Постанова

від 30.05.2019 по справі 372/3717/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/6537/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року місто Київ

справа № 372/3717/17

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Кравченка М.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просила:

визнати недійсним договір даруванняземельної ділянки площею 0,1392 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 23 лютого 2011 року між нею та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щуром О.І.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,4500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №1273 від 05 квітня 2006 року.

Вказувала, що у подальшому земельну ділянку розділено на дві окремі земельні ділянки:площею 0,3108 га з кадастровимномером НОМЕР_3 та площею 0,1392 газ кадастровимномером НОМЕР_1 .

Зазначала, що вона за договором дарування від 23 лютого 2011 року подарувала на користь відповідача, з яким вона перебувала в зареєстрованому шлюбі земельну ділянку площею 0,1392 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .

Посилалася на те, що спірний договір укладався нею під впливом тяжких обставин, внаслідок утиску її бізнесу та спроб протиправного позбавлення власності.

Вказувала, що під час укладення спірного договору дарування у неї було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу земельної ділянки у власність відповідачу, на невигідних для неї умовах, без будь-якої компенсації.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1392 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений 23 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щуром О. І.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не враховані доводи відповідача про те, що перебіг строку позовної давності починається з дня укладення договору, а саме з 23 лютого 2011 року та сплинув через три роки, тобто 23 лютого 2014 року, з позовом позивач звернулася до суду у грудні 2017 року, тому вважає, що суд незаконно відмовив у застосуванні строку позовної давності.

Вказував, що висновок суду про доведеність позивачем факту вчинення оскаржуваного правочину під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних доказів про наявність та вплив тяжких обставин на неї, а також вчинення нею внаслідок цього оскаржуваного правочину, про причинний зв'язок усунення чи зменшення тяжких обставин внаслідок укладення оскаржуваного договору.

Зазначав, що судом першої інстанції не надано оцінки тій обставині, що у позивача наявна також інша нерухомість (житловий будинок та земельні ділянка), яка у період впливу тяжких обставин не була відчужена останньою, що суперечить обґрунтуванню позову.

Вказував, що судом першої інстанції незаконно було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про допит свідків, чим було обмежено права відповідача у доведенні обставин, на які він посилався у відзиві та які не визнаються позивачем.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 27 серпня 2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року постанову Апеляційного суду Київської області від 27 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Київського апеляційного суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутності відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, щоукладення позивачем оспорюваного договору дарування не відбулося б, якби не настання у той період вкрай тяжких для неї, її підприємницької діяльності обставин і виникнення реальних загроз для матеріального стану її особисто та членів її родини та того, що оспорюваний договір дарування було укладено позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі, та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому наявні підстави для визнання недійсним договору дарування на підставі ч.1 ст.233 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 07 серпня 2006 року ОСОБА_3 належала на праві особистої приватної власності земельна ділянка загальною площею 0,4500 га, кадастровий номер НОМЕР_4 , розташована за адресою: АДРЕСА_2 , згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_5 та набутої на підставі договору дарування земельної ділянки №1273 від 05 квітня 2006 року. На вказаній земельній ділянці розміщувалося нерухоме майно єдиного домоволодіння, в тому числі житловий будинок, прибудови до житлового будинку і капітальні господарські будівлі, згідно технічного паспорту, які були споруджені в 2006 році. В жовтні 2010 року єдину земельну ділянку площею 0,4500 га було поділено на дві земельні ділянки, а саме площею 0,3108 га та площею 0,1392 га.

15 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб та сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 лютого 2011 року між сторонами було укладено договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_3 подарувала своєму чоловіку ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1392 кв.м, з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території селища міського типу Козин, по вул. Старокиївській, Обухівського району Київської області надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а.с.10-11).

26 червня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1392 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , на підставі договору дарування від 23 лютого 2011 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.8-9).

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до Повного витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо запису про шлюб за №00020148360 Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві було анульовано 12 травня 2018 року актовий запис про шлюб №520 від 15 липня 2006 року, який вчинив Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві на реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як на підставу недійсності договору дарування посилалася на те, що оскаржуваний договір укладався нею під впливом тяжких обставин: утиску її бізнесу та очікування протиправного позбавлення (можливо конфіскації) її власності; було відсутнє її волевиявлення під час укладення договору дарування на безоплатну передачу земельної ділянки у власність відповідачу та на невигідних для неї умовах без будь-якої компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є засновником більше десятка юридичних осіб, меценатом та громадським діячем, займається бізнесом.

Протягом 2010-2016 року було розпочато ряд кримінальних проваджень, здійснено обшуки та інші слідчі дії, проведено ряд перевірок різними контролюючими і правоохоронними органами, вилучалась продукція та майно юридичних осіб, засновником яких є позивач ОСОБА_3 , відповідні дії і рішення неодноразово оскаржувались у судовому порядку, що фактично визнається сторонами та підтверджується протоколами обшуку, актом про результати позапланової перевірки, протоколами огляду, постановами про порушення кримінальної справи, судовими рішеннями (т.1 а.с.30-130, 181-184).

Представник позивача пояснював, що ОСОБА_3 у період кінець 2010 року початок 2011 року, відчуваючи загрозу протиправного позбавлення її права власності на активи, якими вона володіє (конфіскації майна), в тяжких для неї обставинах прийняла рішення про поділ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 на дві окремі земельні ділянки: площею 0,3108 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та площею 0,1392 газ кадастровим номером НОМЕР_1 , останню з яких в подальшому вона подарувала відповідачу.

У позовній заяві позивач зазначала, що починаючи з 2016 року тяжкі обставини для неї припинилися, проте відповідач ухиляється від виконання домовленостей, які були передумовою укладення договору дарування спірної земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що звернення позивача до суду з даним позовом зумовлено сімейним конфліктом, на даний час позивачем подано ряд позовних заяв у тому числі про поділ майна подружжя та стягнення аліментів на утримання дітей та інші позови, спрямовані на позбавлення його майнових прав. Вказував, що позивач добровільно подарувала земельну ділянку, особисто підписала договір, правочин посвідчено нотаріально, причинний зв'язок між укладенням договору та тяжкими наслідками відсутній.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними надано роз`яснення, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема.

Ураховуючи викладене, договір дарування може бути визнано недійсним на підставі статті 233 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-2цс14.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У п.п.2, 8 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обовязки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бутитяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшенняяких необхідноукласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 рокуу справі №6-232цс15, від 06квітня 2016 року у справі №6-551цс16, від 21 грудня 2016 року у справі №6-2766цс16.

Відчуджена за оспорюваним правочином земельна ділянка площею 0,1392 га входить до складу домоволодіння АДРЕСА_2 , огороджена суцільним парканом, та на ділянці розміщено капітальний житловий будинок з прибудовами до нього (басейн, спортзал), господарські (присадибні) будівлі, гараж, будинок охорони для обслуговування домоволодіння.

З матеріалів справи вбачається, що як на час укладення оспорюваного правочину так і до цього часу спірною земельною ділянкою користується позивач.

Як зазначав представник позивача після укладення договору дарування не змінився фактичний порядок користування спірною земельною ділянкою і розміщеними на ній підсобними та господарським приміщеннями для обслуговування житлового будинку та проживання у домоволодінні, та спірна земельна ділянка не виділялась в натурі із складу єдиного домоволодіння.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного договору дарування на земельній ділянці вже знаходилася частина основного житлового будинку (прибудови) і господарсько-побутові будівлі.

При цьому як зазначив відповідач в апеляційній скарзі реальною причиною укладення оскарження договору дарування була висока для позивача вартість утримання майна, яке розміщувалося на земельних ділянках (сплата комунальних платежів, електроенергії).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач і після укладення спірного договору самостійно несла всі витрати з утримання земельної ділянки площею 0,1392 га, зокрема, сплачувала податок на землю та продовжувала самостійно нести витрати з утримання будівель на спірній земельній ділянці, оплати комунальних послуг кооперативу з обслуговування домоволодіння, оплати електроенергії, газу, що підтверджується відповідними квитанціями.

Реєстрація права власності на земельну ділянку на підставі договору дарування за відповідачем здійснена у 2017 році лише через шість років після укладення оспорюваного правочину, також з 2017 року відповідач не користується спірною земельною ділянкою після припинення спільного проживання із позивачем однією сім'єю у вказаному домоволодінні.

Як зазначав представник позивача, аналогічні договори дарування іншого нерухомого майна у той же період було укладено позивачем також із іншими родичами.

З огляду на вищевикладене, враховуючи факт виникнення негативних для підприємницької діяльності позивача обставин у 2010-2011 роках, внаслідок чого виникла загроза втратити житло, загроза банкрутства та інших обставин, зокрема конфіскації майна, що могло б призвести до позбавлення її майна та членів її сім'ї, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав вважати, що насправді ОСОБА_3 не мала наміру безоплатно дарувати земельну ділянку своєму чоловіку ОСОБА_1 , її волевиявлення не може вважатися вільним і не відповідало її внутрішній волі, а укладення оспорюваного правочину обумовлено виключно збігом вкрай тяжких для неї життєвих обставин.

А відтак, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів про наявність та вплив тяжких обставин на неї, а також вчинення нею внаслідок цього оскаржуваного правочину, про причинний зв'язок усунення чи зменшення тяжких обставин внаслідок укладення оскаржуваного договору спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування на підставі частини першої статті 233 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що позивачем пропущено трирічний строк для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

За правилами статей 256-257ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст.261 ЦК Українивизначено, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач мала намір зберегти своє майно від його можливої втрати у зв`язку з утиском її бізнесу та спроб протиправного позбавлення власності протягом 2010-2016 року, у зв`язку з чим було укладено оскаржуваний договір дарування.

Як пояснив у судовому засіданні апеляційного суду представник позивача, починаючи з 2016 року тяжкі обставини для ОСОБА_3 припинені.

Крім того, як зазначала у позовній заяві позивач, що її права були порушені з моменту, коли вона втратила право власності на спірну земельну ділянку, тобто з моменту переходу права власності до відповідача, а саме з 26 червня 2017 року. Про вказані обставини вона дізналасязінформаційної довідки з реєстру 27 листопада 2017 року.

Відповідач не навів доводів щодо причин тривалої (протягом більше шести років) бездіяльності щодо реалізації умов договору шляхом державної реєстрації права власності, хоч це узгоджується із посиланнями позову про наявність усної домовленості між подружжям про розірвання договору дарування після завершення дії тяжких для позивача обставин.

Крім того, відповідач не подав доказів, які б свідчили про вжиття ним реальних заходів щодо фактичного прийняття дарунку земельної ділянки, яка станом на час вирішення справи судом залишається у користуванні родини позивача у складі єдиного домоволодіння.

З даним позовом позивач звернулася до суду 04 грудня 2017 року, тобто в межах строків позовної давності визначених норами ЦПК України, а відтак підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 травня 2019 року.

Головуючий:

Судді: