Постанова

від 28.02.2018 по справі 922/3000/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. Справа №922/3000/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників сторін:

прокурора - Ногіної О.М., службове посвідчення №032167 від 11.02.2015р.,

1-го позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №32-20-0.14,2-5/62-18 від 05.01.2018р.,

2-го позивача - не з'явився,

1-ий відповідач - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 03.01.2017р. , посвідчення адвоката №878 від 30.03.1999р.,

2-ий відповідач - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх.№3606Х/1-41 від 24.11.2017р.) на рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017р. по справі №922/3000/17,

за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави в особі

1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області с. Старовірівка,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", с. Статичне, Харківська обл.,

2) Нововодолазької районної державної адміністрації,

про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд:

1) визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Нововодолазькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Агролатінвест від 02.12.2007р. (кадастровий номер 6324285500:01:000:0087), зареєстрованому у Нововодолазькому районному Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК 29.12.2007р. за №040770000490;

2) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агролатінвест повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6324285500:01:000:0087), площею 14,1025 га у власність держави.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.10.2017р. по справі №922/3000/17 (повний текст складено 06.11.2017 року, суддя Байбак О.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Заступник Прокурора Харківської області з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017р. та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити. Крім того апелянт просить суд відшкодувати на свою користь судові витрати за рахунок відповідачів.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що місцевим господарським судом неправомірно не надано оцінку тому, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст. 13 Закону України Про оцінку земель , ст.ст.1, 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі , а саме: без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є предметом оренди за спірним договором, та подальшого визначення з її урахуванням розміру орендної плати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та з урахуванням ухвали про виправлення описки призначено до розгляду на 22.01.2018р.

04.12.2017р. перший відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№12435), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі, 1-ий відповідач зазначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого ч.1 ст. 15 Закону України Про оренду землі , а тому наявність чи відсутність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою його недійсність; на момент укладання договору оренди чинне земельне законодавством не передбачало конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а норми ст. 21 Закону України Про оренду землі лише фіксують його граничні межі.

Також, відповідач надав додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№311 від 11.01.2018р.), які разом із додатковими документами долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2018р. оголошено перерву до 05.02.2018р.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області 02.02.2018р. надало через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№1212), в яких виклало свою позицію по справі та які долучено до матеріалів справи.

Перший відповідач надав до суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№1216), які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018р. оголошено перерву до 28.02.2018р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2018р., у зв'язку із тимчасової непрацездатністю судді Хачатрян В.С., для розгляду справи №922/3000/17 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Гетьмана Р.А., судді Слободіна М.М., судді Тихого П.В.

Учасники провадження у справі - 2-ий позивач та 2-ий відповідач у справі не з'явились до судового засідання, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, копії ухвал апеляційної інстанції направлялись сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення за належними адресами.

Як вбачається з матеріалів справи, представник Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області отримав копію ухвали суду про оголошення перерви згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення - 09.02.2018р.; представник Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області отримав копію ухвали суду про оголошення перерви згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення - 09.02.2018р.

15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, заслухано прокурора та уповноважених представників сторін, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням голови Нововодолазької районної державної адміністрації від 12.11.2007р. №777 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки ТОВ Агролатінвест загальною площею 161,2215 га, в тому числі - рілля 161,2215 га, розташованих за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації від 12.11.2007р. №777, за підготовленим райдержадміністрацією проектом, між Нововодолазькою районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ Агролатінвест , як орендарем, укладено договір оренди землі від 05.12.2007р., зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 29.12.2007р. за № 040770000490.

Відповідно до умов зазначеного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Старовірівської сільської ради (розділ Предмет договору ).

Згідно з п. 1 договору в оренду передаються земельна ділянка загальною площею 14,1025 га, у тому числі: рілля - 14,1025 га.

Пунктом 5 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2010 рік становить 142466,49 грн.

Пунктом 8 договору передбачено, що його укладено на 20 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктами 9-11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 120 грн. за 1 га земельної ділянки, що складає 1692,30 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюються з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміні умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця, в рівних частинах до 15 листопада звітного року.

Як свідчать матеріали справи, встановлення в договорі оренди від 05.12.2007р. нормативної грошової оцінки в розмірі 142466,49 грн. мало місце на підставі витягу з грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення КСП Маяк Нововодолазького району Харківської області №419 від 04.12.2007р. та рішення Нововодолазької районної ради №243 від 22.06.1995р.

На виконання умов договору згідно з актом прийому-передачі від 05.12.2007р. Нововодолазька районна державна адміністрація передала, а ТОВ Агролатінвест прийняв в оренду земельну ділянку площею 14,1025 га, яка знаходиться на території Старовірівської сільської ради.

Угодою про зміну і доповнення договору від 23.11.2010р. сторонами внесено певні зміни до договору оренди землі від 05.12.2007р., в т.ч. внесено зміни до п. 5. зазначеного договору, яким встановлено нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2010 рік, яка становить 178771,39 грн., та внесено зміни до п. 9 цього договору, яким встановлено, що орендна плата встановлюється у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 5361,34 грн. на рік.

Прокурор вважає зазначений вище договір оренди земельної ділянки від 05.12.2007р., який зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК 29.12.2007р. за № 040770000490 таким, що не відповідає вимогам Закону, з підстав його невідповідності, зокрема, вимогам ст. 13 Закону України Про оцінку земель , ст. ст. 1, 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі (в редакції, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки, його укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є предметом оренди, та, як наслідок, з порушенням відповідних положень Закону, що регулюють визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Обставини щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.12.2007р., який зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК 29.12.2007р. за №040770000490, з підстав його невідповідності вимогам Закону, стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, встановив, що розрахунок орендної плати за земельну ділянку повністю відповідає порядку, ставкам та встановленим обмеженням та здійснений у відповідності до вимог законодавства України, діючого на момент укладання договору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом даного спору є визнання недійсним договору оренди землі від 05.12.2007р. на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України через недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених законодавством.

Спірні правовідносини регулюються умовами цього договору, нормами Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, встановлених Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі , та Законом України Про оцінку земель та Законом України Про плату за землю .

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 215 Цивільного кодексу України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 Цивільного кодексу України тощо).

Згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору ) визначені істотні умови договору оренди землі. Так, однією з істотних умов договору оренди землі є: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України Про плату за землю ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю , та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Статтею 1 Закону України Про оцінку земель (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

В пункті 5 договору оренди земельної ділянки, який є предметом спору, визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 142466,49 грн. Пунктами 9-11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 120 грн. за 1 га земельної ділянки, що складає 1692,30 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюються з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміні умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця, в рівних частинах до 15 листопада звітного року.

З наведеного вбачається, що у спірному договорі визначена нормативна грошова оцінка землі, яка передана в оренду, та визначено таку істотну умову договору як розмір орендної плати.

Крім того, на момент укладання договору оренди чинне земельне законодавство не передбачало конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а норми ст. 21 Закону України Про оренду землі лише фіксують його граничні межі.

Доводи позивача про порушення інтересів держави у зв'язку з непроведенням нормативної грошової оцінки та заниженням орендної плати за використання землі, що призводить до ненадходження коштів до бюджету не приймаються судом апеляційної інстанції з наступних підстав.

По-перше, лист відділу у Нововодолазькому районі Головного управління Держгеокадасту у Харківській області від 25.05.2017р. №10-20-0.23,26-127/117-17 свідчить лише про відсутність в архіві відділу технічної документації з нормативної грошової оцінки на земельну ділянку, яка перебуває в оренді ТОВ Агролатінвест . Проте, у вказаному листі не визначено причин відсутності такої документації та не констатовано факт її непроведення, а лише зазначено, що технічна документація з нормативно-грошової оцінки відсутня.

По-друге, лист Нововодолазької районної ради від 22.05.2017р. №492 свідчить про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що передана в оренду за спірним договором, не затверджувалась, однак це не свідчить, що вона не проводилась.

По-третє, за приписами Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Зі змісту наведених норм права та вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України така істотна умова договору оренди як орендна плата (державного та комунального майна) визначається саме орендодавцем з урахуванням вимог чинного законодавства щодо порядку її визначення. Орендар не впливає на визначення розміру орендної плати, а може лише прийняти умови, визначені орендодавцем, та укласти договір.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Поняття "майно" має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а також законні сподівання щодо прибутку, що може вважатися правом власності відповідно до положення статті 1 Першого протоколу (п.24 рішення від 01.06.2006р. у справі Федоренко проти України ).

У пункті 32 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття майно (possessions) може означати існуюче майно (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

Виходячи зі змісту пунктів 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. Стретч проти Сполученого Королівства майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Крім того, за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003р. самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

У п.28 рішення Європейського суду з прав людини від 01.06.2006р. у справі Федоренко проти України зазначено, що до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom, рішення від 24.10.1986р., серія А, N 108, п. 52).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р. №2073 (в редакції, чинній на момент укладання договору) (надалі Порядок №2073), державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Пунктом 5 Порядку №2073 визначений перелік документів, який подається орендарем для державної реєстрації договорів оренди.

Пунктом 11 вказаного Порядку №2073 встановлено, що державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обґрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації.

Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком (п.12,13 Порядку державної реєстрації договорів оренди ).

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки, який є предметом спору, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземлі України від 29.12.2007р. №040770000490, а отже державним органом земельних ресурсів перевірені документи на відповідність їх вимогам чинного законодавства та з державною реєстрацією підтверджено факт виникнення права оренди земельної ділянки.

З наведеного вбачається, що орендар, укладаючи договір оренди земельної ділянки на умовах, визначених орендодавцем, та належним чином виконуючи його умови, сподівалося на використання земельної ділянки протягом всього строку дії договору, тобто протягом 20 років та отримувати прибутки від своєї підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурором не надано будь-яких належних доказів того, що Нововодолазька районна адміністрація при укладенні спірного договору оренди діяла всупереч суспільним інтересам та інтересам держави, коли в зазначений спосіб розпорядилась майном, що перебувало в його управлінні, або що реалізація нею своїх прав могла завдати шкоди третім особам чи державі. Так, зокрема, прокурором не надано доказів того, що річна орендна плата за земельну ділянку, визначена у спірному договорі, в порушення вимог статті 21 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) була меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю , що могло б слугувати порушенню інтересам держави.

Крім того, за загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини.

Прокурор, визначаючи предметом спору визнання недійсним договору, не здійснив аналізу економічної доцільності цієї дії, оскільки при визнанні договору недійсним держава в особі орендодавця не буде отримувати орендну плату, а відповідно зменшаться надходження до державного бюджету, тоді як при внесенні змін до договору буде дотримано баланс між поставленими цілями та використаними засобами та досягнуто справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав орендаря, який мав законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

Прокурор не визначає та не доводить в чому саме полягає інтерес суспільства у разі припинення договору оренди.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в цьому випадку не дотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Крім того, відповідно до вимог статті 27 Закону України Про плату за землю (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору та до 01.01.2011р.) та Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи, контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби. Однак, прокурором не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що податковими органами протягом дії договору було встановлено неправильне обчислення орендної плати та вчиненні відповідні дії.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Єдиною підставою для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки прокуратура визначає відсутність нормативної грошової оцінки землі при укладенні спірного договору, що свідчить про його невідповідність вимогам Закону України Про оренду землі та Закону України Про оцінку земель .

Враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження доводів прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що першим відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257ЦК України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, місцевий господарський суд правомірно не застосував позовну давність, оскільки встановив відсутність порушеного права позивача.

Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2017р. по справі №922/3000/17 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 03.03.2018р.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя М.М. Слободін

Суддя П.В. Тихий