Постанова

від 20.02.2018 по справі 922/3566/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2018 р. Справа № 922/3566/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пушай В.І.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

представники сторін в судове засідання не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Родон Фарм” (вх. №55Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі № 922/3566/17 (суддя Хотенець П.В., повний текст рішення складено 15.12.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія здоров'я плюс”, м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Родон Фарм”, м.Мерефа Харківської області

про стягнення 36781,78 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія здоров'я плюс” звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Родон Фарм” про стягнення 36781,78 грн грошових коштів (в тому числі основний борг – 16742,15 грн, 3% річних – 2037,74 грн, інфляційні втрати – 18001,89 грн) за договором поставки №01/09/13-я-41 від 01.09.2013.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3566/17 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з ТОВ “Родон Фарм” на користь ТОВ “Компанія здоров'я плюс” 36781,78 грн (в тому числі: основний борг – 16742,15 грн, 3% річних – 2037,74 грн, інфляційні втрати – 18001,89 грн) та 1600,00 грн судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Родон Фарм”, відповідач по справі, з рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2017 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на недоведеність обставин, які місцевий суд визнав встановленими.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.01.2018 у справі №922/3566/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та надано позивачу – ТОВ “Компанія здоров'я плюс” строк до 22.01.2018 для надання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) копії цього відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Представник позивача - ТОВ “Компанія здоров'я плюс” 12.01.2018 засобами поштового зв'язку направив до Харківського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 справу № 922/3566/17 призначено до розгляду на 20.02.2018 о 10:00 год.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 20.02.2018 не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином

У справі наявне повідомлення про вручення відповідачу копії ухвали від 22.01.2018 про призначення справи до розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням частини першої та пункту 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату та місце розгляду справи, явка у судове засідання 20.02.2018 не визнавалася обов'язковою, клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, а в матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частин першої, другої та п'ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно приписів статей 627 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, правовідносини сторін врегульовано Договором № 01/09/13-я-41 від 01.09.2013, який за своєю правовою природою є договором поставки та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами укладеного між сторонами Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця (відповідача у справі) визначений цим договором товар, а покупець в свою чергу зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (пункт 1.1. Договору).

Згідно пункту 2.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом трьох календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Сторонами досягнуто домовленості здійснювати постачання товару по даному договору безперервно та ритмічно, не менше двох разів за один календарний місяць, виходячи з потреби покупця в товарі. Якщо протягом календарного місяця буде здійснено одну (або не здійснено жодної поставки товару) і це буде пов'язано з тим, що у покупця не виникатиме потреби в постачанні товару, жодна зі сторін не матиме претензій до іншої сторони та не нестиме відповідальності.

Згідно пункту 2.3. договору поставка партії товару здійснюється силами та за рахунок постачальника на склад покупця, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 7.

У пункті 2.5. договору сторони передбачили, що поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів статей 691, 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктами 4.1.– 4.2. договору сторонами обумовлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що поставляються. Ціна на товар, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Згідно пункту 5.1. договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 30 (тридцять) днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або внесення грошових коштів у касу постачальника (пункт 5.2. договору).

У пункті 5.4. договору сторони дійшли згоди, що покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

При цьому, пунктами 6.1. та 6.2. договору передбачено, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого пунктом 6.1. даного договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у п'ятиденний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шліхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Як зазначив позивач, ним на виконання умов договору поставлено відповідачу товар, проте, відповідач в повному обсязі та у визначений договором строк не оплатив його вартість. За даним позивача відповідач має заборгованість за договором в загальній сумі 23812,73 грн. за наступними видатковими накладними:

№ ЗП-00247 від 20.02.2014 на суму 609,98 грн.,

№ ЗП-00355 від 11.03.2014 на суму 455,98 грн.,

№ ЗП-00356 від 11.03.2014 на суму 448,99 грн.,

№ ЗП-00558 від 11.04.2014 на суму 518,86 грн.,

№ ЗП-00559 від 11.04.2014 на суму 467,74 грн.,

№ ЗП-00560 від 11.04.2014 на суму 1087,70 грн.,

№ ЗП-00723 від 11.04.2014 на суму 579,86 грн.,

№ ЗП-00724 від 14.05.2014 на суму 556,63 грн.,

№ ЗП-00726 від 14.05.2014 на суму 589,99 грн.,

№ ЗП-00727 від 14.05.2014 на суму 647,74 грн.,

№ ЗП-00728 від 14.05.2014 на суму 902,18 грн.,

№ ЗП-00740 від 14.05.2014 на суму 663,31 грн.,

№ ЗП-00952 від 20.06.2014 на суму 519,84 грн.,

№ ЗП-00953 від 20.06.2014 на суму 597,60 грн.,

№ ЗП-00954 від 20.06.2014 на суму 698,64 грн.,

№ ЗП-01028 від 08.07.2014 на суму 603,24 грн.,

№ЗП-01105 від 18.07.2014 на суму 537,12 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №КА-Нв-0000353 від 12.08.2015 на суму 193,99 грн.);

№ЗП-01106 від 18.07.2014 на суму 767,11 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ХЛ-Нв-0000211 від 07.04.2015 на суму 24,00 грн.);

№ЗП-01107 від 18.07.2014 на суму 924,99 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ХЛ-Нв-0000816 від 07.05.2015 на суму 67,00 грн.);

№ЗП-01136 від 23.07.2014 на суму 1201,03 грн.;

№ЗП-01406 від 17.09.2014 на суму 1357,44 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №К7-Нв-0000031 від 03.03.2015 на суму 1337,52 грн.);

№ЗП-01641 від 23.10.2014 на суму 978,53 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №К7-Нв-0000047 від 03.03.2015 на суму 29,95 грн.);

№ЗП-01642 від 23.10.2014 на суму 860,40 грн.;

№ЗП-01643 від 23.10.2014 на суму 751,63 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № КЩ-Нв-0000008 від 01.04.2015 на суму 69,89 грн.);

№ ЗП-01644 від 23.10.2014 на суму 821,52 грн.;

№ЗП-01645 від 23.10.2014 на суму 1018,75 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару №ХЛ-Нв-0000211 від 07.04.2015 на суму 57,41 грн.);

№ ЗП-01646 від 23.10.2014 на суму 1115,04 грн.;

№ ЗП-01639 від 23.10.2014 на суму 1129,44 грн.;

№ ЗП-01640 від 23.10.2014 на суму 931,44 грн.;

№ ЗП-01885 від 04.12.2014 на суму 1490,93 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № К9-Нв-0000004 від 06.04.2015 на суму 67,39 грн.).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач заперечує факт отримання товару від позивача за видатковими накладними №ЗП-00954 від 20.06.2014, №ЗП-00953 від 20.06.2014, №ЗП-00952 від 20.06.2014, №ЗП-01107 від 18.07.2014, №ЗП-01106 від 18.07.2014, №ЗП-01105 від 18.07.2014, №ЗП-01136 від 23.07.2014, №ЗП-01406 від 17.09.2014, №ЗП-01646 від 23.10.2014, №ЗП-01640 від 23.10.2014, №ЗП-01643 від 23.10.2014, №ЗП-01645 від 23.10.2014, №ЗП-01028 від 08.07.2014, які не мають підпису в графі «отримав» та відбитки печатки підприємства відповідача, а за всіма іншими накладними факт отримання товару відповідач підтверджує, однак, заперечує проти виникнення зобов'язання щодо оплати отриманого за ними товару, оскільки вважає, що строк оплати цього товару згідно з умовами договору ще не настав.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 16742,15 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18001,89 грн інфляційних та 2037,74 3% річних за прострочення оплати за кожною з видаткових накладних.

Приймаючи рішення у справі місцевий господарський суд виходив з того, що надані позивачем накладні №ЗП-00247, №ЗП-00355, №ЗП-00356, №ЗП-00558, №ЗП-00559, №ЗП-00560, №ЗП-00723, №ЗП-00724, №ЗП-00726, №ЗП-00727, №ЗП-00728, №ЗП-00740, №ЗП-01641, №ЗП-01642, №ЗП-01644, №ЗП-01639, № ЗП-01885 містять підписи та печатки підприємств позивача та відповідача, а відповідач при цьому отримання товару за цими накладними не заперечував, що дало підстави суду визнати доведеним факт здійснення позивачем на користь відповідача поставок за цими накладними.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що видаткові накладні, якими позивач обґрунтовує факт здійснення поставки на користь позивача за №ЗП-00954, №ЗП-00953, №ЗП-00952, №ЗП-01107, №ЗП-01106, №ЗП-01105, №ЗП-01136, №ЗП-01406, №ЗП-01646, №ЗП-01640, №ЗП-01643, №ЗП-01645, №ЗП-01028 містять підпис в графі “товар отримав”, проте, вони не скріплені печаткою підприємства відповідача, та не містять розшифровку підпису осіб, які отримали даний товар. Проти факту отримання товару за цими накладними відповідач повністю заперечує.

Надаючи правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, які дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин щодо поставки позивачем товару за видатковими накладними №ЗП-00954, №ЗП-00953, №ЗП-00952, №ЗП-01107, №ЗП-01106, №ЗП-01105, №ЗП-01136, №ЗП-01406, №ЗП-01646, №ЗП-01640, №ЗП-01643, №ЗП-01645, №ЗП-01028, судом першої інстанції встановлено наступне.

Матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків від 19.11.2014, який був складений сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с. 65). Відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, в даному випадку – прийнятті товару від позивача.

Отже, в звязку з вищенаведнним, акт звірки взаєморозрахунків від 19.11.2014 є належним та допустимим доказом, в якому зазначені господарські операції за видаковими накладними, на які посилається позивач у своєму позові. Відповідачем не спростовано факт поставки товару за видатковими накладними, які не містять підпису та печатки підприємства.

Проаналізувавши умови оговору (пункти 5.1., 6.1., 6.2.), якими сторони врегулювали порядок та строки оплати вартості товару, суд першої інстанції відзначив, що граничним строком оплати товару є 120 днів з моменту його отримання за кожною з видаткових накладних. При цьому, в разі не реалізації товару відповідач мав повернути позивачу товар після сплину 90 діб з моменту його отримання, а про настання відповідного строку та, як наслідок, про обов'язок забрати товар, відповідач мав сповістити позивача по факсу чи поштовим переказом. Проте, матеріали даної справи не містять будь-яких доказів повернення відповідачем на користь позивача всього товару, отриманого за вказаними вище накладними, або сповіщення позивача про настання граничного терміну реалізації товару, та про необхідність його вивезення.

Вказане дало підстави суду першої інстанції дійти висновку, що строк оплати товару за накладними №ЗП-00954, №ЗП-00953, №ЗП-00952, №ЗП-01107, №ЗП-01106, №ЗП-01105, №ЗП-01136, №ЗП-01406, №ЗП-01646, №ЗП-01640, №ЗП-01643, №ЗП-01645, №ЗП-01028, з урахуванням вимог пунктів 5.1., 6.1., 6.2. договору є таким, що настав.

З огляду на те, що докази оплати вартості отриманого товару за вказаними видатковими накладними в повному обсязі у справі відсутні і відповідачем не надані, суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 16742,15 грн.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення 3% річних в сумі 2037,74 грн. та 18001,89 грн. інфляційних втрат, суд першої інстанції приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, дійшов висновку про задоволення позову в цій частині, з огляду на наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати отриманого товару за видатковими №ЗП-00954, №ЗП-00953, №ЗП-00952, №ЗП-01107, №ЗП-01106, №ЗП-01105, №ЗП-01136, №ЗП-01406, №ЗП-01646, №ЗП-01640, №ЗП-01643, №ЗП-01645, №ЗП-01028 підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростований.

Зазначене, з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, надало право позивачу нарахувати інфляційні та 3% річні на суму боргу за таке прострочення.

Судом першої інстанції перевірено надані до позову розрахунки і встановлено, що розрахунок інфляційних здійснено позивачем вірно, без арифметичних помилок, в звязку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до положень частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, зокрема, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що строк обов'язку з оплати вартості товару за договором поставки №01/09/13-я-41 від 01.09.2013 не настав, оскільки з урахуванням пункту 5.1. договору обов'язок оплати товару за договором виникає після реалізації товару, але будь-яких доказів, які б могли свідчити про продаж зазначеного в позовній заяві товару, позивачем не надано.

Однак аргументи відповідача про те, що строк обов'язку оплати за товар за договором поставки не настав, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 5.1. договору поставки оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Відповідно до пункту 6.1. договору граничним терміном реалізації товару є 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню позивачу.

Крім того, пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого пунктом 6.1. договору, позивач зобов`язується вивести нереалізований товар у 5-ти денний строк та відповідач додатково сповіщає про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Отже, після поставки відповідної партії товару, відповідачу надається 90 діб на його реалізацію. Після реалізації товару, у відповідача виникає обов'язок провести оплату за такий товар протягом 30 днів. Якщо по закінченню 90 діб у відповідача залишився не реалізований товар, ТОВ “Компанія здоров'я плюс” має вивезти такий товар у п'ятиденний строк.

Таким чином, в договорі поставки сторони передбачили граничний термін проведення розрахунків за кожну партію товару, а саме - не пізніше ніж 120 днів з моменту поставки товару (день поставки + 90 діб граничний термін реалізації товару + 30 днів на оплату після реалізації товару).

Обов'язок ТОВ “Компанія здоров'я плюс” щодо вивезення не реалізованого товару виникає тільки у разі не реалізації такого товару відповідачем, про що має бути відповідне повідомлення. Відповідно, якщо таких повідомлень немає, товар вважається таким, що є реалізованим.

Як встановлено пунктом 6.3. договору у випадку не вивезення постачальником товару в термін передбачений пунктом 6.2., покупець не несе жодної відповідальності за збереження товару постачальника.

Враховуючи те, що сторонами у договорі було передбачено граничний термін оплати поставленого товару та в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем нереалізованого товару, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на ненастання строку оплати товару, є безпідставними.

Заперечення відповідача щодо не реалізації товару та ненастання строку на його оплату не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, натомість у ТОВ “Компанія здоров'я плюс” наявні всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення позивачем поставки за договором та наявність у відповідача господарського зобов'язання з оплати вартості отриманого товару.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані докази повернення позивачу товару за спірними видатковими накладними. Відповідачем також не надано до справи жодних листів або повідомлень, які б свідчили про повідомлення позивача про те, що товар за спірними накладними не реалізовано.

Більш того, наявність залишків нереалізованого товару за спірним накладними відповідачем жодним чином не підтверджено, а тому фактичні обставини справи дають колегії суддів підстави вважати, що поставлений позивачем товар був реалізований відповідачем, що в свою чергу свідчить про настання строку на його оплату.

Судом першої інстанції надано правову оцінку обставинам щодо настання строку оплати за поставлений товар, а тому підсумовуючи все вищезазначене, посилання відповідача про ненастання строку на реалізацію товару є безпідставними та суперечать обставинам спору і зібраним по справі доказам.

Водночас, проаналізувавши чинне законодавство, яким врегульовано спірні правовідносини, у сукупності з умовами договору поставки, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу скаржника на те, що нереалізація товару протягом встановленого у договорі строку із моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 по справі № 3-1320гс16.

Твердження ТОВ “Родон Фарм” про те, що суд не зробив належну правову оцінку факту не надання позивачем в судовому засіданні звітів про реалізацію товару, які регулярно направлялись відповідачем на адресу позивача електронною поштою, спростовується наступним.

У позовній заяві ТОВ “Компанія здоров'я плюс” відсутні будь-які посилання на те, що відповідачем не подавались звіти про реалізацію товару протягом чотирьох років. Водночас, умовами укладеного між сторонами договору поставки погоджено, що відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару, а не щодо надання звітів про реалізацію товару. Матеріали справи не містять доказів надсилання відповідачем позивачу звітів про реалізацію товару, що вказує на те, що такий товар є повністю реалізованим, а отже, має бути оплаченим. Крім того, звіти про реалізацію товару не є первинними документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. ТОВ “Компанія здоров'я плюс” відображає в своєму фінансовому та податковому обліку господарські операції між підприємством та ТОВ “Родон Фарм”, а не між відповідачем та іншими особами, яким він реалізує товар. У зв'язку з цим, у позивача відсутні документи, в яких відповідач відображає продаж свого товару іншим особам.

Невиконання відповідачем взятих на себе договірних обов'язків щодо сповіщення позивача про настання граничного терміну реалізації товару, свідчить лише про недобросовісне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та не спростовує настання терміну на оплату отриманого товару.

Отже, заперечення скаржника щодо не реалізації товару та не настання строку на його оплату не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами. Натомість у ТОВ “Компанія здоров'я плюс” наявні всі первинні документи, які свідчать про здійснення господарських операцій з передачі відповідачу товару за договором.

Таким чином, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано вказав, що відповідач не надав доказів повної оплати товару за спірними видатковими накладними, тому висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16742,15 боргу за накладними №ЗП-00954, №ЗП-00953, №ЗП-00952, №ЗП-01107, №ЗП-01106, №ЗП-01105, №ЗП-01136, №ЗП-01406, №ЗП-01646, №ЗП-01640, №ЗП-01643, №ЗП-01645, №ЗП-01028 є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів також вважає, що у сукупності оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних в сумі 18001,89 грн. та 3% річних в сумі 2037,74 грн.

Відповідач в суді апеляційної інстанції не спростував здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3% річних та інфляційних, який до того ж є арифметично вірним.

Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке у повному обсязі відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Родон Фарм” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3566/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строк і порядок оскарження даної постанови визначено у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.02.2018

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пушай В.І.