Постанова

від 19.04.2018 по справі 910/20984/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2018 р. Справа№ 910/20984/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Штепенко Р.Ю. довіреність № 59 від 16.04.2018 року;

від відповідача: не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 року (повний текст рішення складено 03.03.2018 року)

у справі № 910/20984/17 (суддя: Маринченко Я.В.)

за позовом Приватного підприємства "Ажур"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд"

про стягнення 124 031,08 грн.

Встановив

Приватне підприємство "Ажур" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 124 031,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.05.2016 року між сторонами укладено Договір поставки № 9, на виконання умов якого, позивач поставив відповідачу товар, який останній прийняв, однак оплату своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 111 000 грн. Також, внаслідок прострочення здійснення відповідачем оплати, позивач просив стягнути з останнього 9 457, 80 грн пені, 2 442,00 грн інфляційних втрат та 1 131,28 грн трьох процентів річних.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Приватного підприємства "Ажур" своїм рішенням від 22.02.2018 року (повний текст підписано 03.03.2018 року), яким присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" на користь Приватного підприємства "Ажур" 86 000,00 грн заборгованості, 2 442,00 грн інфляційних втрат, 1 131, 28 грн трьох процентів річних, 9 457, 80 грн пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 485,47 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення 2 442,00 грн інфляційних втрат, 1131 ,28 грн трьох процентів річних, 9 457,80 грн пені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вказав, що позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань є необґрунтованими та стягнуті безпідставно.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2018 року справу № 910/20984/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Шаптала Є.Ю.

Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 року у справі № 910/20984/17 своєю ухвалою від 02.04.2018 року.

У 19.04.2018 року у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 19.04.2018 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 02.04.2018 року на відповідну адресу.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

30.05.2016 року між сторонами було укладено договір поставки № 9 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач мав поставляти та передавати у власність відповідачу, а останній - приймати та оплачувати, молоко сухе знежирене 1,5 %.

Відповідно до п. 2.4. договору позивач вважається таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, і якщо встановлено, що товар повністю відповідає замовленню відповідача, цьому договору, а також вимогам законодавства України.

Згідно з п. 4.1. договору ціна товару встановлюється у погоджених сторонами рахунках.

Оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару відповідачем. На строк затримки позивачем оформлення (надання) необхідних супроводжувальних документів, зазначених у п. 2.8. Договору, відповідач має право відстрочити розрахунок з позивачем.

Як вбачається зі матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 991500 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками обох сторін, а саме: видаткова накладна від 13.03.2017 року № 4 на суму 279000,00 грн, від 31.03.2017 року № 11 на суму 9500,00 грн, від 26.04.2017 року № 13 на суму 126000,00 грн, від 03.05.2017 року № 14 на суму 71500,00 грн, від 12.05.2017 року № 16 на суму 124000,00 грн, від 15.05.2017 року № 17 на суму 29000,00 грн, від 29.05.2017 року № 21 на суму 127000,00 грн, від 30.05.2017 року № 22 на суму 20000,00 грн, від 13.06.2017 року № 24 на суму 131000,00 грн, від 14.06.2017 року № 25 на суму 58500,00 грн та від 19.06.2017 року № 26 на суму 16000,00 грн.

Проте, відповідач оплату поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 111000,00 грн, що також була відображена сторонами в підписаному ними обома акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2017 року (наявний в матеріалах справи).

Позивач 21.09.2017 року направив відповідачу претензією від 20.09.2017 року, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2017 року відповідач у погашення заборгованості сплатив на рахунок позивача 25000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 3374 від цієї же дати (наявне в матеріалах справи).

З огляду на те, що відповідач погасив частину боргу ще до порушення провадження у справі (до 27.11.2017 року), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, ураховуючи, що сума основного боргу відповідача, яка складає 86000,00 грн, відповідачем не заперечується, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість даної вимоги, що підлягає задоволенню частково в розмірі 86000,00 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9457, 80 грн пені, 2442,00 грн інфляційних втрат та 1131,28 грн 3% річних за період з 30.06.2017 року по 31.10.2017 року включно, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 230 Господарського кодексу України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 вказаного Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.4. договору за порушення строків оплати відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 9457, 80 грн пені, 2442,00 грн інфляційних втрат та 1131,28 грн 3% річних.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань є необґрунтованими та стягнуті безпідставно.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ажур Фроузен Фуд" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 року у справі №910/20984/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20984/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Є.Ю. Шаптала

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 23.04.2018 року.