Постанова

від 01.02.2018 по справі 820/7089/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 р. № 820/7089/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області, ОСОБА_4 комісії ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області, ОСОБА_4 комісії ГУМВС України в Харківській області, ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області за № 225 о/с від 20.05.2015 в частині його звільнення;

- поновити його на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського відділу поліції ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 20.05.2015 року начальником ГУ МВС України в Харківській області винесено наказ за № 225 о/с про звільнення його з посади старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського РВ ГУ з 20.05.2015 року за пунктом ж ст. 64 Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто за власним бажанням. При цьому, на підставу видання зазначено рапорт ОСОБА_1 від 11.05.2015 року. Позивачем в адміністративному позові зазначено, що підстав для його звільнення зі служби в міліції, станом на день звільнення, не було, оскільки такий рапорт позивач написав під тиском свого керівництва та без дати. Позивачем вказано, що керівництвом рапорт без зазначення дати не міг бути використаний для його звільнення, оскільки останній не містив у собі дати. Тим більше, у відповідності до вимог Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнення працівника за власним бажанням не може бути здійснено раніше трьох місяців з дня подання такого рапорту. З огляду на зазначене порушення прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідачів ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області та ОСОБА_4 комісії ГУМВС України в Харківській області у наданому до суду відзиві проти заявленого позову заперечував та зазначив, що звільнення позивача відбулося на підставі його рапорту після перевірки наявності підстав для звільнення зі служби в міліції, а отже є законним. Також представником відповідачів вказано, що оскільки до звільнення позивача, останній проходив службу в органах внутрішніх справ, то вимоги позивача про поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського відділу поліції ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області та ОСОБА_4 комісії ГУМВС України в Харківській області в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області в судове засідання не прибув, про дату, час там місце слухання справи повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 01.01.2008 року по 20.05.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом ОСОБА_3 управління МВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року майора міліції ОСОБА_1 (М-131578) згідно з пунктом 64 ж Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням) звільнено з посади старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області (а.с. 8).

На підставу видання вказаного наказу зазначено рапорт ОСОБА_1 від 11.05.2015 року.

Під час судового розгляду справи позивачем вказано, що рапорт від 11.05.2015 року, є підробленим, оскільки не був написаний ним самостійно із зазначенням дати 11.05.2015 року .

Позивачем також зазначено, що 11.05.2015 року він перебував на роботі та ніс службу по охороні громадського порядку під час проведення 1-го етапу автомобільного автокросу в с. Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області, на протязі дня Дергачівський РВ ГУМВС України в Харківській області він не відвідував та рапорт про звільнення написати не міг.

При цьому, ОСОБА_1 у наданих поясненнях вказано, що 14.05.2015 року він, перебуваючи під тиском свого керівника, написав рапорт однак без дати, оскільки самостійно не бажав звільнятися з органів внутрішніх справ, проте в порушенням його прав рапорт без зазначення дати керівництвом було реалізовано з порушенням встановленого порядку звільнення зі служби в міліції.

Ухвалою суду від 29.06.2017 року клопотання представника позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено; призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені заслуженого професора ОСОБА_6.

Судом відповідно до ухвали суду від 29.06.2017 року на роз'яснення експертів поставлено наступне питання: чи виконано напис дати на рапорті ОСОБА_1 про звільнення, громадянином ОСОБА_1 або іншою особою? .

Ухвалою суду від 31.08.2017 року уточнено питання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 року у справі №820/7089/16, поставлене на роз'яснення експертів шляхом викладення його у наступній редакції: чи виконано напис дати "11.05.2015 р.", зазначений у рядку п'ятому абзацу першого рапорту ОСОБА_1 про звільнення, громадянином ОСОБА_1 або іншою особою? .

Через канцелярію суду 23.11.2017 року від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. ОСОБА_7 ОСОБА_6 надійшов висновок судово-почеркознавчої експертизи №13534 за адміністративною справою №820/7089/16 від 17.11.2017 року і надані на дослідження матеріали.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №13534 від 17.11.2017 року рукописний запис числа та місяця 11.05. в рапорті без дати від імені ОСОБА_1, в записі дати 11.05.2015 р. (розташованому праворуч від рукописного запису плати, з - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою; рукописний запис року 2015 р. в рапорті без дати від імені ОСОБА_1, в записі дати 11.05.2015 р. (розташованому праворуч від рукописного запису плати, з - виконано ОСОБА_1.

Отже, у матеріалах справи наявний висновок експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. ОСОБА_7 ОСОБА_6 від 17.11.2017 року №13534 (а.с. 117-130).

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Згідно із приписами ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

З урахуванням вищевказаного висновку судової експертизи та інших доказів, наявних у матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було подано рапорт про звільнення зі служби в міліції, зі змісту наявної в матеріалах справи копії рапорту позивача вбачається, що в якості підстави для звільнення позивачем вказано низьку заробітну платню.

Суд зазначає, що Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1992 року № 565-XII.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" встановлено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Відповідно до приписів ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з приписами п. 64 п.п. "ж" Положення визначено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Пунктом 68 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Однак, у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у справах №21-99а12, №21-122а12, №21-236а11: за змістом п. 68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 р. №114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби, на підставі підпункту «ж» п. 64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.

Судом встановлено, що підставою для звільнення позивача зі служби в міліції був рапорт про звільнення за власним бажанням, проте зазначений рапорт не містить відмітки щодо його реєстрації відповідачем, рапорт про звільнення погоджено з начальником Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області, проте з резолюції безпосереднього керівника не вбачається згоди про звільнення позивача саме з 11.05.2015 року. Вказане свідчить про відсутність домовленості сторін щодо звільнення у більш короткий строк.

Відтак, конкретної дати, з якої (до настання якої) позивач мав бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого строку та згоду на його звільнення уповноваженого органу у визначений ним термін, рапорт не містить.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача зі служби до спливу тримісячного строку від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися.

Тим більше, як встановлено судовим розглядом та підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №13534 від 17.11.2017 року рукописний запис числа та місяця 11.05. в рапорті без дати від імені ОСОБА_1, в записі дати 11.05.2015 р. (розташованому праворуч від рукописного запису плати, з - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

При цьому, відповідно до положень ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з положеннями ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Матеріали справи містять копію висновку службового розслідування від 11.05.2015 року, з якого вбачається, що перевіркою не встановлено інших причин, що змушували звільнитися з ОВС майор міліції ОСОБА_1 Відповідно до вказаного висновку, начальник СКЗ Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області вважав би, зокрема, клопотати перед керівництвом ГУМВС України в Харківській області звільнити майора міліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області за ст. 64 ж (за власним бажанням) Положення.

При цьому, звільнення позивача оформлено наказом ГУ МВС України в Харківській області за № 225 о/с від 20.05.2015 року, тобто через дев'ять днів після складення рапорту.

З огляду на вище викладене суд зазначає, що в даному випадку, враховуючи вказану у рапорті підставу для звільнення, відповідач мав підстави для звільнення позивача після спливу трьох місяців.

При цьому, з огляду на наявний в матеріалах справи висновок судово-почеркознавчої експертизи від 17.11.2017 №13534, а також відсутність написаної позивачем повної дати: дня та місяця, з якої останній бажав би звільнитися зі служби в міліції, відповідач не мав законних підстав для звільнення позивача у строк менший за визначений нормами, діючого на момент звільнення позивача, законодавства.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про необхідність скасування наказу ГУ МВС України в Харківській області № 225 о/с від 20.05.2015 в частині звільнення з органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції майора міліції ОСОБА_1 зі служби в міліції.

Також суд зазначає, що припинення трудового договору оформлюється виданням наказу (розпорядження) роботодавця, у якому вказується підстава припинення трудового договору в точній відповідності з формулюванням законодавства про працю і робиться посилання на певну статтю закону. Також, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, записи в трудовій книжці при звільненні повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону та із зазначенням причини звільнення.

Суд зазначає, що з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача вбачається, що остання містить запис про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу № 219 о/с від 20.05.2015 року, в той час як звільнення позивача відбулося на підставі наказу №225 о/с від 20.05.2015 року. Крім того, вказаний запис не містить посилання на відповідну статтю, пункт закону та зазначенням причини звільнення (а.с.13).

З врахуванням встановленого, суд приходить до висновку про наявність підстав у зв'язку зі скасуванням наказу ГУ МВС України в Харківській області № 225 о/с від 20.05.2015 в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 поновлення позивача в органах внутрішніх справ на посаді, з якої його звільнили.

Щодо позовних вимог позивача про визнання незаконним наказу ГУ МВС України в Харківській області за № 225 о/с від 20.05.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 суд зазначає, що достатнім способом захисту прав та законних інтересів позивача є саме скасування вищезазначеного наказу, а відтак суд відмовляє у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином на користь позивача підлягає стягненню грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 20.05.2015 по 01.02.2018 року.

Суд зазначає, що оскільки позивач до звільнення зі служби в міліції перебував на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського РВ ГУ, то останній перебував у трудових відносинах безпосередньо із Дергачівським РВ ГУМВС України в Харківській області.

З наданих під час судового розгляду справи пояснень та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Дергачівський РВ ГУМВС України в Харківській області є самостійною юридичною особою, яка має власні банківські рахунки, а отже нарахування та виплата грошового забезпечення працівникам здійснювалась саме вказаним органом.

Дергачівський РВ ГУМВС України в Харківській області станом на час розгляду справи перебуває у стані припинення, у зв'язку з чим усі повноваження передано до ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області, а отже, оскільки позивач перебував у трудових відносинах саме із вказаним органом, щодо якого станом на час розгляду справи не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію припинення юридичної особи, та суд приходить до висновку, що грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Щодо позовних вимог позивача про поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського відділу поліції ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач проходив службу у Дергачівському районному відділі ОСОБА_3 управління МВС України в Харківській області, а отже у безпосередніх відносинах із Дергачівським відділом поліції ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області не перебував.

Крім того, під час судового розгляді справи встановлено, що Дергачівський РВ ГУМВС України в Харківській області перебуває у стані припинення та на момент розгляду справи не ліквідований.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Харківській області, ОСОБА_4 комісії ГУМВС України в Харківській області, ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області № 225 о/с від 20.05.2015 в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 зі служби в міліції.

Поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області з 20.05.2015.

Стягнути з ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області (62300, Харківська обл., м. Дергачі, вул. 1-го Травня, 10, код ЄДРПОУ 08675890) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. Горького, буд. 2-а,с. Подвірки, Дергачівський район, Харківська область, 62371, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.05.2015 по 01.02.2018 (680 робочих днів) у сумі 66993 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн 60 коп.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого СКР Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області з 20.05.2015.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 комісії Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області (62300, Харківська обл., м. Дергачі, вул. 1-го Травня, 10, код ЄДРПОУ 08675890) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. Горького, буд. 2-а,с. Подвірки, Дергачівський район, Харківська область, 62371, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.05.2015 по 01.02.2018 в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 2068 (дві тисячі шістдесят вісім) грн 92 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 12 лютого 2018 року.

Суддя Мельников Р.В.