Постанова

від 20.02.2018 по справі 804/11461/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа №804/11461/14

касаційне провадження №К/9901/2434/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 (суддя Царікова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді: Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.) у справі № 804/11461/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метінтертрейд до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Метінтертрейд звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2014 № 0000312210 та від 24.07.2014 № 0000322210.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 29.10.2014 адміністративний позов задовольнив повністю.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.06.2015 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області оскаржило їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2014, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: частини другої статті 52 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 11, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що судами не враховано відсутність у документах бухгалтерського обліку позивача інформації про розподілення сум транспортних витрат від місця відвантаження до кордону України та від кордону України до місця призначення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю Метінтертрейд законодавства України з питань державної митної справи, за результатами якої складено акт від 11.07.2014 № 04/14/38199561.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем частини другої статті 52, частини першої статті 279, частини першої статті 295 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправильне визначення митної вартості імпортованих товарів, що спричинило невірне обрахування мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, та податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів.

Обґрунтовуючи свою позицію, орган доходів і зборів посилався на те, що за митними деклараціями, переліченими в акті перевірки, в документах бухгалтерського обліку, а саме - актах виконаних робіт, складених контрагентами-перевізниками, відсутня інформація про розподілення сум транспортних витрат від місця відвантаження до кордону України та від кордону України до місця призначення, а тому зазначені витрати повинні включатись до митної вартості оцінюваних товарів у повному обсязі в порядку частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 0000312210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання із ввізного мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, в розмірі 236,25 грн., у тому числі 189,00 грн. за основним платежем та 47,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 0000322210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів у розмірі 70289,10 грн., у тому числі 56231,28 грн. за основним платежем та 14057,82 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно з пунктом 2 частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення на територію України.

Таким чином, витрати на транспортування після ввезення не включаються до митної вартості за умови дотримання декларантом вимог щодо їх виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення.

Пунктом 11 частини третьої статті 335 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються, зокрема, у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивачем на підтвердження правомірності визначення митної вартості подано до суду довідки, складені контрагентами-перевізниками, які також надавались до митного органу під час митного оформлення товарів, що відповідачем не заперечується.

Зазначені довідки містять усю необхідну інформацію щодо маршруту перевезення, транспортних засобів, на яких здійснювалось перевезення, а також сум транспортних витрат, понесених від місця відвантаження до кордону України.

Доводи органу доходів і зборів про те, що транспортні витрати та їх вартість мають бути підтверджені виключно таким первинним документом як акт виконаних робіт з обов'язковим відображенням у ньому розподілу транспортних витрат на витрати до митного кордону та після, а довідки про транспортні послуги та довідки про вартість транспортних послуг не є первинними документами, на підставі яких може встановлюватись така вартість, суд не може визнати об'єктивними.

Так, аналіз статті 58 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що невключення витрат на транспортування після ввезення до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, можливе лише за умови документально підтвердженої диференціації витрат на витрати, що понесені на транспортування товару до митної території України, та витрати, що понесені після ввезення товару на митну територію України.

В свою чергу, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункт 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Тобто, нормами чинного на час виникнення спірних правовідносин митного законодавства не встановлено, якими саме документами необхідно підтверджувати заявлену вартість витрат на транспортування.

Довідка перевізника, хоча і не є первинним документом в розумінні положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проте є належним чином складеним та оформленим документом, що містить інформацію щодо витрат, понесених суб'єктом господарювання під час транспортування товару, та надає змогу виокремити витрати, понесені на транспортування до митного кордону, від витрат, понесених на транспортування імпортованого товару після перетину митного кордону України, й обчислити їх.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 у справі № 804/11461/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк