Постанова

від 17.05.2018 по справі 910/7153/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7153/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лювада"

представник позивача - Дем'янюк С. О.

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна"

представник відповідача-1 - Пошелюзний С. В.

відповідач-2 - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

представник відповідача-2 - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 (Суддя Сівакова В. В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 (Головуючий суддя - Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Отрюх Б. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" до Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" про визнання недійсним договору,

Короткий зміст позовних вимог

1. 18.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лювада" (далі - Позивач) звернулось до Публічного акціонерного товариства "Волинь-Цемент", Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" (далі - Відповідач-1) з позовом про визнання недійсним Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 03.03.2014 № Л/ДН-3/14/498/М/П (далі - Договір), укладеного між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" та Публічним акціонерним товариством "Волинь-цемент" (далі - ПАТ "Волинь-цемент").

Позовна заява мотивована тим, що Позивач як власник під'їзних залізничних колій не надавав Державному територіально-галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" та ПАТ "Волинь-цемент" згоду на укладення Договору та користування майном, а ПАТ "Волинь-цемент" не мало права розпоряджатись майном Позивача та відповідно укладати спірний Договір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. 07.11.2017 Господарський суд міста Києва вирішив в позові відмовити повністю. Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018.

Прийняті судові рішення мотивовані тим, що як письмовими доказами, поданими учасниками справи, так і їх поясненнями не підтверджується, що під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км., які зареєстровані за Позивачем, є предметом спірного Договору. Сам по собі спірний Договір не є безумовною та обов'язковою підставою для використання власником - Відповідачем-1 колій на власний розсуд в процесі здійснення господарської діяльності, відтак відсутні підстави стверджувати, що за Договором порушуються права Позивача як власника земельних ділянок. Таким чином Позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстав для визнання недійсним Договору, зокрема не доведено порушення цим Договором прав Позивача з боку Відповідачів, а також не спростовано наявності у Відповідача-1 права власності та відповідно права розпорядження під'їзними залізничними коліями довжиною 13932,3 метрів, щодо яких укладено Договір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. 15.03.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. 23.04.2018 Відповідач-1 подав відзив, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 - без змін.

5. 14.05.2018 Відповідач-2 подав клопотання, в якому просив розглянути справу без участі його представника.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Спірний Договір порушує право власності Позивача на залізничні під'їзні колії, гарантоване статтею 41 Конституції України, та суперечить нормам частини 1 статті 317 та частини 1 статті 319 ЦК України, пункту 77 Статуту залізниць України.

7. Висновком судової експертизи від 30.12.2016 у справі № 918/890/14, копія якого наявна у матеріалах цієї справи, встановлено, що залізничні під'їзні колії № 6, 11, 12, 13, 52 довжиною 452,2 м. розташовані на земельній ділянці Позивача площею 1,949 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0086, чим підтверджено, що спірний Договір укладено в тому числі і щодо частини залізничних під'їзних колій Позивача. Також встановлено, що вказані залізничні колії відображені в технічному паспорті під'їзних колій ПАТ "Волинь-цемент" по ст. Здолбунів 2012 року та є предметом Договору, тобто залізничні колії знаходяться на земельних ділянках Позивача з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0086, 5622610100:00:002:0084, що також не заперечувалось представником Відповідача-1. Висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог прийняті з порушенням статей 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки суди не дослідили належним чином наявні у матеріалах справи докази. Позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у нього права власності на спірні залізничні під'їзні колії, що є предметом спірного Договору, однак ці докази не були прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій.

8. Суд апеляційної інстанції помилково, на підставі недопустимих доказів встановив, що Відповідач-1 та його правопопередники є власниками цих залізничних під'їзних колій з моменту корпоратизації Здолбунівського ЦШК, оскільки відображення колій у паспорті залізничних шляхів не є підтвердженням належності їх останньому, адже технічний паспорт не є правовстановлюючим документом. Документи щодо державної реєстрації права власності на залізничні під'їзні колії за ПАТ "Волинь-Цемент" не є належним і допустимим доказом наявності у Відповідача-1 права власності на спірні залізничні під'їзні колії. Спірні залізничні під'їзні колії належать Позивачу та є частиною під'їзних колій останнього. Більш того право розпоряджатися спірними залізничними під'їзними коліями у складі цілісного майнового комплексу Здолбунівського ЗБК мав право лише Фонд державного майна України відповідно до пункту 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХІІ. З 1994 року до моменту передання до статутного капіталу Позивача спірні залізничні під'їзні колії перебували у власності АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", який у 2012 році вніс їх до статутного капіталу Позивача.

Доводи Відповідача-1, викладені у відзиві на касаційну скаргу

9. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в судових рішеннях висновки відповідають обставинам справи.

10. Станом на час переходу майна у власність Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" діюче законодавство не містило норм, які б пов'язували факт виникнення права власності на нерухоме майно з державною реєстрацією чи з іншими аналогічними процедурами.

11. В момент вчинення правочину щодо передачі нерухомого майна до статутного капіталу Позивача було порушено частини 1, 2 статті 203 ЦК України, оскільки Позивача як юридичної особи на момент передачі зазначеного майна до статутного капіталу не існувало, а майно було передано особою, яка не була власником цього майна.

12. Висновок судової експертизи у справі № 918/890/14 не є доказом укладення Відповідачами Договору з порушенням права власності Позивача на під'їзні залізничні колії, а тому висновок місцевого господарського суду про відсутність порушення права Позивача є таким, що відповідає обставинам справи.

Позиція Верховного Суду

13. За наслідками перевірки та оцінки наданих учасниками справи доказів, суди встановили, що матеріали справи містять докази реєстрації за ПАТ "Волинь-Цемент" права власності на залізничні колії за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, а саме на залізничні шляхи, широкі колії довжиною 10546,7 м. (свідоцтво про право власності № 20309402 від 10.04.2014), залізничні колії з 5 стрілковими переводами довжиною 1086 м. (свідоцтво про право власності № 20309402 від 10.04.2014), залізничні колії до вугільного відділення довжиною 2860,4 м. (свідоцтво про право власності № 20311275 від 10.04.2014). Отже встановлено, що положення пункту 1 Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Здолбунів Львівської залізниці відповідають характеристикам колій, вказаних у технічному паспорті під'їзних колій ПАТ "Волинь-Цемент" по ст. Здолбунів, складеного у 2012 році, а також акту обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання від 25.02.2014. Станом на момент укладення Договору у власності ПАТ "Волинь-Цемент", правонаступником якого є Відповідач-1, перебували вказані під'їзні залізничні колії. В результаті дослідження та оцінки наданих Позивачем документів судами встановлено, що жодний із них, а саме матеріали реєстраційної справи, свідоцтво про право власності, витяг з Державного реєстру прав, не містить інформації, на підставі якої можна ідентифікувати та встановити точне місце розташування, конфігурацію та інші технічні елементи залізничних колій, які знаходяться на земельних ділянках Позивача з кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084 та 5622610100:00:002:0086, право власності на які зареєстровані за Позивачем. За наведених обставин Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 6) на те, що спірний Договір порушує його право власності на залізничні під'їзні колії, що є порушенням статті 41 Конституції України, та суперечить нормам частини 1 статті 317 та частини 1 статті 319 ЦК України, пункту 77 Статуту залізниць України.

14. При цьому посилання Скаржника (пункт 7) в касаційній скарзі на висновок судової експертизи від 30.12.2016 у справі № 918/890/14, згідно з яким залізничні під'їзні колії № 6, 11, 12, 13, 52 довжиною 452,2 м. розташовані на земельній ділянці Позивача площею 1,949 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0086, чим підтверджено, що спірний Договір укладено в тому числі і щодо частини залізничних під'їзних колій Позивача, помилкові, оскільки підтверджують лише наявність у Позивача права власності на земельну ділянку, однак не на залізничні колії, щодо користування якими укладено Договір.

15. Інші доводи касаційної скарги (пункти 7 та 8) зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи, переоцінки доказів, твердження про перевагу одних доказів над іншими, а саме посилання на належність спірних залізничних колій Позивачу, передання вказаних колій до статутного капіталу Позивача, доведення останнім права власності на спірні залізничні колії, а тому не приймаються до уваги Судом, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

За наведених підстав спростовуються доводи Скаржника про те, що документи щодо державної реєстрації права власності на залізничні під'їзні колії за ПАТ "Волинь-Цемент" не є належним та допустимим доказом наявності у Відповідача-1 права власності на спірні залізничні колії.

Доводи Скаржника щодо встановлення судом на підставі недопустимих доказів права власності Відповідача-1 на залізничні колії з посиланням на те, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки відповідних висновків суди дійшли на підставі та за наслідками перевірки поданих учасниками справи доказів, яким надана оцінка у сукупності.

16. З огляду на наведене посилання Скаржника на прийняття судових рішень у справі з порушенням статей 4-7, 43 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, необґрунтовані та спростовуються обставинами, повно встановленими судами на підставі доказів, яким надана належна правова оцінка у сукупності відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

17. Враховуючи викладене підстави для зміни чи скасування рішення та постанова судів попередніх інстанцій зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 у справі № 910/7153/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак