Постанова

від 26.04.2018 по справі 334/4230/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/4230/16 Головуючий у 1 інстанції Добрєв М.В.

Провадження № 22-ц/778/1920/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації Заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ Запорізький завод Перетворювач про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги.

В позові зазначала, що 18.08.1983 її було прийнято на роботу на посаду інженера - технолога ПАТ Завод Перетворювач , на підприємстві безперервно працювала 23 роки, але 14.11.2006 була звільнена з посади директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України нібито відповідно до наказу про звільнення.

Зазначила, що наказ про звільнення вона не підписувала та з ним не ознайомлювалась, причину свого звільнення не знає, трудову книжку їй не віддавали 10 років. Крім того, у день звільнення остаточний розрахунок з нею здійснено не було, вихідна допомога при звільненні не виплачена.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд поновити її на посаді директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням Публічного акціонерного товариства Запорізький завод Перетворювач ; стягнути з ПАТ Запорізький завод Перетворювач на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2166400, 00 грн., індексацію заробітної плати в розмірі 1616126,86 грн., моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., вихідну допомогу у розмірі 12943,05 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги; стягнути з ПАТ Запорізький завод Перетворювач на користь ОСОБА_3 усі судові витрати по справі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції належним чином не проаналізовано та не надано належної оцінки тому, що при звільненні ОСОБА_3 грубо порушено законодавство про працю. Жодних доказів, які підтверджують те, що Позивачу при звільненні надано наказ про звільнення та видано наручно трудову книжку у судовому засіданні надано не було.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначила, що спори про стягнення заробітної плати взагалі не обмежені будь-яким строком. Зокрема, в позовній заяві, що подана ОСОБА_3 ставиться вимога про стягнення середнього заробітку, відповідно вимога про поновлення на посаді є похідною. З огляду на це, немає жодних обмежень строку для подання позовної заяви про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати, моральної шкоди та вихідної допомоги.

Відповідач ПАТ Запорізький завод Перетворювач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що під час звільнення з ВАТ Завод Перетворювач трудова книжка НОМЕР_2 була видана відповідачем ОСОБА_3 у день її звільнення - 14.11.2006 року, що підтверджується зібраними у справі доказами. Суд першої інстанції на підстав зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску без поважних причин позивачем строку позовної давності, встановленого ст.. 233 КЗпП України для звернення до суду з вимогою про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексацію, а також моральної шкоди.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому рішення суду переглядається в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексації, суд першої інстанції виходив з пропуску строку позовної давності, з чим погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_3 працювала на посаді директора по організації управління та адміністративно-соціальним питанням ПАТ Завод Перетворювач .

Між ПАТ Завод Перетворювач , з одного боку, та ОСОБА_3, з іншого боку, було укладено трудовий договір (безстроковий) на невизначений строк. 14.11.2006 року позивачка звільнена з ПАТ Завод Перетворювач у зв'язку із скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 492-к від 13.10.2006р.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Уразі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З листа ПАТ Запорізький завод феросплавів від 25.08.2016р., вих. №18-86, до якого додані копія зави ОСОБА_3 від 31.10.2006 про прийняття на посаду начальника відділу якості ПАТ Запорізький завод феросплавів , витяг з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПАТ Запорізький завод феросплавів з інформацією про прийняття 14.11.2006р. ПАТ Запорізький завод феросплавів трудової книжки ОСОБА_3 НОМЕР_2 - судом вірно встановлено, що у день звільнення 14.11.2006 трудова книжка була видана відповідачем на руки позивачці і була подана позивачкою під час працевлаштування 14.11.2006р. до ПАТ Запорізький завод феросплавів та знаходилася у ПАТ Запорізький завод феросплавів до моменту звільнення ОСОБА_3 з ПАТ Запорізький завод феросплавів , що відбулося 16.02.2010р.

З копії трудової книжки ОСОБА_3 НОМЕР_2, що міститься в матеріалах пенсійної справи, вбачається, що оригінал трудової книжки надавався позивачкою після 14.11.2006р. в УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя для нарахування пенсії. Згідно цієї копії, що знята з оригіналу та завірена працівниками УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя, з 09.06.2010р. трудова книжка ОСОБА_3 фактично знаходилася в її розпорядженні, оскільки з 09.06.2010р. вона призначена на посаду директора ТОВ АВЕРС УКРАЇНА та відповідно загальнодоступних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 07.06.2010р. до теперішнього часу є керівником ТОВ АВЕРС УКРАЇНА .

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що трудову книжку відповідач не віддав їй протягом 10 років спростовуються зібраними по справі доказами.

Стаття 233 КЗпП України встановлює, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг місячного строку для звернення до суду з вимогою про поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочався з 14.11.2006р. та сплинув 15.12.2006р.

Суд першої інстанції з наявних у справі документів дійшов правильного висновку, що позивач знала та не могла не знати, що 14.11.2006 року її трудова книжка, в якій був зроблений запис про звільнення з ВАТ Завод Перетворювач , їй була видана, тому що саме з нею вона звернулась до ПАТ Запорізький завод феросплавів , а згодом і до ТОВ АВЕРС УКРАЇНА для подальшого працевлаштування.

Доводи апеляційної скарги про те, що свою трудову книжку НОМЕР_2, в якій містився запис про звільнення з ПАТ Завод Перетворювач , вона знайшла наприкінці 2006 року у смітниковій урні неподалік території ПАТ Завод Перетворювач є безпідставними та спростовуються зібраними по справі доказами.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою 08.07.2016р., причин поважності пропуску строку позовної давності не зазначила.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Враховуючі пропущення позивачем строку позовної давності більше ніж на дев'ять років та зважаючи на відсутність поважності причин пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування до вимог про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексації позовної давності.

Судом вірно встановлено, що виплата належних позивачці при звільненні сум здійснена відповідачем шляхом зарахування коштів на її картковий рахунок для виплати заробітної плати № НОМЕР_1, відкритий відповідачем у Акціонерному поштово-пенсійному банку Аваль (перейменованому з 25.09.2006 у ПАТ Райффайзен Банк Аваль ).

Згідно листа ПАТ Райффайзен Банк Аваль від 29.08.2016р. №81-15-8-1/6071-БТ, отриманого судом на виконання ухвали суду від 10.08.2016р., відповідачем перераховані кошти на картковий рахунок для виплати заробітної плати НОМЕР_3, відкритий на ім'я ОСОБА_3 16.11.2006 у сумі 24150,00 грн. та 20.12.2006 у сумі 6331,64 грн. Всього 30481,64 грн. Інформація по рух коштів на рахунку НОМЕР_3, який належить ОСОБА_3 за період з 16.11.2006 по дату останньої операції, надана ПАТ Райффайзен Банк Аваль та міститься у матеріалах справи.

Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач повідомив позивача про нарахування їй сум при звільненні листом ПАТ Завод Перетворювач від 08.11.2006р. №14/514, згідно якого ОСОБА_3 нараховані наступні суми: компенсація за невикористану відпустку у сумі 24150,00 гр., вихідна допомога при звільненні у зв'язку із скороченням штату у сумі 5151,08 грн., винагорода за роботу членом наглядової ради у сумі - 1180,56 грн. Всього 30481,64 грн.

Встановлено, що у день звільнення -14.11.2006р. позивач працювала на ПАТ Запорізький завод феросплавів , отже у відповідача не працювала, до 09.08.2016р. вимог про розрахунок відповідачу не направляла.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов'язок здійснити виплати працівникові при звільненні безпосередньо встановлений статтями 44 та 83 КЗпП України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у бідь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно до ч.1 ст. 531 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що чинне законодавство припускає можливість дострокового виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено договором, законодавством або не випливає із суті самого зобов'язання, чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, законодавство України не забороняє підприємству здійснити виплату належних працівникові при звільненні сум, в разі, якщо цей працівник не працював в останній день роботи, до моменту пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України Про оплату праці за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що загальна сума виплаченої позивачці вихідної допомоги при звільненні за п.1 ст. 40 КЗпП України та компенсації за невикористану відпустку перевищує суму належну до виплати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Належні при звільненні позивачці кошти перераховані на картковий рахунок для виплати заробітної плати НОМЕР_3, відкритий на ім'я ОСОБА_3 16.11.2006р. у сумі 24150,00 грн. та 20.12.2006р. у сумі 6331,64 грн.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем в порушення вимог ст..ст. 12,81 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів поважності пропуску строку позовної давності до вимог про поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його індексації, а також належних та допустимих доказів щодо неправильності нарахування сум розрахунку при звільненні.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо звільнення позивача є законними.

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги повністю повторюють зміст позовної заяви, були предметом дослідження суду першої інстанції, який дав їм належну оцінку у своєму рішенні, і повторної перевірки ці доводи не потребують.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: