Постанова

від 12.02.2020 по справі 367/595/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 367/595/17

провадження № 61-13222св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - дочірнє підприємство Санаторій Україна приватного акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року у складі судді: Пархоменко О. В., та постанову апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 03 лютого 1987 року по 15 листопада 2014 року позивач працював лікарем на ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця . Згідно наказу ПАТ Укрпрофоздоровниця № 102 від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі частини другої статті 36 КЗпП. На час позивача звільнення у ДП Санаторій Україна існувала заборгованість по виплаті йому заробітної плати за вересень місяць 2014 року у сумі 15 114,77 грн, листопад місяць 2014 року у сумі 5 871,81 грн, а всього 20 986,58 грн. В порушення статті 116 КЗпП розрахунку з ним у день звільнення по заробітній платі у сумі 20 986,58 грн відповідачем не проведено.

ОСОБА_1 вказував, що статтею 34 Закону України Про оплату праці передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Оскільки відповідач не виплачував заробітну плату, починаючи з жовтня 2014 року та враховуючи положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати загальна сума компенсації, яка належить йому до виплати складає 358,98 грн.

Також позивач зазначав, що згідно статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При розрахунку середнього заробітку позивач брав заробітну плату за вересень 2014 року та жовтень 2014 року. Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 323 310,88 грн. Крім того позивач просив стягнути з відповідача на його користь спричинену йому моральну шкоду, яку він оцінив у 5 000 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця :

заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року у розмірі 20 986,58 грн;

середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у сумі 426 770,28 грн;

компенсацію втрати частини доходів у розмірі 395,65 грн;

компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 грн;

судові витрати.

А також просив допустити негайне виконання судового рішення у частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за 1 місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року у розмірі 20 986,58 грн; компенсацію втрати частини доходів (інфляційні нарахування) у розмірі 395,65 грн; компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат та допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 15 114,77 грн. В інший частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що позивач був позбавлений можливості отримати нараховану йому заробітну плату за вересень 2014 року в сумі 15 114,77 гривень та за листопад 2014 року в сумі 5 871,81 гривень під час розгляду справи суду не надано. Згідно даних бухгалтерського обліку обліковується депонована зарплата у сумі 20 986,58 грн, яка не була вчасно отримана ОСОБА_1 за вересень 2014 року у сумі 15 114,77 грн та за листопад 2014 року у сумі 15 114,77 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача. Також із відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів у розмірі 395,65 грн на підставі Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

Оскільки заробітна плата позивача за вересень 2014 року у сумі 15 114,77 грн та за листопад 2014 року у сумі 5 871,81 грн не була отримана позивачем та була депонована відповідачем на відповідний рахунок, суд першої інстанції зробив висновок, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо не проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача необхідно обраховувати з 19 грудня 2014 року і цей строк, згідно частини першої статті 233 КЗпП, закінчився 19 березня 2015 року. У зв`язку із тим що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.

Суд першої інстанції вважав, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, тому, з урахуванням розміру невиплаченого заробітку та тривалості часу його невиплати, із відповідача підлягає стягненню компенсація моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2017 року у частині розподілу судових витрат - скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто з ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця у дохід держави судові витрати у розмірі 640 грн. Стягнуто з ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним на сплату судового збору за вимоги немайнового характеру у розмірі 640 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в день звільнення, а саме 15 листопада 2014 року ОСОБА_1 не працював (це була субота-вихідний). Напередодні 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 також не працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Таким чином, відповідно до положень статті 116 КЗпП всі суми, що належать до виплати підприємством працівникові, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В той же час, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення із заявою до відповідача про виплату заробітної плати з дня звільнення і до січня 2017 року, коли ним було подано даний позов. Аналізуючи зміст норми статті 117 КЗпП яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставами для такої відповідальності є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. За відсутності доказів вини власника у затримці розрахунку при звільненні із позивачем, колегія суддів апеляційного суду вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для покладення на відповідача відповідальності в порядку, передбачено статті 117 КЗпП України. Суд першої інстанції неправильно розподілив судові витрати на підставі статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).

Аргументи учасників справи

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково застосували до спірних відносин частину першу статті 233 КЗпП, тоді як має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП. На позовні вимоги про стягнення середнього заробітку не поширюється строк звернення. Зазначає, що не був повідомлений про нараховані суми заробітної плати та дату її виплати згідно статті 116 КЗпП. Закон прямо покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Як вбачається з матеріалів справи, судом встановлено, що фактично розрахунку з позивачем при звільненні відповідачем проведено не було. Оскільки позивачу належні до виплати суми заробітної плати до сьогоднішнього дня не виплачені і спір щодо їх розміру відсутній, то відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суди не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У квітні 2018 року ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця через представника Лисенка Я. О. надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Відзив мотивований тим, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 03 лютого 1987 року по 15 листопада 2014 року працював лікарем на ДП Санаторій Україна ПАТ Укрпрофоздоровниця. Згідно наказу ПАТ Укрпрофоздоровниця № 102 від 13 листопада 2014 року його було звільнено з роботи на підставі частини другої статті 36 КзпП України.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року у справі № 367/7366/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Укрпрофоздоровниця , ДП Санаторій Україна , треті особи - голова правління ПАТ Укрпрофоздоровниця Субота . В., відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Ірпінського МУЮ у Київській області про визнання наказі незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року залишено без змін.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 серпня 2015 року у справі № 367/7366/14-ц встановлено, що згідно наказу в. о. голови правління ПАТ Укрпрофоздоровниця від 13 листопада 2014 року № 102-к Про звільнення та покладання обов`язків головного лікаря ДП Санаторій Україна ЗАТ Укрпрофоздоровниця звільнено ОСОБА_1 15 листопада 2014 року з посади головного лікаря ДП Санаторій Україна ЗАТ Укрпрофоздоровниця у зв`язку із закінченням строку трудового контракту.

Відповідно до бухгалтерської довідки від 28 квітня 2017 року ДП Санаторій Україна згідно даних бухгалтерського обліку по кредиту бухгалтерського рахунку 662 Розрахунки з депонентами обліковується депонована зарплата у сумі 20 98 ,58 грн, яка не була вчасно отримана ОСОБА_1 , який до 13 листопада 2014 року займав посаду головного лікаря ДП Санаторій Україна . 19 грудня 2014 року було виписано платіжну відомість № 3 на виплату зарплати за вересень 2014 року ОСОБА_1 на суму 15 114,77 грн та платіжну відомість № 4 на виплату зарплати за листопад 2014 року ОСОБА_1 на суму 5 871,81 грн. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не отримав вказану зарплату, суми зарплати було депоновано та складено відповідні реєстри депонованої зарплати.

Відповідно до реєстру депонованої заробітної плати № 1 за грудень 2014 року сума заробітної плати, яка не видана ОСОБА_1 складає 15 114,77 грн, дата виникнення заборгованості 19 грудня 2014 року, перенесення на 2015 рік, на 2016 рік та на 2017 рік.

Згідно реєстру депонованої заробітної плати № 2 за грудень 2014 року сума заробітної плати, яка не видана ОСОБА_1 складає 5 871,81 грн, дата виникнення заборгованості 19 грудня 2014 року, перенесення на 2015 рік, на 2016 рік та на 2017 рік.

Апеляційний суд встановив, що в день звільнення, а саме 15 листопада 2014 року ОСОБА_1 не працював (це була субота-вихідний). Напередодні 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 також не працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Докази вини роботодавця в затримці розрахунку при звільненні із позивачем відсутні.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) зроблено висновок, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган) .

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц (провадження № 61-42314св18) вказано, що: непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у повній мірі не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, та не врахував, що закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум . У справі, яка переглядається апеляційним судом установлено, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованість стягнуто судовим рішенням, ухваленим у даній справі . Викладене свідчить про передчасний висновок апеляційного суду про залишення рішення суду першої інстанції без змін в оскаржуваній частині .

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При залишенні без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не врахував, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. У справі, яка переглядається розрахунок по заробітній платі роботодавцем з позивачем не проведено, а заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року у розмірі 20 986,58 грн стягнуто судовим рішенням, ухваленим у цій справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до дочірнього підприємства Санаторій Україна приватного акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.

Передати справу № 367/595/17 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до дочірнього підприємства Санаторій Україна приватного акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук