Ухвала

від 20.02.2018 по справі 372/50/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/50/18 Головуючий у І інстанції ПотабенкоПровадження № 11-сс/780/66/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 20.02.2018

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі - ОСОБА_4

за участю:

прокурора ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою власника майна на ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 10 січня 2018 року, якою накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №12017110230000518 від 22.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області про арешт майна , а саме 32 квартири у будинку АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні №12017110230000518 від 22.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.. 1 ст. 358 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що з метою будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_2 , невідомими особами внесена недостовірна інформація до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. Підставою для отримання декларації про початок виконання будівельних робіт та готовність об`єктів до експлуатації, стали відомості щодо відносин ОСОБА_7 з суб`єктами господарювання, які здійснювали роботи з технічного та авторського нагляду, проектування та будівництва. При цьому, згідно з офіційними даними, вказані суб`єкти господарювання не розробляли проектів та не виконували підрядних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На ухвалу слідчого судді власник майна подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати. На думку ОСОБА_7 , ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права і спрямована на незаконне обмеження прав апелянта на розпорядженням майном.

В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності не є офіційним документом, оскільки не має обов`язкових ознак, які визначені в примітці до ст. 358 КК України, а саме документ повинен видаватися чи посвідчуватися повноважними (компетентними) особами органів держаної влади. Квартири, на які накладено арешт оскаржуваною постановою суду не є речовими доказами в розумінні статті 98 КПК України, незважаючи на той факт, що постановою слідчого вказані квартири визнані речовими доказами.

Вказує, що будь-яких наслідків у вигляді матеріальної шкоди досудовим слідством не встановлено. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 358 КК України є формальним. Відповідно до вказаних квартир не може бути застосована спеціальна конфіскація.

Зазначає, що на майно не може бути накладено арешт, з метою його конфіскації, якщо злочин, у вчинені якого підозрюється чи обвинувачується особа, не передбачає такого виду покарання.

Звертає увагу, що ухвала була постановлена без участі сторони апелянта і йому стало про неї відомо при отриманні даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна в підтримку вимог та доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали провадження, та обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається із матеріалів провадження, клопотання слідчого СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області про арешт майна від 10.01.2018, з яким він звернувся до слідчого судді обґрунтовано наявністю відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017110230000518 від 22.03.2017 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358 КК України.

Слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, вказав про наявність достатніх правових підстав для арешту квартир в будинку АДРЕСА_1 , оскільки вказане майно є предметом вказаного правопорушення.

На думку колегії суддів, таке рішення не ґрунтується на нормах кримінального процесуального кодексу.

Положеннямст.131 КПК Українипередбачено, що арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. ч. 3, 5ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідност. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно п.2 ч. 4 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно, або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 962 КК України.

Перевіривши матеріали клопотання, колегія суддів не вбачає наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що квартири в будинку АДРЕСА_1 , є доказом злочину чи підлягає спеціальній конфіскації у третіх осіб для забезпечення цивільного позову, або є предметом злочину.

У судовому засіданні прокурор не довела наявність обставин для застосування арешту майна. Окрім того, не були надані докази, які б підтверджували незаконність перебування даного об`єкту нерухомості у приватній власності третьої особи.

У відповідності до положеньст.173 КПК України,слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Слідчий суддя в порушення вимогст. 173 КПК Українинаклав арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_7 (третьої особи), який не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні №12017110230000518 від 22.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, без доведення органами досудового розслідування необхідності у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.2 ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч.12 ст. 170 КПК України, заборона користування житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Під час апеляційного розгляду, представником власника майна (третьої особи) були надані документи, а саме: договір дарування квартири від 22.12.2016 НВО 457128; договір дарування квартири від 22.12.2016 НВО 457127; договір №11 про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухова, сіл Таценки та Ленди від 03.06.2016;

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя прийняв безпідставне та необґрунтоване рішення, яке насамперед порушує права власника майна - третьої особи ОСОБА_7 , який не являється безпосередньо ні підозрюваним, ні обвинуваченим, нерухоме майно, на яке слідчий суддя наклав арешт, є його приватною власністю, не підпадає під визначення майна, зазначеного уст.170 КПК України.

Оскільки слідчий суддя під час розгляду справи не дослідив обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що призвело до неповноти судового розгляду, а також істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 задовольнити, а ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 10 січня 2018 року, якою накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №12017110230000518 від 22.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України скасувати.

Ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволені клопотання слідчого про накладення арешту на майно - квартири в будинку АДРЕСА_1 .

Головуючий:

Судді: