Рішення

від 30.05.2007 по справі 16/74-07-1903

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" травня 2007 р.

Справа  № 16/74-07-1903

Господарський суд Одеської області

У складі судді -Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань

-Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Ченкова

Н.Я. по дов. №3 від 03.01.2007р.;

Від відповідача: не

з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні (з оголошенням перерви згідно ст..77 ГПК України) справу за позовом

відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1ро визнання угоди недійсною та

зобов'язання повернути майно,  -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство

“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” (далі по тексту ВАТ

“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”) звернулося до господарського суду

Одеської області з позовними вимогами  до

суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(далі по тексту СПД ОСОБА_1.) про

зобов'язання повернути приміщення павільйону ПК-2У, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 шляхом примусового звільнення цього приміщення та земельної ділянки

під ним.

У судовому засіданні позовні вимоги

ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” були уточнені та викладені в

наступній редакції: визнати недійсною угоду про внесення змін в доповнення №1

до договору оренди НОМЕР_1 укладену між ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”

та СПД ОСОБА_1 28.08.2003р.; зобов'язати відповідача повернути приміщення

павільйону ПК-2У, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового

звільнення цього приміщення та зобов'язати повернути прилавок ПХН, холодильну

камеру, які розташовані в приміщенні павільйону ПК-2У.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК

України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або

предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або

зменшити розмір позовних вимог. Вищенаведена редакція позовних вимог ВАТ

“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” є остаточною, у зв'язку з чим,

відповідно до ст. 22 ГПК України, приймається господарським судом для розгляду

по суті викладених в ній вимог.

Свої доводи позивач обґрунтовує

припиненням між сторонами орендних відносин, що тягне за собою необхідність

повернення майна Орендодавцю. Крім того, позивач наголошує на необхідності

визнання недійсної угоди про внесення змін в доповнення №1 до договору оренди

НОМЕР_1 укладеної між ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” та СПД

ОСОБА_1 28.08.2003р. з підстав невідповідності положенням Закону України “Про

лізинг”.

Відповідач повністю заперечує проти

заявлених вимог, посилаючись на набуття ним права власності на орендоване майно

відповідно до умов укладеної між сторонами угоди.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

19.02.2001р. між ВАТ

“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго”(Орендодавець)  та СПД ОСОБА_1. (Орендар) був укладений

договір оренди НОМЕР_1 відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар

прийняв у користування приміщення, площею 110 кв.м., розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 для розміщення магазину продовольчих товарів. Договір був підписаний з

урахуванням протоколу розбіжностей зі строком дії з 15.12.2000р. до

31.12.2006р. з правом подальшого викупу.

28.08.2003р. між сторонами була

укладена угода про внесення змін до доповнень №1 до договору оренди НОМЕР_1

якою сторони домовилися, що орендар набуває право власності на орендований

актів після спливу строку дії договору оренди.

Позивач, посилаючись на твердження

відповідача про укладення між сторонами по справі договору фінансового лізингу,

наголошує на невідповідності угоди від 28.08.2003р. вимогам Закону України “Про

лізинг”, що тягне за собою її недійсність згідно положень ст.. 48 ЦК УРСР.

Розглянувши доводи позивача, суд

зазначає наступне. Договором є вільне волевиявлення сторін, яким породжуються

певні правовідносини та створюються для учасників договору певні юридичні

наслідки. За переконанням суду, будь-які зміни або уточнення до укладеної

учасниками цивільних правовідносин угоди не змінюють сутності цієї угоди з

юридичної точки зору. Так, якщо між сторонами була укладена угода предметом

якої є передача в оренду майна, уточнення до цієї угоди не змінюють сутності

правовідносин за договором, які залишаються орендними.

При цьому, у своїх доводах позивач

посилається на редакцію п.1 розрахунку орендних платежів, яка була обумовлена

сторонами  по тексту угоди від

28.08.2003р., а саме: “У відповідності з Положенням бухгалтерського обліку 14

“Оренда”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000р.

та внесенням змін до Закону України “Про оподатковування прибутку підприємств”

п.1.18.2. затвердженого Президентом України від 24.12.2002р. №349-4 сума

орендних платежів по фінансової оренді, при якої орендар набуває право

власності на орендований актів після спливу договору оренди, визначається

методом  дисконтування та включає до себе

відшкодування вартості орендованого майна і суму процентів за надане у

користування майно з відстрочкою платежу”.

Згідно п.4 Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженого наказом

Міністерства фінансів України від 28.07.2000р. №181 та зареєстрованого в

Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 р. за N 487/4708, фінансова  оренда 

-  оренда, що передбачає передачу

орендарю всіх  ризиків  та 

вигод,  пов'язаних  з 

правом  користування  та володіння 

активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з

наведених нижче ознак:

1) орендар набуває права власності

на орендований актив після

закінчення строку оренди;

2) 

орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за

ціною,  нижчою 

за  його  справедливу 

вартість на дату придбання;

3) 

строк  оренди  становить 

більшу частину строку корисного

використання (експлуатації) об'єкта

оренди;

4) теперішня вартість мінімальних

орендних платежів з початку

строку  оренди дорівнює або перевищує справедливу

вартість об'єкта оренди.

З огляду на викладене, суд вважає,

що визначення сторонами за договором 

умови набуття Орендарем права власності на орендований актів після

закінчення строку оренди надає спірній угоді ознаку фінансової оренди.

На думку суду, викладення сторонами

у пункті 1 розрахунку орендної плати, оренди як фінансової ніяким чином не

створило для учасників договору лізингових правовідносин. Позиція суду з цього

питання підтверджується також положеннями ст..5 Закону України “Про

лізинг”  від 14 січня 1999 року N

394-XIV, в редакції, яка була чинною на момент укладення спірної угоди, якими

встановлено, що відносини між суб'єктами 

лізингу  регулюються  цим 

Законом, іншими  

нормативно-правовими   актами   України  

та   укладеними відповідно до них

договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами

про оренду та приватизацію 

державного майна.

Положення ст..5 Закону України “Про

лізинг” та приписи п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14

"Оренда", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від

28.07.2000р. №181, дозволяють суду зробити висновок, що оренда за своєю

правовою природою може бути фінансової, що ніяким чином не породжує

обов'язкових лізингових правовідносин, та не тягне за собою необхідність

застосування вимог Закону України “Про лізинг”.

Якщо позивач вважає, що сторонами

неправильно була застосована методика розрахунку орендних платежів, то наведене

не тягне за собою визнання спірної угоди як договору лізингу та застосування

наслідків недійсності даної угоди з підстав її невідповідності вимогам Закону

України “Про лізинг”.

Підсумовуючи наведене, суд вважає,

що правовідносини, які з 2001 року існували між сторонами по справі були

виключно орендними, що в свою чергу свідчить про безпідставність правової

позиції позивача щодо невідповідності укладеної між сторонами 28.08.2003р.

угоди про внесення змін до доповнень №1 до договору оренди НОМЕР_1. вимогам

Закону України “Про лізинг”. Слід зазначити, що ніяких інших правових доводів

позивачем в якості обгрунтування позовних вимог в частині визнання недійсною

укладеної між сторонами 28.08.2003р. угоди про внесення змін до доповнень №1 до

договору оренди НОМЕР_1. не висувається. З урахуванням вищевикладеного, суду не

вбачається підстав для надання правової оцінки доводам позивача стосовно

ринкової вартості павільйону ПК-2У, оцінка якого була проведена на замовлення

ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” ПП “Аргумент” 27.02.2007р.

Враховуючи вищевикладене, суду не

вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання

недійсної укладеної між сторонами 28.08.2003р. угоди про внесення змін до

доповнень №1 до договору оренди НОМЕР_1 у зв'язку з чим у задоволенні позову

ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” в даної частині вимог

необхідно відмовити.

Розглянувши позовні вимоги в

частині зобов'язання відповідача повернути приміщення павільйону ПК-2У, яке

розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового звільнення цього приміщення

та зобов'язання повернути прилавок ПХН, холодильну камеру, які розташовані в

приміщенні павільйону ПК-2У, суд зазначає наступне.

          Строк дії договору оренди від

19.02.2001р. був обумовлений сторонами до 31.12.2006р. При цьому, слід

зазначити, що позивачем при  подачі

позову до суду висувалися твердження про безпідставне займання відповідачем

приміщення павільйону, та, з посиланням на законодавчі положення, якими

врегульовані питання захисту права власності, вимагалося зобов'язати СПД

ОСОБА_1. звільнити належне ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” майно.

Лише після пред'явлення відповідачем у судовому засіданні доказів існування між

сторонами на протязі тривалого часу договірних відносин, правова позиція ВАТ

“Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” змінилася та останній обгрунтовує

свою позицію з цього приводу положеннями діючого законодавства, якими

встановлений обов'язок орендаря повернути майно після закінчення строку дії

договору оренди.

          Як вбачається з матеріалів справи,

10.10.2006р. позивачем було надіслано на адресу Орендаря повідомлення за

№НОМЕР_2 про закінчення строку дії договору оренди, яким також зазначена

позиція Орендодавця про небажання продовжувати орендні відносини на новий строк

а також вказано на відсутність наміру відчужувати майно, яке було предметом

договору від 19.02.2001р.

26.12.2006р. за №НОМЕР_3 наведені

вимоги Орендодавця були повторно надіслані на адресу СПД ОСОБА_1. Телеграмою

від 05.01.2007р. відповідач був повідомлений про необхідність звернутися на

адресу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” для повернення йому

коштів, перерахованих за об'єкт оренди згідно договору від 19.02.2001р. СПД

ОСОБА_1. за отриманням коштів не з'явився, у зв'язку з чим, грошові кошти,

сплачені ним за об'єкт оренди, йому повернені не були. 

Відповідач вважає, що ним, на законних

підставах, у відповідності з умовами укладеної між сторонами угоди, було набуто

право власності на орендоване майно, позивач навпаки стверджує про відсутність

наміру здійснювати відчуження спірного майна, що свідчить про неможливість

використання орендарем передбаченого умовами договору права на викуп об'єкта

оренди.

Проаналізувавши доводи та

заперечення сторін з цього приводу, суд зазначає наступне.

Відповідно до  ст.ст. 525, 526 ЦК України від 16.01.2003р.

№435-ІV, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов

договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання

зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу,

відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або

виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне

виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України від

16.01.2003р. №435-ІV договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст укладеної між

сторонами угоди від 28.08.2003р., якою встановлено, що орендар набуває право

власності на орендований актів після закінчення строку договору оренди, а

також висновки суду щодо відсутності правових підстав для визнання цієї угоди

недійсною, суд доходить висновку, що відповідачем було набуто право власності

на об'єкт оренди після спливу строку дії договору оренди.

Так, відповідно до положень ст. 328

ЦК України, право  власності набувається

на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів. Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не 

випливає  із  закону 

або  незаконність  набуття 

права власності не встановлена судом.

Грошові кошти відповідачем за

об'єкт оренди сплачені у повному обсязі, що не заперечується Орендодавцем.

Небажання позивачем приймати перераховані Орендарем грошові кошти не змінює

умов договору, укладеного між сторонами по справі. Твердження позивача про

несвоєчасне перерахування грошових коштів оцінюються судом критично з огляду на

той факт, що невиконання або неналежне виконання орендарем прийнятих на себе за

договором оренди зобов'язань при вирішенні заявлених у межах даної справи вимог

не має принципового значення. В матеріалах справи відсутні відомості щодо

звернення ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” у встановленому

законом порядку за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів як

орендодавця з приводу неналежного виконання СПД ОСОБА_1 прийнятих на себе за

договором оренди зобов'язань. 

Суд звертає увагу позивача, що

виходячи з умов укладеної між сторонами угоди від 28.08.2003р. сторонами  було передбачено набуття Орендарем права

власності на об'єкт оренди після спливу договору оренди, що, в свою чергу, не є

тотожним праву подальшого викупу Орендарем об'єкту оренди, яке не може

бути реалізовано при  відсутності факту наміру

Орендодавця здійснити відчуження належного його майна.

Сторони передбачили інший порядок

набуття Орендарем права власності на об'єкт оренди, який, в свою чергу, не

суперечить вимогам діючого законодавства.

Крім того, слід зазначити, що

згідно Переліку нерухомого майна, яке увійшло до статутного фонду ВАТ

“Одесаобленерго” під час корпоратизації станом на 01.07.1995р.(міститься в

матеріалах справи), павільйон ПК-2У значиться за адресою АДРЕСА_2, за цією же

адресою значаться ще декілька об'єктів. Позивач наполягає на поверненні йому

майна, яке знаходиться за адресою:АДРЕСА_1В обґрунтування зміни адреси спірного

об'єкту позивачем наданий витяг з рішення Крижанівської сільської ради 17 сесії

ІV скликання №НОМЕР_4 від 31.03.2005р., яким павільйону ПК-2У надана юридична

адреса -АДРЕСА_1.   Однак, позивачем було

надано суду договір оренди земельної ділянки від 10.04.2006р., відповідно до

умов якого Крижанівська сільська рада передала в оренду СПД ОСОБА_1 земельну

ділянку для розміщення магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в той

час як безпосередньо рішенням Крижанівської сільської ради 17 сесії ІV

скликання №НОМЕР_4 від 31.03.2005р. 

павільйону ПК-2У була надана юридична адреса -АДРЕСА_1. Наведене

дозволяє суду дійти висновку про нетотожність об'єктів, наданих відповідачу у

користування на умовах оренди на підставі договору оренди від 19.02.2001р. та

об'єкту, який вимагає повернути позивач. Більш того, як вбачається з матеріалів

справи, відповідачу було передано в оренду приміщення, площею 110 кв.м., в той

час як висновком про ринкову вартість об'єкта оцінки, яка була проведена на

замовлення ВАТ “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” ПП “Аргумент”

27.02.2007р., оцінка проводилася відносно об'єкту площею 127,5 кв.м. , що також

викликає у суду сумніви щодо тотожності об'єктів.

Враховуючи вищевикладене,

незважаючи на відсутність у відповідача 

оформлених відповідно до вимог діючого законодавства  правовстановлюючих документів на майно, яке

знаходиться у нього у користуванні на підставі договору оренди від

19.02.2001р., а також  враховуючи

висновки, до яких дійшов суд в процесі вирішення спору при розгляді позовних

вимог про визнання недійсною укладеної між сторонами 28.08.2003р. угоди про

внесення змін до доповнень №1 до договору оренди НОМЕР_1 суд доходить висновку,

що де-юре право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою:

АДРЕСА_2було набуто СПД ОСОБА_1 на підставі умов договору оренди від

19.02.2001р. після спливу строку дії договору, що, в свою чергу, виключає

можливість задовольнити позовні вимоги ВАТ “Енергопостачальна компанія

“Одесаобленерго” в частині зобов'язання відповідача повернути приміщення

павільйону ПК-2У, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового

звільнення цього приміщення та зобов'язання повернути прилавок ПХН, холодильну

камеру, які розташовані в приміщенні павільйону ПК-2У. Слід також зазначити, що

у суду відсутні безспірні докази стосовно тотожності об'єктів, на яке

відповідачем було набуто право власності на підставі договору оренди від 19.02.2001р.

та об'єкту, який вимагає повернути позивач.

Відповідно до розділу 1 Концепції

вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні

відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від

10 травня 2006 року N 361/2006 кожній особі гарантовано   право 

на  справедливий суд.

У відповідності до ст.ст. 32, 33

ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами

та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які

фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює

позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не містяться на законних

підставах, у зв'язку з чим у задоволенні позову ВАТ “Енергопостачальна компанія

“Одесаобленерго” про визнання недійсною укладеної між сторонами 28.08.2003р.

угоди про внесення змін до доповнень №1 до договору оренди НОМЕР_1 про

зобов'язання відповідача повернути приміщення павільйону ПК-2У, яке розташоване

за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового звільнення цього приміщення та

зобов'язання повернути прилавок ПХН, холодильну камеру, які розташовані в

приміщенні павільйону ПК-2У необхідно відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати

на інформаційно-технічне забезпечення віднести на рахунок позивача згідно зі

ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,

-

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому

ст. 85 ГПК України.

Рішення підписано 11.06.2007р.

Суддя