Постанова

від 19.02.2018 по справі 910/23262/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"19" лютого 2018 р. Справа№ 910/23262/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.02.2018 у справі №910/23262/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017, повний текст якого складено 13.03.2017

у справі №910/23262/16 (суддя Марченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Азот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка"

про стягнення платежу, неустойки та витребування майна.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Азот" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" (надалі - відповідач) про стягнення:

- 130 200,00 грн. збитків, що є авансовим платежем;

- 24 852,66 грн. неустойки на підставі п. 6.2 договору за порушення строків виконання робіт;

- та витребувати у ТОВ "Укрнафтогазрозробка" майно - клапан MOKVELD RD 10, що був переданий за Актом приймання-передачі від 04.02.2014 для здійснення ремонту.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням умов договору №1141-413 на виконання робіт з ремонту клапана MOKVELD RD 10 цеху А-3, укладеного 26.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Азот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка". Так, на виконання умов зазначеного договору позивачем згідно з платіжними дорученнями №18659 від 30.12.2013, №18663 від 30.12.2013, №18665 від 30.12.2013, №18678 від 30.12.2013, №18874 від 30.12.2013, №18877 від 30.12.2013 було перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 130 200,00 грн. та передано за Актом приймання-передачі від 04.02.2014 для ремонту клапан MOKVELD RD 10. Проте, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору свої зобов'язання не виконав, в терміни обумовлені договором роботи з ремонту клапану не виконав, у зв'язку з чим позивач просив повернути відповідача 130 200,00 грн. збитків у вигляді передоплати. За невиконання вчасно робіт передбачених договором, у відповідності до п.6.2 Договору позивач нарахував до стягнення з позивача неустойку в розмірі 24 852,66 грн. Також позивач просив витребувати у відповідача майно, яке належить позивачеві, а саме клапан MOKVELD RD 10 переданий за актом приймання-передачі від 04.02.2014 для здійснення ремонту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №910/23262/16 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" на користь Публічного акціонерного товариства "Азот" передоплату в розмірі 130 200,00 грн, неустойку в сумі 24 852,66 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3073,79 грн; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" повернути Публічному акціонерному товариству "Азот" майно, а саме: клапан MOKVELD RD 10.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати частково, а саме відмовити в частині стягнення з відповідача передоплати в розмірі 130 200,00 грн та у повернені Публічному акціонерному товариству "Азот" майна - клапан MOKVELD RD 10, в іншій частині стосовно стягнення неустойки рішення місцевого суду залишити без змін.

При цьому, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Також скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду в частині стягнення витрат по сплаті судового збору. Обґрунтовуючи наведене, відповідач звернув увагу на те, що за оскарженим судовим рішенням невірно здійснено розподіл судових витрат, з огляду на те, що судовий збір з позовної заяви про повернення майна, як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру, в свою чергу, позивачем не визначено у позові вартості спірного майна - клапана MOKVELD RD 10 цеху А-3.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні від 19.02.2018 представник позивача просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №910/23262/16 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 19.02.2018 з'явилися уповноважений представник позивача та директор відповідача.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього директора відповідача та представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Азот" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" (виконавець) укладено Договір №1141-413.

За умовами вказаного договору виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити наступні роботи по ремонту клапану MOKVELD RD 10 цеху А-3: огляд та дефектування клапану MOKVELD RD 10, розробка методики та технології ремонту клапанів типу MOKVELD, погодження її з замовником; розробка конструкторської документації, погодження її з замовником; виготовлення внутрішніх деталей клапана; закупівля комплекту оригінальних ущільнювачів клапана; відновлювальний ремонт корпусу клапана; проведення додаткових обстежень корпуса клапана після проведення ремонту; збирання та випробовування клапана у відповідності до креслень 3093-23 MOKVELD N.V. (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, роботи виконуються з матеріалів та за рахунок виконавця у відповідності до Технічного завдання на ремонт клапана типу MOKVELD від 24.04.2013 та креслення 3093-23 MOKVELD N.V., які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.1 Договору, загальна вартість робіт, в тому числі матеріалів за дійсним договором становить 186 000 грн. в тому числі ПДВ 20% - 31000 грн., відповідно до калькуляції витрат на ремонт клапану MOKVELD RD 10, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.2.1 Договору сторони погодили порядок взаєморозрахунків за договором та визначили, що авансовий платіж в розмірі 130 200 грн. - 70% від загальної вартості договору замовник сплачує протягом 20 банківських днів з моменту підписання цього договору.

Кінцевий розрахунок здійснюється на підставі Акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін протягом 20 банківських днів з моменту його підписання. (п. 2.2.2)

Відповідно до п.3.3 Договору, передача клапану в ремонт відбувається на території замовника за Актом приймання-передачі клапану в ремонт. Підписання Акту приймання-передачі клапану в ремонт - вважається моментом початку робіт.

Строк виконання робіт - 180 (сто вісімдесят) календарних днів від дати Акту приймання-передачі клапану в ремонт, при умові здійснення замовником авансового платежу відповідно до п.2.2.1 дійсного договору (п.3.4 Договору).

Згідно з п. 4.2 Договору, кінцева передача клапана з ремонту здійснюється на території замовника у відповідності до п.6 Технічного завдання і підтверджується актом технічного прийому клапана. Після чого виконавцем надається гарантійний сертифікат з підтвердженням умов гарантійних зобов'язань, зазначених у п. 5 даного договору.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що у випадку відсутності претензій з боку замовника до якості виконаних робіт, уповноваженими представниками сторін підписується Акт виконаних робіт, в якому відображені обсяги виконаних робіт по даному договору у відповідності до Технічного завдання.

Зобов'язання виконавця за даним договором вважаються виконаними після виконання робіт у відповідності з умовами, передбаченими п.1.1 дійсного договору і підписання Акта виконаних робіт уповноваженими представниками сторін (п.4.7 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору, у випадку порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених п.3.4 договору, при умові відсутності у цьому перешкод з боку замовника, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (дійсної в період, в який вона сплачувалась) від суми договору за кожен день прострочення виконання робіт та не звільняється від виконання своїх зобов'язань за договором.

Згідно з п.9.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.03.2016 (з урахуванням Додаткових угод №1, №2 та №3 до Договору), а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до повного їх виконання.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання з попередньої оплати робіт, перерахувавши на рахунок відповідача грошові кошти - авансовий платіж у відповідності до п. 2.2.1 договору, в загальному розмірі 130 200,00 грн. на підставі наступних платіжних доручень: №18659 від 30.12.2013, №18663 від 30.12.2013, №18665 від 30.12.2013, №18678 від 30.12.2013, №18874 від 30.12.2013, №18877 від 30.12.2013.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 04.02.2014 між сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі клапана MOKVELD RD 10 цеху А-3 ПАТ "Азот" до договору №1141-413 від 26.12.2014 відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в ремонт клапан MOKVELD RD 10. Зазначений Акт приймання-передачі клапану підписаний уповноваженими представниками обох сторін.

У відповідності до п.3.4 Договору визначено, що строк виконання робіт - 180 (сто вісімдесят) календарних днів від дати Акту приймання-передачі клапану в ремонт, при умові здійснення замовником авансового платежу відповідно до п. 2.2.1 дійсного договору, тобто відповідач мав виконати роботи передбачені договором у строк до 03.08.2014.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язання з ремонту клапану MOKVELD RD 10 у встановлені договором терміни не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачеві Претензію №501-06/351-3513 від 14.10.2014 у якій позивач, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у встановлені строки нарахував відповідачеві 8663,01 грн. неустойки передбаченої п. 6.2 договору.

Листом №02/12 від 04.12.2014 відповідач визнав прострочення виконання робіт за договором та визнав в повному обсязі претензію позивача на суму 8663,01 грн., також гарантував оплату зазначених грошових коштів протягом наступного місяця.

10.03.2015 позивачем вдруге було направлено відповідачеві Претензію №501-06/89 у якій позивач, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у встановлені строки нарахував відповідачеві 22447,56 грн. неустойки передбаченої п. 6.2 договору.

Листом №08/04 від 14.04.2015 відповідач визнав прострочення виконання робіт за договором та визнав в повному обсязі претензію позивача на суму 22447,56 грн., та зазначив, що необхідна сума буде перерахована відповідачем після закінчення робіт перед підписанням актів виконаних робіт.

23.12.2015 позивач втретє звернувся до відповідача з Претензією №501-06/521-3470 у якій позивач, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у встановлені строки нарахував відповідачеві 24852,66 грн. неустойки передбаченої п.6.2 договору.

Листом №07/01 від 27.01.2016 відповідач визнав прострочення виконання робіт за договором та визнав в повному обсязі претензію позивача на суму 24852,66 грн., та зазначив, що необхідна сума буде перерахована відповідачем протягом місяця.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з Листом №201-14-01/19 від 14.06.2016 в якому просив відповідача в найкоротші терміни виконати ремонт клапану MOKVELD RD 10, а також надати інформацію щодо реальної дати передачі відремонтованого клапану замовнику.

Листом №201-14-01/35 від 07.11.2016 позивач знову звернувся до відповідача з проханням надати технічних звіт про хід виконаних робіт з ремонту клапана MOKVELD RD 10.

У відповідь на зазначений лист відповідач Листом №02-11 від 14.11.2016 повідомив позивача про те, що у зв'язку із відсутністю фінансування роботи з ремонту згідно з Договору №1141-413 від 26.12.2013 не виконуються.

Відтак, як з'ясовано вище, відповідачем, станом на момент розгляду справи у місцевому господарському суді не вчинено жодних дій щодо виконання обумовлених договором робіт або повернення позивачеві суми попередньої оплати, що надавалась відповідачеві для виконання необхідних за договором робіт, також не повернуто переданий для ремонту клапан MOKVELD RD 10.

Відповідач, заперечуючи проти позову наголосив на відсутності підстав повернення авансу, оскільки ним частково було виконано роботи з ремонту клапану MOKVELD RD 10 цеху А-3, також посилався на значне здороження матеріалів, що необхідні для здійснення ремонту. Разом з тим, оскільки позивач не оплатив повну вартість робіт з ремонту, відповідач відмовляється повертати спірний клапан.

Серед іншого, позивач у позові, наполягаючи на застосуванні у даному випадку щодо повернення авансового платежу вимог статтей 837, 849 Цивільного кодексу України, наголосив, що він не заявляє вимоги про розірвання спірного договору, оскільки станом на момент звернення до господарського суду із даним позовом строк дії договору закінчився.

Суд першої інстанції, стосовно вимоги про повернення передоплати у сумі 130 200,00 грн., дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про її задоволення, посилаючись на приписи статтей 525, 526, 530, 629, 843, 854, 849, 852 Цивільного кодексу України. За висновком місцевого господарського суду, оскільки є доведеним факт неналежного виконання ТОВ "Укрнафтогазрозробка" своїх зобов'язань за договором у встановлений строк, то заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з неналежним виконанням відповідачем умов договору у розмірі суми попередньої оплати - 130 200,00 грн. є обґрунтованими та правомірними.

Стосовно зазначеної позовної вимоги про повернення 130 200,00 грн. авансового платежу колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, крім того, вважає за необхідне відзначити про наступне.

Внаслідок укладення Договору №1141-413 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Колегія суддів проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору №1141-413 вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором підряду.

У відповідності до ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст.852 Цивільного кодексу України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Положеннями ст.224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Листом Верховного Суду України від 01.02.2013 р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.)" надано наступне роз'яснення.

Так, відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим, то споживач має право відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків. Таке ж правило міститься і в ст.849 Цивільного кодексу України .

У відповідності до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов Договору було сплачено відповідачу - 130 200,00 грн., що підтверджено платіжними дорученнями №18659 від 30.12.2013, №18663 від 30.12.2013, №18665 від 30.12.2013, №18678 від 30.12.2013, №18874 від 30.12.2013, №18877 від 30.12.2013 на вказану суму.

В зазначених платіжних дорученнях у призначені платежу зазначено попередня оплата за роботи по ремонту клапана MOKVELD RD 10 згідно дог. №1141-413 від 26.12.2013 . Таким чином, вищенаведеним підтверджується, що позивачем було сплачено на користь відповідача суму попередньої оплати у заявленій сумі - 130 200,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо виконання підрядних робіт з ремонту клапану за Договором належним чином не виконав. Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів на спростування вище встановленого.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку збитками позивача є витрати у розмірі 130 200,00 грн., які були здійснені у вигляді попередньої оплати по Договору №1141-413 та стягнення яких відбувається у відповідності до ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Відтак, оскільки є доведеним факт неналежного виконання ТОВ "Укрнафтогазрозробка" своїх зобов'язань за договором №1141-413 у встановлений строк, враховуючи те, що строк дії вказаного договору закінчився, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з неналежним виконанням відповідачем умов договору, у розмірі суми попередньої оплати 130 200,00 грн..

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з позивача неустойки в розмірі 24 852,66 грн. на підставі п.6.2 Договору за порушення строків виконання робіт, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині, при цьому вважає за необхідне зазначити про таке.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як було відзначено вище, пунктом 6.2 Договору визначено, що у випадку порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених п.3.4 договору, при умові відсутності у цьому перешкод з боку замовника, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (дійсної в період, в який вона сплачувалась) від суми договору за кожен день прострочення виконання робіт та не звільняється від виконання своїх зобов'язань за договором.

Разом з тим, відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки за заявлений період з 04.08.2014 по 13.11.2015 відповідно до якого сума неустойки становить 24 852,66 грн., вважає його обґрунтованим, законним та таким, що підлягає стягненню з відповідача.

За оцінкою колегії суддів, місцевим господарським судом цілком обґрунтовано відхилено заяву відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених позовних вимог в частині стягнення неустойки (а/с 66), оскільки мало місце переривання строків позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктами 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як свідчать матеріали справи, відповідач Листом №07/01 від 27.01.2016 визнав в повному обсязі претензію позивача від 23.12.2015 №501-06/521-3470 в якій позивачем було нараховано до стягнення з ТОВ "Укрнафтогазрозробка" неустойку в розмірі 24 852,66 грн., а отже вчинив дію, що свідчить про визнання ним обов'язку сплатити вказану неустойку.

В той же час, позивач звернувся до господарського суду із розглядуваним позовом - 15.12.2016, що підтверджується відбитком календарного штемпелю пошти на конверті, в якому було надіслано позов до суду.

Відтак, колегія суддів, враховуючи визнання відповідачем 27.01.2016 суми неустойки в розмірі 24 852,66 грн., з огляду на приписи ст.ст. 264 ЦК України, вважає, що позивачем не пропущено встановлений законом строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки. Вказану заяву місцевим господарським судом цілком обґрунтовано відхилено.

Стосовно позовної вимоги позивача витребувати у ТОВ "Укрнафтогазрозробка" майно - клапан MOKVELD RD 10, що був переданий за Актом приймання-передачі від 04.02.2014 для здійснення ремонту слід відзначити наступне.

Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач посилався на ст.ст. 317, 387 Цивільного кодексу України. Також наголосив на тому, що строк дії договору підряду станом на момент звернення до господарського суду з позовом закінчився, а тому у відповідача відпали правові підстави утримувати у себе предмет договору - клапан MOKVELD RD 10.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст.ст. 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 цього Кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відтак, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, з огляду на те, що строк дії договору закінчився, а також те, що матеріали справи не містять доказів здійснення ремонту клапану у строк визначений договором, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача в частині витребування у відповідача майна, а саме: клапану MOKVELD RD 10.

Посилання скаржника на те, що спірний клапан він не повертає у зв'язку із тим, що роботи по його ремонту позивачем не оплачені повністю, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки згідно умов договору, зокрема пунктом 2.2.1, сторони погодили порядок взаєморозрахунків за договором та визначили, що авансовий платіж в розмірі 130 200 грн. - 70% від загальної вартості договору замовник сплачує протягом 20 банківських днів з моменту підписання цього договору, що як встановлено вище було сплачено позивачем. В той же час, договором визначено, що кінцевий розрахунок здійснюється на підставі Акту виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін протягом 20 банківських днів з моменту його підписання. (п. 2.2.2) Вказаний акт сторонами не підписано, у матеріалах справи такий відсутній. Доказів протилежного відповідачем не надано.

За вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційного оскарження відповідача про те, що позивач, звернувшись із позовом у даній справі, скористався своїм правом відмовитися від договору підряду, а тому в даному випадку позивач повинен виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи, як це передбачено у ч. 4 ст. 849 ЦК України, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Частиною 4 ст.849 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Наведеною нормою врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене. Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Тобто, як вже було зазначено, вказаною нормою врегульований випадок, виключно коли замовник відмовився від договору підряду без наявності порушення договірних відносин з боку підрядника.

Між тим, в даному випадку колегією суддів встановлено, що підрядник недотримався строків виконання ремонтних робіт, строку здачі роботи по ремонту клапана, тобто порушив умови договору, що призвело до втрати інтересу замовника до результатів роботи, тому позивач звернувся із даним позовом.

Разом із тим, слід зазначити, що згідно з п.9.1 Договору, з урахуванням Додаткових угод №1, №2 та №3 до Договору, цей договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами та діяв до 31.03.2016, а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до повного їх виконання. З даним позовом до місцевого господарського суду позивач звернувся 15.12.2016, що підтверджується відбитком календарного штемпелю пошти на конверті. Таким чином, позивач звернувся із позовом до господарського суду вже після закінчення строку дії договору підряду, що також не може розцінюватись, як одностороння відмова від договору з боку замовника відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Відтак, з огляду на вищевикладене, враховуючи те, що ч. 4 ст. 849 ЦК України врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника, колегія суддів вважає, що правові підстави для виплати підрядникові плати за виконану частину роботи відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України в такому випадку відсутні.

Крім того, під час апеляційного перегляду даної справи, колегією суддів було враховано неодноразові посилання скаржника на те, що ним була виконана значна частина робіт з ремонту клапана, продовжити які він не зміг до повного виконання умов договору, через значне здороження матеріалів, що необхідні для здійснення такого ремонту.

Враховуючи наведені доводи скаржника колегією суддів двічі за ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, від 12.09.2017 призначалась судова експертиза, на вирішення якої постановлено наступні питання: - які види робіт, виходячи з п.1.1 договору №1141-413 від 26.12.2013, по ремонту клапану MOKVELD RD 10 цеху А-3 наразі виконані відповідачем? - яка вартість виконаних відповідачем по ремонту клапану MOKVELD RD 10 цеху А-3 робіт? - яка дійсна (реальна) вартість клапана MOKVELD RD 10 цеху А-3 за ринковими цінами?

Однак, експертиза залишена без виконання через відсутність забезпечення її оплати відповідачем.

При цьому, втретє призначати судову експертизу з наведених питань, колегія суддів не вбачала за необхідне, оскільки саме відповідач був зацікавлений в її проведені та на ньому лежав тягар обов'язку вчинити всі необхідні дії з метою її здійснення.

Разом з тим, колегія суддів виходила також із того, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Тобто, призначення судової експертизи втретє могло б призвести до безпідставного затягування судового розгляду справи.

За наявними матеріалами справи колегія суддів також позбавлена можливості встановити, чи виконані роботи по ремонту клапану, в якій частині вони виконані, тощо. Всі заперечення відповідача в цій частині базуються лише на усних ствердженнях, які нічим не підтверджено та суперечать умовам, що визначені сторонами у договорі №1141-413 на виконання робіт.

Стосовно доводів апеляційного оскарження відповідача про неправильне здійснення місцевим господарським судом розподілу судових витрат за подачу позову, оскільки ціна позову у позовах про витребування майна є майновою вимогою і розмір судового збору в такому випадку визначається із вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру, а також доводів скаржника про те, що за апеляційний перегляд справи він повинен сплатити судовий збір лише за одну позовну вимогу у сумі 1600,00 грн., а саме стягнення неустойки, колегія суддів відзначає про наступне.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України N 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (яка була чинною на момент звернення із позовною заявою та на момент подачі апеляційної скарги) (п. 2.2) встановлено, що ст. 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписами пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (чинний на момент подачі позову та апеляційної скарги). Стосовно позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 цього Закону.

Водночас, як зазначено у п. 2.10 вказаної постанови Пленуму, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Враховуючи заявлені позовні вимоги у справі, а саме стягнення 130 200,00 грн. збитків, що є авансовим платежем; 24 852,66 грн. неустойки на підставі п. 6.2 договору за порушення строків виконання робіт; та витребувати у ТОВ "Укрнафтогазрозробка" майно - клапан MOKVELD RD 10, що був переданий за Актом приймання-передачі від 04.02.2014 для здійснення ремонту, вбачається, що позивачем заявлено три вимоги майнового характеру, за які він заплатив судовий збір у сумі 3703,79 грн.

Тобто, якщо здійснити розрахунок, то вбачається, що позивачем імовірно сплачено судовий збір у сумі 2 325,78 грн., як майновий спір (з розрахунку 24 852,66 грн. + 130 200,00 грн.) та 1378,00 грн. за вимогу про витребування майна, що відповідає сумі судового збору, як за вимогу немайнового характеру (1378,00 грн.).

Разом з тим, за резолютивною частиною судового рішення місцевим господарським судом здійснено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача - 3073,79 грн. судового збору.

В свою чергу, сторонами по справі, зокрема позивачем не було подано до місцевого господарського суду заяви про виправлення описок, помилок, тощо.

Під час апеляційного перегляду справи, позивачем зауважень щодо розподілу судових витрат не зазначено.

Посилання відповідача про те, що він вважає правомірним відшкодувати судовий збір у сумі 1600,00 грн. за подачу позову, оскільки погоджується із позовом лише в частині стягнення з нього неустойки, колегія суддів визнає необґрунтованим, оскільки таке суперечить порядку розподілу судових витрат, що встановлений процесуальним законом та Законом України Про судовий збір , які були чинні на момент подачі позову.

Стосовно сплати судового збору за вимогу про витребування майна - клапан MOKVELD RD 10, яка є майновою вимогою і розмір судового збору в такому випадку визначається із вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру, колегія суддів зазначає про наступне.

Як вже було зазначено вище, ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, від 12.09.2017 призначалась судова експертиза, на вирішення якої серед іншого було постановлено питання Яка дійсна (реальна) вартість клапана MOKVELD RD 10 цеху А-3 за ринковими цінами? . Вказана судова експертиза призначалась двічі та залишена без виконання.

В процесі апеляційного перегляду справи, колегією суддів, у зв'язку із тим, що позивач не з'являвся до судового засідання, було визнано його явку обов'язковою та зобов'язано надати договір купівлі-продажу клапана MOKVELD RD 10 (що підтверджено протоколом судового засідання від 06.02.2018) з метою встановити його вартість.

Однак, позивач не надав суду договір купівлі-продажу клапана MOKVELD RD 10, чи будь яких інших доказів, які підтверджують вартість спірного майна.

Колегією суддів, при вирішенні питання розподілу судових витрат враховано те, що якщо визначена позивачем ціна позову не зовсім відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Однак, враховуючи вищенаведене дослідження, що здійснене колегією суддів, слід відзначити, що встановити вартість спірного майна - клапана MOKVELD RD 10 за наявними матеріалами справи не вбачається за можливе.

Крім того, колегія суддів зазначає, що такий розподіл судових витрат та процесуальні зауваження скаржника в цій частині, жодним чином не порушує його законні права. Разом з тим, назване процесуальне зауваження, з огляду на встановлені фактичні обставини, що стосуються спірної ситуації, не є тією обставиною, що призвела до неправильного вирішення справи по суті.

Також, при вирішення питання розподілу судових витрат колегією суддів, беручи всі встановлені обставини справи в цій частині в сукупності, серед іншого враховано також і практику Європейського суду з прав людини, що відповідає ст. 11 ГПК України. (в редакції з 15.12.2017)

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

В рішенні від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)) ЕСПЛ зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

При цьому, зауважено, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні.

Тобто, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, яке визначено Господарський процесуальним кодексом України і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Це пов'язано з тим, що судовий збір за своєю суттю є обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних скарг.

В той же час, за змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, колегія суддів враховуючи фактичні обставини даної справи, що виникли стосовно сплати судового збору, зокрема щодо відсутності можливості встановити чітку суму, з огляду на те, що, як встановлено вище права позивача з боку відповідача порушені, враховуючи практику ЄСПЛ щодо необхідності встановити чи був, з однієї сторони дотриманий баланс, між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої сторони - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді, зазначає про те, що у конкретній спірній ситуації для того щоб гарантувати такий справедливий баланс та, власне зберегти безперебійне функціонування судової системи, забезпечити доступ до правосуддя, вважає за можливе залишити сплату судового збору за вимогу про витребування майна в тій сумі, якій його сплачено позивачем.

Разом з тим, оскільки позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що такий розмір судового збору жодним чином не порушує принципу рівності сторін, змагальності сторін, та особливо права та інтереси відповідача, тому що в іншому випадку розмір судового збору був би імовірно більшим.

Інших належних та обґрунтованих доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення відповідачем не наведено.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

В той же час, враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 281-285 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазрозробка" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №910/23262/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №910/23262/16 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/23262/16.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 22.02.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна