Постанова

від 13.02.2018 по справі 924/522/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 924/522/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.

за участю представників :

позивача - не з'явилися

відповідача: Ксьондзика Ю.Ю. - адвоката,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.07.2017

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яніс Плюс"

про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 06.06.2008,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології" (далі - ТОВ "Нові аграрні технології") звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яніс Плюс" (далі - ТОВ "Яніс Плюс") про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 06.06.2008 на підставі пункту "д" статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв'язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за договором суборенди земельної ділянки.

ТОВ "Яніс Плюс" просило відмовити ТОВ "Нові аграрні технології" у задоволенні позову повністю, зазначаючи про відсутність заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою станом на момент розгляду справи, а отже і відсутність підстав для розірвання договору суборенди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.07.2017 (суддя Субботіна Л.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції встановив обставини, що на момент винесення судового рішення у даній справі у ТОВ "Яніс Плюс" відсутня заборгованість зі сплати орендних платежів за договором суборенди земельної ділянки від 06.06.2008, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання цього договору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 (Гудак А.В. - головуючий, Грязнов В.В., Філіпова Т.Л.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.07.2017 залишено без змін з тих же підстав.

ТОВ "Нові аграрні технології", не погоджуючись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.07.2017 у цій справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на приписи статті 193, частини 1 статті 286 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту "в" частини 1 статті 96 ЗК України, статті 762 ЦК України, статті 15 Закону України "Про оренду землі" та частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вказуючи на залишення судами поза увагою несплату відпвоідачем плати за суборенду земельної ділянки.

Зокрема, скаржник зазначає, що з урахуванням приписів частини 2 статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору, несплата орендної плати протягом трьох місяців підряд є істотним порушенням умов договору.

ТОВ "Яніс Плюс" не скористалося правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Нові аграрні технології" про розірвання укладеного з ТОВ "Яніс Плюс" договору суборенди земельної ділянки від 06.06.2008 у зв'язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом статті 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (частина 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Статтею 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема пунктом "д" такою підставою визначено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Натомість, враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору (постанова Верховного Суду України від 11.10.2017 № 6-1449цс17).

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції встанволили, що на момент розгляду справи заборгованість з орендної плати у ТОВ "Яніс Плюс" відсутня, а тому, виходячи з приписів частини 2 статі 651 ЦК України відсутні підстави для задоволення позову через недоведеність позивачем наявності поряд з істотним порушенням договору, реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору.

Згідно зі статтею 300 ГПК України (у редакції після 15.12.2017, чинній на час здійснення касаційного проадження) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі рішення і постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ТОВ "Нові аграрні технології" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.07.2017 у справі № 924/522/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак