, що за приписами ч. 3 ст. 124 ЗК України виключало складання проекту відведення. Серед іншого, відповідач-3 також зауважив і про те, що в межах Будацької коси Білгород-Дністровського району, територія якої перебуває в розпорядженні Одеської обласної державної адміністрації загальною площею понад 70 га та яка, виходячи із позиції прокурора розташована в межах прибережно - захистної смуги, є більше ніж 200 (двісті) землекористувачів та землевласників. В той же час, жодного іншого позову прокурора з цих же підстав та мотивів до зазначених землекористувачів та землевласників не пред'явлено.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, відхиляє наведені доводи апеляційного оскарження прокурора, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують правових висновків суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади. Також згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЗК (у редакції станом на 26.11.2007) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі: Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України (у редакції станом на 26.11.2007) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (у редакції станом на 26.11.2007) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на 26.11.2007) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Стаття 124 Земельного кодексу України (у редакції від 20.06.2007 року) визначає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

Згідно приписів ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 20.06.2007 року) визначено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно порядку укладення договорів оренди землі, передбаченого у ст.16 Закону України "Про оренду землі" зазначається, що передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.

Як вбачається із змісту розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 24.09.2007 року №1715, в зв'язку з переходом права власності на будівлі та споруди закладу відпочинку "Чорноморський" до ТОВ "Крафт", договір оренди земельної ділянки від 19.12.2001 року, що укладений з СВК "Чорноморський" на земельну ділянку площею 0, 35 га, розірвано за згодою сторін, та надано дозвіл ТОВ "Крафт" на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на ту саму земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

Відповідно до рішення Білгород-Дністровської районної ради від 31.10.2001 року №511-ХХШ земельну ділянку площею 0,35 га було надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком від 25 років сільськогосподарському виробничому кооперативу "Чорноморський".

Відтак, починаючи з 19.12.2001 року спірна земельна ділянка не перебувала у землях запасу, оскільки рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 31.10.2001 року №511-ХХШ її було вилучено із земель запасу.

Частиною 2 ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції від 20.06.2007 року) визначено, що в землях запасу можуть перебувати земельні ділянки, які не надані у власність чи користування.

Враховуючи вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка площею 0,35 га, була сформована ще в 2001 році, вилучена з земель запасу та не змінювала цільового призначення, що за приписами частини 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 20.06.2007 року) виключало складання проекту "відведення".

Поряд з цим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційного оскарження прокурора, що при наданні у користування спірної земельної ділянки відповідачу-3, не враховано нормативних розмірів прибережної захисної смуги навколо Чорного моря у м. Одеса, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначається відповідно до постанови КМУ від 08.05.1996 №486 з урахуванням конкретної ситуації.

Так, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

Згідно зазначеним в п. 1.4 Порядку №434, вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів на певній території не проводиться у випадках, передбачених пунктом 2 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 427.

Згідно п 2 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 427, зазначено, що вибір земельних ділянок проводиться до початку проектування об'єктів. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів на певній території не проводиться у разі, коли: розміщення об'єктів передбачено затвердженим проектом забудови відповідної території, місцевими правилами забудови населеного пункту; будівництво об'єктів здійснено, але проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок не розроблявся; передбачається розширення земельних ділянок без зміни їх цільового призначення та зведення на них будівель і споруд.

Відповідно до п. 1.5 частини Загальних положень Порядку №434, зазначено що проект відведення земельної ділянки не розробляється у випадках, передбачених пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 677.

Постановою КМУ від 26.05.2004 року №677 затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частиною 1 пункту 2 Порядку №677 передбачено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється, якщо земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування без зміни її цільового призначення.

Відповідно до п. 2.9 Порядку №434 (розділ - розгляд матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини щодо передачі спірної земельної ділянки, загальною площею 0,35 га для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт" - ТОВ "Крафт" в оренду без зміни її цільового призначення, то застосування Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, що затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, на якому наполягає прокурор, виключалося.

З врахуванням встановлених обставин та діючого законодавства під час передачі в оренду земельної ділянки ТОВ "Крафт", загальною площею 0,35 га для обслуговування та реконструкції будівель і споруд закладу відпочинку "Крафт" - проект відведення не складався, узгодження з структурою Мінприроди не вимагалося.

Зважаючи на вищенаведене, за оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі прокурором не наведено.

Стосовно заяви відповідвідача-3 про застосування строків позовної давності, яку було подано під час розгляду справи у місцевому господарському суді, колегія суддів відзначає про наступне.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

В той же час, як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення . Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Таким чином, з огляду на приписи чинного закону, зокрема в тій частині, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, враховуючи те, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові через його необґрунтованість, то відповідно відсутні підстави для застосування заяви про сплив строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Прокуратури Одеської області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на Прокуратуру Одеської області.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 у справі № 916/1450/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 у справі №916/1450/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №916/1450/17.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 19.02.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна