Постанова

від 19.02.2018 по справі 910/9585/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. м.Київ Справа№ 910/9585/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.02.2018 у справі №910/9585/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017, повний текст якого складено 22.08.2017

у справі №910/9585/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Індустріальний Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України

про стягнення 129 803,01 грн.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (далі-відповідач) 129 803,01 грн заборгованості за договором про надання банківської гарантії №G710/16 від 09.11.2016, з яких: 123 463,00 грн - сума основного боргу, 3 462,03 грн - заборгованість по відсоткам, 2 877,98 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання банківської гарантії №G710/16 від 09.11.2016 з урахуванням додаткової угоди №1 від 06.02.2017 до останнього в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем, на виконання банківської гарантії, коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/9585/17 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушення відповідачем зобов'язань за договором гарантії в частині повернення всієї суми кредиту та сплати процентів в погодженні сторонами строки матеріалами справи підтверджується.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 15.08.2017, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, відповідач в поданих письмових поясненнях зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не застосовано правову норму, що підлягала застосуванню - ч.2 ст.569 Цивільного кодексу України.

Також, відповідач посилається на те, що здійснення гарантом (позивачем) перерахування грошових коштів згідно платіжного доручення №45878 від 15.02.2017 у розмірі 158 760,00 грн не відповідало умовам гарантії, оскільки до вимоги бенефіціара (третьої особи) №286/8/359 від 20.01.2017 не було додано будь-яких документів, що підтверджують невиконання, неналежне виконання чи відмову від виконання принципалом (відповідачем) своїх зобов'язань.

Позивачем через канцелярію суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надала суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

У відповідності до вимог нової редакції Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК України).

Однак, відповідач та третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх представників (законних представників або адвокатів) не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України")

Таким чином, враховуючи зазначене вище та положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Розглянувши доводи апеляційної скарги з урахуванням поданих до неї письмових пояснень та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, судова колегія встановила наступне.

09.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Індустріальний Банк", як гарантом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО", як принципалом, був укладений договір №G710/16 про надання банківської гарантії (далі - Договір), відповідно до умов якого гарант в забезпечення належного виконання принципалом своїх зобов'язань перед Міністерством оборони України (далі - бенефіціар), зобов'язується протягом трьох банківських днів з дати виконання принципалом п.п.31.1.1 договору надати бенефіціару безвідкличну банківську гарантію, за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору.

Зі змісту Додатку №1 до Договору вбачається, що даною гарантією покриті лише можливі вимоги бенефіціара щодо виконання або неналежного виконання (стосовно кількості, якості та строків) принципалом зобов'язань по поставці товару "одягу верхнього, іншого, чоловічого і хлопчачого (верхнього одягу): Куртка костюму утеплювача, вид 2 "код за ДК-016:2010-14.13.2 - одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий; код за ДК 021:2015-18200000-1-верхнй одяг. Лот 2. Куртка костюму утеплювача", у відповідності до умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти.

Відповідно до п. 2.1 Договору, гранична сума відповідальності за гарантією, що надається відповідно до п.1.1 цього договору, складає 158 760,00 грн.

Термін дії гарантії - з 10 листопада 2016 року по 7 лютого 2017 року включно (п. 2.2 Договору).

В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 06.02.2017 до Договору.

У відповідності до п.4.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1, у разі виконання гарантом зобов'язання за гарантією за рахунок власних коштів, день здійснення гарантом оплати за гарантією вважається днем надання гарантом кредиту принципалу грошових коштів у тимчасове користування на умовах строковості, платності та повернення). Відповідно, принципал вважається таким, що отримав кредитні кошти у валюті та у сумі, відповідно валюти та розміру сплачених гарантом коштів за гарантією, і зобов'язується його повернути гаранту в строки та в сумах, що зазначені нижче:

До 09.03.2017 (включно) - 53000,00 грн.

До 09.04.2017 (включно) - 53000,00 грн.

До 09.05.2017 9включно) - 52760,00 грн.

Згідно з п.4.2.1 Договору за період, починаючи з моменту виплати гарантом за рахунок власних коштів будь-якої суми бенефіціару по гарантії, до повного повернення принципалом гаранту сплачених ним коштів за гарантією, принципал сплачує гаранту проценти від суми заборгованості в розмірі 25% річних від суми, сплаченої гарантом бенефіціару за гарантією.

Положеннями п.4.2.3 Договору встановлено, що сплата процентів здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

Як свідчать матеріали справи, 23.01.2017 позивач отримав від бенефіціара - Міністерства оборони України, вимогу вих. №286/8/359 від 20.01.2017 про сплату коштів за гарантією №G710/16 на суму 158 760,00 грн (а.с.44-45 т.1).

В свою чергу, позивач 24.01.2017 повідомив відповідача про отримання вимоги від Міністерства оборони України, що підтверджується листом від 24.01.2017 вих. № 12.4-164 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0311512830329 (а.с.119-121 т.1).

Банк згідно з платіжним дорученням №45878 від 15 лютого 2017 року перерахував Міністерству оборони України (бенефіціару) кошти у розмірі 158 760,00 грн (а.с.48 т.1).

Відповідно до умов Договору відповідач, починаючи з 15 лютого 2017 року вважається таким, що отримав кредитні кошти позивача, та в строк до 09.05.2017 року включно бере на себе обов'язок сплатити позивачу суму коштів у загальному розмірі 158 760,00 грн.

Звертаючись до Господарського суду міста Києва з даним позовом, позивач вказував на те, що спірні правовідносини між ним та відповідачем виникли внаслідок порушення останнім своїх зобов'язань за Договором, зокрема визначених пунктом 4.2 в редакції Додаткової угоди №1, а тому вони підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України та вказаний Договір є підставою для виникнення у їх сторін зобов'язань згідно з ст.ст.11, 202, 509, 629 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги з урахуванням додаткових письмових пояснень до неї та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У відповідності до ст.200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Як встановлено вище, між сторонами було укладено договір №G710/16 про надання банківської гарантії зі змінами від 06.02.2017.

Позивачем було отримано вимогу від Міністерства оборони України (бенефіціара) від 20.01.2017 вих. № 286/8/359 про виконання зобов'язань за банківською гарантією №G710/16 та виплату коштів у розмірі 158 760,00 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед Міністерством оборони України.

В наслідок чого, 24.01.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою вих. №12-4-164 про надання не пізніше 26.01.2017 підтверджуючих документів щодо виконання останнім зобов'язань перед бенефіціаром (третьою особою).

Крім того, 25.01.2017 позивач звернувся також до бенефіціара з проханням надати документи, що підтверджують невиконання, неналежне виконання чи відмову від виконання принципалом (відповідачем) своїх зобов'язань у відповідності до Договору.

02.02.2017 від бенефіціара надійшло до позивача повідомлення вих. №286/8/553, в якому вказував на часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки курток костюмів утеплювача, на підтвердження чого додано рахунок фактури №51 від 24.12.2016, видаткову накладну №47 від 24.12.2016 та акт приймання контролю якості №1 від 24.12.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, Додаткова угода №1 до Договору була укладена між сторонами 06.02.2017, тобто вже після отримання позивачем від бенефіціара вимоги про виконання гарантії та повідомлення про це відповідача.

Пунктом 7.4 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що принципал (відповідач) гарантує, що на момент укладення цієї додаткової угоди принципалом не виконано (порушено) умови Договору про закупівлю товарів за державні кошти, в забезпечення виконання зобов'язання якого була надана гарантом гарантія згідно з Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином та у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 45878 від 15 лютого 2017 року про перерахування бенефіціару грошових коштів у розмірі 158 760,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

З огляду на викладене, починаючи з 15.02.2017 відповідач вважається таким, що отримав кредитні кошти у розмірі 158 760,00 грн.

В силу положень ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, зокрема, банківські виписки та розпорядження, відповідач лише частково виконав зобов'язання з оплати наданих коштів, сплативши позивачу 35 297,00 грн (а.с.50-54 т.1, а.с.112-117 т.2).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором та наявності заборгованості у розмірі 123 463,00 грн.

Посилання відповідача на положення ч.2 ст.569 Цивільного кодексу України, відповідно до якої гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником, враховуючи вищевстановлене судовою колегією відхиляються як безпідставні.

Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 123 463,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в цій частині, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача процентів у розмірі 3 462,03 грн та пені у розмірі 2 877,98 грн, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Враховуючи умови п.4.2.3 Договору в редакції Додаткової угоди №1, відповідач повинен здійснювати сплату процентів щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

Перевіривши правильність нарахування позивачем процентів, відповідно до умов Договору, судова колегія вважає, що розрахунки є вірними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки у розмірі 3 462,03 грн.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення відповідачем зобов'язань, визначених в п.п. 4.1-4.3 цього Договору, відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок пені, судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2 877,98 грн.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі з урахуванням додаткових пояснень до неї, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржувані судові рішення прийнято судом першої інстанції з дотриманням вимог законодавства та відповідають матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/9585/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/9585/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9585/17.

Повний текст судового рішення складено 20.02.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна