Постанова

від 21.02.2018 по справі 367/595/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/595/17 Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В. Провадження № 22-ц/780/472/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О. Категорія 54 21.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що з 03 лютого 1987 року по 15 листопада 2014 року він працював лікарем на дочірньому підприємстві "Санаторій Україна" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця".

Згідно наказу ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" № 102 від 13 листопада 2014 року його було звільнено з роботи на підставі ч.2 ст. 36 КЗпП України.

На час його звільнення у ДП "Санаторій Україна" існувала заборгованість по виплаті йому заробітної плати за вересень місяць 2014 року в сумі 15 114,77 гривень, за листопад місяць 2014 року в сумі 5 871,81 грн., а всього 20 986,58 гривень.

Позивач вказував, що в порушення ст. 116 КЗпП України розрахунку з ним в день звільнення по заробітній платі в сумі 20 986,58 грн. відповідачем проведено не було, у зв'язку з чим просив суд своїм рішення стягнути з відповідача Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року в розмірі 20 986,58 грн., а також компенсацію втрати частини доходів (інфляційні нарахування) у розмірі 358,98 грн. Крім того, посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України, просив стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у сумі 426 770,28 грн., а також завдану йому у зв'язку з тривалою невиплатою заробітної плати моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Просив також допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за 1 місяць.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року в розмірі 20 986,58 грн., компенсацію втрати частини доходів (інфляційні нарахування) у розмірі 395,65 грн., а всього 21 382,23 гривень. Стягнуто з Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000,0 гривень. Стягнуто з Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця на користь держави судові витрати у розмірі 1 600,0 гривень. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 15 114,77 гривень. В інший частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у сумі 426 770,28 грн. Серед доводів апеляційної скарги зазначив, що проймаючи рішення у справі, суд першої інстанції не зясував встановлені строки виплати заробітної плати на Дочірньому підприємстві Санаторій Україна , фактичний розмір заборгованості по заробітній платі за наявності розбіжностей у наданих відповідачем довідці, відомостях на виплату грошей та реєстру депонованої заробітної плати. Суд не встановив підстави депонування 19 грудня 2014 року невиплаченої заробітної плати позивачу, дату повідомлення позивача про виплату заробітної плати після звільнення, обставини повернення заробітної плати до банку чи збереження її в касі підприємства в межах ліміту каси.

Крім того, вважає неправильними висновки суду про те, що позивачем пропущено встановлений законом тримісячний строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, рахуючи, що перебіг такого строку розпочався з 19.12.2014 року - день депонування заробітної плати на відповідний рахунок. На думку апелянта, суд помилково застосував при цьому положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України, та вважає, що його вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком.

Також зазначає, що ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального законодавства в частині розподілу судових витрат та не вирішив питання про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 03 лютого 1987 року по 15 листопада 2014 року працював лікарем на дочірньому підприємстві "Санаторій Україна" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"; згідно наказу ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" № 102 від 13 листопада 2014 року його було звільнено з роботи на підставі ч.2 ст. 36 КзпП України з 15 листопада 2014 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року у справі № 367/7366/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", ДП "Санаторій Україна", треті особи - Голова правління ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" ОСОБА_5, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних оіб-підприємців Ірпінського міського управління юстиції у Київській області про визнання наказі незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 у позові відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року залишено без змін.

Вищезазначеним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року у справі № 367/7366/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно наказу в.о. голови правління ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" від 13.11.2014 року № 102-к "Про звільнення та покладання обов'язків головного лікаря ДП "Санаторій "Україна" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" звільнено ОСОБА_2 15 листопада 2014 року з посади головного лікаря ДП "Санаторій "Україна" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у зв'язку із закінченням строку трудового контракту.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до бухгалтерської довідки від 28.04.2017 року ДП Санаторій Україна згідно даних бухгалтерського обліку по кредиту бухгалтерського рахунку 662 "Розрахунки з депонентами" обліковується депонована зарплата в сумі 20 986,58 гривень, яка не була вчасно отримана ОСОБА_2, який до 13.11.2014 року займав посаду головного лікаря ДП "Санаторій Україна".

19.12.2014 року було виписано платіжну відомість № 3 на виплату зарплати за вересень 2014 року ОСОБА_2 на суму 15 114,77 грн. та платіжну відомість № 4 на виплату зарплати за листопад 2014 року ОСОБА_2 на суму 5871,81 гривен.(а.с. 42-43) У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не отримав вищевказану зарплату, суми зарплати було депоновано та складено відповідні реєстри депонованої зарплати.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було нараховано ОСОБА_2 заробітну плату за вересень та листопад 2014 року в загальному розмірі 20 986,58 грн.

Позивачем ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та розподілу судових витрат, а тому, у відповідності до положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заробітна плата позивача за вересень 2014 року в сумі 15 114,77 гривень та за листопад 2014 року в сумі 5 871,81 гривень не була отримана позивачем та була депонована відповідачем на відповідний рахунок, перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо не проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати з 19.12.2014 року та даний строк сплив через три місяці - 19.03.2015 року. При цьому, місцевий суд вважав, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим дані позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок . Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення, а саме 15.11.2014 року ОСОБА_2 не працював (це була субота-вихідний). Напередодні 14.11.2014 року ОСОБА_2 також не працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу. (а.с. 106)

Таким чином, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, всі суми, що належать до виплати підприємством працівникові, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок . В той же час, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення із заявою до відповідача про виплату заробітної плати з дня звільнення і до січня 2017 року, коли ним було подано даний позов.

Аналізуючи зміст норми статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставами для такої відповідальності є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника .

Відповідно до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За відсутності доказів вини власника у затримці розрахунку при звільненні із позивачем, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для покладення на відповідача відповідальності в порядку, передбачено ст. 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції строків виплати заробітної плати на підприємстві, підстав депонування заробітної плати, не можуть бути прийняті та відхиляються апеляційним судом, оскільки такі обставини на мають відношення до предмету спору.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

У той же час, колегія суддів приймає посилання позивача на порушення судом норм процесуального законодавства при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України (в редакції на день ухвалення оскаржуваного рішення), стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з положеннями пп. 1,2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про судовий збір (в редакції, чинній на день звернення позивача до суду із даним позовом), розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , позивач ОСОБА_2 був звільнений від сплати судового збору як позивач у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З матеріалів справи вбачається, що при звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру (відшкодування моральної шкоди) в сумі 1600 грн., в той час, як відповідно до зазначених вище вимог Закону, судовий збір за немайнову вимогу повинен становити 640 грн. (0,4% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1600 грн.)

Вирішуючи питанні про розподіл судових витрат, суд першої інстанції зазначених вище положень чинного законодавства не врахував, та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 1600 грн., у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року в частині розподілу судових витрат - скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця в дохід держави судові витрати в розмірі 640 гривень.

Стягнути з Дочірнього підприємства Санаторій Україна ПрАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені ним на сплату судового збору за вимоги немайнового характеру в розмірі 640 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Приходько К.П.