Постанова

від 28.02.2018 по справі 816/1048/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 р. , м. Харків Справа № 816/1048/17 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Бондара В.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Цибуковська А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 (суддя О.О. Кукоба, 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26, повний текст складено 25.09.17) по справі № 816/1048/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене листом від 13.05.2017 №2675/6-17, про відмову у поновленні договору оренди землі від 14.11.2011, укладеного між Карлівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 30,27 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1 строком на сім років, орендна плата у розмірі 2%;

- зобов'язати відповідача поновити договір оренди земельної ділянки площею 30,27 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1 строком на сім років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" має переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки добросовісно виконував обов'язки орендаря упродовж терміну дії договору та повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною відмову у поновленні договору оренди землі від 14.11.2011, укладеного між Карлівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 30,27 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 13.05.2017 №2675/6-17.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про поновлення договору оренди землі від 03.05.2017.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі укладеного 14.11.2011 між Карлівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, площею 30,27 га пасовища. Договір укладено на п'ять років, пунктом 8 Договору передбачено переважне право орендаря на поновлення його дії на новий строк /а.с. 13-15/.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Карлівському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.08.2012 за №532160004001707 /а.с. 15/.

03.05.2017 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про поновлення договору оренди землі на новий строк /а.с. 54/. До клопотання позивач додав проект додаткової угоди, агрохімпаспорт, витяг з ДЗК про земельну ділянку, копію договору оренди землі.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 13.05.2017 вих. №5675/6-17 позивачу відмовлено у поновленні договору оренди землі /а.с. 55-56/. У якості підстави для відмови відповідач зазначив, що за інформацією відділу у Карлівському районі міжрайонного управління у Карлівському та Машівському районах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11.05.2017 за змістом Проекту роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Вакулиха" Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області запитувана земельна ділянка позначена як землі природоохоронного призначення, а Головне управління не уповноважене розпоряджатись землями відповідної категорії. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що бажана земельна ділянка знаходиться на території Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, тоді як у клопотанні від 03.05.2017 позивач зазначив Білухівську сільську раду.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 6 названого Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як визначено статтею 13 згаданого Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, підставою для виникнення права оренди землі є відповідний договір.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", за змістом якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Частиною другою згаданої статті визначено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно, віднесення земельної ділянки до земель природоохоронного призначення та, як наслідок, відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повноважень на розпорядження відповідними землями, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) /стаття 44 Земельного кодексу України/.

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність /частина перша статті 46 Земельного кодексу України/.

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 №2200-ХІІ "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" установлено, що роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, передбачених частиною другою пункту 3 цієї Постанови, провадиться починаючи з 15 травня 1992 року відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств і організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів.

За змістом пункту 3.4 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15.05.1992, із земель, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств і організацій, відмежовують земельні ділянки, що визначені як землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, і не можуть передаватися у колективну і приватну власність. До земель природоохоронного призначення відносяться природоохоронні території та розташовані на них об'єкти, що підлягають особливій охороні, мають велику екологічну цінність як унікальні типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, а також місцеві дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, заповідні урочища, пам'ятки природи, сільськогосподарські угіддя, що підлягають тимчасовій консервації внаслідок деградації, а також земельні ділянки, які за проектами контурно-меліоративної організації території повинні бути залісені або залужені.

Відмежовані землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення позначаються на проектному плані, обчислюється їх площа і складається відповідна експлікація.

З матеріалів справи, а саме з Проекту роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Вакулиха" Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, вбачається, що обрана позивачем земельна ділянка знаходиться у площині, позначеній на Проекті як землі природоохоронного позначення. Викопіювання із даного Проекту залучено до матеріалів справи /а.с. 65-66/.

З пояснень начальника відділу земельних ресурсів та екомережі управління природокористування Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_4, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, вбачається, що у межах земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність і перебувають на обліку в Департаменті відсутні, надана позивачу в оренду земельна ділянка не входить у межі заповідних територій, об'єктів природно-заповідного фонду та наразі позначена як землі сільськогосподарського призначення, а саме - пасовища.

Також, за повідомленням Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації від 13.06.2017 вих. №99/03-03-06, наданим на запит позивача від 01.06.2017, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 не відноситься до земель іншого природоохоронного призначення /а.с. 9/.

З матеріалів справи, а саме з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 /а.с. 10-11/, дана земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до категорії земель: землі сільськогосподарського призначення, 01.08 - для сінокосіння і випасання худоби.

Отже, наразі згадана земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських угідь, доказів зміни її цільового призначення суду не надано.

Згідно з пунктом "а" частини другої статті 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до положень частини сьомої цієї ж статті, зміна цільового призначення земельних ділянок природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико - культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що наданий відповідачем Проект роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Вакулиха" Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області не містить відомостей про те, на підставі яких нормативних документів запитувану земельну ділянку позначено як об'єкт природоохоронного призначення.

До того ж, у наданому Проекті роздержавлення міститься висновок державної землевпорядної експертизи від 22.03.2001 №219, за змістом якого Проект не у повній мірі відповідає вимогам земельного законодавства та потребує доопрацювання /а.с. 61-63/. Докази усунення недоліків відсутні.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів прийняття компетентними органами рішень про віднесення запитуваної земельної ділянки до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521, визначено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Дослідивши матеріали справи та аналізуючи наведені норматино-правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що розпорядження обраною позивачем земельною ділянкою здійснює відповідач, як територіальний орган Держгеокадастру у Полтавській області.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач відмовляючи у поновленні договору оренди землі укладеного між Карлівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_2 діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 року по справі № 816/1048/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 по справі № 816/1048/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.О. Бондар В.А. Калиновський Постанова складена в повному обсязі 05.03.18.