Рішення

від 28.02.2018 по справі 910/23250/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2018Справа № 910/23250/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРК КУЛЬТУРИ (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців 20)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРГО СОЮЗ (01004, м. Київ вул. Пушкінська 21 оф.14-Б)

про стягнення 559 821,17 грн.

за участю представників

від позивача: Чекунов К.В.

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 28.02.2018 в порядку ст. 240 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Парк Культури (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженої відповідальністю Лагро Союз (надалі - відповідач) про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 559 821,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок безпідставно перерахованих грошових коштів за фактично невиконанні будівельні роботи та непоставлені будівельні матеріали у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 559 821,17 грн., з яких: 221 000,00 грн. - сума безпідставно перерахованих коштів, 17 329,00 грн. - 3 % річних, 108 987,04 грн. - інфляційні втрати та 212 505,13 грн. - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Культури було залишено без руху.

Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/23250/17. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2018.

24.01.2018 представником позивача через відділ діловодства суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРГО СОЮЗ .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю фірма ПАРК КУЛЬТУРИ про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суд від 07.02.2018 р. постановлено закрити підготовче провадження у справі № 910/23250/17 та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.02.2018.

У судовому засіданні 28.02.2018 представник позивач позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові та просив суд задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, відзиву на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

За доводами позивача, ТОВ ПАРК КУЛЬТУРИ у період з 28.04.2015 по 29.04.2015 року перерахувало на рахунок відповідача - ТОВ Лагро Союз грошові кошти у розмірі 221 000,00 грн, з призначенням платежу передоплата за виконання робіт та передоплата за поставку будівельних матеріалів за договором. Однак, як вказує позивач, договору поставки на підставі якого могли виставлятися рахунки, між сторонами так і не було укладено. На неодноразові звернення позивача щодо надання інформації стосовно укладення договору та/або додаткових угод, виконання робіт та поставки товару на сплачену суму, відповідачем відповіді так і не було надано. А тому, 08.12.2017 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 14-08-12 про повернення безпідставно перерахованих коштів. Оскільки, кошти так і не були повернуті, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 221 000,00 грн з посиланням на 1212 ЦК України, а також пеню у розмірі 212 505,13 грн, 3% річних у розмірі 17 329,00 грн а також інфляційні втрати у розмірі 108 987,04 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, платіжним дорученням № 746 від 29.04.2015 року ТОВ ПАРК КУЛЬТУРИ перерахувало грошові кошти у розмірі 221 000,00 грн на рахунок ТОВ Лагро Союз із призначенням платежу передплата за будівельні матеріали, згідно дог № 46-29/04/15 від 29.04.2015 р.

Позивач стверджує, що договору № 46-29/04/15 від 29.04.2015 р. сторонами не укладалося.

З метою досудового врегулювання спору, позивач протягом жовтня-грудня 2017 року звертався до відповідача із запитами та вимогами щодо надання інформації та повернення безпідставно набутих коштів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України , ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11 , 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6 , 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 202 , 205 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України ) закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі статтею 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами частини першої та другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України ).

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між Товариством з обмеженою відповідальністю ПАРК КУЛЬТУРИ та Товариством з обмеженою відповідальністю Лагро Союз , господарський суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, що регулюється нормами положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України ).

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, згідно з платіжним дорученням № 746 від 29.04.2015 року ТОВ ПАРК КУЛЬТУРИ перерахувало грошові кошти у розмірі 221 000,00 грн на рахунок ТОВ Лагро Союз із призначенням платежу передплата за будівельні матеріали, згідно дог № 46-29/04/15 від 29.04.2015 р.

Однак, за твердження позивача, поставка будівельних робіт на вказану суму не здійснення, зокрема у позивача відсутня будь-яка первинна документації щодо поставки такого товару, а також відсутня інформація щодо укладення такого договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні також будь-які докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору № 46-29/04/15 від 29.04.2015 р. та/або поставку будівельних матеріалів на суму 221 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

В матеріалах справи наявна копія вимоги № 14-08-12 від 08.12.2017, відповідно до якого позивач просив повернути безпідставно отримані кошти за не поставлені будівельні матеріали. Дана вимога була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією 09.12.2017 (підтверджується квитанцією № 3997 та описом вкладення у цінний лист від 09.12.2017), проте, станом на момент розгляду спору залишена без відповіді та задоволення.

Стаття 1212 ЦК України визначає правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України ).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частиною першою ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень частини першої, пункту 1 частини 2 статті 11 , частини першої статті 177 , частини 1 статті 202 , частин 1 та другої статті 205 , частини 1 статті 207 , частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Разом із тим, за положеннями ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказана норма права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

З огляду на вищевикладене та враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору № 46-29/04/15 від 29.04.2015 р. та/або поставку будівельних матеріалів на суму 221 000,00 грн, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 221 000,00 грн за не поставлені будівельні матеріали є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 17 329,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 987,04 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України ), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України . Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 17 329,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 987,04 грн нарахованих на попередню оплату є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Не підлягають задоволення вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 212 505,13 грн з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки, сторонами не було укладено у письмовій формі договору, який би містив положення про встановлення штрафних санкції у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 212 505,13 грн задоволенню не підлягає.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ ПАРК КУЛЬТУРИ частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст.ст. 129 , 236 - 239 , 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРГО СОЮЗ (01004, м. Київ вул. Пушкінська 21 оф.14-Б; ідентифікаційний код 39203568) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРК КУЛЬТУРИ (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців 20; ідентифікаційний код 38049896) грошові кошти у розмірі 221 000 (двісті двадцять одну тисячу) грн 00 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 315 (три тисячі триста п'ятнадцять) грн 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.03.2018.

Суддя Пукшин Л.Г.