Рішення

від 23.02.2018 по справі п/811/292/17

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2018 року Справа № П/811/292/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса: 28000, АДРЕСА_1)

до відповідачів:

Олександрійського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 37015274; 28000, м. Олександрія Кіровоградської області, вул. 6-го Грудня, 138),

Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (28000, м. Олександрія, Кіровоградської області, вул. Святомиколаївська, 17),

Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України (25006, м. Кропивницький, вул. Тореза, 27-б),

Олександрійського управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області (28000, м. Олександрія Кіровоградської області, вул. Першотравнева, 30),

треті особи на стороні відповідача:

Благодійна організація Олександрійський районний благодійний інформаційно-консультативний центр (код ЄДРПОУ 26241511; адресе: 28000, м. Олександрія Кіровоградської області, вул. Діброви, 27),

Благодійна організація Благодійний фонд Лебеді (код ЄДРПОУ 40437819; адреса:71118, м.Бердянськ Запорізької області, вул. Комунарів, 84-А, кв. 75),

Благодійна організація Благодійний фонд Губського (код ЄДРПО 40664709; адреса: 40031, м.Суми, вул. Ковпака, 81-б, кв. 27),

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2),

ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2; паспорт серії НОМЕР_2 виданий Олександрійським МВ УМВС України у Кіровоградській обалсті 26.06.2002 року; адреса: 28000, АДРЕСА_4),

ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3; 28000, АДРЕСА_4),

про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся з позовом до Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач 1, Олександрійський МВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області), Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - відповідач 2, Олександрійська ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області), Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач 3, Кіровоградська митниця ДФС), Олександрійського управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області (далі - відповідач 4, Олександрійське управління ДКСУ у Кіровоградській області) про визнання протиправним та скасування рішення комісії у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області про безоплатну передачу майна від 18 серпня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок повідомлення сторони про відкриття виконавчого провадження, про результати оцінки арештованого майна та порядок передання на реалізацію арештованого майна, також наголошує на недотриманні державним виконавцем при прийнятті спірного рішення законодавчих положень Закону України Про виконавче провадження , тому таке рішення є неправомірним та повинно бути скасовано, а позовні вимоги задоволено.

Представником відповідача - Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, подано до суду письмові заперечення проти прозову, наголошено, що оскаржуване рішення прийнято правомірно оскільки його було видано з дотриманням вимог чинного законодавства, також вказує, що твердження позивача щодо його необґрунтованості є безпідставними (т.2,а.с.147-151).

Представником Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України надано суду письмові пояснення в яких наголошено, що станом на час винесення спірного рішення комісії про безоплатну передачу майна, представник митного органу входив до складу комісії у відповідності до редакції (чинної на час прийняття рішення) Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам ДВС, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №985, тому вважає рішення таким, що прийнято з урахуванням положень чинного законодавства для прийняття такого роду рішень (т.2,а.с.161).

Представники відповідачів 2 та 4 (Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, Олександрійського управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області) своїм правом гарантованим Кодексом адміністративного судочинства України, на подання письмових заперечень суду, не скористались.

Згідно до вимог пункту 10 ч. 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Питання про поновлення провадження у справі призначено на 18.01.2018 року.

Представником позивача 18.01.2018 року подано до суду клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження (т.4,а.с.124).

Представником Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області також надіслано суду клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника (т.4,а.с.123).

Також, в матеріалах справи наявні клопотання представників Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, Благодійної організації Благодійний фонд Губського , Благодійної організації Благодійний фонд Лебеді про розгляд справи без участі уповноважених представників (т.2,а.с.175, 177-178; т.4,а.с.61).

Представником Олександрійського управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області подано також клопотання про розгляд справи за відсутності представника (т.4, а.с.118).

Третьою особою - ОСОБА_3 надіслано суду заяву про неможливість бути присутнім у судовому засіданні за сімейними обставинами (т.4,а.с.120).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, що відображено у відповідному протоколі судового засідання від 18.01.2018 року.

На підставі усної ухвали із занесенням до протоколу судового засідання від 18.01.2018 року, керуючись приписами частини 9 статті 205 та статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив поновити провадження у справі та здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження (т.4,а.с.125).

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій комісії у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області при прийнятті рішення про безоплатну передачу майна від 18 серпня 2016 року.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи, що передували винесенню спірного рішення.

25.11.2013 року Печерським районним судом міста Києва по справі №1-548/12, винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 358 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі; за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі; за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності . На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання ОСОБА_2 призначено шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та призначити остаточну міру покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності (т.1,а.с.19-21).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1.

На виконання вказаного вироку в частині конфіскації майна, Печерським районним судом м. Києва 26.06.2014 року видано виконавчий лист №1-548/12 щодо конфіскації майна, яке належить ОСОБА_2 на праві особистої власності.

Встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 та членам її сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_6, що посвідчується відповідним свідоцтво про право власності на житло від 20.01.1994 року (т.1,а.с.18).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний виконавчий лист №1-548/12 Печерського районного суду м. Києва передано на виконання до відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

11.07.2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції ГТУЮ у Кіровоградській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа №1-548/12 виданого 26.06.2014 року Печерським районним судом міста Києві (т.1,а.с.2).

З матеріалів справи вбачається, що з липня 2014 року державним виконавцем вживались заходи по з'ясуванню майнового стану боржника (т.4,а.с.5-14).

16.06.2015 року державним виконавцем Олександрійський МВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Алібабою К.І. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою постановлено накласти арешт на все майно ОСОБА_2 (т.1,а.с.22).

На виконання вказаної постанови 25.06.2015 року, державним виконавцем Олександрійський МВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Алібабою К.І. у присутності понятих та власника майна, при примусовому виконанні вищевказаного виконавчого листа складено Акт опису і арешту 1/3 частини квартири, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; копію вказаного акту опису отримано ОСОБА_4, про що свідчий її особистий підпис у вказаному акті у відповідній графі (т.1,а.с.37-38).

В свою чергу, 28.01.2016 року суб'єктам оціночної діяльності, що виявили бажання співпрацювати з органами державної виконавчої служби та здійснювати оцінку арештованого майна було надіслано листи з пропозицією повідомлення відповідної інформації про розмір оплати послуг суб'єкта оціночної діяльності за оцінку арештованого майна позивача, а саме: 1/3 частини квартири, що належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1,а.с.174-179).

Постановою державного виконавця ВДВС ОМУЮ у Кіровоградській області від 03.02.2016 року керуючись статтею 13 Закону України Про виконавче провадження призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання участі у виконавчому провадження - ТОВ Експертно-правову консалтингову компанію ЮрЕкс (т.4,а.с.33).

Відповідно до звіту ТОВ Експертно-правової консалтингової компанії ЮрЕкс про оцінку майна (чотирьохкімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1) вартість 1/3 частини квартири, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності, становить 95 346,00 грн. (без урахування податку на додану вартість) (т.1,а.с.46-47).

ОСОБА_2 було повідомлено про незалежну оцінку, його частки майна відповідним повідомленням від 17.03.2016 року №8743, 8744 (т.1,а.с.50).

Так, повідомлення про оціночну вартість майна було направлено сторонам виконавчого провадження листом з повідомленням про вручення. Згідно роздруківки із офіційного сайту УДППЗ Укрпошта відправлення за номером 2800800957358 вручене адресату (одержувачу) особисто 22.03.2016 року об'єктом поштового зв'язку Олександрія 8 з індексом 28008 (т.2,а.с.156-159).

12.04.2016 року до ДП Сетам направлено заявку №12362 на реалізацію арештованого майна: 1/3 частки квартири, яка належить позивачу на праві приватної спільної сумісної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.4,а.с.36-37).

З наявних у справі матеріалів виконавчого провадження, встановлено, що згідно протоколу №163637 від 06.05.2016 року проведення електронних торгів торги, призначені на 04.05.2016 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю учасників торгів (т.4,а.с.39).

Керуючись пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України №985 від 11.07.2002 року Про затвердження Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби з метою повідомлення про необхідність утворення відповідного складу комісії листом від 06.05.2016 року №16908-16910 було повідомлено Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію, митний пост Олександрія , Олександрійське управління державного казначейства Головного управління державного казначейства України у Кіровоградській області (т.4,а.с.40).

17.05.2016 року на підставі виконавчого листа №1-548/12 виданого 26.06.2014 р. Печерським районним судом м. Києва у присутності державного виконавця Олександрійського МР ВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Неватос Я.В., представника Олександрійської ОДПІ Карпушева Д.О., старшого державного інспектора митного посту Олександрія Кіровоградської митниці ДФС Гайдураш І.І та головного казначея Олександрійського ГУ ДКСУ Танковської С.І. було складено акт переоцінки майна по лоту 141330, відповідно до якого сума уцінки майна склала 19069,20 грн., вартість майна після якої, становить 76 276,80 грн.(т.4,а.с.41).

Про даний факт переоцінки майна та його фіксування у відповідному акті, повідомлено сторін виконавчого провадження та позивача, що посвідчується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення 31.05.2016 року поштової кореспонденцїі з особистим підписом ОСОБА_2 (т.4,а.с.42).

Згідно протоколу проведення електронних торгів №175866 по лоту №150431 торги призначені на 15.06.2016 року, знову не були проведені із відсутністю допущених учасників торгів (т.1,а.с.54).

В свою чергу, 30.06.2016 року у присутності державного виконавця Олександрійського МР ВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Неватос Я.В., представника Олександрійської ОДПІ Карпушева Д.О., старшого державного інспектора митного посту Олександрія Кіровоградської митниці ДФС Гайдураш І.І та головного казначея Олександрійського ГУ ДКСУ Танковської С.І. було здійснено переоцінку майна по лоту№150431, що відображено у відповідному акті переоцінки майна, відповідно до якого сума уцінки склала 38 138,40 гри., вартість майна після уцінки становить - 57 207,60 грн. (т.1,а.с.55)

З наявного в матеріалах справи протоколу №186208 вбачається, що 25.07.2016 року електронні торги по лоту №158495 не були проведені у зв'язку із відсутністю допущених учасників торгів (т.1,а.с.56).

19.08.2016 року о 10 год. 00 хв. було призначено засідання відповідної комісії для вирішення питання щодо подальшої безоплатної передачі майна позивача.

За результатами проведеного засідання відповідної комісії у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області 18 серпня 2016 року керуючись Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №985, прийнято рішення про безоплатну передачу 1/3 частини квартири, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, органам державної влади, закладам охорони здоров'я, освіти соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячими будинками сімейного типу, прийомними сім'ями, будинками дитини при установах виконання покарань, установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, військовими формуваннями, а також на благодійні цілі або для переробки, знищення (утилізації) такого майна, що зафіксовано у відповідному рішенні про безоплатну передачу майна №32380 (т.4,а.с.43-45).

Вважаючи вказане прийняте рішення про безоплатну передачу майна неправомірним, таким, що суперечить діючому законодавству, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

За приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 і частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм Конституції України та вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що виходячи з того, що відповідною комісією у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області прийнято рішення стосовно прав та інтересів позивача, тобто, є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржене до того суду, до підсудності якого воно віднесено та ніхто не може бути позбавлений права на захист свобод і інтересів не забороненими законом засобами від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

У рішенні від 30.06.2009 р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Як роз'яснив Верховний Суд України, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції. Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 6 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Реалізація майна, конфіскованого за рішенням суду і переданого органам державної виконавчої служби здійснюється шляхом його продажу у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження з урахуванням особливостей, передбачених Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів та розпорядженні ним.

Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України Про виконавче провадження реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Згідно із частиною 5 статті 62 Закону України Про виконавче провадження не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Відповідно до частини 6 статті 62 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Згідно із частиною 7 статті 62 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Відповідно до частини 8 статті 62 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Згідно із частиною 9 статті 62 Закону України Про виконавче провадження майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Відповідно до статті 64 Закону України Про виконавче провадження майно, що підлягає конфіскації, вилучається. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Порядок подальшого розпорядження конфіскованим майном, не реалізованим у порядку, визначеному статтею 62 цього Закону, та майном, яке не підлягає реалізації, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №985 Про затвердження Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби (далі - Порядок № 985) реалізація майна, конфіскованого за рішенням суду і переданого органам державної виконавчої служби (далі - майно), за винятком виключеного за законом з обігу, здійснюється шляхом його продажу у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Пунктом 16 спільного наказу Міністерства юстиції України та Державної митної служби України від 12.10.2009 року № 1833/5/943 Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядженні ним передбачено - якщо майно, в тому числі транспортні засоби, передані органам державної виконавчої служби, за рішенням комісії, визначеної пунктом 6 цього Порядку, не може бути реалізоване, заборонене для експлуатації та яке не реалізоване в порядку, передбаченому Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, таке майно передається безоплатно в установленому порядку або знищується (утилізується).

Відповідно до абзацу 2 пункту 14 Порядку №985 якщо майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження , державний виконавець вносить на розгляд комісії, що утворюється у складі представників відповідного органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема, закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім'ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі або для переробки, знищення (утилізації) такого майна. Передане безоплатно майно, зазначене в цьому абзаці, може бути відчужене виключно за умови сплати мита та інших податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених законодавством під час його імпорту на територію України.

Виходячи із вищевикладеного, суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Відповідно до статті 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок у конфіскації майна встановлюється законом.

Так, частиною 1 статті 59 Кримінального кодексу України визначено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Поряд з тим, частинами 1 та 2 статті 49 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.

Виходячи аналізу вищевказаних законодавчих положень, які регулюють порядок реалізації конфіскованого майна у системному їх зв'язку, не можливо дійти висновку про заборону реалізовувати майно, яке перебуває у спільній власності декількох осіб. Більш того, у спірному випадку чітко визначено частку майна, яка належить ОСОБА_2 та яке підлягає конфіскації.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що в порушення положень частини 2 статті 57 Закону України Про виконавче провадження (чинної на час виникнення спірних правовідносин), інформацію про наявне майно позивача отримано у липні 2014 року, а опис належної йому 1/3 частини квартири, державним виконавцем проведено лише 25 червня 2015 року.

За змістом частини 2 статті 57 Закону України Про виконавче провадження (чинної на час виникнення спірних правовідносин), проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше одного місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

З матеріалів справи вбачається, що з липня 2014 року державним виконавцем вживались заходи по з'ясуванню майнового стану боржника (т.4,а.с.5-14), а тому твердження позивача про порушення державним виконавцем вимог частини 2 статті 57 Закону України Про виконавче провадження є безпідставним.

Позивач також стверджує, що про факт відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №1-548/12 виданим 26.06.2014 року Печерським районним судом м. Києва та факт передачі майна на реалізацію з прилюдних торгів належної йому частки майна, він обізнаний не був, що позбавило його можливості прийняти в них участь на загальних умовах.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України Про виконавче провадження копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, вказаною нормою права визначено, що постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, відповідно до частини 3 статті 58 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Таким чином, вказаними нормою права передбачений обов'язок державного виконавця направити стороні результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом.

При цьому, на відмінність від частини 1 статті 31 Закону, вказана норма права не визначає обов'язок державного виконавця направлення стороні такого повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 5 березня 2009 року №270, рекомендований лист з повідомленням про вручення та рекомендований лист є різними видами поштових відправлень.

Так, з матеріалів справи встановлено, що повідомлення про оціночну вартість майна було направлено сторонам виконавчого провадження листом з повідомленням про вручення. Згідно роздруківки із офіційного сайту УДППЗ Укрпошта відправлення за номером 2800800957358 вручене адресату (одержувачу) особисто 22.03.2016 р. об'єктом поштового зв'язку Олександрія 8 з індексом 28008 (т.2,а.с.156-159).

Про факт переоцінки майна та його фіксування у відповідному акті, повідомлено сторін виконавчого провадження та позивача, що посвідчується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення 31.05.2016 року поштової кореспонденцїі з особистим підписом ОСОБА_2 (т.4,а.с.42).

Отже, надані відповідачем докази свідчать про виконання державним виконавцем обов'язку щодо направлення ОСОБА_2 рекомендованим листом матеріалів виконавчого провадження та повідомлень щодо результатів оцінки арештованого майна.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 58 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рекомендований лист надсилається за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Таким чином, твердження позивача про його необізнаність щодо передачі його майна на реалізацію, суд вважає необґрунтованим та оцінює критично, оскільки, про факт конфіскації належного майна йому було відомо, ще з вироку Печерського районного суду міста Києва 25.11.2013 року по справі №1-548/12, за змістом якого, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 358 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі; за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі; за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності . На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання ОСОБА_2 призначено шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та призначити остаточну міру покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності (т.1,а.с.19-21).

В обґрунтування власної позиції позивач також зазначає, що суб'єктний склад комісії, якою прийнято спірне рішення не відповідає вимога законодавства щодо суб'єктного складу комісії для прийняття такого роду рішень, оскільки до її складу увійшов представник митного органу, що суперечить пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби №985.

За змістом пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 985, з метою забезпечення розпорядження конфіскованим майном у способи, відмінні від реалізації, керівник органу державної виконавчої служби утворює комісію, яка складається з представників відповідного органу державної виконавчої служби, державної податкової інспекції у районі, місті (крім м. Києва), районної у місті, об'єднаної та спеціалізованої державної податкової інспекції головного управління ДФС, а якщо майно вилучено митницею ДФС - представників відповідної митниці ДФС.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що на час прийняття відповідною комісією спірного рішення діяла попередня редакція Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №985, за змістом якої було передбачено включення представників митного органу до складу комісії, яка приймає рішення про передачу майна.

Натомість зміни, щодо чинного наразі пункту 11 Порядку з викладенням його змісту відносно включення до складу комісії яка приймає рішення про передачу майна посадових осіб митного органу ДФС, у разі якщо майно вилучено митницею ДФС були внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 року №699.

Відтак, твердження позивача про невідповідність суб'єктного складу комісії, яка приймала спірне рішення вимогам законодавства, суд вважає необґрунтованими.

Отже, при дослідженні дій комісії у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області на предмет їх відповідності вимогам Закону України Про виконавче провадження та прийнятого на його виконання Порядку №985, суд не встановив порушень спеціального законодавства при виданні спірного рішення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до статті 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до статті 3 Конституції України та статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Як передбачає частина 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Аманн проти Швейцарії (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер'їлдіз проти Туреччини ).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідачі, які є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяли з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачі довели, що діяли з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відтак, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню не підлягають.

Так, відповідною ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову задоволено частково: вжито заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення про безоплатну передачу майна, затвердженого 18 серпня 2016 року начальником Олександрійського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області та зареєстрованого 19 серпня 2016 року за номером 32379 до ухвалення Кіровоградським окружним адміністративним судом рішення в адміністративній справі №П/811/292/17; в задоволенні клопотання про забезпечення позову шляхом заборони Олександрійському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митному посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійському управлінню державної казначейської служби України Кіровоградської області проводити засідання комісії з приводу розгляду питання щодо прийняття рішення про безоплатну передачу арештованого майна - 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено (т.2,а.с.60-61).

Відтак, керуючись положеннями статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, вказані заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, Олександрійського управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення комісії у складі представників Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, митного посту Олександрія Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби та Олександрійського управління державної казначейської служби України Кіровоградської області про безоплатну передачу майна затвердженого 18 серпня 2016 року начальником Олександрійського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області та зареєстрованого 19 серпня 2016 року за номером 32379 - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 02 березня 2017 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько