Постанова

від 18.04.2018 по справі 910/19141/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2018 р. Справа№ 910/19141/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представника позивача згідно протоколу судового засідання від 18.04.2018;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 (повне рішення складено та підписано - 01.03.2018)

у справі № 910/19141/17 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт"

про стягнення 2835 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт про стягнення 317 421,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не здійснено оплату вартості отриманого ним борошна на суму 313 550,35 грн та не погашено заборгованість з оплати переробки вівса в сумі 2 834,50 грн, а також вартості тари (мішків) у розмірі 1 037,00 грн.

25.01.2018 представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 2835 грн. Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно не врахував визнання відповідачем суми боргу в розмірі 2835 грн, що відображено у відзиві останнього на позовну заяву від 23.01.2018. А тому позивач просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 2835 грн скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову в цій частині.

Ухвалою від 19.03.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна", закінчено проведення підготовчих дій та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 18.04.2018.

В судовому засіданні 18.04.2018 представник позивач апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

Представник відповідача в судове засідання 18.04.2018 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 28.03.2018 ухвали суду від 19.03.2018.

З урахуванням наявності доказів повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 25.02.2015 по 03.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт прийнято послуги з переробки вівса, про що вказаними суб'єктами господарювання було складено, підписано та скріплено печатками наступні акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) на загальну суму 33952,50 грн, а саме: №1 від 25.02.2015 на суму 2025 грн, №2 від 12.03.2015 на суму 2475 грн, №3 від 16.03.2015 на суму 4095 грн, №4 від 24.03.2015 на суму 2475 грн, №5 від 06.04.2015 на суму 3285 грн, №6 від 23.04.2015 на суму 4905 грн, №7 від 14.05.2015 на суму 2475 грн, №8 від 19.05.2015 на суму 2047,50 грн, №9 від 04.06.2015, №10 від 08.06.2015 на суму 1620 грн, №11 від 12.06.2015 на суму 1620 грн, №12 від 22.06.2015 на суму 1620 грн, №14 від 15.07.2015 на суму 2025 грн, №15 від 03.08.2015 на суму 810 грн.

Вказані акти підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна та Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт без жодних зауважень та заперечень. Дана обставина не заперечувалась та не була спростована сторонами ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки №36 від 09.02.2017 Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , в якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311 117,50 грн.

Водночас, за твердженнями позивача, акти №14 від 15.07.2015 на суму 2025 грн та №15 від 03.08.2015 на суму 810 грн, що загалом становить 2835 грн Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт оплачено не було, що і стало підставою для звернення останнього до суду.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт про стягнення 2835 грн є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Як було встановлено вище, у період з 25.02.2015 по 03.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт - прийнято послуги з переробки вівса, про що вказаними суб'єктами господарювання було складено, підписано та скріплено печатками акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) на загальну суму 33 952,50 грн. Вказані акти було частково оплачено відповідачем, що підтверджується довідкою №36 від 09.02.2017р. Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на загальну суму 311 117,50 грн.

При цьому як зазначалось самим позивачем у суді першої інстанції та спростовано на стадії апеляційного перегляду, 29.12.2014 від відповідача надійшло пропозиція про укладення договору про відповідальне зберігання майна. Позивачем було підписано примірник договору та направлено відповідачу. Натомість позивач достеменно не зазначає, чи отримав він підписаний відповідачем примірник договору, та посилається лише на підписані між сторонами акти виконаних робіт, які, в свою чергу, не містять визначення строків оплати виконаних робіт.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст поданих до матеріалів справи актів здачі-приймання робіт (послуг) не містить відомостей щодо погодження сторонами строків їх оплати.

Інших належних, допустимих, достовірних та достатніх у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів досягнення сторонами згоди щодо строків оплати послуг з переробки вівса матеріали справи не містять.

Тоді як лист від 01.04.2017 та претензія №01-14 від 01.08.2017, на які посилається в позивач - не містять вимоги останнього до відповідача про оплату послуг з переробки вівса у заявленому до стягнення розмірі.

Водночас, судом першої інстанції правомірно зазначено, що долучений до матеріалів справи рахунок фактура №СФ-000069 від 01.08.2017 містить вимогу про оплату вартості вівсяного борошна та поліетиленових мішків, проте, ніяким чином не стосується вартості послуг з переробки вівса, надання яких фактично не заперечувалось відповідачем.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що між сторонами (окрім даного) наявні інші судові спори. Так, рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017) позов задоволено повністю: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна повернути товариству з обмеженою відповідальністю Агропродукт 108 400 кг вівса 2 класу. Стягнуто з ТОВ Золоті Жорна на користь ТОВ Агропродукт - 3 902 грн. 40 коп. витрат на сплату судового збору. Таким чином питання щодо стягнення вартості вівсяного борошна було опосередковано вирішено рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17.

Тоді як позовні вимоги в частині стягнення 2835 грн - не входили в предмет дослідження у вказаній справі.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що послуги, які надавались позивачем щодо переробки борошна не врегульовані умовами договору, тобто фактично були надані за усною домовленістю сторін та підтверджуються підписаними між сторонами актами.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно зазначив, що виходячи з наявних документів, у суду відсутні підстави вважати, що строк оплати заявленої до стягнення вартості послуг з переробки вівса (прийнятих відповідачем згідно актів №14 від 15.07.2015 та №15 від 03.08.2015) (з урахуванням відсутності договору, який би регулював дане питання) на загальну суму 2835 грн, є таким, що настав станом на момент вирішення спору по суті, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Водночас, суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права, а тому перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводів апелянта про помилкове неврахуванням судом першої інстанції визнання відповідачем у відзиві на позов суми боргу у розмірі 2835 грн з посиланням на ч. 4 ст. 165 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження від 02.01.2018 було запропоновано відповідачу у строк до 24.01.2018 подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

23.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовні заяву, в якому сторона дійсно зазначила про обґрунтованість вимог про стягнення 2 835,00 грн.

Натомість 25.01.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що прийнявши заяву про зменшення позовних вимог суд першої інстанції фактично не надав час відповідачу на подання відзиву з урахуванням поданої заяви, а ухвалою від 29.01.2018 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду, не надавши відповідачу можливості надати свої остаточні пояснення по суті поданої заяви.

В судовому засіданні 16.02.2018 (на якому були присутні представники обох сторін) відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі (про що зазначено в протоколі судового засідання). Тоді як 23.02.2018 подав пояснення по справі, в яких зазначив про відсутність в актах термінів здійснення оплати, тоді як вимогу в порядку ст. 530 ЦК України позивачем на надсилалась.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; пропорційність.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 (п. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог (та враховуючи, що первісний позов обґрунтований частково і проектом договору від 29.12.2014, тоді як заява про зменшення позовних вимог - лише актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг)), суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу рівності сторін вважає, що судом першої інстанції було помилково не надано відповідачу можливості (із зазначенням строків) надання пояснень або відзиву з урахуванням поданої позивачем заяви.

А тому суд першої інстанції правомірно врахував пояснення відповідача, подані 23.02.2018, в яких сторона просила відмовити в позові через відсутність направлення позивачем вимоги в розумінні ст. 530 ЦК України. Таким чином, у даному випадку не підлягає до застосування ч. 4 ст. 165 ГПК України.

В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що у відзиві на позов від 22.01.2018 відповідач вказав, що вважає лише обґрунтованим позовні вимоги про сплату суми в розмірі 2 835,00 грн. Та не вказав про визнання настання строку оплати таких позовних вимог. Фактично сторона визнала обсяг наданих позивачем послуг. Але пізніше, користуючись своїм правом на заперечення на змін позовних вимог сторона фактично відмовилась від такого визнання.

Натомість з урахуванням приписів пп. ґ) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України суд апеляційної інстанції має встановити наявність порушеного права заявника. Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись за захистом своїх прав, позивач має довести наявність порушеного права в розумінні ст. 4 ГПК України, а суд, в свою чергу, має встановити наявність такого порушеного права.

З урахуванням відсутності в актах здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) строку виконання зобов'язання в частині оплати виконаних робіт, до пред'явлення позивачем вимог в розумінні ст. 530 ЦК України право останнього не порушено. В цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи відповідача, що в цілому послуги надавались, однак, через непред'явлення вимоги та непогодження строку оплати - права позивача на момент звернення з позовом у даній справі - не порушені. Тому в позові правомірно відмовлено.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що позивач не позбавлений права та можливості звернутись до суду з відповідним позовом у загальному порядку разі порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт строку оплати наданих послуг, після його настання.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, ч. 3 ст. 269 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/19141/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/19141/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/19141/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню, крім винятків, встановлених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 27.04.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім