Постанова

від 20.02.2018 по справі 910/8154/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2018 р. Справа№ 910/8154/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Корсакової Г.В.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 (повний текст складено 23.10.2017)

у справі №910/8154/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар ;

3) Міністерства юстиції України;

4) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної

виконавчої служби Міністерства юстиції України

про виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар (далі, відповідач-1), Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк (далі, відповідачі-2), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі, відповідач-3), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі, відповідач-4) про виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3), на який накладено арешт державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Т.В. шляхом складання акту опису й арешту майна від 12.01.2016 та постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Т.В. від 19.08.2014 про накладення арешту на все майно боржника по виконавчому провадженню по примусовому стягненню боргу з товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар на користь ПАТ ВТБ Банк .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником майна - автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3), на який Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накладено арешт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 суд замінив первісного відповідача - публічне акціонерне товариство ВТБ Банк на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 суд замінив первісного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача - Міністерство юстиції України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8154/17 позов задоволено.

Вирішено зняти арешт з автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3), який накладено відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України шляхом складання акту опису й арешту майна від 12.01.2016 та постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.08.2014 про накладення арешту на все майно боржника по виконавчому провадженню по примусовому стягненню боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк .

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар (бульвар Лесі Українки, 23 літ. Б , м. Київ, 01133, код 33059721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент (Кловський узвіз, 7 літ. "А", офіс 8-З, м. Київ, 01021, код 37147067) 60 662,11 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване наявністю законодавчо визначених підстав для зняття арешту зі спірного транспортного засобу.

Суд у мотивувальній частині рішення дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню до Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар та Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк . Вимоги до Міністерства юстиції України пред'явлено не обґрунтовано, а тому позов до нього задоволенню не підлягає. Провадження в частині вимог до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що останній не є юридичною особою, а тому, в силу статті 1, статті 21 Господарського процесуального кодексу України, не може бути стороною у господарському процесі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі, Департамент ДВС) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8154/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що спори про зняття арешту з майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів ДВС слід розглядати за правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (оскарження дій чи бездіяльності органів ДВС), статті 383 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Корсакова Г.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, зупинено дію оскаржуваного рішення суду, розгляд справи призначено на 20.02.2018.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, водночас, оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з огляду на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 12.01.2016 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчук Т.В. склав акт про опис й арешт майна - автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1).

Даний автомобіль було арештовано та описано на підставі постанови від 19.08.2014 про арешт майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Віпкар , винесеної в рамках виконавчого провадження ВП №44435261 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/14860/13 від 14.07.2014 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк заборгованості за кредитом.

Станом на момент арешту та опису автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1) існував договір купівлі-продажу №050614/01, який датований 04.06.2014, та укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю Віпкар і Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент . Предметом цього договору є продаж Товариством з обмеженою відповідальністю Віпкар Товариству з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент автомобіля марки Ferrari 458 Italia.

Стан виконання зобов'язань сторін за договором був предметом судового розгляду у справі №910/180/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент до Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар про визнання права власності на автомобіль марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3). Даним рішенням встановлено виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент своїх обов'язків щодо оплати автомобіля та набуття його у власність за договором купівлі-продажу № 050614/01.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 у справі №910/180/16 набрало законної сили.

Встановлені рішенням суду у справі №910/180/16 обставини згідно з приписами частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення суду) та частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017, є преюдиційними та не потребують повторного доведення під час вирішення спору в даній справі.

Отже, обставини належності автомобіля станом на момент його арешту Товариству з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент є встановленими та звільнені від доказування у даній справі.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Порядок і умови зняття арешту з майна встановлено статтею 59 Закону України Про виконавче провадження .

Нормами статті 59 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Враховуючи зазначене, оскільки спір у даній справі пов'язаний із захистом права власності позивача, відповідачами за цими вимогами є боржник, як особа, що вважає себе належним володільцем майна, та стягувач у виконавчому провадженні, як особа, яка хоче задовольнити свої вимоги до боржника за рахунок спірного майна.

З огляду на це, як вірно вказав суду першої інстанції, позов про зняття арешту в даній справі підлягає задоволенню до Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар (відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар (відповідача-2).

В апеляційній скарзі Департамент ДВС зазначає, що нормами статті 59 Закону України Про виконавче провадження передбачено звернення до суду із позовом саме про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Окреме звернення особи до господарського суду з позовом про зняття арешту, на думку скаржника, не передбачено законом, оскільки законом встановлений певний порядок зняття арешту з майна особи, яка вважає себе власником майна. А саме, якщо зняття арешту з майна не пов'язано зі спором про право на це майна (як у даному спорі), особа, яка вважає себе власником спірного майна, повинна звернутись до державної виконавчої служби з вимогою про зняття арешту зі спірного майна.

Отже, спори про зняття арешту з майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів ДВС, як зазначає скаржник, слід розглядати за правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (оскарження дій чи бездіяльності органів ДВС), статті 383 Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.

Так, частиною 3 статті 59 Закону України Про виконавче провадження дійсно визначено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Натомість, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини згідно норм частини 4 статті 59 Закону України Про виконавче провадження є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Зазначений перелік підстав зняття арешту самим виконавцем є вичерпним.

Однак підстави, із яких позивачем заявлено даний позов, не відносяться до переліку зазначених у частині 4 статті 59 Закону України Про виконавче провадження .

Позивач у даній справі не заявляє вимог про визнання права власності на транспортний засіб, оскільки таке право підтверджене за ним рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 у справі №910/180/16.

З огляду на це слід звернути увагу, що стаття 59 Закону України Про виконавче провадження не містить вичерпного переліку підстав, коли може зніматися арешт, накладений у виконавчому провадження. Так, частина 5 вказаної статті встановлює, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У зв'язку із наведеними підставами для звернення до суду, посилання скаржника у своїй апеляційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження від 26.12.2003 №14 є недоцільним, оскільки надані роз'яснення стосуються спорів щодо визнання права власності на майно, яке перебуває під арештом.

Водночас, правом оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби у порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається апелянт, були наділені лише стягувач, боржник у виконавчому провадження або прокурор.

Втім, позивач не є стороною виконавчого провадження ВП №44435261 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/14860/13 від 14.07.2014, у межах якого було накладено арешт на спірний автомобіль, а відтак, обмежений у праві оскаржувати дії державного виконавця у вказаному виконавчому провадження.

З огляду на зазначене, позивач правомірно звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в даній справі, який спрямований на захист його права власності, а судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення вірно зазначено, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню по відношенню до відповідачів -1, -2.

Водночас, приймаючи оскаржене рішення, суд у мотивувальній частині постанови зазначив, що позовні вимоги до Міністерства юстиції України пред'явлено позивачем не обґрунтовано, а тому позов до нього задоволенню не підлягає, а провадження в частині вимог до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що останній не є юридичною особою, а тому, в положень силу статті 1, статті 21 Господарського процесуального кодексу України, не може бути стороною у господарському процесі.

У свою чергу, попри зазначення вказаних висновків у мотивувальній частині постанови, резолютивна частина оскарженого рішення викладена наступним чином:

Позов задовольнити повністю.

Зняти арешт з автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3), який накладено відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України шляхом складання акту опису й арешту майна від 12.01.2016 та постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.08.2014 про накладення арешту на все майно боржника по виконавчому провадженню по примусовому стягненню боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІПКАР на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІПКАР (бульвар Лесі Українки, 23 літ. Б , м. Київ, 01133, код 33059721) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент (Кловський узвіз, 7 літ. А , офіс 8-З, м. Київ, 01021, код 37147067) 60 662,11 грн. судового збору .

Колегія суддів зазначає, що у резолютивній частині рішення має бути надана остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому, господарський суд у рішенні щодо кількох відповідачів повинен був у резолютивній частині зазначити як вирішено спір щодо кожного з них.

Отже, має місце невідповідність висновків місцевого господарського суду, викладених у мотивувальній частині постанови, її резолютивній частині, що згідно положень частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для зміни судового рішення із відображенням у його резолютивній частині результатів розгляду заявлених позовних вимог до кожного із визначених відповідачів.

Поруч із цим, колегія суддів зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, та якими керується суд, приймаючи дану постанову, не наділяє господарський суд правом припиняти провадження у справі.

Натомість, стаття 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, визначає перелік підстав для закриття провадження у справі.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, оскільки Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є юридичною особою, а тому в силу положень статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України не може бути стороною у господарському процесі, провадження у справі в частині вимог позивача до відповідача-4 підлягає закриттю, враховуючи положення пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття даної постанови, якою судове рішення в даній справі змінюється.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Водночас, рішення суду у даній справі підлягає зміні з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови, з викладенням резолютивної частини рішення у редакції, яка відображає результати вирішення спору щодо кожного з відповідачів.

Керуючись статтями 129, пунктом 1 частини 1 статті 231, статтями 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8154/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8154/17 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент до Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінар задовольнити.

Зняти арешт з автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3), який накладено відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України шляхом складання акту опису й арешту майна від 12.01.2016 та постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.08.2014 про накладення арешту на все майно боржника по виконавчому провадженню по примусовому стягненню боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк .

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент до Міністерства юстиції України відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Віпкар (бульвар Лесі Українки, 23 літ. Б , м. Київ, 01133, код 33059721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ Менеджмент (Кловський узвіз, 7 літ. А , офіс 8-З, м. Київ, 01021, код 37147067) 60 662,11 грн. судового збору. Видати наказ. .

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №910/8154/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.02.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Г.В. Корсакова

Л.В. Чорна