Постанова

від 19.02.2018 по справі 297/3306/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/3306/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Мацунича М.В. і ОСОБА_1,

за участю секретаря Пилип Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Берегівського районного суду від 03 жовтня 2017 року (у складі судді Ільтьо І.І.) за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, третя особа - приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання незаконним, скасування наказу та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи: голова ліквідаційної комісії радгосп-заводу Мужіївський - ОСОБА_7, і приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у грудні 2016 р.

Після уточнення позовних вимог у січні 2017 р. (т.1, а.с.82) просив:

-визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 31 липня 2014 р. № 848-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 і надано останньому у приватну власність земельну ділянку площею 0,4175 га, скасувавши при цьому державну реєстрацію відповідних прав та обтяжень;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4175 га, укладеного 19.08.2014 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6;

-витребувати на свою користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,4175 га.

-вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог указав, що 17 липня 2014 р. він придбав будівлю - переробний пункт № 2, який розташований за адресою вул. Жульгер, с. Бене Берегівського району, загальною площею 152,4 кв.м. Разом із цією будівлею була придбана земельна ділянка площею 0,41 га за межами населеного пункту, в адміністративних межах Бенянської сільської ради.

31 липня 2014 р. наказом ГУ Держземагентства у Закарпатській області № 848-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та надано останньому у приватну власність із земель сільськогосподарського призначення нібито державної власності, в межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства спірну земельну ділянку, яку той зареєстрував за собою.

Згодом, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужив указану земельну ділянку ОСОБА_5, яка у свою чергу 25.10.2014 р.продала цю ділянку ОСОБА_2-Я.І.

Усі ці правочини були зумовлені незаконними діями інженера-землевпорядника, який вніс у проект землеустрою щодо відведення спірної ділянки у власність неправдиві відомості щодо відсутності на вказаній земельній ділянці будь-яких споруд, хоча насправді там розташовані придбаний ним (позивачем) переробний пункт № 2 та підвальне приміщення загальною площею 152,4 кв.м. Відповідні відомості про цей факт було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, у результаті чого інженера-землевпорядника визнано винним у підробленні землевпорядної документації, що підтверджується ухвалою суду № 297/2674/15-к від 23 травня 2016 р.

Отже, інша особа неправомірно набула у власність спірну ділянку, яка повинна згідно з приписами Земельного кодексу та вказаного договору купівлі-продажу належати позивачу.

У березні 2017 р. ОСОБА_2-Я.І. звернувся до суду із зустрічною позовною заявою (т.1,а.с.168-171), у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 липня 2014 р., укладений між державою в особі органу управління - Міністерства аграрної політика та продовольства України, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області - ОСОБА_6

На обґрунтування своїх вимог зазначив, що в оспорюваному договорі відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Сам договір купівлі-продажу був укладений 17 липня 2014 р., однак на той час будівля, яку нібито придбав позивач, уже не існувала, що підтверджується технічним паспортом на переробний пункт від 31 жовтня 2013 р. (в експлікації приміщень до плану переробного пункту не зазначено будівлю переробного пункту). Адреса будівлі переробного пункту, яка вказана в договорі купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. і в технічному паспорті на переробний пункт від 31 жовтня 2013 р., не відповідає адресі спірної земельної ділянки.

Ухвалою Берегівського районного суду від 12 травня 2017 р. позовну заяву ОСОБА_3 було об'єднано в одне провадження із зустрічним позовом ОСОБА_2-Я.І. (т.1, а.с.187-188).

Рішенням Берегівського районного суду від 03 жовтня 2017 р. первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано незаконним і скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 31 липня 2014 р. № 848-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та надано останньому у приватну власність земельну ділянку площею 0,4175 га з кадастровим номером 2120484400:03:000:0013, скасувавши при цьому державну реєстрацію відповідних прав та обтяжень: визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4175 га з кадастровим номером 2120484400:03:000:0013, укладений 19.08.2014 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 У задоволенні решти позову відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_2-Я.І. відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат і скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою від 03 січня 2017 р.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2-Я.І. просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов - задовольнити. Доводить про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на такі обставини:

-згідно з договором купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. ОСОБА_3 не придбавав земельної ділянки;

-у цьому договорі не зазначено ані кадастрового номеру земельної ділянки, ані конкретного її розташування;

-станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. ніякої будівлі переробного пункту не існувало, залишилися тільки руїни, які не є об'єктом цивільних прав. Відтак, право власності позивача за первісним позовом на будівлю переробного пункту не могло бути порушене внаслідок передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4, оскільки таке право в нього не виникало;

-висновок суду першої інстанції про те, що інженер-землевпорядник ТОВ Центр проектів вніс до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 неправдиві відомості, є необґрунтованим, адже закон не вимагає зазначення у проектах землеустрою щодо відведення земельної ділянки руїн колишніх об'єктів нерухомості;

-ОСОБА_3 належними та допустимим доказами не довів, що земельна ділянка, про яку вказано в договорі купівлі-продажу, та земельна ділянка, яку він просить витребувати від позивача за зустрічним позовом, це одна і та сама ділянка;

-договір купівлі-продажу від 17 липня 2014 р., який є предметом зустрічного позову, порушує його права власності на спірну земельну ділянку. Тобто, ОСОБА_3 придбав нерухоме майно на земельній ділянці, яка належить йому - ОСОБА_2-Я.І.

У апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області просить скасувати рішення Берегівського районного суду від 03 жовтня 2017 р. і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на такі обставини:

-право власності на земельну ділянку на момент виготовлення документації із землеустрою зареєстровано не було;

-спірну земельну ділянку було зареєстровано 11.07.2014 р. ще до моменту укладення договору купівлі-продажу від 17.07.2014 р., а вже 31.07.2014 р. (дата оспорюваного первісним позивачем наказу) було затверджено проект землеустрою і передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства;

-ОСОБА_3 не було надано жодних належних і допустимих доказів щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не надано документів, що підтверджують право користування чи право власності на земельну ділянку та реєстрації за ним цього права;

-укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна не є підставою для користування землею позивачем згідно з ЗК України;

-правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку підтверджена належними правовстановлюючими документами;

-скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого здійснено державну реєстру відповідних прав на земельну ділянку, не є підставою припинення права власності на земельну ділянку згідно з вимогам ЗК України;

-ОСОБА_3 не одержав належних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тобто не є власником чи користувачем земельної ділянки, а нормами ст. 152 ЗК України не передбачено способів захисту прав на земельні ділянки, які перебувають лише у фактичному користуванні.

Письмових заперечень або пояснень (відзиву) на апеляційні скарги інші учасники справи не подали.

Апеляційна скарг підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісні позовні вимоги частково, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_3 як власника розташованого на ній нерухомого майна, а тому вона не могла бути виділена у приватну власність іншої особи. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із необґрунтованості заявлених вимог.

При цьому встановлено та не оспорюється, що 17.07.2014 р. ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу між ним в особі ОСОБА_8 і Державою в особі органу управління Міністерства аграрної політики та продовольства України нерухоме майно: переробний пункт за № 2, розташований на вул. Жульгер у с. Бене Берегівського району Закарпатської області (зазначений літерою А та А1 - підвал, загальна площа 152.4 кв. м) згідно з протоколом № 4 проведення відкритих публічних торгів (аукціону) від 14.02.2014 р., проведеного МУТСБ Епсілон . До будівлі належить земельна ділянка площею 0.4100 га за межами населеного пункту в адміністративних межах Бенянської сільської ради.

31.07.2014 р. наказом ГУ Держземагентства у Закарпатській області № 848-СГ указана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4: надано останньому у приватну власність із земель сільськогосподарського призначення нібито державної власності для ведення особистого селянського господарства, проте ця земельна ділянка вже перебувала у користуванні ОСОБА_3 з моменту придбання будівлі переробного пункту № 2 і підвальних приміщень.

Згідно з ухвалою Берегівського районного суду від 23.05.2016 р., яка набрала законної сили та є чинною, інженер-землевпорядник ТОВ Центр проектів ОСОБА_9 уніс у проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства неправдиві відомості стосовно відсутності на ній будь-яких об'єктів нерухомості, хоча насправді на момент проведення топографо-геодезичних робіт на вказаній земельній ділянці були розташовані руїни переробного пункту № 2 колишнього радгосп-заводу Мужіївський і підвальне приміщення загальною площею 152.4 кв. м, у зв'язку з чим у власність ОСОБА_4 незаконно перейшла земельна ділянка площею 0.4175 га за кадастровим номером 2120484400:03:000:0013. Указаною ухвалою ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.358 та ч. 4 ст. 358 КК у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу ТзОВ ЕКО-БЛЕЙЗ на підставі ст. 47 КК, а кримінальне провадження закрито.

Тобто, спірна земельна ділянка була виділена у власність ОСОБА_4, а в подальшому відчужена іншим особам, без відома та участі законного власника (користувача) ОСОБА_3

ОСОБА_2-Я.І. (відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічними вимогами) не був стороною договору купівлі-продажу будівлі та власником земельної ділянки на момент укладення цього договору, а тому відсутність у договорі кадастрового номеру жодним чином не порушує його законних прав та інтересів.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно з'ясованим обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не дають підстав для скасування оскарженого рішення як суперечні обставинам справи, письмовим доказам і належним до застосування у спірних правовідносинах нормам матеріального права.

Так, апеляційне твердження ОСОБА_2-Я.І. про те, що згідно з договором купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. ОСОБА_3 не придбавав земельної ділянки, спростовується самим договором, згідно з п.1 якого до будівлі належить земельна ділянка площею 0.4100 га за межами населеного пункту в адміністративних межах Бенянської сільської ради, та ст. 120 ЗК України.

Відповідно до положень цієї норми в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За таких обставин ОСОБА_3 із моменту купівлі нерухомості став законним користувачем спірної земельної ділянки.

Доводи ОСОБА_2-Я.І. щодо відсутності в договорі кадастрового номеру земельної ділянки та її конкретного розташування і твердження про порушення його прав як власника спірної земельної ділянки договором купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. не потребують детального правового аналізу та спростування, оскільки згідно з ч.3 статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оспорений ОСОБА_2-Я.І. договір купівлі-продажу від 17.07.2014 р. жадним чином не зачіпає його права та інтереси, оскільки той став власником спірної земельної ділянки лише в жовтні 2014 р.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2-Я.І. про те, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 р. ніякої будівлі переробного пункту не існувало, залишилися тільки руїни, які не є об'єктом цивільних прав, а відтак право власності позивача за первісним позовом на будівлю переробного пункту не могло бути порушене внаслідок передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4, оскільки таке право в нього не виникало, охоплюється попереднім висновком апеляційного суду.

Разом із тим, указані доводи спростовуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будівлю - переробний пункт і підвалзагальною площею 152.4 кв. м, технічним паспортом на переробний пункт, планом першого поверху та експлікацією приміщень до плану поверхів переробного пункту (т.1, а.с.11, 12-14).

Довід апеляційної скарги ОСОБА_2-Я.І. про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо інженера-землевпорядника ТОВ Центр проектів , який вніс до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 неправдиві відомості, оскільки закон не вимагає зазначення у проектах землеустрою щодо відведення земельної ділянки руїн колишніх об'єктів нерухомості, спростовується ухвалоюБерегівського районного суду від 23.05.2016 р., яка є належним, допустимим і достовірним доказом. Згідно з цією ухвалою кримінальне провадження стосовно інженера-землевпорядника закрито з нереабілітуючих підстав, що підтверджує вину останнього у підробці технічної документації щодо спірної земельної ділянки.

Твердження ОСОБА_2-Я.І. з приводу недоведеності того, що земельна ділянка, про яку вказано в договорі купівлі-продажу, та земельна ділянка, яку ОСОБА_3 просить витребувати від позивача за зустрічним позовом, це одна і та сама ділянка, не заслуговує на спростування, оскільки у первісній вимозі про витребування ділянки відмовлено, ОСОБА_3 це не оскаржено та апеляційним судом не переглядається. Факт же ідентифікації спірної земельної ділянки доведений безумовно та по суті решти доводів ОСОБА_10-І. не заперечується. Так, останній у своїй апеляційній скарзі сам стверджує, що ОСОБА_3 придбав нерухоме майно на земельній ділянці, яка належить йому - ОСОБА_2-Я. І.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, які по суті зводяться до питань відсутності у ОСОБА_3 права власності або права користування спірною земельною ділянкою, а відтак - відсутності в нього права на судовий захист порушеного права, та правомірності набуття права на земельну ділянку ОСОБА_4, спростовуються змістом договору купівлі-продажу від 17.07.2014 р. між Державою і ОСОБА_3 (п.1), обставинами справи (затвердження проекту землеустрою і передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 відбулося уже після купівлі ОСОБА_3 нерухомого майна), ухвалою Берегівського районного суду від 23.05.2016 р. стосовно інженера-землевпорядника, а також ст. 120 ЗК України щодо переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, та ст. 152 ЗК, згідно з якою Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_3 як власника нерухомості та відповідного користувача земельної ділянки є порушеними та підлягають судовому захисту, є цілком правильним.

У контексті наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги КузикаРіхарда-Яноша Івановича та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області залишити без задоволення.

2.Рішення Берегівського районного суду від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 23 лютого 2018 року.

Судді: