Постанова

від 28.02.2018 по справі 910/9075/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/9075/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2017

(суддя - Пінчук В.І.),

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017

(головуючий - Хрипун О.О., судді: Іоннікова І.А., Коротун О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології мереж",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна",

про стягнення 349 764, 78 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" про стягнення 177 597 грн. 04 коп. основного боргу, 15 523 грн. 29 коп. 3 % річних за період з 04.06.2014 по 01.06.2017 та 156 644 грн. 46 коп. інфляційних втрат за період з 01.07.2014 по 30.04.2017.

Позов обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" не розрахувалось за поставлену продукцію за видатковими накладними за період з 02.06.2014 по 18.09.2014.

Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 181, 265, 193 Господарського кодексу України та статті 509, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" проти позову заперечило, посилаючись на своєчасну та повну оплату поставлених товарів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 позов задоволено частково. Суд стягнув з стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" 177 597,04 грн. боргу та 2 664, 00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат відмовлено.

При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" (покупець) існували господарські відносини з поставки товару за видатковими накладними без укладення договору як окремого документа. Покупець отримував товар від постачальника на підставі довіреностей, в яких крім переліку товару містилось посилання на відповідний рахунок;

- в період з 02.06.2014 по 18.09.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" отримало за виданими Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" довіреностями товар за видатковими накладними на суму 177 597, 04 грн.;

- доказів оплати прийнятого товару Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" суду не надало;

- внаслідок несплати грошових коштів за поставлений товар у нього утворилась заборгованість в сумі 177 597, 04 грн., за стягненням якої, а також нарахованих на неї інфляційних втрат та 3 % річних, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами статей 181, 265, 193 Господарського кодексу України та статей 509, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив із встановленого ним факту неоплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" поставленого йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" товару. При цьому, підставою для відмови у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних став висновок суду про те, що строк оплати не встановлений, виходячи з того, що письмовий договір між сторонами не укладався, а вимога про сплату отриманого товару не заявлялась. Рішення суду обґрунтовано нормами статей 181, 265, 193 Господарського кодексу України та статті 509, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" задоволено, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині суд прийняв нове рішення про задоволення позову про стягнення 15 523 грн. 29 коп. 3 % річних та 156 644 грн. 46 коп. інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення основного боргу, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" за допомогою належних та допустимих доказів доведено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" не спростовано наявності заборгованості за поставлений товар по видаткових накладних, у зв'язку з чим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний господарський суд виходив з того, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована нормами статей 181, 265, 712, 193 Господарського кодексу України та статті 509, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи та вибірково оцінювали докази. На думку скаржника, врахування попередніми судовими інстанціями лише видаткових накладних не може свідчити про існування заборгованості на пред'явлену до стягнення суму, оскільки для з'ясування таких обставин необхідно було досліджувати історію правовідносин сторін в цілому, починаючи з 2011 року, що дало б змогу "зрозуміти суть господарських відносин між позивачем та відповідачем та зрозуміти яким чином у відповідача формувалися поточні зобов'язання".

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 10.01.2018 передано касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі № 910/9075/17.

Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 17.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" не розрахувалось за поставлену продукцію за видатковими накладними за період з 02.06.2014 по 18.09.2014. У зв'язку з цим, просить Суд залишити оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка позивачем товару, його отримання відповідачем за довіреностями та видатковими накладними та як наслідок його оплата на підставі виставлених рахунків, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору поставки, який оформлювався у такий спосіб за кожною окремою поставкою, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Як встановлено судами у видаткових накладних за період з 02.06.2014 по 18.09.2014, підписаних і скріплених печатками обох сторін, які засвідчують поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, отже, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. У зв'язку з цим, Судом відхиляються доводи скаржника про те, що позивач не вимагав оплати поставленого товару.

Відтак, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями тієї обставини, що на момент прийняття рішення у справі місцевим господарським судом відповідач не оплатив товар, отриманий саме по спірних видаткових накладних та не надав належних доказів його оплати, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення основної заборгованості у сумі 177 597, 04 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин неналежного виконання зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар після його отримання, висновок апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів також вважає законними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд помилково відмовив у стягненні вказаних нарахувань, не врахувавши того, що строк виконання зобов'язання може бути встановлено як у договорі, так і в законі.

Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" про те, що врахування попередніми судовими інстанціями лише видаткових накладних не може свідчити про існування заборгованості на пред'явлену до стягнення суму, оскільки для з'ясування таких обставин необхідно було досліджувати історію правовідносин сторін в цілому, починаючи з 2011 року, що дало б змогу "зрозуміти суть господарських відносин між позивачем та відповідачем та зрозуміти яким чином у відповідача формувалися поточні зобов'язання", колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що наведені доводи фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембер Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі № 910/9075/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська