Постанова

від 15.02.2018 по справі 910/7153/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2018 р. Справа№ 910/7153/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15 лютого 2018 року.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 (повний текст складено 13.11.2017)

у справі №910/7153/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада

до 1) Публічного акціонерного товариства Дікергофф Цемент Україна

2) Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Лювада (далі, позивач або ТОВ Лювада ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Дікергофф Цемент Україна (далі, відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця (далі, відповідач-2) про визнання недійсним Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014, укладеного між Державним територіально-галузевим об'єднанням Львівська залізниця , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця , та Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Дікергофф Цемент Україна .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 відповідачами було порушено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км, які розташовані на належних йому земельних ділянках за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, буд. 1. За твердженнями позивача, Публічне акціонерне товариство Волинь-Цемент розпорядилось майном, яке йому не належить. Позивач вважає, що вказаний договір суперечить статті 41 Конституції України, частині 1 статті 317 та частині 1 статті 319 Цивільного кодексу України, пункту 77 Статуту залізниць України, пункту 2.1. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, а тому має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/7153/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання недійсним Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці, зокрема, не доведено порушення його права власності, а також не спростовано наявності у відповідача-1 права власності (та, відповідно, право розпорядження) на під'їзні залізничні колії довжиною 13 932,3 метрів.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ Лювада звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/7153/16 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- місцевий господарський суд не забезпечив всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи, адже не дослідив належним чином докази, які підтверджують, що відповідачі уклали спірний Договір не тільки щодо експлуатації під'їзних залізничних колій відповідача-1, а й частини під'їзних залізничних колій, право власності на які зареєстроване за ТОВ Лювада , і дійшов необґрунтованих висновків, що під'їзні залізничні колії позивача та під'їзні залізничні колії, щодо яких відповідачем було укладено договір, є різними об'єктами;

- місцевий господарський суд не дослідив належним чином, чи є подані відповідачем-1 документи належними доказами наявності у нього права власності на під'їзні залізничні колії, що є предметом договору, зокрема, залишив поза увагою той факт, що жоден з цих документів за своїм змістом не підтверджує, що відповідачу-1 належить частина з цих колій, що розташована на земельних ділянках позивача, а саме залізничні колії №6, 11, 12, 13, 52, і безпідставно встановив наявність у відповідача-1 права власності на ці колії, зареєстроване за позивачем у складі під'їзних залізничних колій, і державна реєстрація якого є чинною та ніким не скасована на момент прийняття оскарженого рішення у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2017 прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження, розгляд справи призначено на 18.01.2018.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак, подальший розгляд справи здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017.

18.01.2018 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду копію ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №918/1377/16, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Лювада на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2017 у справі №918/1377/16 за позовом ПАТ Дікергофф Цемент Україна до ТОВ Лювада про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

17.01.2018 відповідач-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. У відзиві відповідач-1 наголосив, що залізничні колії, право власності на які зареєстровані за ТОВ Лювада та під'їзні залізничні колії, які належать ПАТ Дікергофф Цемент Україна та які є предметом договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 03.03.2014 це різні об'єкти цивільних правовідносин. У ТОВ Лювада відсутнє право власності на залізничні під'їзні колії, щодо яких укладено спірний договір. Отже, права ТОВ Лювада не порушено, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

18.01.2018 відповідач-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. У відзиві відповідач-2 зазначив, що сторонами спірного договору було дотримано вимоги Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, що жодним доказом позивачем не спростовано.

У судовому засіданні 18.01.2018 судом було оголошено перерву до 15.02.2018.

12.02.2018 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення, в яких наголосив, що єдиним спірним моментом у справі № 910/7153/16 є право власності на залізничні під'їзні колії №6, 11, 12, 13, 52, які входять до складу залізничних під'їзних колій 2,1 км, що належать ТОВ Лювада на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 8116108 від 17.08.2013, та які відповідач-1 безпідставно вважає своїми. Довжина спірних колій становить 452,2 м відповідно до технічного паспорту ТОВ Лювада 2015 року (сторінка 3 технічного паспорту). При цьому, позивач наголошує, що як на дату укладення оспорюваного договору, а саме 03.03.2014, так і на дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/7153/16 були чинними і ніким не скасовані Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 8116108 від 17.08.2013, та державна реєстрація права власності ТОВ Лювада на спірні залізничні під'їзні колії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка ), що в силу приписів частини 5 статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є достовірним і належним доказом наявності в особи права власності на об'єкт нерухомого майна. Відтак, наявними у матеріалах справи доказами, на думку скаржника, підтверджено, що власником спірних залізничних під'їзних колій № 6, 11, 12, 13, 52 довжиною 452,2 м, що розташовані на земельній ділянці ТОВ Лювада площею 1,949 га за кадастровим номером 5622610100:00:002:0086, є позивач, і, відповідно, оспорюваний договір був укладений з порушенням прав позивача як їх власника.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як підтверджується матеріалами справи, 03.03.2014 між Державним територіально-галузевим об'єднанням Львівська залізниця (Залізниця) та Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент (Власник) укладено Договір №Л/ДН-3/14/498/М/П про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці (далі, Договір).

У пункті 1 Договору визначено, що згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить Власнику, примикає до станції Здолбунів Львівської залізниці стрілочним переводом №2 (основний комплекс), стрілочним переводом №118 (вугільний комплекс), і яка обслуговується власним локомотивом.

Згідно з пунктом 2 Договору розгорнута довжина під'їзної колії складає 13 932,3 погонних метрів (11 071,9 м - основний комплекс, 2 860,4 м - вугільний комплекс).

Відповідно до пункту 6 Договору вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці на обмінні колії №№ 21, 22 станції Здолбунів. Здавання вагонів проводиться на обмінних коліях №№ 21, 22 станції Здолбунів. Подальший рух вагонів виконується локомотивом Власника колії.

Строк дії договору встановлено у пункті 21 договору і становить 5 років з дня його підписання.

Право власності Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент на залізничні колії за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, було зареєстровано 10.04.2014, а саме на залізничні шляхи, широкі колії довжиною 10 546,7 м (свідоцтво про право власності №20309402 від 10.04.2014), залізничні колії з 5 стрілковими переводами довжиною 1086 м (свідоцтво про право власності №20309402 від 10.04.2014), залізничні колії до вугільного відділення довжиною 2860,4 м (свідоцтво про право власності №20311275 від 10.04.2014).

Матеріали справи свідчать, що Публічне акціонерне товариство Волинь-Цемент є правонаступником Відкритого акціонерного товариства Волинь-Цемент (зміна типу на Публічне акціонерне товариство відбулась відповідно до вимог Перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства №514-VI від 17.09.2008), яке є правонаступником Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу Волинь , що засноване відповідно до рішення концерну Укрцемент від 19.11.1994 шляхом перетворення Державного підприємства Здолбунівського цементно-шиферного комбінату у Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу Волинь в процесі корпоратизації на підставі Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 Про корпоратизацію підприємств .

31.12.2015 Публічним акціонерним товариством Дікергофф Цемент Україна (товариство-правонаступник) та Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент (товариство, що приєднується) укладено договір про приєднання акціонерних товариств, а також складено відповідний передавальний акт від 31.12.2015, за змістом якого правонаступником майна, усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент стало Публічне акціонерне товариство Дікергофф Цемент Україна .

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату розгляду даної справи юридичну особу Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент припинено, правонаступником припиненої юридичної особи є Публічне акціонерне товариство Дікергофф Цемент Україна .

Також судом встановлено, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 Про утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця утворено Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , 100 відсотків акцій якого закріплено в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, у якому, зокрема, вказано Державне територіально-галузеве об'єднання Львівська залізниця .

Відтак, Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в силу положень Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, реорганізованих шляхом злиття. У свою чергу, Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця .

01.01.2016 між Публічним акціонерним товариством Дікергофф Цемент Україна (як правонаступником Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент ) та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця (як правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця ) було укладено додаткову угоду №1 до Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці.

Вказаною додатковою угодою №1 від 01.01.2016 до спірного договору відповідач-1 та відповідач-2 виклали преамбулу договору в новій редакції та замінили сторін Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 їх правонаступниками.

Одночасно з цим, судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2012 Дацюк Людмила Василівна та Товариство з обмеженою відповідальністю Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій як засновники Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада , з однієї сторони, та Дацюк Людмила Василівна як директор Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада , з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада .

Відповідно до вказаного акту засновники Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада передали, а директор Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада прийняв майно, зокрема залізничні під'їзні колії, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17.08.2013 державний реєстратор реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 недійсним, оскільки внаслідок укладення вказаного Договору було порушено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на належні товариству під'їзді залізничні колії довжиною 2,1 км, що розташовані за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 на земельній ділянці площею 1 949 га кадастровий номер 5622610100:00:002:0086 та на земельній ділянці площею 5,5479 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0084, до складу яких входять колії №6, 11, 12, 13, 52, щодо яких відповідачами укладено Договір.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Транспортне законодавство України розмежовує залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії.

Статтею 1 Закону України Про залізничний транспорт визначено, що під'їзні залізничні колії - це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Статтею 64 Статуту залізниць України визначено, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності. Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Загальні правові положення щодо експлуатаційної роботи на залізничних під'їзних коліях, взаємовідносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій визначені у статті 21 Закону України Про залізничний транспорт та у розділі 4 Статуту.

Так, згідно з частиною 1 статті 21 Закону України Про залізничний транспорт відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Відповідно до статті 71 Статуту взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором.

Детальна регламентація відповідних відносин міститься у Правилах обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №875/5096 (далі, Правила),

Пунктом 2.1. Правил передбачено, що договором про експлуатацію під'їзних колій визначаються взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях, у разі обслуговування під'їзної колії власним або орендованим локомотивом (додаток 1 до Правил).

Порядок укладання договорів про експлуатацію під'їзних колій визначено у розділі 3 Правил.

Проект договору розробляється залізницею на підставі акта обстеження під'їзної колії (додаток 4). Залізниця спільно з підприємством провадить обстеження під'їзної колії і її технічного оснащення. Результати обстеження оформлюються актом обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання, в якому вказуються всі дані про фактичний стан під'їзної колії, а саме: довжина під'їзної колії; площа ділянки землі (у кв. м), зайнята під'їзною колією, і окремо - зайнята спорудами підприємства у смузі відведення; відстань, за яку повинна стягуватися плата за подачу та забирання вагонів; розмір та характер вантажообороту; спеціалізація складських площ; вантажні фронти; наявність вантажних машин і механізмів та їх паспортна потужність; наявність контрагентів тощо. Акт обстеження підписують уповноважені представники залізниці і підприємства не пізніше 10 днів з дати обстеження (пункти 3.1., 3.2. Правил).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вказаних вимог Правил Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент та Залізницею було проведено обстеження під'їзної колії та її оснащення, про що складено акт обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання від 25.02.2014. Зміст вказаного акту відповідає умовам укладеного договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , положення якого підлягали застосуванню станом на дату прийняття судом оскарженого рішення).

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а відтак господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (пункт 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , положення якого підлягали застосуванню станом на дату прийняття судом оскарженого рішення ).

Статями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття даної постанови передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, так і відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

У даному випадку, як вірно наголосив суд першої інстанції, позивач стороною спірного правочину не є, а відтак останнім повинно бути доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, що Товариство з обмеженою відповідальністю Лювада є заінтересованою особою, в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, при вирішенні питання про недійсність договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці.

Норми Цивільного кодексу України не містять визначення поняття заінтересована особа , тобто залишають його оціночним. Відтак, слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач, обґрунтовуючи наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада порушеного майнового права, зазначає про порушення внаслідок укладення спірного договору його права власності на під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1. При цьому, позивач вказує на презумпцію правомірності права власності, яке зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідач-1, у свою чергу, стверджує про неправомірність набуття позивачем права власності на вказані залізничні колії шляхом внесення майна до статутного капіталу товариства (акт приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада від 10.07.2012) та протиправність державної реєстрації 17.08.2013 права власності на майно за позивачем. Одночасно, відповідач-1 стверджує, що залізничні колії, які внесено у статутний капітал позивача, та під'їзні залізничні колії, щодо яких укладено спірний договір, є різними об'єктами цивільних прав.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У даному випадку господарський суд зазначає, що предметом розгляду у справі є правомірність або неправомірність спірного Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці. Відтак, обставини набуття позивачем права власності, правомірність правочину, на підставі якого таке право виникло, а також законність державної реєстрації прав не входять до предмету доказування у даній справі.

Враховуючи визначені позивачем підстави заявленого позову та зміст позовних вимог, господарському суду необхідно встановити той факт, чи входять під'їзні залізничні колії довжиною 2 100 м, право власності на які зареєстровано за позивачем, до складу під'їзних залізничних колій довжиною 13 932,3 м, які є предметом спірного договору. При цьому, обов'язок доведення вказаних обставин покладається саме на позивача.

За наслідками оцінки наданих сторонами доказів судом встановлено наступне.

Станом на 1994 рік на території м. Здолбунова, а саме за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 були розташовані два державних підприємства:

- Здолбунівський цементно-шиферний комбінат (далі, Здолбунівський ЦШК), правонаступником якого є ПАТ Дікергофф Цемент Україна , та

- Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій (далі, Здолбунівський ЗБК), частина майна якого належить ТОВ Лювада .

Згідно пункту 2 спірного Договору розгорнута довжина під'їзної колії складає 13 932,3 погонних метрів (11 071,9 м - основний комплекс, 2 860,4 м - вугільний комплекс).

Станом на момент укладення вказаного Договору ПАТ Волинь-Цемент , правонаступником якого є відповідач-1, був власником під'їзної залізничної загальною протяжністю 13 932,3 погонних метрів, яка знаходились за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Право власності на під'їзні залізничні колії відповідача-1 набувалося в наступному порядку:

Залізничні під'їзні колії довжиною 11 071,9 м, розташовані за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, які примикають до станції Здолбунів, перейшли у власність Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу Волинь (правопопередника Публічного акціонерного товариства Дікергофф Цемент Україна )) в процесі корпоратизації у 1994 році Здолбунівського цементно-шиферного комбінату (Здолбунівський ЦШК) на підставі пункту 15 постанови КМУ №508 від 05.07.1993 Про затвердження положення про порядок корпоратизації підприємств . Рік побудови вказаних колій - 1956.

Зазначена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями розрахунку вартості будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1994 Здолбунівського ЦШК, Наказом Українського державного концерну по виробництву цементу і азбоцементних виробів Укрцемент №64-а від 29 листопада 1994 року, Свідоцтвом про державну реєстрацію Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу Волинь від 13 грудня 1994 року, паспортом Залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року. До складу колій основного комплексу входили, в тому числі, колії № 6, 11, 12, 13 та 52.

Колії вугільного комплексу довжиною 2 860,4 м, розташовані за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, які примикають до станції Здолбунів, були добудовані Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент протягом 2009 - 2011 років та введені в експлуатацію, що підтверджується Договором на виконання підрядних робіт від 10 листопада 2009 року, Актом готовності об'єкта до експлуатації від 12 липня 2011 року, Технічним паспортом під'їзних колій ПАТ Волинь-Цемент по ст. Здолбунів 2012 року.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на замовлення ПАТ Волинь-Цемент виготовлено Технічний паспорт під'їзних колій ПАТ Волинь-Цемент по ст. Здолбунів (затверджено 03.04.2012), в якому було відображено характеристики під'їзних колій підприємства загальною довжиною 13 932,3 погонних метрів (11 071,9 м - колії основного комплексу, отримані у власність в процесі корпоратизації Здолбунівського ЦШК в 1994 році, 2 860,4 м - колії вугільного комплексу, збудовані в 2009 - 2011 роках).

За змістом технічного паспорту на колії Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент по ст. Здолбунів та акту обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання від 25.02.2014, загальна довжина під'їзної колії, яка належить Публічному акціонерному товариству Волинь-Цемент , становить 13 932,3 погонних метрів (11 071,9 м - основний комплекс, 2 860,4 м - вугільний комплекс). Межі під'їзної колії: на відстані 1,9 м від початку вістряків стрілочного переводу №2 (ізольований стик світлофора М2) та на відстані 143,1 м. від початку вістряків стрілочного переводу №118 (ізольований стик маневрового світлофора М-76). Під'їзна колія примикає стрілочним переводом №2 (основний комплекс) та стрілочним переводом №118 (вугільний комплекс) до станції Здолбунів Львівської залізниці.

Зазначеними документами підтверджується розташування та конфігурація колій, які експлуатуються за Договором.

Матеріали справи містять докази державної реєстрації за Публічним акціонерним товариством Волинь-Цемент права власності на залізничні колії за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, а саме на залізничні шляхи, широкі колії довжиною 10 546,7 м (свідоцтво про право власності №20309402 від 10.04.2014), залізничні колії з 5 стрілковими переводами довжиною 1 086 м (свідоцтво про право власності №20309402 від 10.04.2014), залізничні колії до вугільного відділення довжиною 2 860,4 м (свідоцтво про право власності № 20311275 від 10.04.2014).

З огляду на вищевказані обставини справи, судом встановлено, що положення пункту 1 договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці відповідають характеристикам колій, вказаних у технічному паспорті під'їзних колій Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент по ст. Здолбунів, складеного у 2012 році, а також акті обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання від 25.02.2014.

Отже, станом на момент укладення Договору від 03.03.2014 у власності ПАТ Волинь-Цемент , правонаступником якого є Дікергофф Цемент Україна , перебували вищевказані під'їзні залізничні колії.

У свою чергу позивач, на підтвердження наявності у нього права власності на залізничні під'їзні колії, які є предметом спірного договору, надав суду копії матеріалів на приватизацію Орендного підприємства Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій 1994 року та вказав, що у 1994 році Акціонерним виробничо-комерційним товариством відкритого типу Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій у процесі приватизації Орендного підприємства Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій набуло у власність під'їзні залізничні колії у складі цілісного майнового комплексу, переданого до статутного капіталу Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій .

Також, матеріали справи містять копію рішення Господарського суду Рівненької області від 12.05.2010 у справі №3/55, яким визнано право власності Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій на майно - залізничну колію довжиною 2,1 км та залізничну колію довжиною 60 метрів, розташовані в м. Здолбунів Рівненської області по вул. Шевченка, 1.

Згодом, за твердженнями позивача, Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій відчужило під'їзні залізничні колії Товариству з обмеженою відповідальністю Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій на підставі договору купівлі-продажу. Однак, сам договір позивач суду не надав та пояснив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Лювада не було стороною такого договору, а юридичні особи, які його укладали на момент розгляду справи припинені.

У подальшому, як свідчать матеріали справи, 14.03.2013 за Товариством з обмеженою відповідальністю Лювада було зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 (площею 5,5479 га) та 5622610100:00:002:0086 (площею 1,949 га) за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1. При цьому, державну реєстрацію прав було проведено на підставі акту приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада від 10.07.2012, а також державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих 15.10.2011 Товариству з обмеженою відповідальністю Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій .

17.08.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області прийнято рішення про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю Лювада права власності на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км., які знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 (площею 5,5479 га) та 5622610100:00:002:0086 (площею 1,949 га) за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 (реєстраційний об'єкт нерухомого майна 135486356226).

Як зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні, із матеріалів реєстраційної справи на нерухоме майно, копії матеріалів якої було надано на виконання вимог ухвали суду першої інстанції реєстраційною службою Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області, вбачається, що державну реєстрацію за позивачем права власності на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км було проведено на підставі акту приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада від 10.07.2012.

Станом на дату прийняття оскарженого рішення запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 м (реєстраційний об'єкт нерухомого майна 135486356226) був чинним, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №98833766 від 28.09.2017.

Також, позивачем надано суду копію технічного паспорту на колії, складеного у 2015 році, в якому вказано, що під'їзна залізнична колія Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада є продовженням колії №6, 11, 12, 13 Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент на станції Здолбунів ДГТО Львівська залізниця . Межі під'їзної колії: по колії 6 - стик рамної рейки стрілочного переводу № 14; по коліях №№ 11, 12, 13 до сигнального знаку Межа під'їзної колії і стрілочний перевод № 14 знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент . Колійний розвиток від знаків Межа п/к , який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622610100:00:002:0086 перебуває на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада загальною протяжністю 2100 м, з 452,2 м - відкриті для руху, а решта колії технічно несправні.

Однак, в результаті дослідження та оцінки наданих позивачем документів судом встановлено, що жодний із них (ані матеріали реєстраційної справи, ані свідоцтво про право власності, ані витяг з Державного реєстру прав) не містить інформації, на підставі якої можна ідентифікувати та встановити точне місце розташування, конфігурацію та інші технічні елементи залізничних колій, які знаходяться на земельних ділянках позивача з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086, та право власності на які зареєстровано за ТОВ Лювада .

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявний висновок №617/681 комплексної судової залізнично-транспортної та земельно-технічної експертизи у господарській справі №918/890/14, складений 30.12.2016 експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, який оцінюється апеляційним господарським судом як доказ у справі за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Так, на розгляд вказаної експертизи у справі №918/890/14 були поставлені, зокрема, питання:

- Які характеристики залізничних колій, розташованих на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086 (довжина, межування з іншими коліями, безперервність, з'єднаність із загальною мережею залізничного транспорту, з'єднаність безперервною рейковою колією, взаємодія із залізничним транспортом загального користування)?;

- Як співвідносяться під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, право власності на які зареєстроване згідно свідоцтва №8116108 від 17.08.2013, та під'їзні залізничні колії, характеристики яких відображені у технічному паспорті під'їзних колій ПАТ Волинь-Цемент по ст. Здолбунів (є тотожними одна одній, одна є частиною іншої, чи є окремим майном, не об'єднаним між собою, сполучені в частині і якій, повністю тотожні)?

За результатами проведення вказаної експертизи експертами у Висновку №617/681 встановлено наступне:

- на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086 є залізничні колії, проте тільки частина залізничних колій, які знаходяться на вказаних земельних ділянках, є в працездатному стані, інша частина колій або повністю зруйнована, або присутні тільки деякі її елементи; до деяких ділянок взагалі не було доступу (повністю заросли рослинністю);

- загальна довжина колій, які знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086, становить 1 833,8 м. (а не 2,1 км);

- загальна довжина працездатних колій, які знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086, становить 445,8 м.;

- згідно технічного паспорта під'їзної залізничної колії Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на станції Здолбунів ДГТО Львівська залізниця 2015 року ідентифікувати де знаходяться всі 2,1 км і 60 м залізничних колій неможливо;

- рішення червня 1994 року підтверджує тільки те, що Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій мав передані у власність колії 2,1 км та 60 м, але не показує, де вони розташовувались конкретно.

- характеристики відкритих для руху залізничних колій №№6, 11, 12, 13, 52, приведені в технічному паспорті під'їзної залізничної колії Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на станції Здолбунів ДГТО Львівська залізниця 2015 року співвідносяться з характеристиками під'їзних колій Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент по ст. Здолбунів 2012 року як одна є частиною іншої;

- аналізуючи Паспорт железнодорожных путей Здолбуновского ЦШК 1989 года можна чітко бачити границі по залізничним коліям між Здолбунівським цементно- шиферним комбінатом і Здолбунівським заводом залізобетонних конструкцій. Тобто, колія №6 (навантажувальна), колія №11 (деповська), колія №12 (розвантажувальна), колія №13 (розвантажувальна), колія №52 (з'єднувальна) відносились до Здолбунівського цементно-шиферного комбінату.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявна копія Доповнення до Паспорту залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК, яке набуло чинності з 21 лютого 1991 року, предметом якого є встановлення меж залізничних шляхів між Здолбунівським ЦШК та Здолбунівським ЗБК.

Доповненням було встановлено, що Здолбунівський ЗБК несе відповідальність за експлуатацію залізничних шляхів по межі:

- Шлях №52 за стрілкою 2А до тупіка/стрілка 2А включно;

- Шлях №14 стрілка №10 включно;

- Шлях з'їзд стрілка 22а включно.

Вказані межі відповідальності (примикання) залізничних колій Здолбунівського ЗБК зображені на карті Паспорту залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року.

Отже, залізничні колії Здолбунівського ЗБК знаходились за межами під'їзної колії Здолбунівського ЦШК, зображеної в паспорті залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року. Залізничні колії Здолбунівського ЗБК примикали до під'їзних залізничних колій Здолбунівського ЦШК: стрілкою 2а на колії №52, стрілкою №10а на колії №14, стрілкою №22а на колії з'їзд .

Отже, у Технічному паспорті ТОВ Лювада 2015 року частково зображені колії № 6, 11, 12, 13 та 52, які належать відповідачу-1, та були зображені в технічних паспортах правопопередників ПАТ Дікергофф Цемент Україна - Паспорті залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року, Технічному паспорті ПАТ Волинь-Цемент 2012 року.

Відтак, наведені у своїй сукупності експертами під час проведення комплексної судової залізнично-транспортної та земельно-технічної експертизи висновки не свідчать, як помилково зазначає скаржник у апеляційній скарзі, про те, що спірний Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії був укладений з порушенням права власності позивача на під'їзні залізничні колії № 6, 11, 12, 13 та 52.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наданий позивачем Технічний паспорт ТОВ Лювада 2015 року, на який посилається позивач в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги, взагалі не може вважатися належним доказом наявності у ТОВ Лювада права власності на під'їзні залізничні колії, які є предметом спірного Договору, та не може вважатися належним доказом щодо розміщення та конфігурації під'їзних залізничних колій ТОВ Лювада , оскільки вказаний документ розроблений лише у 2015 році, тобто майже через рік після укладення Договору.

Крім того, судом прийнято до уваги, що згідно з пунктом 2.1. Правил договори про експлуатацію під'їзних колій розробляються з урахуванням технології роботи під'їзної колії і технології роботи станції примикання, а у відповідних випадках - з урахуванням єдиних технологічних процесів.

Так, у Висновку, в результаті аналізу технологічної карти нормування маневрової роботи з подавання, збирання й розставлення вагонів на вантажних фронтах та схеми під'їзної колії ВАТ Волинь-Цемент , встановлено, що колії №13, №16 та особливо стрілочний перевод №2 є важливими елементами єдиного технологічного процесу і відносяться до єдиного технологічного комплексу.

Відтак, позивачем не доведено, що вказана частина колій може існувати як окремий технологічний комплекс.

Судом також прийняті до уваги ті обставини, що у період до укладення спірного договору між залізницею та правопопередниками відповідача-1 склались тривалі взаємовідносини та неодноразово укладались договори на експлуатацію під'їзних залізничних колій (1991, 1996, 2001, 2006). При цьому, у вказаних договорах Здолбунівський цементно-шиферний комбінат, Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу Волинь , Відкрите акціонерне товариство Волинь-Цемент визначались як вітковласник , в той час, як за умовами даних договорів правопопередники позивача визначались як контрагент , тобто підприємство, яке має у межах під'їзної залізничної колії іншого підприємства свої склади або колії, що примикають до неї (пункт 2.7. Правил обслуговування під'їзних залізничних колій). У письмових поясненнях по справі, наданих суду першої інстанції 01.11.2016, Публічне акціонерне товариство Українська залізниця також вказало, що до звернення до суду з даним позовом, протягом тривалого періоду часу, позивач не заявляв, що він є власником під'їзних залізничних колій, та не звертався до залізниці з пропозицією укласти відповідний договір, а вагони позивачу подавались як контрагенту відповідача-1.

До того ж, позивач, посилаючись на порушення його права власності на під'їзні залізничні колії довжиною 2 100 м (з яких працездатні - 445,8 м, що встановлено Висновком експертизи), безпідставно заявляє позовні вимоги про визнання недійсним у повному обсязі Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці довжиною 13 932,3 метрів. У даному випадку позивачем не враховано, що за приписами статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому, сам позивач, який звернувся з позовом, що ґрунтується на доводах про порушення його права власності внаслідок укладення спірного договору, в процесі розгляду справи неодноразово стверджував, що колії Публічного акціонерного товариства Волинь-Цемент довжиною 13 932,3 метрів та колії Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада довжиною 2 100 метрів є різними об'єктами цивільних прав, знаходяться на різних земельних ділянках та не є тотожними (письмові пояснення позивача від 22.11.2016, від 23.10.2017).

З огляду на такі твердження позивача суд першої інстанції в оскарженому рішенні дійшов висновку, що права Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада не вбачаються порушеними внаслідок укладення Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці довжиною 13 932,3 метрів.

Натомість, у апеляційній скарзі скаржник зазначає, що висновки суду із приводу того, що є різними об'єктами цивільних прав залізничні колії, що належать позивачу, і під'їзні залізничні колії відповідача-1, є абсурдним.

Такі доводи не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що по-перше, як зазначено вище, сам позивач у своїх поясненнях від 22.11.2016 та від 23.10.2017 наголошував на вказаній обставині.

По-друге, про нетотожність колій, які є предметом спірного Договору та колій позивача свідчить зокрема, дата введення їх в експлуатацію.

Так, колії основного комплексу відповідача-1 введені в експлуатацію у 1956 році, колії вугільного комплексу - 2011 році, що підтверджується відомостями розрахунку вартості будівель, споруд, передавальних пристроїв станом на 01.11.1994 Здолбунівського ЦШК, договором на виконання підрядних робіт від 10.11.2009, актом готовності об'єкта до експлуатації.

Натомість, рік введення в експлуатацію належних позивачу колій - 1978, що підтверджується відомостями розрахунку відновної вартості будівель і споруд станом на 01.01.1994 Здолбунівського ЗБК.

Водночас, як уже зазначалося вище, Здолбунівський ЗБК не був вітковласником (експлуатантом) колій, зображених в Паспорті залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року. Разом з тим, маючи у своєму користуванні залізничні колії, які примикали до під'їзних залізничних колій Здолбунівського ЦШК, Здолбунівський ЗБК мав статус - контрагент.

Отже, як письмовими доказами у справі, так і поясненнями сторін, не підтверджується, що під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км, які зареєстровані за позивачем, є предметом спірного договору.

У апеляційній скарзі позивач зазначає також, що місцевий господарський суд безпідставно залишив поза увагою той факт, що укладенням Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії було порушено також право власності позивача на земельні ділянки.

Як зазначає апелянт, за Договором відповідачі безоплатно користуються земельними ділянками позивача, і при цьому позивач стверджує, що з урахуванням змісту пункту 16.2. Договору відповідач-2 отримує від відповідача-1 плату за утримання земельних ділянок позивача.

Вказане твердження скаржника не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Пунктом 16.2. Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії встановлено, що власник колії сплачує залізниці плату на відшкодування витрат на утримання земельної ділянки у смузі відведення відповідно до пункту 3 даного договору.

Пунктом 3 Договору встановлено, що у межах смуги відведення під'їзною колією і спорудами власника колії зайнято ділянку землі площею 285 м.

Отже, відповідно до умов Договору ПАТ Дікергофф Цемент Україна сплачує ПАТ Українська залізниця плату за утримання земельної ділянки у смузі відведення, яка за законом не може належати позивачу, і місце розташування якої відмінне від місця розташування земельних ділянок позивача.

Так, відповідно до частини 1 статті 6 закону Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування залізничному транспорту загального користування, та їх склад визначаються Законом України Про транспорт .

Смуга відведення - це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв'язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо (частина 2 статті 6 закону Про залізничний транспорт ).

Згідно з частиною 1 статті 11 закону Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 закону Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Отже, смуга відведення, про яку зазначено в Договорі про експлуатацію залізничної під'їзної колії, це земельна ділянка, яка належить до земель залізничного транспорту, та не є власністю позивача.

Відтак, твердження позивача про те, що відповідач-2 отримує від відповідача-1 грошові кошти за утримання належних позивачу земельних ділянок не відповідає дійсності.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що з огляду на правову природу Договору про експлуатацію під'їзної залізничної колії останній являє собою документ, на підставі якого фактично виникають правовідносини між підприємством залізниці (ПАТ Українська залізниця ) та власником колії (ПАТ Дікергофф Цемент Україна ) щодо подачі/прибирання вагонів на обмінні колії №№ 21, 22 станції Здолбунів. Сам по собі спірний Договір не є безумовною та обов'язковою підставою для використання власником (ПАТ Дікергофф Цемент Україна ) колій на власний розсуд в процесі здійснення господарської діяльності. Відтак, відсутні підстави стверджувати, що за Договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії порушується право позивача, як власника земельних ділянок.

Усі інші доводи та міркування скаржника залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним Договору №Л/ДН-3/14/498/М/П від 03.03.2014 про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці, зокрема, не доведено порушення спірним Договором його права власності зі сторони відповідачів, а також не спростовано наявності у відповідача-1 права власності (та, відповідно, право розпорядження) на під'їзні залізничні колії довжиною 13 932,3 метрів, щодо яких укладено Договір, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/7153/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/7153/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7153/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.02.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх