Постанова

від 06.02.2018 по справі 816/2134/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/759/17 816/2134/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник позивача - Співакова Е.О.,

представник відповідача - Базавлук К.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року у справі № 816/2134/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Управління механізації будівництва №23 до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Управління механізації будівництва №23 (далі - позивач, ПАТ Управління механізації будівництва №23 ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.09.2016 № 0003901401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 1 487 726,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 39 235,00 грн та № 0003921401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем у розмірі 305 021,16 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 152 510,58 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено з тих підстав, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки мала місце безтоварність господарських операцій з придбання у контрагентів товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Фавор Бізнес Групп ", ТОВ Строй комплекс груп та ТОВ Поладіс монтаж на підставі договорів поставки, а також придбання послуг у ТОВ "СТС Проект" з улаштування побутових приміщень на території заводу та роботи з улаштування системи опалення в адміністративному корпусі, відповідно до договорів виконання робіт, що зокрема підтверджується:

- неналежно оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними, товарно - транспортними накладними, видатковими та прибутковими накладними;

- відсутністю доказів проведення відповідних видів робіт, що потребують спеціальних ліцензій дозволів (транспортування нафтопродуктів та небезпечних вантажів, проведення робіт підвищено небезпеки

- протоколами допитів гр. ОСОБА_4, директора ТОВ Строй комплекс груп , гр. ОСОБА_5, директора ТОВ "СТС Проект", гр. ОСОБА_6, директора ТОВ "Фавор Бізнес Групп", які заперечують свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання;

- висновком Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження № 32016170000000057, в якому вказано, що підписи у фінансово-господарських документах, складених від імені директора ТОВ "Фавор Бізнес Групп" гр. ОСОБА_6 на адресу ПАТ "Управління механізації будівництва № 23", зокрема, у договорі поставки № 23/11-1 та первинних документах, зокрема і податкових накладних, виконані не гр. ОСОБА_6, а іншою особою (особами). Крім того, згідно з даним висновком питання належності підпису від імені гр. ОСОБА_5, директора ТОВ "СТС Проект", у договорах на виконання робіт від 02.11.2015 №235, №236 та актах приймання виконаних робіт, не вирішувалося, оскільки досліджувані підписи нанесені за допомогою копіювально-розмножувального пристрою або багатофункціонального друкуючого пристрою (БФП) з електрофотографічним способом друку, зображення підписів виконані не у рукописний спосіб;

- вироком Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 1 березня 2017 року у справі №537/544/17 (набрав чинності 03.04.2017), яким громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), а саме в організації злочинної групи, з метою прикриття незаконної фіктивної діяльності із незаконного формування податкового кредиту; одержання готівки та валових витрат з податку на прибуток, без наміру здійснення статутної діяльності підприємства, шляхом створення нових юридичних осіб та придбання раніше створених юридичних осіб: ТОВ Строй Комплекс Груп , ТОВ Фавор Бізнес Групп , ТОВ Ентерс , ТОВ Антарес Продакт , ТОВ Адвайн , ТОВ Кредсі .

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Управління механізації будівництва №23", визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з огляду на реальність здійснення господарських операцій (від контрагентів отримано відповідні товари та послуги, які використано позивачем в рамках власної господарської діяльності), які підтверджені належними первинними документами, оскільки з них можливо ідентифікувати господарську операцію, а недоліки деяких із них, не спростовують факту реальності здійснення таких господарських операцій та не впливають на їх правові наслідки, натомість висновки контролюючого органу не підтверджені належними доказами, оскільки, посилання на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 березня 2017 року у справі №537/544/17, яким засновника ТОВ Фавор Бізнес Групп гр. ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), на думку суду, є не підтвердженням того, що метою створення ТОВ Фавор Бізнес Групп було саме ухилення від сплати податків, зокрема і в межах господарських операцій з позивачем, а злочин, передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на нього та не поширюється на подальшу діяльність фіктивно створеної юридичної особи. Суд апеляційної інстанції також відхилив і доводи відповідача щодо висновку Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. ім. М.С. Бокаріуса судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження №32016170000000057, з посиланням на те, що вказаний висновок експерта є джерелом доказів у кримінальному провадженні та може бути оцінений судом під час розгляду саме кримінальної справи.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу де, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року.

Касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області обґрунтована невідповідністю висновків суду апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, оскільки правочини між позивачем та його контрагентами ТОВ "Фавор Бізнес Групп ", ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ Поладіс монтаж та ТОВ "СТС Проект"не спричинили настання реальних правових наслідків, що підтверджується відсутністю матеріально - технічних та трудових ресурсів у вказаних контрагентів для проведення відповідної господарської діяльності, відсутністю ліцензій на проведення певних видів діяльності, неналежно оформленими первинними документами, зокрема і податковими накладними, наявністю вироку Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 1 березня 2017 року у справі №537/544/17 за фактом фіктивного підприємництва при створенні суб'єктів господарювання, в тому числі і щодо контрагентів позивача, протоколами допитів директорів ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ "СТС Проект", ТОВ "Фавор Бізнес Групп", які заперечують свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання. Також контролюючий орган вказує на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не взято до уваги практику Верховного суду України в аналогічних правовідносинах.

ПАТ Управління механізації будівництва №23 надало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил ведення фінансово - господарської діяльності та невиконання останніми своїх зобов'язань, а вирок суду, який було надано як доказ порушення податкового законодавства, встановлює лише факт наявності ознак фіктивного підприємництва з боку контрагента - продавця, а не позивача. Просить залишити скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні, відповідно до ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Управління механізації будівництва №23" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 19.08.2016 № 339/16-31-14-01-09/04715606 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (у редакції до 01.01.2015), п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 210 Податкового кодексу України (у редакції після 01.01.2015), наказу Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.1999 "Про затвердження П(с)БО 10 "Дебіторська заборгованість", статей 3, 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наказу Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 "Про затвердження П(с)БО №25 Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва", наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 "П(с)БО 16 "Витрати", пункту 5 П(С)БО 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, пункту 7 П(с)БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 487 726,00 грн та ПДВ на загальну суму 304 896,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між ПАТ Управління механізації будівництва №23 та його контрагентами ТОВ "Фавор Бізнес Групп ", ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ Поладіс монтаж та ТОВ "СТС Проект" не спричинили настання реальних правових наслідків, первинні документи, що складені за результатами господарських операцій, оформлені не належним чином, вказані контрагенти не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, відсутні ліцензії та дозволи для ведення відповідних видів робіт. Також в ході досудового слідства у кримінальному провадженні за фактом фіктивного підприємництва (ст.205 Кримінального кодексу України) директора ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ "СТС Проект", ТОВ "Фавор Бізнес Групп" заперечували свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання, про що є відповідні протоколи допитів.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, 2013 рік) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015 року) об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318.

Згідно п. 4 П(С)БУ 16 об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 П(С)БУ 16).

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 вказаного Закону).

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як вже було зазначено вище, розв'язуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ПАТ Управління механізації будівництва №23 , суд апеляційної інстанції відхилив посилання контролюючого органу на вирок Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 1 березня 2017 року у справі №537/544/17 за фактом фіктивного підприємництва (ст. 205 Кримінального кодексу України), протоколи допитів директорів ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ "СТС Проект", ТОВ "Фавор Бізнес Групп", які заперечували свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання, висновок Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи та враховуючи, що хоча первинні документи і були оформлені з недоліками, проте з них можливо ідентифікувати проведені господарські операції, дійшов висновку про реальність правових наслідків спірних господарських операцій, за результатами яких позивачем було сформовано витрати та податковий кредит.

Проте колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на те, що фактично судом не було надано належної правової оцінки посиланням контролюючого органу на протоколи допитів директорів ТОВ Строй комплекс груп , ТОВ "СТС Проект", ТОВ "Фавор Бізнес Групп", які заперечували свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання, з огляду на наявний правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що гр. ОСОБА_4, директор ТОВ Строй комплекс груп , гр. ОСОБА_5, директор ТОВ "СТС Проект" та гр. ОСОБА_6, директор ТОВ "Фавор Бізнес Групп", які заперечують свою причетність до здійснення господарської діяльності вказаними суб'єктами господарювання, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Проте судом не перевірялись обставини зазначені у зазначених вище протоколах , вказані особи не були допитані у судовому засіданні, а отже таким поясненням не надано належної правової оцінки.

Відповідно до частини шостої ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте суд апеляційної інстанції відхиляючи посилання контролюючого органу на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 березня 2017 року у справі №537/544/17 (фіктивне підприємництво) фактично не дослідив первинні документи, які були оформлені за результатами здійснених господарських операцій з контрагентами ТОВ Строй Комплекс Груп та ТОВ Фавор Бізнес Групп , щодо яких вказаним вироком було встановлено їх фіктивність, та не надав їм належної правової оцінки з урахуванням вищезазначеного правового висновку Верховного Суду України.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про реальність господарських відносин позивача з контрагентами, оскільки з судового рішення не вбачається якими саме встановленими обставинами справи та доказами спростовуються висновки суду першої інстанції, зокрема з рішення суду не вбачається, що судом досліджувались матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості суб'єктів господарювання (контрагентів) щодо виконання договірних зобов'язань, не було встановлено за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами, чи мали такі контрагенти обов'язкові дозвільні документи (ліцензії, дозволи) у відповідній сфері діяльності - перевезення небезпечних вантажів та нафтопродуктів, проведення робіт підвищеної небезпеки, як фактично не було належно оцінено і надані позивачем у підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи, зокрема, щодо їх оформлення у відповідності до вимог законодавства (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, оскільки судом не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил ст. 253 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року у справі № 816/2134/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова