Постанова

від 20.02.2018 по справі 806/2877/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.

Суддя-доповідач:Іваненко Т.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" лютого 2018 р. Справа № 806/2877/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Кузьменко Л.В.

Франовської К.С.,

за участю секретаря судового засідання Черемісової С.О.,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії , -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлену листом №А-11766/0-9850/6-17 від 18.08.2017 року;

- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Рудня-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області;

- встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання рішення суду - один місяць з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позову зазначала, що вказана у листі №А-11766/0-9850/6-17 від 18.08.2017 року підстава відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а тому вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області протиправно відмовило їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилаючись на Постанову КМУ від 07.06.2017 №413 "Про деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою, оформлену листом № А-11766/0-9850/6-17 від 18.08.2017.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Рудня-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області згідно клопотання (заяви) від 03.08.2017.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Присуджено ОСОБА_4 понесені нею судові витрати у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначив, що діяв відповідно до вимог Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413. Зазначив, що фактично заявнику повідомлено про необхідність визначитись і обрати земельну ділянку із переліку, який запропонований на офіційному сайті Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, та надано пропозицію повторно звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з заявою відповідного змісту. Також вказав, що суд першої інстанції фактично втрутився в його дискреційні повноваження.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що при вирішені справи, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином. Суд відхилив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявами (а.с.11, 13) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Рудня-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Відповідачем були розглянуті заяви позивача та надані відмови, оформлені листами від 01.03.2017 (а.с.12) та від 16.06.2017 № А-4475/0-5601/6-17 (а.с.14) з однієї і тієї ж підстави, що додані до клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки графічні матеріали не містять у собі вказаної інформації у достатньому обсязі, що робить неможливим визначити відповідність місця розташування витребовуваної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та іншій містобудівній і землевпорядній документації.

03.08.2017 позивач ОСОБА_4 повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, яка зареєстрована останнім того ж дня за номером А-11766/0/5-17, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки з правом передачі у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Рудня-Городищенської сільської ради Житомирського району з наданням відповідних додатків (а.с. 15).

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом №А-11766/0-9850/6-17 від 18.08.2017 (а.с.16), пославшись на положення постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 про "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" та п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України зазначило, що земельна ділянка яку бажає отримати позивач не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності які можуть бути передані у власність громадянам у третьому кварталі 2017 року на території Житомирської області, а тому у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відмовило у задоволенні заяви.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулась з позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд вважав, що відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на Постанову КМУ № 413 від 07.06.2017, відповідач діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відтак, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Встановлено, що з метою отримання дозволу на відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачем було подано заяву від 03.03.2017 року з вичерпним переліком документів, що вимагаються законом, тобто останньою виконано вимоги закону.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою мотивована тим, що у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Постанови КМУ від 07.06.2017 року № 413 з огляду на те, що земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок, що можуть бути передані у власність громадянам у третьому кварталі 2017 року на території Житомирської області, розробленому на виконання Стратегії удосконалення механізму у правління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою цією постановою.

За приписами ч. 7 ст.118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413, на яку посилається відповідач, було затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

При цьому будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

Крім того, постанова КМУ № 413 від 07.06.2017 "Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на яку посилається Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у користування громадянам, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними тому не може слугувати як підстава для відмови, визначена ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на Постанову КМУ № 413 від 07.06.2017, відповідач діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.

Що стосується доводів відповідача про втручання у його дискреційні повноваження, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Практика Європейського суду однозначно свідчить про те, що рішення прийняті в рамках дискреційних повноважень, але з порушенням принципів ефективного захисту прав і свобод громадян, були визнані Європейським судом з прав людини порушенням Європейської Конвенції з прав людини і основних свобод, ( наприклад, справа "Волохи проти України").

Отже, покладення на Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зобов'язання видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, правомірно зобов'язав відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, що знаходиться на території Рудня-Городищенської сільської ради Житомирського району на підставі поданого нею клопотання та пакету документів, оскільки будь-яких перешкод для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, крім тих, які вже розглянуті судом, відповідачем не зазначено та судом не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" листопада 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: Л.В. Кузьменко

К.С. Франовська

Повне судове рішення складено "21" лютого 2018 р.