Рішення

від 22.02.2018 по справі 910/20984/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2018Справа № 910/20984/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "Ажур"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд"

про стягнення 124031,08 грн.

за участі представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ажур" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" про стягнення 124031,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2016 між сторонами укладено Договір поставки № 9, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар, який останній прийняв, однак оплату своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 111000 грн. Також, внаслідок прострочення здійснення відповідачем оплати, позивач просив стягнути з останнього 9457, 80 грн. пені, 2442 грн. інфляційних втрат та 1131,28 грн. трьох процентів річних.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судове засідання представник позивача не з'явився, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач у поданому на позов відзиві зауважив, що 03.11.2017 сплатив частину заборгованості в розмірі 25000 грн., що позивач при зверненні з позовом до суду не врахував.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.05.2016 між сторонами укладено Договір поставки № 9, відповідно до якого позивач мав поставляти та передавати у власність відповідачу, а останній - приймати та оплачувати, молоко сухе знежирене 1,5 %, згідно з умовами даного Договору (п. 1.1. вказаного правочину).

Відповідно до п. 2.4. цієї угоди позивач вважається таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим Договором, і якщо встановлено, що товар повністю відповідає замовленню відповідача, цьому Договору, а також вимогам законодавства України.

Згідно з п. 4.1. Договору ціна товару встановлюється у погоджених сторонами рахунках.

Оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару відповідачем. На строк затримки позивачем оформлення (надання) необхідних супроводжувальних документів, зазначених у п. 2.8. Договору, відповідач має право відстрочити розрахунок з позивачем.

Як вбачається зі матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 991500 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками обох сторін, а саме: видаткова накладна від 13.03.2017 № 4 на суму 279000 грн., від 31.03.2017 № 11 на суму 9500 грн., від 26.04.2017 № 13 на суму 126000 грн., від 03.05.2017 № 14 на суму 71500 грн., від 12.05.2017 № 16 на суму 124000 грн., від 15.05.2017 № 17 на суму 29000 грн., від 29.05.2017 № 21 на суму 127000 грн., від 30.05.2017 № 22 на суму 20000 грн., від 13.06.2017 № 24 на суму 131000 грн., від 14.06.2017 № 25 на суму 58500 грн. та від 19.06.2017 № 26 на суму 16000 грн.

Проте, відповідач оплату поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 111000 грн., що також була відображена сторонами в підписаному ними обома акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2017.

Оскільки, погашення даної заборгованості відповідач не здійснив, позивач 21.09.2017 направив претензією від 20.09.2017, що була залишена відповідачем без відповіді.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи зі змісту ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У той же час, із матеріалів справи вбачається, що 03.11.2017 відповідач у погашення заборгованості сплатив на рахунок позивача 25000 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 3374 від цієї же дати.

З огляду на те, що відповідач погасив частину боргу ще до порушення провадження у справі (до 27.11.2017), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, ураховуючи, що сума основного боргу відповідача, яка складає 86000 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість даної вимоги, що підлягає задоволенню частково в розмірі 86000 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 9457, 80 грн. пені за період з 30.06.2017 по 31.10.2017 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 230 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 вказаного Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.4. Договору за порушення строків оплати відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Суд, здійснивши арифметичний перерахунок даної позовної вимоги, дійшов висновку про те, що остання підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2442 грн. інфляційних втрат і 1131,28 грн. трьох процентів річних.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення вказаних компенсаційних виплат за обрахований позивачем період, суд вважає його арифметично вірним, а позовну вимогу про стягнення з відповідача вищевказаних сум такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" (02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, 1-А, кв. 12; ідентифікаційний код 39145407) на користь Приватного підприємства "Ажур" (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. на Таборищі, 7А, кв. 17; ідентифікаційний код 31880836) 86000 (вісімдесят шість тисяч) грн. заборгованості, 2442 (дві тисячі чотириста сорок дві) грн. інфляційних втрат, 1131 (одну тисячу сто тридцять одну) грн. 28 коп. трьох процентів річних, 9457 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 80 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять) грн. 47 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 03.03.2018

Суддя Я.В. Маринченко