Рішення

від 26.02.2018 по справі 910/19141/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2018Справа № 910/19141/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна

До Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт

про стягнення 2835 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Чугуєнко Д.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна звернуся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт про стягнення 317 421,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не здійснено оплати вартості отриманого ним борошна на суму 313 550,35 грн. та не погашено заборгованість з оплати переробки вівса в сумі 2 834,50 грн., а також вартості тари (мішків) у розмірі 1 037,00 грн.

Ухвалою від 02.01.2018р. відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.01.2018р.

25.01.2018р. представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 2835 грн. Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві та під час розгляду справи у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на ненастання строку оплати послуг з переробки вівса.

Ухвалою від 29.01.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.02.2018р.

Ухвалою від 29.01.2018р. повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3161,33 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №212 від 11.08.2017р. у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 16.02.2018р. судом було оголошено перерву до 26.02.2018р.

У судовому засіданні 26.02.2018р. представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 26.02.2018р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 16.02.2018р., в якому вказано про присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт у минулому засіданні суду.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 26.02.2018р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у даному судовому засіданні, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 26.02.2018р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 25.02.2015р. по 03.08.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт прийнято послуги з переробки вівса, про що вказаними суб'єктами господарювання було складено, підписано та скріплено печатками акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) на загальну суму 33952,50 грн., а саме акти: №1 від 25.02.2015р. на суму 2025 грн., №2 від 12.03.2015р. на суму 2475 грн., №3 від 16.03.2015р. на суму 4095 грн., №4 від 24.03.2015р. на суму 2475 грн., №5 від 06.04.2015р. на суму 3285 грн., №6 від 23.04.2015р. на суму 4905 грн., №7 від 14.05.2015р. на суму 2475 грн., №8 від 19.05.2015р. на суму 2047,50 грн., №9 від 04.06.2015р., №10 від 08.06.2015р. на суму 1620 грн., №11 від 12.06.2015р. на суму 1620 грн., №12 від 22.06.2015р. на суму 1620 грн., №14 від 15.07.2015р. на суму 2025 грн., №15 від 03.08.2015р. на суму 810 грн.

Вказані акти підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна та Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт без жодних зауважень та заперечень.

Як свідчать представлені до матеріалів документи, а саме довідка №36 від 09.02.2017р. Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , в якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311 117,50 грн.

Наразі, за твердженнями позивача, акти №14 від 15.07.2015р. на суму 2025 грн. та №15 від 03.08.2015р. на суму 810 грн., що загалом становить 2835 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт оплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості, позивачем насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з надання послуг по переробці вівса у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як було встановлено вище, у період з 25.02.2015р. по 03.08.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт прийнято послуги з переробки вівса, про що вказаними суб'єктами господарювання було складено, підписано та скріплено печатками акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) на загальну суму 33952,50 грн., а саме акти: №1 від 25.02.2015р. на суму 2025 грн., №2 від 12.03.2015р. на суму 2475 грн., №3 від 16.03.2015р. на суму 4095 грн., №4 від 24.03.2015р. на суму 2475 грн., №5 від 06.04.2015р. на суму 3285 грн., №6 від 23.04.2015р. на суму 4905 грн., №7 від 14.05.2015р. на суму 2475 грн., №8 від 19.05.2015р. на суму 2047,50 грн., №9 від 04.06.2015р., №10 від 08.06.2015р. на суму 1620 грн., №11 від 12.06.2015р. на суму 1620 грн., №12 від 22.06.2015р. на суму 1620 грн., №14 від 15.07.2015р. на суму 2025 грн., №15 від 03.08.2015р. на суму 810 грн.

Вказані акти було частково оплачено відповідачем, що підтверджується довідкою №36 від 09.02.2017р. Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України .

За висновками суду, надання позивачем та прийняття і часткова оплата відповідачем послуг за вказаними вище актами свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо надання послуг та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Одночасно, господарський суд зауважує, що ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.193 господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Наразі, суд зазначає, що зміст представлених до матеріалів справи актів здачі-приймання робіт (послуг) не містить відомостей щодо погодження сторонами строків їх оплати.

Інших належних та допустимих у розумінні ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів досягнення сторонами згоди щодо строків оплати послуг з переробки вівса матеріали справи не містять.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України.

Однак, наразі, позивачем не було представлено суду доказів звернення до відповідача з вимогою щодо оплати послуг за спірними актам у порядку, що передбачений ст.530 Цивільного кодексу України.

Одночасно, наявні в матеріалах справи лист від 01.04.2017р. та претензія №01-14 від 01.08.2017. Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна не містять вимоги останнього до відповідача про оплату послуг з переробки вівса у заявленому до стягнення розмірі.

До того ж, представлений суду рахунок фактура №СФ-000069 від 01.08.2017. містить вимогу про оплату вівсяного борошна та поліетиленових мішків, проте, ніяким чином не послуг з переробки вівса.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначення відповідачем у відзиві про те, що вимоги по сплаті суми 2835 грн. є обґрунтованими, не нівелюють обставин, що входять до предмету доказування по справі та не свідчать про настання строку оплати послуг за спірними актами.

Отже, виходячи з представлених суду документів, у суду відсутні підстави вважати строк оплати заявленої до стягнення вартості послуг з переробки вівса, прийнятих відповідачем згідно актів №14 від 15.07.2015р. та №15 від 03.08.2015р. на загальну суму 2835 грн., таким, що настав станом на момент вирішення спору по суті, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт про стягнення 2835 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна не позбавлено права та можливості звернутись до суду з відповідним позовом у разі порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт строку оплати наданих послуг, після його настання.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 01.03.18

Суддя Спичак О.М.