Ухвала

від 02.03.2018 по справі 916/1391/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" березня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1391/15-г

За позовом: Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (пр. Шевченка, б. 8-А, м. Одеса, 65058)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС" (вул. Київська, 11, м. Тернопіль, 46016, код ЄДРПОУ 32833974)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар судового засідання Лазуренко Є.С.

Представники :

Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №191017 від 19.10.2017р.

Від відповідача: ОСОБА_2- довіреність від 22.01.2018р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: не з'явилися;

Від відповідача: ОСОБА_2- довіреність від 22.01.2018р.

Суть спору: рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2015р. у справі №916/1391/15-г позовну заяву Публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) "ІМЕКСБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) "ФЕНІКС" на користь ПАТ „ІМЕКСБАНК» заборгованість за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованість по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пеню у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп. , а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080 грн.

На виконання зазначеного рішення, яке набрало законної сили, 03 липня 2015р. судом було видано відповідні накази.

22 лютого 2018р. до господарського суду Одеської області надійшла заява ТОВ "ФЕНІКС" про визнання наказу господарського суду Одеської області від 03.07.2015р. у справі №916/1391/15-г щодо стягнення ТОВ "ФЕНІКС" на користь ПАТ „ІМЕКСБАНК» заборгованості за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованості по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пені у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп.

Ухвалою суду від 23.02.2018р., на підставі ст.328 ГПК України , зазначену заяву прийнято до розгляду на призначено розгляд заяви у судовому засіданні з викликом представників сторін на 01.03.2018р. З метою надання представнику ПАТ „ІМЕКСБАНК» надати додаткові документи в обґрунтування своєї правової позиції, в межах встановленого положеннями ГПК України строку, у розгляді заяви оголошено перерву до 02.03.2018р.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до положень ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника , зокрема, визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

При цьому, положеннями ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VII, не передбачено можливості продовження встановленого у даній статті процесуального строку. З урахуванням зазначеного, у судовому засіданні , яке відбулося 01.03.2018р., судом було відмовлено представнику ПАТ „ІМЕКСБАНК» у задоволенні клопотання про продовження строку розгляду заяви на 15 днів та відкладення розгляду заяви.

Крім того, слід зауважити, що представник ПАТ „ІМЕКСБАНК» з`явився у судове засідання, яке відбулося 01.03.2018р. та ПАТ „ІМЕКСБАНК» було подано до суду заперечення на заяву ТОВ "ФЕНІКС" про визнання наказу господарського суду Одеської області таким, що не підлягає виконанню.

Заявник - ТОВ "ФЕНІКС" в обґрунтування заяви про визнання наказу господарського суду Одеської області від 03.07.2015р. у справі №916/1391/15-г щодо стягнення ТОВ "ФЕНІКС" на користь ПАТ „ІМЕКСБАНК» заборгованості за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованості по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пені у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп. , зазначив, що 25.12.2014р. між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Іпотекодержатель) та майновим поручителем ОСОБА_3 «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 6134, за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань 41 юридичною особою-боржником за 41 кредитним договором ( в тому числі зобов'язань ТОВ "ФЕНІКС" за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р., з урахуванням додаткових угод), передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» , загальною площею 80 289,00 кв.м., основною площею 67 037,5 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 62403 кв.м., яка знаходиться в орендному користуванні АТ «ФК «Чорноморець» , розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20 (предмет іпотеки). Оціночна та заставна вартість предмету іпотеки становить 7 800 000 000 грн.

16.05.2017р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію за ПАТ «ІМЕКСБАНК» права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» , загальною площею 80 289,00 кв.м., підставою виникнення якого відповідно до інформаційної довідки №100287849 від 13.10.2017р. є іпотечний договір від 25.12.2014р.

Із посиланням на ч.1 ,4 ст.36 Закону України „Про іпотеку» , заявник вважає, що всі основні зобов'язання , які були забезпечені іпотекою належного ОСОБА_3 «Футбольний клуб «Чорноморець» майна, відповідно до положень договору іпотеки від 25.12.2014р., в тому числі і зобов'язання ТОВ "ФЕНІКС" за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р. , з урахуванням додаткових угод , є припиненими в результаті вжиття з боку ПАТ «ІМЕКСБАНК» заходів щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, заявник вважає, що зобов'язання ТОВ "ФЕНІКС" , що виникли з договору про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р. , з урахуванням додаткових угод, є припиненими , що свідчить про відсутність у боржника - ТОВ "ФЕНІКС" будь-яких обов'язків перед стягувачем - ПАТ «ІМЕКСБАНК» з приводу виконання наказу господарського суду Одеської області у справі №916/1391/15-г щодо стягнення ТОВ "ФЕНІКС" на користь ПАТ „ІМЕКСБАНК» заборгованості за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованості по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пені у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп.

ПАТ «ІМЕКСБАНК» проти задоволення заяви ТОВ "ФЕНІКС" про визнання наказу таким , що не підлягає виконанню заперечує, посилаючись на те, що державна реєстрації права власності на предмет іпотеки за позивачем була проведена на підставі вимог про усунення порушень, які були надіслані на адресу ТОВ „ТБА „Промбуд» , ТОВ „Круїз Делюкс» , ТОВ „Компанія по торгівлі» , ТОВ „Мережа готелів Чорне море» . При цьому, вимога, висунута банком до ТОВ "ФЕНІКС" від 05.04.2017р., не пред'являлась позивачем для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки, як зауважує ПАТ «ІМЕКСБАНК", державна реєстрація здійснювалася на підставі вимог, відносно яких були докази їх отримання з боку ТОВ „ТБА „Промбуд» , ТОВ „Круїз Делюкс» , ТОВ „Компанія по торгівлі» , ТОВ „Мережа готелів Чорне море» .

Крім того, ПАТ "ІМЕКСБАНК" в обґрунтування власної правової позиції посилається на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по справі №918/359/17 , якою було встановлено факт погашення заборгованості лише за кредитними договорами, укладеними з ТОВ „ТБА „Промбуд» , ТОВ „Круїз Делюкс» , ТОВ „Компанія по торгівлі» , ТОВ „Мережа готелів Чорне море» внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2014р.

Розглянув заяву ТОВ "ФЕНІКС" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, керуючись положеннями чинного законодавства України, суд дійшов такого висновку:

Згідно зі ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Отже , перелік підстав, з якими процесуальний закон пов'язує можливість визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 цього ж Кодексу визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598 - 609 Глави 50 Цивільного кодексу України. Зокрема, ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання може бути припинено з підстав, визначених договором або законом, а отже визнає, що наведений у Кодексі перелік не є вичерпним і відсилає у вирішенні цього питання і до інших, окрім Цивільного кодексу України, законів у галузі цивільного права.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, Закон України «Про іпотеку» , як акт цивільного законодавства, може визначати правові підстави для припинення зобов'язання, і таке визначення в ньому підстав припинення зобов'язання не суперечитиме нормам Глави 50 Цивільного кодексу України. Відтак, можна стверджувати про відсутність будь - яких колізій в цьому питанні між частиною 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" та відповідними нормами Глави 50 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що вказана норма Закону не містить буквальної вказівки на припинення основного зобов'язання боржника, проте встановлює недійсність будь - яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання.

При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Згідно ст.. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом, правила якого мають пріоритетне застосування до іпотечних правовідносин.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Господарський суд зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов'язання у повному обсязі у випадку, якщо суми коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.

При цьому , а ні положеннями чинного законодавства, а ні умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Іпотекодержатель) та майновим поручителем ОСОБА_3 «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) Іпотекодержателю не надано право вимагати у боржника виконати основне зобов'язання у повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки на дату набуття права власності не може повністю задовольнити вимоги кредитора, що і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» .

Відповідно до положень ч. 4 ст. 591 Цивільного кодексу України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб позасудового врегулювання, визначений в ст. 36 Закону України «Про іпотеку» , вважається завершеним після проведення реєстрації права власності як юридичного факту. Закон України «Про іпотеку» не пов'язує завершеність позасудового врегулювання з фактом оскарження його в судовому порядку. Названим Законом чітко визначається тільки умови можливості проведення позасудового врегулювання і його наслідки, а саме: визначення такого способу в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя; наявність заборгованості боржника, яка зумовлює відповідне право на застосування такого способу і наслідок його завершення - недійсність інших вимог до боржника.

Суд звертає увагу учасників процесу, що Закон України «Про іпотеку» як спеціальний закон, має пріоритетне значення при вирішенні питання щодо наслідків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Слід зауважити, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов'язання у повному обсязі у випадку, якщо сума коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.

При цьому, ані положеннями чинного законодавства, ані умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. Іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконати основне зобов'язання у повному обсязі у випадку набуття права власності за вартістю, меншою ніж необхідно для повного задоволення вимог кредитора, що, в свою чергу, і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» . Таким чином, кредитор у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя несе ризики, які пов'язані із недійсністю подальших вимог до боржника, оскільки сама процедура набуття права власності на іпотечне майно у порівнянні із іншими способами задоволення вимог іпотекодержателя може не забезпечити у повній мірі реалізацію прав як боржника так і іпотекодавця у разі їх відмінності.

Таким чином, приймаючи до уваги факт набуття ПАТ «ІМЕКСБАНК» в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону «Чорноморець» , відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, а також враховуючи, що вказаним іпотечним договором було передбачено забезпечення низки зобов'язань, в тому числі і зобов'язань ТОВ "ФЕНІКС" за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» суд доходить висновку, що зобов'язання відповідача за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) на теперішній час є припиненими.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на той факт, що в результаті позасудового набуття з боку ПАТ «ІМЕКСБАНК» права власності на предмет іпотеки були погашені виключно зобов'язання ТОВ «ТБА «Промбуд» , ТОВ «Круїз Делюкс» , ТОВ «Компанія по торгівлі» та ТОВ «Мережа готелів Чорне море» , оскільки у випадку реалізації способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» , у іпотекодержателя відсутнє право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна у разі, якщо ціна предмета іпотеки, який передається іпотекодержателю у власність, є меншою від суми заборгованості.

У випадку наявності у іпотекодержателя наміру здійснити погашення лише частини зобов'язань, забезпечених іпотекою, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку", і саме в такому випадку рішенням суду мають в обов'язковому порядку бути встановлені як розмір зобов'язання, яке підлягає задоволенню за рахунок предмету іпотеки, так і його (предмету іпотеки) початкова вартість.

Правова позиція, яка застосовується судом при розгляді заяви ТОВ "ФЕНІКС" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, підтверджується судовою практикою, що знайшло своє відображення , зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2017р. по справі № 908/2517/16, від 20.12.2016р. по справі № 914/3604/15, від 08.11.2016р. по справі № 5011-50/9028-2012, від 14.12.2016р. по справі № 914/3812/15, від 10.08.2016р. по справі № 914/3605/15, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015р. по справі № 6-7917св15.

Отже, зобов'язання ТОВ "ФЕНІКС", що виникли із договору про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) та підтверджені рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2015р. по справі № 916/1391/15-г, на теперішній час є припиненими в порядку ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» . Наведене свідчить про відсутність будь-яких обов'язків боржника - ТОВ "ФЕНІКС" перед стягувачем - ПАТ „ІМЕКСБАНК» щодо виконання вимог наказу господарського суду Одеської області від 03.07.2015р. по справі № 916/1391/15-г про стягнення із ТОВ "ФЕНІКС" на користь ПАТ „ІМЕКСБАНК» заборгованості заборгованості за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованості по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пені у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп.

Щодо посилання ПАТ «ІМЕКСБАНК" у якості заперечень на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по справі №918/359/17 як на підставу для відмови у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, суд вважає за необхідне зазначити таке: по-перше: ТОВ "ФЕНІКС" не було учасником судового процесу при розгляді справи №918/359/17; по-друге: в силу приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. З наведених мотивів судом також відхиляються посилання позивача на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. по справі №907/600/17.

Враховуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої ТОВ "ФЕНІКС" заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст. ст. 86, 234, 328 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС" (вх.№2-1233\18 від 22.02.2018р.) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Одеської області від 03.07.2015р. по справі № 916/1391/15-г про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС" на користь Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК» заборгованості за кредитом у сумі 226 670 600 грн., заборгованості по відсоткам у сумі 24 092 911 грн. 46 коп., пені у розмірі 2 394 140 грн. 45 коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 03.03.2018р.

Суддя Н.В. Рога