Рішення

від 20.02.2018 по справі 813/2758/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2758/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

за участі:

представника позивача Кутянського А.Г.,

представника відповідача Ткачука Т.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення), з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) від 01.02.2017 року про відмову включення Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова (код ЄДРПОУ 20787448) до реєстру неприбуткових установ (організацій), оформленого Листом. вих. № 415/7/13-50-12-0213/32 від 01.02.2017 року;

- зобов'язати Галицьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) включити Автогаражний кооператив №15 Галицького району м. Львова (код ЄДРПОУ 20787448) до Реєстру неприбуткових установ (організацій).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Автогаражний кооператив №15 Галицького району м. Львова звернувся до відповідача із заявою щодо отримання статусу неприбуткової організації та внесення Кооперативу до реєстру неприбуткових організацій. Відповідачем за результатами розгляду заяви повідомлено , що установчі документи кооперативу не відповідають вимогам Податкового кодексу України та Порядку ведення реєстрації неприбуткових установ та організацій. Позивач, після приведення установчих документів у відповідність до вказаних відповідачем невідповідностей, повторно звернувся до відповідача з метою отримання статусу неприбуткової організації. Відповідач вдруге відмовив у включенні кооперативу до реєстру неприбуткових організацій, мотивуючи тим, що позивач у своїх установчих документах зазначає норму, яка на переконання відповідача не дає підстав вважати позивача неприбутковою організацією. Позивач вважає вказану підставу для відмови надуманою та такою, що суперечить вимогам закріпленим Податковим кодексом України та Порядком ведення реєстрації неприбуткових установ та організацій , тому просить позов задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні позовну вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у письмовому запереченні долученому до матеріалів справи. Зазначив,

Відповідач проти позову заперечує, обґрунтовуючи свою позицію тим, що Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) області направлено лист на адресу позивача щодо внесення змін до статуту відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового Кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій , що не відповідають вимогам п.133.4 ст. 133 цього Кодексу, з метою включення до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій. Пунктом 6 Постанови КМУ №440 встановлений вичерпний перелік документів, необхідних неприбутковій організації для подачі до контролюючого органу для включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій. Відповідач стверджує, уразі невідповідності неприбуткової організації та/або установчих документів такої організації вимогам, установленим п.133.4 ст.133 ПК України, відповідачем приймається про виключення позивача з Реєстру неприбуткових установ та організацій. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 26.03.2007 року №11373, позивача взято на облік як платник податків 03.02.1994 року за №2459 у ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

Рішенням ДПІ у Галицькому районі м. Львова №36 від 01.03.2006 року позивача на підставі пункту 7.11 статті 7 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та реєстрації заяви (за формою 1-РН) внесено до Реєстру неприбуткових організацій (установ), ознака неприбуткової установи (організації) - 0015

Автогаражний кооператив №15 Галицького району м. Львова 26.12.2016 року звернувся до відповідача із відповідною заявою, щодо отримання (підтвердження) АГК №15 Галицького району м. Львова статусу неприбуткової організації та внесення кооперативу до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Сихівське відділення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області листом від 28.12.2016 №7924/7/13-50-12-02-13/406 повідомило позивача, що його установчі документи (статут) не відповідають вимогам, що передбачені Податковим кодексом України та Порядком ведення реєстрації неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру, затвердженого Постановою КМУ №440 від 13.07.2016 року (надалі Порядок). Зокрема установчі документи (Статут) АГК №15 Галицького району м. Львова не передбачали наявності наступних норм:

- не було зазначено на підставі яких нормативних документів здійснює свою діяльність Позивач;

- не було зазначено про заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб;

- в Статуті не було передбачено норми щодо передачі активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення).

Також у вказаному листі зазначено, що у разі приведення установчих документів (статуту) Позивачем у відповідність до норм Податкового кодексу України та вищезазначеного Порядку Позивач мас право повторно звернутися щодо включення його до Реєстру неприбуткових метамов та організацій.

Позивач усунувши вищезазначені недоліки 16.01.2017 року повторно звернувся з відповідною заявою до відповідача щодо отримання статусу неприбуткової організації та включення його до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Зокрема, позивачем були внесені відповідні зміни до Статуту, де були зазначені вимоги, які ставляться до неприбуткових установ та організацій в частині розподілу прибутку та передачі активів підприємства під час його ліквідації, також була долучена відповідна декларація про готовність об'єкта до експлуатації як цього вимагає Податковий кодекс України та Порядок для отримання статусу неприбуткової організації.

Однак, Відповідач листом від 01.02.2017 року за № 415/7/13-50- 12-02-13/32, повторно відмовив АГК №15 Галицького району м. Львова щодо включення його до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Підставою для відмови, слугувало те, що позивач в своїх установчих документах (статуті) зазначає норму, яка на переконання відповідача не дає підстав вважати позивача таким, що має статус неприбуткової організації, а саме те, що у розділі І статуту позивача передбачено діяльність кооперативу по будівництву гаража-стоянки та житлового будинку.

Позивач, вважає таке рішення неправомірним, таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що порушує права позивача в частині здійснення вільної господарської діяльності.

Стверджує, що підстава, на яку посилається Відповідач у своєму Рішенні від 01.02.2017 року є надуманою, безпідставною і такою, що не передбачена ні у Податковому кодексі України, ні в Порядку.

Відтак, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся із даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Пунктом 133.4 статті 133 розділу III Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України визначено, що не є платниками податку неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Так, відповідно до пп.133.4.1. пункту 133.4 статті 133 розділу III Податкового кодексу України (в редакції станом на момент надання позивачем відповідачу листа) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 цього пункту;

установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об'єднання та асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків;

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Отже, лише одночасна наявність всіх вищенаведених вимог дозволяє віднести підприємство, установу та організація до числа неприбуткових.

Обов'язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПКУ).

Законом України від 17.07.2015 року № 652 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій" (далі - Закон № 652), який набрав чинності 13.08.2015 року, внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема, до статті 133.

Вказаним Законом підрозділ 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнений пунктами 34 і 35 такого змісту:

Установити, що до затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру (далі - новий Реєстр неприбуткових установ та організацій) діє Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 37 від 24 січня 2013 року.

Неприбуткові підприємства, установи та організації, внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій", не підлягають виключенню з цього Реєстру до 1 січня 2017 року.

Неприбуткові підприємства, установи та організації, внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій", що відповідають вимогам пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу, включаються контролюючим органом до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій. За бажанням неприбуткової організації вона може подати до контролюючого органу копії установчих документів.

Неприбуткові підприємства, установи та організації, внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій", що не відповідають вимогам пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу, з метою включення до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій зобов'язані до 1 січня 2017 року привести свої установчі документи у відповідність із нормами цього Кодексу та у цей самий строк подати копії таких документів до контролюючого органу.

Неприбуткові підприємства, установи та організації, які не привели свої установчі документи у відповідність із нормами пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу, після 1 січня 2017 року виключаються контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій".

Як встановлено з матеріалів справи, Автогаражний кооператив № 15 був внесений до Реєстру неприбуткових установ та організацій згідно рішення ДПІ у Галицькому р-ні м. Львова №36 та перебуває на обліку у податковому органі як неприбуткова організація з 01 березня 2006 року.

На виконання вимог Закону України від 17.07.2015 №652-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій та постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 №440 Про затвердження Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру , з метою приведення у відповідність установчих документів АГК № 15 затверджено нову редакцію статуту (протокол загальних зборів №15).

Установчі документи у новій редакції подані позивачем державному реєстратору для проведення реєстраційної дії Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи , що підтверджується копією безкоштовного витягу з ЄДР, з якого встановлено що 13.01.2017 державним реєстратором здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи.

Таким чином, судом встановлено, що нова редакція АГК № 15 затверджена та зареєстрована у порядку, встановленому законодавством та направлена на адресу відповідача у передбачений Законом № 652-VIII строк.

Пунктом 6 Порядку №440 визначено, що для включення до Реєстру неприбуткова організація повинна подати до контролюючого органу реєстраційну заяву за формою №1-РН згідно з додатком 1 до Порядку №440 і засвідчені підписом керівника або представника такої організації та скріплені печаткою (за наявності) копії установчих документів неприбуткової організації (крім тих, що оприлюднені на порталі електронних сервісів відповідно до Закону України від 15.05.2003 №755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закон), а житлово-будівельні кооперативи також засвідчені підписом керівника або представника такого кооперативу та скріплені печаткою (за наявності) копії документів, що підтверджують дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та факт спорудження або придбання такого будинку житлово-будівельним (житловим) кооперативом.

Згідно з п.8 Порядку №440 за результатами розгляду реєстраційної заяви та документів, що додаються до неї, протягом 14 календарних днів з дня їх отримання контролюючим органом приймається рішення про включення, повторне включення, відмову у включенні неприбуткової організації до Реєстру, виключення неприбуткової організації з Реєстру, зміну ознаки неприбутковості.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що установа чи організація, яка відповідає ознакам пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, з метою включення до нового Реєстру неприбуткових організацій та установ, повинна подати до контролюючого органу реєстраційну заяву за формою №1-РН згідно з додатком 1 до Порядку №440, а також засвідчені підписом керівника або представника такої організації та скріплені печаткою (за наявності) копії установчих документів неприбуткової організації та копії документів, що підтверджують дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та факт спорудження або придбання такого будинку житлово-будівельним (житловим) кооперативом.

Так, пунктами 1.1, 1.2 Статуту визначено, що Автогаражний кооператив № 15 Галицького району м. Львова, є правонаступником автогаражного кооперативу № 15 Галицького району м. Львова, перереєстрованого розпорядженням адміністрації Галицької районної Ради народних депутатів від 20 липня 1993 року за № 226.

Кооператив створюється і діє у відповідності до Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, Податкового кодексу України, Закону України Про кооперацію . Кооператив створюється з метою, забезпечення його членів гаражем - стоянкою для автомобілів та житлом шляхом будівництва за власні кошти членів кооперативу.

Отже, матеріалами справи беззаперечно підтверджується відповідність позивача усім вимогам, які встановлюються для неприбуткових організацій відповідно до статті 133 розділу III Податкового кодексу України.

Більше того, суд зазначає, що що п. 8 Порядку визначено, що за результатами розгляду реєстраційної заяви та документів, що додаються до неї, протягом 14 календарних днів з дня їх отримання контролюючим органом приймається рішення. Відповідне рішення за формою згідно з додатком 2 готується у двох примірниках, один з яких надається неприбутковій організації, а другий залишається в контролюючому органі. Всупереч визначеному, рішення відповідача не відповідає формі визначеній у додатку, таке викладене у формі листа.

Таким чином, відповідачем не надано суду інших заперечень щодо невідповідності позивача вимогам, які ставляться до неприбуткових організацій відповідно до пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.

Оскільки судом передбачених законодавством підстав для відмови у включенні позивача до Реєстру неприбуткових установ та організацій, оскаржуване рішення та заперечення відповідача проти позову не містять суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Галицької ОДПІ ГУ ДФС про відмову у включенні АГК № 15 до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

При цьому суд зазначає, що визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин порівняно з відвернутою.

З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача - визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта - повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.

Саме така правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 №1145/11/13-10.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача включити АГК № 15 до Реєстру неприбуткових установ та організацій, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:. 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За приписами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України 2. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи судом позивачем доведено наявність у підприємства всіх ознак неприбуткової організації, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня така дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання Сихівського відділення Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області здійснити включення позивача до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Згідно з п.5 Порядку №440 включення неприбуткової організації до Реєстру здійснюється контролюючим органом з присвоєнням їй ознаки неприбутковості.

При цьому присвоєння неприбутковій організації ознаки неприбутковості відповідно до п.4 Порядку №440 здійснює контролюючий орган за основним місцем обліку неприбуткової організації.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Сихівського відділення Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області включити АГК № 15 до Реєстру неприбуткових установ та організацій, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на думку суду адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) від 01.02.2017 року про відмову у включенні Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова (код ЄДРПОУ 20787448) до реєстру неприбуткових установ (організацій), оформленого Листом. вих. № 415/7/13-50-12-0213/32 від 01.02.2017 року.

3. Зобов'язати Галицьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) включити Автогаражний кооператив №15 Галицького району м. Львова (код ЄДРПОУ 20787448) до Реєстру неприбуткових установ (організацій).

3.Стягнути з Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова ( 79039, м. Львів, вул. Залізнична, 7, ЄДРПОУ 20787448) судовий збір у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2018 року.