Рішення

від 22.02.2018 по справі 372/3717/17

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3717/17

Провадження № 2-410/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи який зазначала, що вона являлася власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:026:0073, площею 0,4500 га, на підставі договору дарування №1273, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська. В подальшому земельну ділянку розділено на дві окремі земельні ділянки 3223155400:03:026:0133 площею 0,3108 га та 3223155400:03:026:0134 площею 0,1392 га. 23.02.2011 року укладено договір дарування земельної ділянки №290, кадастровий номер 3223155400:03:026:0134, відповідно якого відповідачу подаровано зазначену ділянку. Просила суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1392 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Старокиївська, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:026:0134, укладений 23 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5.

04 грудня 2017 року винесено ухвалу про залишення позову без руху.

10 січня 2018 року винесено ухвалу про прийняття заяви до розгляду та призначення по справі підготовчого судового засідання.

12 лютого 2018 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

22 лютого 2018 року винесено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 щодо залучення третіх осіб, виклик свідків.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав повністю, посилаючись на те, що укладався договір дарування позивачем під впливом тяжких обставин, внаслідок утиску її бізнесу та спроб протиправного позбавлення власності, було відсутнє під час укладення договорів дарування волевиявлення на безоплатну передачу земельної ділянки у власність відповідачу та на невигідних для позивача умовах без будь-якої компенсації, пояснив, що сторони тривалий час перебували у шлюбі, мають двох спільних неповнолітніх дітей, крім того, позивач має ще трьох дітей, позивач є засновником більше десятка юридичних осіб, займається бізнесом, у 2010 році у неї виник конфлікт із політичних причин із тодішніми керівниками країни, які у подальшому залишили Україну, через образу політиків різними правоохоронними органами розпочато системний утиск її бізнесу, порушувались ряд кримінальних справ, здійснювались безпідставні перевірки підприємств, позивачеві висловлювались все забрати або конфіскувати. Тоді за порадою позивач вирішила оформити договори дарування свого майна родичам, щоб зберегти майно дітям. Частина належної їй земельної ділянки нею була подарована чоловіку - відповідачеві, інші чотири об'єкти було подаровано дітям та родичам. При цьому між сторонами було досягнуто домовленності про те, що договір дарування не буде реєструватись, щоб не переоформляти право власності, а після нормалізації ситуації вони укладуть договір про розірвання договору дарування. У 2017 році закінчились тяжкі для позивача обставини, однак відповідач став ухилятись від розірвання договору та подав позов про розірвання шлюбу, а у червні 2017 року таємно зареєстрував право власності на земельну ділянку за собою, про що позивач дізналась із інформаційної довідки з реєстру 27.11.2017 року. Між сторонами виникли конфлікти та спір щодо поділу майна. Спірна ділянка входить до складу домоволодіння, яке позивач придбала до шлюбу, на спірній ділянці розташовано належні позивачеві гараж, баню, будинок охорони, все домоволодіння огороджено єдиним парканом. Спір щодо розірвання інших договорів дарування, укладених у той же період, вирішується із іншими родичами у іншому суді.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на необґрунтованість позову, невідповідність дійсності тверджень позову про вчинення оскаржуваного правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, вважав, що звернення позивача до суду зумовлено сімейним конфліктом з відповідачем, на даний час позивачем подано ряд позовних заяв про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя та стягнення аліментів на утримання дітей та інші позови, спрямовані на позбавлення відповідача майнових прав, пояснив, що позивач добровільно подарувала земельну ділянку, особисто підписала договір, правочин посвідчено нотаріально, причинний зв'язок між укладенням договору та тяжкими наслідками відсутній, позивач не є посадовою особою тих фірм, які піддавались утиску влади, тому їй нічого не загрожувало, також у неї залишалось інше майно, яке вона не відчуджувала родичам у той період, на спірній земельній ділянці розташовані належні позивачеві будівлі, вона огороджена єдиним парканом у складі домоволодіння, звідки відповідач виїхав після сварки у квітні 2017 року, право власності за договором дарування було оформлене після цього, просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності,.

Вислухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 01 листопада 2004 року, мають двох неповнолітніх дітей, що визнається сторонами та підтверджується свідоцтвом про шлюб, ухвалою суду (а.с.152-153).

Позивачеві ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належить домоволодіння, яке складається із житлового будинку, будівель, споруд, земельної ділянки по вулиці Старокиївській в смт Козин Обухівського району Київської області, при цьому частина цієї ділянки у 2010 році була виділена у окрему ділянку і подарована оспорюваним договором відповідачеві, що визнається сторонами, підтверджується договором, інформаційними довідками (а.с.8-11,154-155).

Позивач ОСОБА_3, окрім вказаного вище, є власником іншого нерухомого майна, засновником ряду юридичних осіб, що визнається сторонами, підтверджується інформацією з Державного реєстру, витягом з ЄДРЮОФОПГФ (а.с.156-163).

Протягом 2010-2016 року було розпочато ряд кримінальних проваджень, здійснено обшуки та інші слідчі дії, проведено ряд перевірок різними контролюючими і правоохоронними органами, вилучалась продукція та майно юридичних осіб, засновником яких є позивач ОСОБА_3, відповідні дії і рішення неодноразово оскаржувались у судовому порядку, що фактично визнається сторонами та підтверджується протоколами обшуку, актом про результати позапланової перевірки, протоколами огляду, постановами про порушення кримінальної справи, судовими рішеннями, (а.с.30-130, 181-184).

23 лютого 2011 року між сторонами було укладено оспорюваний договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала своєму чоловіку ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:026:0134, площею 1392 кв.м., розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, правочин посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №290, що визнається сторонами, підтверджується договором, інформацією (а.с.8-11).

26 червня 2017 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1392 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:026:0134, на підставі договору дарування від 23.02.2011 року, що підтверджується інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.8-9).

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу, ухвалою суду від 29.01.2018 року подружжю надано строк для примирення, станом на час вирішення справи шлюб не припинено, що підтверджується ухвалою (а.с.153).

При наданні правової оцінки позовним вимогам суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема.

Ураховуючи викладене, договір дарування може бути визнано недійсним на підставі статті 233 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-2цс14.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У п.п. 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 визначено судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4 , 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України , на момент вчинення правочину.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року, а також від 06.04.2016 року у справі № 6-551цс16.

Під час розгляду справи судом встановлено, що станом на час укладення оспорюваного правочину сторони перебували у шлюбі, спірне майно не було спільним сумісним майном подружжя, сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей, а позивач, окрім цього, має ще трьох дітей, позивач є засновником більше десятка юридичних осіб, відчуджена за оспорюваним правочином земельна ділянка входить до складу домоволодіння і жодною із сторін не вживалось заходів щодо її виділення у натурі із складу огородженого парканом домоволодіння, станом на час укладення правочину та до цього часу спірною земельною ділянкою користується родина позивача для проживання на території домоволодіння, реєстрація права власності на земельну ділянку на підставі договору дарування за відповідачем здійснена у 2017 році - лише через шість років після укладення оспорюваного правочину, також з 2017 року відповідач не користується спірною земельною ділянкою після припинення спільного проживання із позивачем однією сім'єю у вказаному домоволодінні. Крім того, аналогічні договори дарування іншого нерухомого майна у той же період було укладено позивачем також із іншими родичами.

Вказані вище фактичні обставини справи підтверджують доводи позову про те, що насправді позивачка не мала намірів безоплатно дарувати земельну ділянку своєму тодішньому чоловіку, її волевиявлення не може вважатися вільним і не відповідало її внутрішній волі, а укладення оспорюваного правочину обумовлено виключно збігом вкрай тяжких для позивачки життєвих обставин. Так, сукупністю досліджених доказів підтверджується виникнення негативних для підприємницької діяльності позивачки обставин у 2010-2011 роках, внаслідок чого виникла загроза втратити житло, загроза банкрутства та інших обставин, зокрема конфіскації майна, що могло б призвести до позбавлення майна позивачки та членів її сім'ї. Позивач стверджує, що саме для усунення або зменшення таких загроз необхідно було укласти такий правочин. Відповідач подібні твердження об'єктивно не спростував. Крім того, відповідач не навів доводів щодо причин тривалої (протягом більше шести років) бездіяльності щодо реалізації умов договору шляхом державної реєстрації права власності, хоч це узгоджується із посиланнями позову про наявність усної домовленості між подружжям про розірвання договору дарування після завершення дії тяжких для позивача обставин. Крім того, відповідач не подав доказів, які б свідчили про вжиття ним реальних заходів щодо фактичного прийняття дарунку - земельної ділянки, яка станом на час вирішення справи судом залишається у користуванні родини позивача у складі єдиного домоволодіння. Також слід врахувати наявність у позивачки п'яти дітей при наданні оцінки спрямованості її волі щодо відчудження майна на вкрай невигідних дня неї умовах - шляхом дарування іншій особі. Під час розгляду справи жодна із сторін не повідомила відомості і не підтвердила їх доказами, які б вказували на інші причини дарування земельної ділянки, ніж ті, що покладені в основу позовних вимог. Заперечення відповідача з посиланнями на п.7 договору суд вважає необґрунтованими, оскільки правочин у цілому було укладено позивачкою хоч і добровільно, коли вона усвідомлювала свої дії, але вона вимушена була це зробити через тяжкі обставини (утиск її бізнесу, загроза конфіскації тощо) і на вкрай невигідних умовах (безоплатно).

За таких обставин, суд вважає переконливими доводи позову про те, що укладення позивачкою оспорюваного договору дарування не відбулося б, якби не настання у той період вкрай тяжких для неї, її підприємницької діяльності обставин і виникнення реальних загроз для матеріального стану її особисто та членів її родини.

З огляду на викладене суд вважає обґрунтованими доводи позову про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому він підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.

Таким чином, доводи позову знайшли об'єктивне підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд приймає до уваги, що доведені позивачем обставини щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем 26 червня 2017 року, які узгоджуються із наявністю домовленості сторін про нездійснення таких дій на період існування тяжких для позивачки обставин з послідуючим добровільним розірванням договору, відсутності перешкод у володінні та користуванні відчудженої за оспорюваним правочином земельною ділянкою, невжиття відповідачем заходів щодо фактичного прийняття дарунку свідчать про те, що права позивачки не були порушені з часу укладення правочину, а порушення прав та законних інтересів позивачки почалося саме з моменту, коли вона втратила право власності на спірну земельну ділянку, тобто з моменту переходу права власності до відповідача - з 26 червня 2017 року. Позивач дізналась про вказані обставини із інформаційної довідки з реєстру 27.11.2017 року. Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів існування обставин, за яких саме позивач була обізнана або ж могла бути обізнана із порушенням її прав внаслідок укладення оспорюваного правочину раніше, ніж це нею визнається - з моменту отримання 27.11.2017 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, враховуючи, що протилежне підставно не доведено відповідачем, суд погоджується із доводами позивачки про те, що вона дізналась про порушення своїх прав та законних інтересів як власника майна в межах строків давності, тому підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності об'єктивно судом не встановлено.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час судового розгляду доведено порушення прав та законних інтересів позивача, які підлягають судовому захисту у обраний позовом спосіб відновлення порушених прав.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодекос випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а відповідач належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень не представив, доводи позову не спростував, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати слід стягнути із відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 216, 233, 236, 251-253, 258, 261, 264, 267 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1392 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Старокиївська, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:026:0134, укладений 23 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_4 (прож. за адресою: 01054, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (прож. за адресою: 08700, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Старокиївська, б.53-т, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 640 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко