Рішення

від 15.02.2018 по справі 917/2005/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2018 Справа № 917/2005/16

за позовом Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М" (вул. Молодіжна, буд.4, с. Рокита, Великобагачанського району, Полтавської області, 38353)

до Фермерського господарства "ОСОБА_1Г." (вул. Набережна, буд. 20, с. Шилівка, Решетилівського району, Полтавської області, 38430)

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

про стягнення 30000,00 грн.

Суддя Іванко Лідія Андріївна

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_4, дов.№ 01/07/16 від 01.07.2016 року

від відповідача: ОСОБА_5, посв.№ 1503 від 13.01.2016 року; ОСОБА_6, посв.№ 1504 від 13.01.2016 року

Розглядається позовна заява Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М" про стягнення з Фермерського господарства "ОСОБА_1Г." 30000,00 грн. збитків; 5000,00 грн. - витрати, понесені для проведення незалежної оцінки ринкової вартості врожаю озимої пшениці; 5040 грн. витрат, пов"язаних з оплатою послуг адвоката, 1378,00 грн. судового збору.

28.03.2017 року прийнято рішення господарського суду Полтавської області по даній справі, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року рішення господарського суду Полтавської області від 28.03.2017 року залишено без змін.

11.10.2017 року Вищий господарський суд України прийняв постанову, якою рішення господарського суду Полтавської області від 28.03.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі №917/2005/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Полтавської області для розгляду справи № 917/2005/16 призначено суддю Іванко Л.А. (Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2017р.).

Ухвалою господарського суду від 05.12.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147VIII, чинної з 15.12.2017 p., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 12 ПІК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

З врахуванням зазначених норм, суд вважає за необхідне продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Cвої позовні вимоги Селянське (фермерське) господарство "С.Г.М." обґрунтовує тим, що протягом 2015 року - березень 2016 року на спірній земельній ділянці здійснило ряд робіт, які у березні 2016 року були знищені сільськогосподарською технікою Фермерського господарства ОСОБА_1Г . Враховуючи той факт, що Фермерське господарство ОСОБА_1Г." не відшкодувало Селянському (фермерському) господарству "С.Г.М." вартість виконаних на спірній земельній ділянці робіт, останнє звернулось до суду з позовом про стягнення 30000,00 грн. збитків, що є неодержаними доходами, які фермерське господарство могло би отримати в разі реалізації озимої пшениці, зібраної зі спірної земельної ділянки.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, вважаючи, що позивачем заявлено позовні вимоги на підставі договору оренди земельної ділянки якої не існує, а відповідачем спірна земельна ділянка використовується правомірно на підставі договору оренди земельної ділянки від 24.07.2015р., який зареєстровано в органах державної реєстрації 07.10.2015 р. та який є чинним, не визнавався судом недійсним, а також розраховуючи розмір збитків позивач не застосував ОСОБА_6 "Про визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриття (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" затвердженого Постановою КМУ від 25.07.2007р. № 963.

В судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.240 ГРК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

21.03.2007 між Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М" (орендар) та ОСОБА_7 (орендодавцем) було укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради, загальною площею 1,99 га.

Факт передачі в користування орендованої земельної ділянки від орендодавця орендарю підтверджується підписаним сторонами актом про передачу та прийом земельної ділянки від 21.03.2007.

За умовами пункту 8 договору оренди землі, останній укладено на 5 років.

З огляду на матеріали справи, 20.07.2011 між Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М" (орендар) та ОСОБА_7 (орендодавцем) укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,99 га, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради, загальною площею 1,99 га.

Факт передачі в користування орендованої земельної ділянки від орендодавця орендарю підтверджується підписаним сторонами актом про передачу та прийом земельної ділянки від 20.07.2011.

За умовами пункту 8 договору оренди землі, останній укладено на 5 років.

24.07.2015 між Фермерським господарством "ОСОБА_1Г." (орендар) та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,99 га, кадастровий номер 5324285700:00:010:0090, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського використання, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Факт передачі в користування орендованої земельної ділянки від орендодавця орендарю підтверджується підписаним сторонами актом про передачу та прийом земельної ділянки від 2015 року.

За умовами пункту 8 договору оренди землі, останній укладено на 7 років.

Звертаючись до суду з позовом Селянське (фермерське) господарство "С.Г.М." вказує про те, що протягом 2015 року - березень 2016 року фермерським господарством на спірній земельній ділянці здійснено обробіток грунту, внесення добрив, підготовка насіння та сівба, догляд за посівами. У березні 2016 року посіяну Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М." озиму пшеницю було знищено сільськогосподарською технікою Фермерського господарства "ОСОБА_1Г.", яке здійснило повторний обробіток зазначеної земельної ділянки.

Враховуючи той факт, що Фермерське господарство "ОСОБА_1Г." не відшкодувало Селянському (фермерському) господарству "С.Г.М." вартість виконаних на спірній земельній ділянці робіт, останнє звернулось до суду з позовом про стягнення 30000,00 грн. збитків, що є неодержаними доходами, які фермерське господарство могло би отримати в разі реалізації озимої пшениці, зібраної зі спірної земельної ділянки.

У відповідності до частини 1, 3 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої Інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; г) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини по найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є зокрема, строк дії договору оренди.

Як вже зазначалось, між Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М" (орендар) та ОСОБА_7 (орендодавцем) 20.07.2011 було укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради, загальною площею 1,99 га. Зареєстровано договір у відділі Держкомзему в Решетиліському районі 14.03.2012 №532420004002352. Термін дії вказаного договору - 5 років. Факт передачі в користування орендованої земельної ділянки від орендодавця орендарю підтверджується підписаним сторонами актом від 20.07.2011.

Відповідно до пункту 37 договору оренди, договір припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчудження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності порядку встановленому законом; ліквідація юридичної особи-орендаря.

Пунктом 38 договору визначено, що дія договору оренди припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок не виконання другою стороною обов'язків, передбачених договором; внаслідок випадкового пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотне перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем без зміни умов цього договору (п.п. 39, 40 договору оренди).

Як вбачається з матеріалів справи, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (спадкоємці ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2014р.) перейшло право на орендовану земельну ділянку.

Сторонами не надано доказів, що договір оренди від 20.07.2011р., укладений між Селянським (фермерським) господарством "С.Г.М" та ОСОБА_7 був розірваний у встановленому договором або законом порядку.

З огляду на викладене, спадкоємці за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права на укладення нового договору оренди спірної земельної ділянки з іншим орендодавцем ФГ "ОСОБА_1Г." до припинення або розірвання договору оренди від 20.07.2011р.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 ГК, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

Згідно зі статтею 211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) с видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред"явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

У справі, яка розглядається СФГ С.Г.М. , звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалося на положення статей 224, 225 ГК, статей 22, 1166 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків зауважило, що внаслідок повторного обробітку відповідачем земельної ділянки позивач не отримав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. Розрахунок неодержаного доходу (упущеної вигоди) додано позивачем до позовної заяви.

В звіті про визначення розміру ринкової вартості врожаю озимої пшениці, який мало отримати СФГ "С.Г.М." після збору врожаю 2016 року в межах земельної ділянки кадастровий номер 53242857:00:010:0090 суб'єктом оціночної діяльності використовувалися середні показники врожайності озимої пшениці в 2014-2915 р.р. по Решетилівському району та по Полтавській області відповідно до листа Управління агропромислового розвитку Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області №17/02-28 від 29.06.2016р., а також застосування витратного, доходного та порівняльного підходів.

Відповідач, заперечуючи розмір збитків посилається на Постанову Кабінету Міністрів від 19.04.1993р. № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" та ОСОБА_6 "Про визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" затвердженою Постановою КМУ від 25.07.2007р. № 963, на підставі яких на його думку має здійснюватись розрахунок розміру збитків.

Дійсно, відповідно до положень частини третьої ст.157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов"язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до ОСОБА_6.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.06.2017р. у справі № 3-463гс17.

Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. З наведеного вбачається, що обов"язок доказування вини на позивача законом не покладається, вина презумується з силу закону, доведення відсутності вини є процесуальним обов"язком відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували відсутність його вини в заподіянні збитків позивачу.

Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, якщо законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що доведення позивачем протиправності поведінки відповідача, яка полягала в повторному обробітку земельної ділянки, користувачем якої був позивач, що спричинило знищення посівів озимої пшениці та завдано збитків у вигляді неодержаних доходів в сумі 30 000,00 грн., є підставою для задоволення позову.

Крім цього, встановлено, що для визначення розміру ринкової вартості врожаю озимої пшениці, який мало отримати СФГ "С.Г.М." після збору врожаю 2016 року в межах спірної земельної ділянки позивач уклав договір №3109 від 29.02.2016р. з суб"єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_8 та сплатив 5000,00 грн., що підтверджується рахунком № 3109 від 29.08.2016р. та актом прийому- передачі робіт № 3109 від 02.09.2016р.

Вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи.

До витрат, пов"язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.2 ст.123 ГПК України).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов"язану зі справою включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціни позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Позивачем заявлено до стягнення витрати, пов"язані з оплатою послуг адвоката в сумі 5040,00 грн., що підтверджуються відповідними доказами (договір про надання правової допомоги від 01.07.2016р., ордер на надання правової допомоги № ПТ004839 від 14.12.2016р., квитанція про сплату гонорару № 10 від 14.12.2016р. ) та відповідають вимогам ст.126 ГПК України, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (ч.4 ст.129 ГПК України).

Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в сумі 1378,00 грн. та витрати, пов"язані з оплатою послуг адвоката в сумі 5040,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 46, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства "ОСОБА_1Г." (вул. Набережна, буд. 20, с. Шилівка, Решетилівського району, Полтавської області, 38430, ідент. код 35581852) на користь Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М" (вул. Молодіжна, буд.4, с. Рокита, Великобагачанського району, Полтавської області, 38353, ідент. код 25162181) 30000 грн. збитків, 1378 грн. витрат по сплаті судового збору, 5040 грн. витрат, пов"язаних з оплатою послуг адвоката, 5000 грн. витрат, понесених для проведення незалежної оцінки ринкової вартості врожаю озимої пшениці від 02.09.2016 року.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 26.02.2018р.

Суддя Іванко Л.А.