Постанова

від 22.02.2018 по справі 127/25605/15-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/25605/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Гриневич В.С.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

22 лютого 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С.

за участю: секретаря судового засідання Черняк А.В.

представника відповідача: Никонюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року (місце складання м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

у листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради в особі адміністративної комісії при виконкомі про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення №001322, яким встановлено порушення п. 6.13.1 (22,23) Правил благоустрою м. Вінниці, яке полягає у використанні земельної ділянки без правовстановлюючих документів біля перехрестя вул. АДРЕСА_3 та А.Іванова загальною площею 0,3364 га, в тому числі в межах прибережно-захисної смуги струмка безіменного, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 152 КУпАП. 30.10.2015 адміністративною комісією при виконкомі ВМР її безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за вищевказане порушення, про що винесено постанову №1073, якою накладено на останню адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.12.2015 замінено первинного відповідача у справі - виконавчий комітет Вінницької міської ради в особі адміністративної комісії при виконкомі на належного - Адміністративну комісію при виконавчому комітеті Вінницької міської ради.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року позов задоволено. Скасовано постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради №1073 від 30.10.2015 та закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто на користь ОСОБА_3 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. двадцять коп.) судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Вінницької міської ради (м. Вінниця, вул. Соборна, 59).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, апелянт зазначає про те, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини, які мають значення для справи та дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для скасування постанови №1073 від 30.10.2015, посилаючись на висновок експертизи у справі №127/22200/15-ц, яким встановлено відсутність факту самовільного використання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у 2017 році, а не на момент притягнення до адміністративної відповідальності.

22 лютого 2018 року до суду надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. 309 КАС України від позивача, в якому остання вказувала на те, що її представник не може прибути в судове засідання через участь в іншому судовому засіданні, а позивач не може особисто представляти свої інтереси через недостатній рівень юридичних знань. Також ОСОБА_3 вказувала на те, що отримала телефонограму та повістку про розгляд даної справи лише 20 лютого 2018 року, що, на її думку, порушує визначений ст. 286 КАС України строк для належного повідомлення про розгляд справи.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що підстави для продовження строку розгляду справи відповідно до ст. 309 КАС України відсутні, оскільки норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Вказана норма не передбачає можливості продовження строку розгляду апеляційної скарги для даної категорії справ.

В той же час, за приписами ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Якщо для розгляду окремих категорій справ, заяв або клопотань учасників справи цим Кодексом встановлено строк розгляду менше десяти днів, повістка має бути вручена у строк, достатній для прибуття особи до суду для участі в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. ст. 127 КАС України часом вручення повістки вважається день вручення судової повістки під розписку.

Враховуючи, що телефонограму та повістку про розгляд даної справи позивач отримала ще 20 лютого 2018 року, а також те, що до заявленого клопотання не надано будь-яких доказів участі її представника в іншому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо відмови у задоволенні поданого клопотання у зв'язку із належним повідомлення позивача про виклик до суду, враховуючи скорочені строки розгляду даної категорії справи.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Позивач в судове засідання не з'явилася.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, на підставі наказу Департаменту самоврядного контролю Вінницької міської ради від 02.09.2015 №149, головним спеціалістом відділу контролю за використанням території та сплати місцевих податків вказаного департаменту ОСОБА_5, за участю головного спеціаліста відділу містобудування і архітектури Департаменту архітектури, містобудування та кадастру ОСОБА_6, проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства при використанні земель м. Вінниці, розташованих на перехресті АДРЕСА_2 за результатами якої складено акт №140/9-04-13 від 11.09.2015 (а.с. 6, 7).

Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель міста Вінниці №140/9-04-13 від 11.09.2015, Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради в ході проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 використовують без правовстановлюючих документів земельну ділянку (із земель територіальної громади міста Вінниці) на перехресті АДРЕСА_2 загальною площею 0,3364 га, в тому числі площею 0,1555 га в межах прибережної захисної смуги, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується кадастровим планом виготовленим МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" за результатами проведеної тахеометричної зйомки.

17.09.2015 начальником відділу КБСС КП ВМР "Муніципальна поліція" ОСОБА_8 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ОМ №001322, в якому зазначено, що позивач порушила вимоги п. 6.13.1 (22, 23) Правил благоустрою території м. Вінниці, а саме: усвідомлюючи свої протиправні дії, умисно використовує без правовстановлюючих документів земельну ділянку на перехресті вул. АДРЕСА_2 загальною площею 0,3364 га, в тому числі площею 0,1555 га в межах прибережно-захисної смуги (а.с. 58).

Згідно з постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради №1073 від 30.10.2015 на гр. ОСОБА_3 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, а саме: п.п. 6.13.1 (22, 23) "Правил благоустрою м. Вінниці" (а.с. 5).

З тексту вказаної постанови вбачається, що адміністративна комісія при виконавчому комітеті ВМР, розглянувши вищевказаний протокол, встановила, що позивач, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно використовує без правовстановлюючих документів земельну ділянку на перехресті вулиць АДРЕСА_2 загальною площею 0,3364 га, в тому числі площею 0,1555 га в межах прибережно-захисної смуги, шляхом встановлення металевої огорожі, чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП порушення правил благоустрою території населеного пункту, а саме: п.п. 6.13.1 (22, 23) Правил благоустрою м. Вінниці.

Не погоджуючись з постановою №1073 від 30.10.2015, позивач звернулась з відповідним позовом до суду про її скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/22200/15-ц встановлено, що ОСОБА_3 не здійснювала самовільного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів біля перехрестя вул. АДРЕСА_2 загальною площею 0,3364 га, про що зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ОМ №001322 від 17.09.2015 та в постанові Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради №1073 від 30.10.2015, то відсутні підстави стверджувати про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Положеннями п. 4 ст. 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

З урахуванням вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів", рішенням Вінницької міської ради №104 від 01.03.2011 затверджено "Правила благоустрою території міста Вінниці".

Зазначені Правила на час складання протоколу, винесення постанови та розгляду справи судом ніким не скасовані, були та є чинними, а відтак підлягають до обов'язкового виконання на всій території міста Вінниці.

Відповідно до п.п. 6.13.1.(22) вказаних Правил на об'єктах благоустрою забороняється займати самовільно земельні ділянки і використовувати їх при відсутності документа, що засвідчує право на використання та володіння землею.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №1726 від 14.07.2011 та №1988 від 12.09.2013, виконавчий комітет Вінницької міської ради уповноважив посадових осіб КП ВМР "Муніципальна поліція" на складання протоколів про адміністративні правопорушення за статтями визначеними КУпАП, зокрема, за ст. 152 КУпАП.

За приписами ст. 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Даючи правову оцінку доводам апелянта про те, що на момент винесення оскаржуваної постанови відповідачем обґрунтовано прийнято рішення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, суд апеляційної інстанції зважає на наступне.

Як зазначалося вище, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ОМ №001322 від 17.09.2015 та постанови №1073 від 30.10.2015 слідує, що позивач, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно використовує без правовстановлюючих документів земельну ділянку на перехресті вулиць АДРЕСА_2 загальною площею 0,3364 га, в тому числі площею 0,1555 га в межах прибережно-захисної смуги, шляхом встановлення металевої огорожі.

За наслідками виявлених порушень щодо самовільного використання земельної ділянки, Вінницька міська рада звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, в якому просила зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,3364 га, на перехресті вул. АДРЕСА_2 біля будинків №24/22 у м. Вінниці, згідно кадастрового плану на земельну ділянку, шляхом демонтажу самочинно встановленого металевого паркану, очищення (звільнення) русла струмка "Безіменного" правої притоки річки "Вінничка" та прибережно-захисної смуги струмка від будівельних відходів.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції сторони не заперечували ту обставину, що, предметом позовних вимог у справі №127/22200/15-ц є звільнення ОСОБА_3, ОСОБА_7 тієї ж самої земельної ділянки площею 0,3364 га, що розташована на перехресті вул. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2, про яку зазначено і в оскаржуваній постанові.

За наслідками розгляду вказаної справи, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.09.2017 №127/22200/15-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 09.11.2017, позов задоволено частково та звільнено за рахунок ОСОБА_3 та ОСОБА_7, самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0004 га, на перехресті вул. АДРЕСА_3 та вул. Волошкова (вул. А. Іванова) біля будинків АДРЕСА_4, шляхом демонтажу самочинно встановленого металевого паркану. В іншій частині задоволення позову відмовлено (а.с. 114-117).

В ході розгляду справи №127/22200/15-ц ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2016 року було призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ "Подільський центр судових експертиз.

Висновком судового експерта ТОВ "Подільський центр судових експертиз" №343 від 04.07.2017 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи встановлено, що відповідно до проведених інструментальних обмірів земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_3 за адресою: вул. АДРЕСА_3, 22, вул. АДРЕСА_3, 24, вул. АДРЕСА_3/вул. АДРЕСА_5 фактично користуються земельною ділянкою, площею 0,2201 га. Площа земельної ділянки, якою фактично користуються ОСОБА_7 та ОСОБА_3 відповідає загальній площі земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_7 та ОСОБА_3 відповідно до правовстановлюючих документів 0,2201 га.

За результатами порівняння меж, лінійних розмірів та конфігурацій земельних ділянок по вул. АДРЕСА_3, 22, вул. АДРЕСА_3, 24 та по вул. АДРЕСА_3/вул. АДРЕСА_5, що перебувають у приватній власності ОСОБА_7 та ОСОБА_3, із межами, лінійними розмірами та конфігурацією земельних ділянок по вул. АДРЕСА_3/вул. АДРЕСА_6, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_3 станом на час проведення дослідження встановлено, що ОСОБА_3 користується частиною земельної ділянки, площею 0,0004 га (4,0 кв.м.) з боку земель Вінницької міської ради, що не входить до складу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2. Використання ж інших земельних ділянок, які не належать ОСОБА_3 на праві приватної власності не встановлено.

Тобто, судове рішення від 27 вересня 2017 року про встановлення факту самовільного зайняття відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0004 га (4,0 кв.м.) ґрунтується на результатах проведеної експертизи.

Між тим, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було проігноровано доводи відповідача, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області по справі №127/22200/15-ц було прийнято 27.09.2017, а експертиза за наслідками якої було винесено дане рішення була проведена 04.07.2017. Тобто, на момент проведення експертизи спірної земельної ділянки самовільного зайняття вже по суті не існувало у зв'язку з тим, що гр. ОСОБА_3 перед її проведенням добровільно перемістила паркан у межі своєї земельної ділянки.

При цьому, оскаржуване рішення відповідача щодо використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки (із земель територіальної громади міста Вінниці) площею 0,3364 га в 2015 році ґрунтувалося на даних тахеометричної зйомки та кадастрового плану земельної ділянки, наданих МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" доповідною запискою від 31.08.2015 №442, згідно яких визначено площу земельної ділянки, яка використовується без правовстановлюючих документів гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_7, б/н та АДРЕСА_3,б/н, а також підтверджено іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими такі доводи апелянта, оскільки дійсно, висновок експертизи щодо зайняття відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею лише 0,0004 га (4,0 кв.м.) ґрунтується на результатах порівняння меж, лінійних розмірів та конфігурацій земельних ділянок станом на час проведення дослідження у 2017 році, тоді як апелянтом дані обміри були проведені саме у 2015 році, тобто на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності і винесення оскаржуваної постанови.

Таким чином, при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції мав керуватись доказами, які існували саме на час притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності у 2015 році, а не доказами, які виникли вже у 2017 році.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково застосовано вимоги ч. 4 ст. 78 КАС України, оскільки обставини використання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,3364 га не могли бути підтверджені рішенням суду у вказаній вище цивільній справі станом на 2017 рік, тоді як рішення відповідача про наявність у діях позивача ознак правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП базується на обставинах та доказах, які існували саме у 2015 році.

Щодо тверджень апелянта про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального прав при вирішенні питання про розподіл судових витрат, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями абз. 2 ч. 5 139 КАС України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що за приписами ч. 4 ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Тобто, ОСОБА_3 не повинна була сплачувати судовий збір при поданні позовної заяви у даній категорії справ.

Сплата ж позивачем судового збору у розмірі 487,20 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.455157961.1 від 30.10.2015, на переконання колегії суддів, не давала підстав для застосування судом першої інстанції, положень ч. 1 ст. 139 КАС України, оскільки Законом України "Про судовий збір" та підзаконними нормативно-правовими актами встановлений окремий механізм повернення помилково сплаченого судового збору.

Таким чином, доводи апелянта стосовно протиправності стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь позивача, яка звільнена від сплати судового збору, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради задовольнити повністю.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовити.

Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.