Рішення

від 19.02.2018 по справі 334/4230/16-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 19.02.2018

Справа № 334/4230/16-ц

Провадження № 2/334/248/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого - судді Добрєва М.В.,

при секретарі - Матвієнко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації Заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач (до перейменування - Приватне акціонерне товариство Запорізький завод Перетворювач , Відкрите акціонерне товариство Запорізький завод Перетворювач ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 18.08.1983 її було прийнято на роботу на посаду інженера - технолога ПАТ Завод Перетворювач , на підприємстві безперервно працювала 23 роки, але 14.11.2006 була звільнена з посади директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України нібито відповідно до наказу про звільнення. Зазначила, що наказ про звільнення вона не підписувала та з ним не ознайомлювалась, причину свого звільнення не знає, трудову книжку їй не віддавали 10 років. Також позивачка зазначила, що у день звільнення остаточний розрахунок з нею здійснено не було, вихідна допомога при звільненні не виплачена.

В подальшому позивачкою подана заява про збільшення розміру позовних вимог від 04.08.2016р., в якій просить суд:

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач (ідентифікаційний код 05755571);

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2166400, 00 грн., індексацію заробітної плати в розмірі 1616126,86 грн., моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., вихідну допомогу у розмірі 12943,05 грн.;

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги;

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач на користь ОСОБА_1 усі судові витрати по справі.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення (т.1 а.с.203-250), у яких зазначив, що з наказом про звільнення позивачка була ознайомлена у день звільнення - 14.11.2006 року і отримала трудову книжку, строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі пропустила. Відповідач також зазначив, що у день звільнення з ПАТ Запорізький завод Перетворювач , а саме - 14.11.2006 позивачка працевлаштувалася до ПАТ Запорізький завод феросплавів (до перейменування ВАТ Запорізький завод феросплавів), тому не має права вимагати від відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, відповідач зазначив, що вихідна допомога при звільнені та компенсація за невикористані щорічні відпустки виплачені позивачці у повному обсязі, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, надані відповідачем заперечення проти позову, вислухавши пояснення сторін по справі, перевіривши наявні в матеріалах справи докази приходить до наступного.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Як було встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, позивачка працювала на посаді директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням ПАТ Завод Перетворювач .

Між ПАТ Завод Перетворювач , з одного боку, та ОСОБА_1, з іншого боку, було укладено трудовий договір (безстроковий) на невизначений строк. 14.11.2006 року позивачка звільнена з ПАТ Завод Перетворювач у зв'язку із скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 492-к від 13.10.2006р.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Уразі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З наданого на виконання ухвали суду від 10.08.2016р. листа ПАТ Запорізький завод феросплавів (до перейменування ВАТ Запорізький завод феросплавів ) від 25.08.2016р., вих. №18-86, до якого додані копія зави ОСОБА_1 від 31.10.2006 про прийняття на посаду начальника відділу якості ПАТ Запорізький завод феросплавів , витяг з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПАТ Запорізький завод феросплавів з інформацією про прийняття 14.11.2006р. ПАТ Запорізький завод феросплавів трудової книжки ОСОБА_1 БТ-І №5733331 - судом встановлено, що у день звільнення 14.11.2006 трудова книжка була видана відповідачем на руки позивачці і була подана позивачкою під час працевлаштування 14.11.2006р. до ПАТ Запорізький завод феросплавів та знаходилася у ПАТ Запорізький завод феросплавів до моменту звільнення ОСОБА_1 з ПАТ Запорізький завод феросплавів , що відбулося 16.02.2010р.

Крім того, з копії трудової книжки ОСОБА_1 БТ-І №5733331, що міститься в матеріалах пенсійної справи, наданої УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя на виконання ухвали суду від 10.08.2016 супровідним листом від 16.09.2016 №6632/02, судом встановлено, що оригінал трудової книжки надавався позивачкою після 14.11.2006р. в УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя для нарахування пенсії. Згідно цієї копії, що знята з оригіналу та завірена працівниками УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя, з 09.06.2010р. трудова книжка ОСОБА_1 фактично знаходилася в її розпорядженні, оскільки з 09.06.2010р. вона призначена на посаду директора ТОВ АВЕРС УКРАЇНА та відповідно загальнодоступних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 07.06.2010р. до теперішнього часу є керівником ТОВ АВЕРС УКРАЇНА .

Отже, твердження позивачки про те, що трудову книжку відповідач не віддав їй протягом 10 років спростовуються зібраними по справі доказами.

Стаття 233 КЗпП України встановлює, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, перебіг місячного строку для звернення до суду з вимогою про поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочався з 14.11.2006р. та сплинув 15.12.2006р.

З наявних у справі документів суд приходить до висновку, що позивачка знала та не могла не знати, що 14.11.2006 року її трудова книжка, в якій був зроблений запис про звільнення з ВАТ Завод Перетворювач , їй була видана, тому що саме з нею вона звернулась до ПАТ Запорізький завод феросплавів , а згодом і до ТОВ АВЕРС УКРАЇНА для подальшого працевлаштування.

Суд критично ставиться до тверджень позивачки, повідомлених останньою у судовому засіданні 30.01.2018 про те, що свою трудову книжку БТ-І №5733331, в якій містився запис про звільнення з ПАТ Завод Перетворювач , вона знайшла наприкінці 2006 року у смітниковій урні неподалік території ПАТ Завод Перетворювач . Ці твердження позивачки не підтверджені жодним доказом та спростовуються зібраними по справі доказами.

Позивачка до суду звернулася із позовною заявою тільки 08.07.2016р., причин поважності пропуску строку позовної давності не зазначила. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Аналогічної позиції щодо пропуску строку позовної давності дотримується і Європейський суд з прав людини. Так, у справі Пономарьов проти України , Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все належить, виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача поважних причин для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

Отже, враховуючі пропущення позивачкою строку позовної давності більше ніж на дев'ять років та зважаючи на відсутність поважності причин пропуску строку позовної давності, суд вважає за можливе застосувати у даному спорі до вимог про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексації позовну давність.

Стосовно вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні, судом встановлене наступне.

Виплата належних позивачці при звільненні сум здійснена відповідачем шляхом зарахування коштів на її картковий рахунок для виплати заробітної плати № НОМЕР_1, відкритий відповідачем у Акціонерному поштово-пенсійному банку Аваль (перейменованому з 25.09.2006 у ПАТ ОСОБА_2 Аваль ).

Згідно листа ПАТ ОСОБА_2 Аваль від 29.08.2016р. №81-15-8-1/6071-БТ, отриманого судом на виконання ухвали суду від 10.08.2016р., відповідачем перераховані кошти на картковий рахунок для виплати заробітної плати №0188913800, відкритий на ім'я ОСОБА_1 16.11.2006 у сумі 24150,00 грн. та 20.12.2006 у сумі 6331,64 грн. Всього 30481,64 грн. Інформація по рух коштів на рахунку №0188913800, який належить ОСОБА_1 за період з 16.11.2006 по дату останньої операції, надана ПАТ ОСОБА_2 Аваль та міститься у матеріалах справи (а.с.179-186).

Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що відповідач повідомив позивачку про нарахування їй сум при звільненні листом ПАТ Завод Перетворювач від 08.11.2006р. №14/514, згідно якого ОСОБА_1 нараховані наступні суми: компенсація за невикористану відпустку у сумі 24150,00 гр., вихідна допомога при звільненні у зв'язку із скороченням штату у сумі 5151,08 грн., винагорода за роботу членом наглядової ради у сумі - 1180,56 грн. Всього 30481,64 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи у день звільнення - 14.11.2006р. позивачка працювала на ПАТ Запорізький завод феросплавів , отже у відповідача не працювала, до 09.08.2016р. вимог про розрахунок відповідачу не направляла.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов'язок здійснити виплати працівникові при звільненні безпосередньо встановлений статтями 44 та 83 КЗпП України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у бідь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно до ч.1 ст. 531 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, чинне законодавство припускає можливість дострокового виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено договором, законодавством або не випливає із суті самого зобов'язання, чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, законодавство України не забороняє підприємству здійснити виплату належних працівникові при звільненні сум, в разі, якщо цей працівник не працював в останній день роботи, до моменту пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України Про оплату праці за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Матеріалами справи встановлено, що загальна сума виплаченої позивачці вихідної допомоги при звільненні за п.1 ст. 40 КЗпП України та компенсації за невикористану відпустку перевищує суму належну до виплати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Матеріалами справи встановлено, що належні при звільненні позивачці кошти перераховані на картковий рахунок для виплати заробітної плати №0188913800, відкритий на ім'я ОСОБА_1 16.11.2006р. у сумі 24150,00 грн. та 20.12.2006р. у сумі 6331,64 грн.

Суд не бере до уваги розрахунок середнього місячного заробітку, наведений позивачкою, оскільки цей розрахунок здійснений з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Так, пунктом 2 цього Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для розрахунку вихідної допомоги при звільненні здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулось звільнення. Позивачку було звільнено у листопаді 2006р., тому виплати, здійснені у листопаді 2006 року не повинні братися до уваги під час розрахунку середнього місячного заробітку, а розрахунок повинен здійснюватися на підставі даних щодо виплат, що були здійснені позивачці у вересні та жовтні 2006 року.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 3 цієї ж статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування та питання доказів регулює ст. 81 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

В порушення зазначених норм процесуального права позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів поважності пропуску строку позовної давності до вимог про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексації, а також належних та допустимих доказів щодо неправильності нарахування сум розрахунку при звільненні.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо звільнення позивачки законні, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 44, 83, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 11, 267, 509, 530, 531 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Добрєв М. В.