Постанова

від 21.02.2018 по справі 813/1497/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

Київ

справа №813/1497/17

адміністративне провадження №К/9901/3819/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (головуючий суддя Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (головуючий суддя Попко Я.С., судді: Сеник Р.П., Сапіга В.П.) у справі № 813/1497/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІТ-Техноресурс до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ІТ-Техноресурс звернулось до суду з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 грудня 2016 року № 0002531401.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки наявними первинними документами підтверджується реальність придбання ним товарів та їх подальше використання у господарській діяльності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 21 грудня 2016 року № 0002531401.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість. В свою чергу, платник податків не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і, як наслідок, вдруге сплачувати податок на додану вартість.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що у позивача наявна кредиторська заборгованість перед його контрагентом. В свою чергу, позивачем не надано товарно-транспорті накладні на перевезення придбаного товару, а податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання свідчить про відсутність попередніх поставок придбаного товару.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій дотримано норми матеріального та процесуального права, надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам. В свою чергу, доводи скаржника базуються лише на сумнівах та припущеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ ІТ-Техноресурс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ Біві Груп за січень 2016 року, відповідачем складено акт від 05 грудня 2016 року № 4672/13-04-14-01/38411880Ю, яким встановлено порушення: - пунктів 198.2, 198.3 статті 198.6, пунктів 201.1, 201.2, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на загальну суму 170 126, 00 грн. за січень 2016 року.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 грудня 2016 року № 0002531401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 170 126, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Біві Груп .

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій правильними з огляду на таке.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ Біві Груп укладено договір поставки товарів, реальне придбання на підставі якого позивачем комутатора та маршрутизатора підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунках.

Крім того, позивачем надано електронну переписку з ТОВ Біві Груп , заявки на придбання товару, наказ про прийняття на роботу працівників, що отримують товар та відповідно працюють у ТОВ ІТ-Техноресурс , довідка про прийняття на роботу.

Товар від ТОВ Біві Груп отримувався менеджером із постачання ТОВ ІТ-Техноресурс ОСОБА_1 на підставі наявної у матеріалах справи копії довіреності, чим спростовуються доводи податкового органу, зокрема викладені у касаційній скарзі, про отримання товару від даного контрагента невстановленою особою.

Подальше використання придбаного товару у господарській діяльності шляхом передачі в оренду підтверджується договором оперативної оренди з ТОВ Українські Інформаційні Технології та угодою про його продовження, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

В свою чергу, наявність кредиторської заборгованості не є підставою для позбавлення суб'єкта господарювання права на податковий кредит з податку на додану вартість, а за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними та підтверджуються необхідними документами.

В свою чергу, податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання ТОВ Екоенерджи не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі № 813/1497/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко