Рішення

від 05.03.2018 по справі 127/26237/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/26237/17

Провадження № 2/127/6645/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 березня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі - Крижанівському В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 квітня 2012 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду швачки у Вінницькій фабриці Динамо . В липні 2012 року її було переведено на адміністративну посаду декларанта з неповним робочим часом 4 години (0,5 ставки). В 2013 році позивача переведено на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку.

Водночас, згідно довідки №16 від 25.09.2017 року вказано, що: згідно Наказу №19 від 01.10.2013 року по підприємству інженер з охорони праці ОСОБА_1 за сумісництвом виконує обов'язки декларанта з додатковою оплатою до ставки 50% від окладу декларанта . Проте, надати даний наказ керівництво вдповідача відмовилося.

Позивач зазначає, що вона, займаючи посаду та виконуючи обов'язки інженера з охорони праці на Вінницькій фабриці Динамо , також виконувала обов'язки декларанта з доплатою згідно законодавства 50% від ставки декларанта. Однак, за період з 1 жовтня 2013 року по 2 березня 2015 року позивач даної доплати не отримувала, про що їй стало відомо лише 25.09.2017 року.

Крім того, відповідач без попередження за 2 місяці, без згоди позивача та без письмової заяви, тобто без її відома, врахувавши як підставу лише доповідну головного фахівця ОСОБА_2, істотно погіршив умови праці ОСОБА_1, безпідставно зменшивши розмір оплати її праці. Разом з тим, позивач надалі виконувала обов'язки інженера по охороні праці на повну ставку і за сумісництвом виконувала в повному обсязі обов'язки декларанта.

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено від виконання обов'язків декларанта. В зв'язку з не отриманням доплати за сумісну роботу, позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй зарплату, проте їй було відмовлено. В результаті постійного цькування та грубого порушення керівництвом Вінницької фабрики Динамо чинного трудового законодавства, призвело до погіршення стану здоров'я позивача, порушення звичайного ритму життя, тому вона змушена була написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. 14 листопада 2017 року її було звільнено. З огляду на вищевказане, ОСОБА_1 для захисту своїх прав змушена була звернутися до суду з даним позовом та просить:

- визнати дії відповідача щодо ненарахування та невиплату останнім їй заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов'язків декларанта), щодо переведення її з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП - незаконними;

- стягнути з відповідача на її користь 47 284,48 грн., в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622,73 грн. та ненараховану і невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов'язків декларанта в сумі 27 661,75 грн.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 8 грудня 2017 року було відкрито провадження в даній цивільній справі (в редакції ЦПК України, чинній на час постановлення ухвали), призначено її до судового розгляду та запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обгрунтовуються.

На підставі даної ухвали директором ВФ Динамо було надано суду заперечення (а.с. 54-57), відповідно до якого під час підготовлення довідки №16 від 25.09.2017 року виконавець не відповідально віднеслася до написання довідки та помилково вказала не вірний номер наказу. Фактично наказ від 01.10.2013 року має номер 24. Згідно даного наказу ОСОБА_1 була переведена за її згодою інженером з охорони праці, де оклад був вищий. За усною домовленістю вона також повинна була виконувати обов'язки на 50% об'ємів роботи інженера по ОП та 50% оплати обов'язків декларанта. Також на той час позивач навчалась заочно на 2 курсі в Університеті, тому не мала досвіду в роботі по даним спеціальностям, її навчала і частково виконувала обов'язки декларанта ОСОБА_3 З 02.03.2015 року, коли ОСОБА_1 стала самостійно виконувати обов'язки інженера по ОП і декларанта, згідно наказу №5 від 02.03.2015р. отримувала доплату за обов'язки декларанта 50% посадового окладу. В серпні 2015 року, в зв'язку з підняттям розміру посадових окладів інженера по ОП та декларанта та зменшенням об'ємів імпорту, доплату було встановлено в розмірі 25%. Обов'язки позивач виконувала за суміщенням. Щодо претензії про погіршення умов праці, то при доплаті 50% заробітня плата ОСОБА_1 разом з доплатою становила 2955 грн., а після підняття окладів з доплатою 25% - 3241 грн. Таким чином, позивач повністю отримувала оплату за виконану роботу, ніяких претензій до оплати праці в неї на той час не виникало і з таким питанням вона ніколи не зверталася до керівництва. У вересні 2017 року, після виходу з відпустки, ОСОБА_1 навмисно затягувала оформлення документації, поводила себе зверхньо, грубила колегам, були конфлікти в цеху з робочими, майстрами, вживала нецензурну лексику. Також було прийнято рішення про підготовлення ще одного декларанта і направлено на навчання бухгалтера ОСОБА_4 з наміром, що в майбутньому вона зможе заміщати позивача на час її відсутності. Однак, ОСОБА_1 відмовилася допомагати ОСОБА_4 в навчанні. На думку відповідача, позивач не розрізняє поняття сумісництво та суміщення . Так, трудовий договір з працівником за суміщенням не укладається, а здійснюється доплата за інтенсивність при незмінній тривалості робочого часу. Для доплати за суміщенням достатньо виданого наказу. Таким чином, Вінницька фабрика Динамо порушень в оплаті праці ОСОБА_1 не вбачає, трудовий договір вона припинила за власним бажанням, тому просить у позові відмовити в повному обсязі.

Згодом, 30, 31 січня 2018 року до суду надійшла заява та клопотання позивача з проханням вирішити питання про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Також 01 лютого 2018 року до суду надійшов від директора ВФ Динамо відзив на позовну заяву (а.с. 137-140). Зміст даного відзиву є аналогічним заперечення поданих раніше відповідачем.

7 лютого 2018 року на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив відповідача (а.с. 144-156). Відповідно до змісту даної відповіді на відзив, заперечення та відзив відповідача є безпідставними та не відповідають вимогам ст. 178 ЦПК України. Щодо змісту довідки №16, то керівнику ОСОБА_5 при підписанні даної довідки важко було не помітити дату - 01.10.2013 року, з якої позивач почала виконувати обов'язки декларанта. У відзиві стверджується, що наказ №19 не існує. В довідці не вірно вказано номер наказу 19 замість 24, відповідно до якого ОСОБА_1 було переведено за її згодою інженером з охорони праці. Позивач зазначає, що жодних усних домовленостей між нею та відповідачем про виконання 50% об'ємів роботи інженера по охороні праці та 50% оплати обов'язків декларанта не було. Крім того, жодною нормою трудового законодавства України не передбачено усних домовленостей, всі призначення, переміщення, суміщення посад та доплата за суміщенням завжди мають бути належно задокументовані, зокрема відображені в наказах, з якими працівник має бути ознайомлений під підпис. З копії наказу №24 вбачається, що позивач на посаді інженера з охорони праці перебувала з 01.10.2013 року на повній ставці 8 годин. Позивач повідомляє, що в позовній заяві нею допущено описку та вказано сумісництво замість суміщення посад . Слід зазначити, що представник відповідача не заперечує сам факт суміщення позивачем посади інженера по охороні праці та декларанта в період з 01.10.2013 року по 31.10.2017 року. Колективним договором Вінницької фабрики Динамо визначено, що за суміщення професій (посад) проводиться доплата до 100% тарифної ставки. Посилання відповідача на те, що на позивача, як інженера по охороні праці (декларанта) умови доплати за суміщення професій (посад) не поширюються, є необгрунтованими. Так, усна домовленість про виконання працівником додаткових трудових обов'язків в порядку суміщення професій, розширення зони обслуговування, збільшення обсягу виконуваної роботи, про виконання обов'язків відсутнього працівника за відсутності наказу про це не виключає задоволення вимоги працівника про відповідну доплату до заробітної плати. Щодо посилання у відзиві на те, що позивачу було виплачено доплату за інтенсивність, матеріальну допомогу на оздоровлення, безпроцептну позику, то дані дії не звільняють відповідача від обов'язку виплатити їй доплату за суміщення посад інженера по охороні праці і декларанта. Відносно одержання 50% та 25% доплати за суміщення, позивач зазначає, що вона жодної копійки не отримувала, дана доплата здійснювалася лише на папері. ОСОБА_1 зазначає, що вона завжди сумлінно та в повному обсязі виконувала свої обов'язки на Вінницькій фабриці Динамо . Численні перевірки виконання нею своїх посадових обов'язків не виявили за тривалий проміжок часу її роботи, жодних порушень. Враховуючи вищевикладене просила: врахувати, що відзив відповідача не відповідає вимогам ст. 178 ЦПК України, вирішити справу за наявними матеріалами, без урахування відзиву; вирішити питання про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13 лютого 2018 року заяву та відповідь на відзив ОСОБА_1 в частині розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження було задоволено та змінено порядок розгляду справи шляхом заміни судового розгляду на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також в даній ухвалі запропоновано відповідачу в строк до 19 лютого 2018 року надати суду заперечення.

На виконання даної ухвали відповідачем було надіслано суду заперечення на відповідь. Зі змісту даного заперечення вбачається, що відповідач просить не брати до уваги довідку 16, оскільки в ній помилково вказано номер наказу № 19. Щодо виконання позивачем обов'язків декларанта, то вона була оформлена на неповний робочий день, що підтверджується наказом № 29к від 02.07.2012р., в якому міститься заява та стоїть підпис позивача та зазначено, що вона дає згоду працювати декларантом. Згодом ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера по охороні праці та запропоновано отримувати доплату за виконання додаткової роботи - декларанта. Позивач була вдячна за це і дала усну згоду. Весь час вона отримувала заробітну плату інженера з ОП ще й з доплатами в повному обсязі, що не заперечується ні в позові, ні у відповіді на відзив. З 02.03.2015 року директором підприємством з відому та за згодою позивача наказом №5 зобов'язано бухгалтерію фабрики здійснити доплату у розмірі 50% окладу декларанта.Звернуто увагу, що суміщення професій (посад) на тому самому підприємстві в основний робочий час, у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи, є збільшенням інтенсивності та обсягу виконуваної роботи. При цьому, окремий трудовий договір з працівником не укладається, а лише видається наказ по підприємству про допущення працівника до роботи. У табелі обліку робочого часу робота за суміщенням та інтенсивністю також не відображається. Запис в трудову книжку за інтенсивність чи за суміщення також не вноситься. Також зазначено, що в колективному договорі вказано до 100%, а не конкретно 50%, як зазначає позивач. Отже з ОСОБА_1 не укладався трудовий договір на виконання обов'язків декларанта з оплатою 50% посадового окладу, а проводилась доплата у виді за інтенсивність чи за суміщення. З наведеного, позивач не вбачає порушень зі сторони фабрики ні норм КЗпП, ні умов колективного договору. В серпні 2015 року на підставі доповідної записки головного фахівця ОСОБА_2 наказом по фабриці позивачу було встановлено доплату в розмірі 25%, однак розмір її заробітної плати становив більше ніж при ставці 50%, тобто погіршення умов праці не відбулося. ОСОБА_1 повністю отримувала оплату за виконану роботу, жодних претензій до оплати праці в неї на той час не виникало і з таким питанням вона ніколи не зверталась до керівництва. Тому її твердження, що доплата за суміщення двох посад проводилась відповідачем на папері, не відповідає дійсності і спростовується наданими розрахунковими листами. Вважає, що Вінницькою фабрикою Динамо порушень законодавства щодо оплати праці ОСОБА_6 не допустила, трудовий договір вона припинила за власним бажанням, тому просить у позові відмовити в повному обсязі, судові витрати залишити за позивачкою.

Також Позивачем було надіслано суду остаточний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла у зв'язку з розглядом даної справи. Відповідно до змісту наданого розрахунку понесені нею судові витрати включають: витрати на правову допомогу - 16 567,35 коп.; витрати, пов'язані з явкою до суду її представника 558,40 грн. Таким чином, загальна сума судових витрат у даній цивільній справі, які ОСОБА_1 понесла складає 17 125,75 грн.

Згодом позивачем також було подано до суду спростування заперечення на відповідь на відзив. В даному спростуванні позивач просить судові витрати покласти на відповідача, а також у відповідності до ст. 262 ЦПК України постановити окрему ухвалу стосовно дій посадових осіб відповідача, які містять ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 364 прим. 1 КК України, яку надіслати прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

З огляду на це, суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З відмітки, зробленої в трудовій книжці позивача ОСОБА_1, вбачається, що вона 11 квітня 2012 року була прийнята на посаду швачки у Вінницьку фабрику Динамо , на підставі наказу №19к від 11.04.2012 року. 1 липня 2012 року її було переведено на 0,5 ставки посади декларанта. Згодом, 1 жовтня 2013 року позивача переведено на посаду інженера з охорони праці, на підставі наказу №24. ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням 14 листопада 2017 року (а.с. 8, 9).

Відповідно до наказу №29к від 02.07.2012 року, позивача, на підставі її заяви, було переведено з посади швачка на адміністративну посаду декларанта з повним робочим часом 4 години, 0,5 ставки (а.с. 10).

Згодом, 1 жовтня 2013 року ОСОБА_1 було переведено на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку - 8 годин (а.с. 11). Даний факт підтверджується наказом № 24 від 01.10.2013 року.

Як вбачається з довідки № 16 від 25.09.2017 року, ОСОБА_1 працює інженером з охорони праці на Вінницькій фабриці Динамо -підприємстві, заснованому на власності фізкультурно-спортивного товариства Динамо України. З 01.10.2013 року по теперішній час додатково виконує обов'язки декларанта з доплатою згідно законодавства наказ № 19 від 01.10.2013 року (а.с. 12). Дана довідка підписана головним бухгалтером ОСОБА_2 та директором ВФ Динамо ОСОБА_5

Суд зазначає, що позивач в прохальній частині позовної заяви просила витребувати копію наказу № 19 від 01.10.2013 року, однак дана вимога не може бути задоволена. Так, зі змісту відзиву на позовну заяву встановлено, що фактично даний наказ має номер 24, а №19 було вказано помилково. Слід зазначити, що наказ №24 міститься в матеріалах справи. Жодних інших доказів існування наказу № 19 позивачем не надано, а відповідачем заперечується даний факт.

З витягу з наказу №5 по Вінницькій фабриці Динамо від 02.03.2015 року вбачається, що позивач - інженер з ОП за своєю згодою виконує обов'язки декларанта. Їй проводиться доплата 50% посадового окладу декларанта (а.с. 13). 12 серпня 2015 року дану доплату було зменшено до 25%, на підставі доповідної записки головного фахівця ОСОБА_2, що підтверджується витягом з наказу № 16.

Так, з доповідної головного фахівця ОСОБА_2 від 12.08.2015 року вбачається, що інженер з ОП ОСОБА_1 за її згодою виконує обов'язки декларанта. В зв'язку зі зменшенням імпорту та частковим переходом виробництва на внутрішній ринок, зменшився об'єм роботи в декларуванні на 20%. Тому просить привести у відповідність доплати за виконання обов'язків декларанта (а.с. 108).

Щодо твердження відповідача про зменшення процентної ставки декларанта з 50% на 0,25%, в результаті зменшення обсягу імпорту, то суд критично ставиться до нього, оскільки з довідки про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД (а.с. 60) вбачається, що в 2015 році обсяги виробництва майже не змінилися з попереднім роком. А в 2016 та 2017 року дійсно відбувся спад виробництва.

Отже, даними наказами, відповідач визнає той факт, що ОСОБА_1 виконувала обов'язки декларанта. Слід зазначити, що даний факт також не заперечується у відзиві відповідача. Факт виконання нею даних робіт також вбачається з довідки про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД по ВФ Динамо за 2011-2016р.р., згідно якої ОСОБА_1 виконувала обов'язки декларанта в період з другого півріччя 2012 року по вересень 2017р. (а.с. 60).

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Жодних письмових доказів того, що відповідачем було вчинено дії спрямова на повідомлення позивача за два місяці про зміни умов праці (зменшення доплата посадового окладу декларанта на 25%) суду не надано, як і доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з даним наказом.

Частиною першою ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1, 3 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, суміщення посад є істотною зміною умов праці, про що працівника слід попередити за два місяця, чого відповідачем зроблено не було.

Частиною четвертою статті 97 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 - інженера з охорони праці було звільнено від виконання обов'язків декларанта за суміщенням з 01.11.2017р. та знято доплату 25% від окладу декларанта, на підставі її заяви, що вбачається з наказу №24 від 31.10.2017 року (а.с. 14, 72).

З матеріалів справи вбачається, що 13 жовтня 2017 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заяву, в якій просила в строк до 20 жовтня 2017 року негайно провести нарахування та виплату їй заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за виконання обов'язків декларанта) за період з 1 жовтня 2013 року по даний час, або надати письмову відмову нарахувати та виплатити їй заробітну плату в повному обсязі. Також просила надати їй ряд документів (а.с. 17-19). Зі змісту даної заяви вбачається, що ОСОБА_1 вперше дізналася, що вона повинна була одержувати доплату за виконання обов'язків декларанта з 01.10.2013 року, однак фактично її не отримувала, з довідки №16 від 25.09.2017 року.

Відповідно до листа директора ВФ Динамо від 06.11.2017 року (а.с. 20-21), порушень з боку фабрики під час виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає. Вся зарплата нараховувалась та виплачувалась вчасно і в повному обсязі, про що свідчать роздруківки по заробітній платі, які вона отримувала. З 02.07.2012 р. наказом № 29к, її було переведено зі швачки на 0,5 посади декларанта, а з 01.10.2013 року наказом №24 - переведено за її ж згодою інженером з охорони праці на 8-ми год. робочий день, так як оклад інженера на той час був вищий, ніж оклад декларанта. За усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати обов'язки 50% інженера по ТБ та 50% декларанта. На всіх наказах стоїть її підпис, який свідчить про її згоду. В листі також зазначено, що ОСОБА_1 навчалась заочно в університеті та не мала досвіду роботи, тому їй допомагали працівники підприємства аж до 02.03.2015р., потім вона почала самостійно виконувати обов'язки інженера по ТБ і декларанта. Згідно наказу №5 від 02.03.2015р. вона отримувала доплату за обов'язки декларанта 50%. З 12.08.2015 року через підняття розміру посадового окладу та зменшенням об'ємів імпорту, доплату було встановлено в розмірі 25%.

30 жовтня 2017 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою про надання їй у день звільнення - 14.11.2017 року, належним чином завірених наказів, трудової книжки, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки (а.с. 22).

Згідно наказу № 30к ВФ Динамо від 14.11.2017 року, з ОСОБА_1 було припинено трудовий договір та звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпПУ (а.с. 24). Слід зазначити, що підставою звільнення є заява позивача (а.с. 24).

Згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 105 КЗпП України, працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Судом встановлено, що 15 січня 2014 року на загальних зборах трудового колективу ВФ Динамо було укладено колективний договір (а.с. 68-71).

Пунктом 6 даного колективного договору визначено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітня плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До неї зокрема належить ставка за високу професійну майстерність і інтенсивність праці.

Виходячи з вищевказаного, суд не приймає до уваги довідку ВФ Динамо про нарахування доплат позивачу, оскільки вони не стосуються предмету спору. Так, виплата доплати за інтенсивність та матеріальної допомоги не стосується обов'язку відповідача здійснювати оплату праці працівника, який виконує роботу за суміщенням. З аналогічних підстав, суд критично ставить і до отримання позивачем позики.

Також пунктом 13 колективного договору визначено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовлену трудовим договором додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.

Суд критично ставить до пояснень, наданих у відзиві відповідачем про те, що за усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати 50% об'ємів роботи інженера по охороні праці та 50% оплати обов'язків декларанта, з наступних підстав.

З огляду на вищевикладене , суд приходить до висновку, що усна домовленість про виконання роботи за суміщенням не передбачена жодною нормою трудового законодавства України. Умови роботи працівника за суміщенням мають бути погоджені в письмовому вигляді, тобто належним чином задокументовані, зокрема відображені в наказах по підприємству, з якими працівник має бути ознайомлений під розпис.

Згідно ст. 105 КЗпП України, працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Разом з тим, в своєму відзиві, відповідач зазначає, що трудовий договір з працівником за суміщенням не укладається, а здійснюється доплата за інтенсивність при незмінній тривалості робочого часу. Слід зазначити, що трудовий договір в даному випадку дійсно не укладається, а видається наказ по підприємству про виконання особою роботи за суміщенням. Слід звернути увагу, що суміщенням є виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, однак з огляду на те, що позивач з 01.10.2013 року по 01.11.2017 року виконувала обов'язки не тимчасово відсутнього працівника, а постійно виконувала обов'язки за посадою декларанта.

Також суд критично ставиться до твердження відповідача відносно того, що ОСОБА_1 з 01.10.2013 року по 02.03.2015 року навчали роботі декларанта інші працівники підприємства, оскільки це не підтверджено жодними доказами. Термін понад рік є досить тривалим для навчання. Крім того, з довідки про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД за 2011-2016р.р. вбачається, що лише ОСОБА_3 з другого півріччя 2012 року по 2014 рік виконувала паралельно з позивачем обов'язки декларанта, проте в досить малому розмірі (а.с. 60). З відомостей даної довідки вбачається, що основну частину обов'язків декларанта виконувала ОСОБА_1 Також слід зазначити, що саме наказом № 29кпозивача було переведено з посади швачка на адміністративну посаду декларанта, тобто саме з цього часу всі обов'язки декларанта було покладені на неї, в результаті чого вона несла відповідальність.

Щодо тверджень відповідача про зверхню поведінку позивача відносно колег, нецензурну лайку, то воно не береться до уваги, оскільки не стосується предмета розгляду справи.

Статтею 110 КЗпП України визначено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

В матеріалах справи відсутні жодні докази виконання відповідачем свого обов'язку, передбаченого вищевказаного статтею, щодо повідомлення позивача про розмір оплати праці.

З розрахункових листів, які містяться в матеріалах справи (а.с. 28-33), вбачається, що за період з 01.10.2013 року по 28.02.2015 року відповідачем взагалі не нараховувалася та не виплачувалася ОСОБА_1 заробітня плата за виконання нею за сумісництвом обов'язків декларанта. Також слід зазначити, що за даний період позивачу не було і нараховано доплата за інтенсивність.

Починаючи з березня 2015 року по жовтень 2017 року, позивачу вже нараховувалась доплата за сумісництво, що підтверджується розрахунковими листами (а.с. 33-44). З довідки ВФ Динамо встановлено, що за період з березня 2015р. по липень 2015р. позивач отримувала доплату за суміщення посади декларанта в розмірі 50% окладу, а з серпня 2015р. по жовтень 2017 р. включно - 25% (а.с. 74). Проте, факт отримання даної доплати позивачем заперечується.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.99р. визначено, що роз'яснити судам, що в тому разі, коли умови про розміри доплат за виконання працівником поряд з основною роботою додаткової роботи за іншою професією чи посадою (суміщення професій, посад) або обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи не були визначені відповідно до ст.105 КЗпП у колективному договорі чи погоджені інакше за відсутності останнього, розмір доплати за таку роботу, виконану за розпорядженням власника або з його відома, визначається судом з урахуванням її складності, характеру, обсягу, а також ступеня використання робочого часу та тарифної ставки працівника.

Відповідно до довідки ВФ Динамо № 18 від 14.11.2017 року, посадовий оклад декларанта по ВФ Динамо згідно штатного розпису становить: з 03.01.2013р. - 1280 грн., з 01.08.2014р. - 1450 грн., з 03.08.2015р. - 1813 грн., з 02.11.2015 р. - 1904 грн., з 03.01.2016р. - 2000 грн., з 04.05.2016р. - 2100 грн., з 03.01.2017р. - 3200 грн. (а.с. 27). Також розмір посадового окладу декларанта станом на 01.10.2013 року підтверджується витягом з штатного розпису по ВФ Динамо (а.с. 59).

Враховуючи розміри посадових окладів, вказаних у вищезазначеній довідці, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача, є вірним. Так, розмір ненарахованої та невиплаченої позивачу заробітної плати декларанта в розмірі 50% ставки за період з 01.10.2013 року по 28.02.2015 року становить 10 750,00 грн. (а.с. 25-26). Оскільки за період з 02.08.2015р. по 01.11.2017 року позивачу було нараховану заробітну плату в розмірі лише 0,25% ставки декларанта, що є незаконним, то решта 0,25% ставить 16 911,75 грн.

Щодо вимог про виплату вихідної допомоги, то слід зазначити наступне.

Згідно ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Аналогічна норма міститься і в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.99р.

Суд погоджується з розрахунком вихідної допомоги, наданим позивачем (а.с. 25-26), згідно якого вона ставить 19 622, 73 грн. (3 х 6540,91 грн. = 19622,73 грн.). Слід зазначити, що даний розрахунок було здійснено у відповідності до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 року № 1995 року № 100.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було незаконно переведено позивача з 0.5 на 0,25 місячної ставки декларанта в порушення ст.ст. 32, 103 КЗпП України, в результаті чого ОСОБА_1 було ненарахавано та невиплачено заробітну плату в повному обсязі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо прохання позивача, висловленого в спростуваннях заперечення, про постановлення судом окремої ухвали, то воно задоволенню не підлягає. Дана вимога має бути оформлена належним чином, зокрема подана заява про збільшення розміру позовних вимог. Разом з тим, збільшення розміру позовних вимог допускається до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (п.2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України). Однак, спростування, в якому міститься дана вимога, надійшло до суду з порушенням даних строків.

Відносно надісланого позивачем остаточного розрахунку суми судових витрат, які вона понесла у зв'язку із розглядом справи, то слід зазначити наступне.

Так, 19 лютого 2018 року до суду надійшов остаточний розрахунок суми судових витрат, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 було понесено наступні судові витрати: витрати на правову допомогу - 16 567 грн. 35 коп. та витрати, пов'язані з явкою до суду її представника в розмірі 558,40 грн. Загальна сума судових витрат становить 17 125,75 грн.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Суд зазначає, що на час звернення до суду з даним позовом була чинна редакція ЦПК України, яку не передбачалося надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Проте 15.12.2017 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів . Відповідно до Перехідних положень цього Закону зміни до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям нових редакцій цих Кодексів набирають чинності з урахуванням певних особливостей.

Так, п. 9 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, на думку суду позивачу необхідно було подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого нею зроблено не було. Слід зазначити, що позивачу та її представнику було відомо про зміну законодавства, що підтверджується подання позивачем заяви з прохання розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Однак, попереднього розрахунку ними подано було лише 19.02.2018 року.

Матеріалами справи встановлено, що 31 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є забезпечення захисту прав, свобод і законних іньересів ОСОБА_1 у цивільній справі № 127/26237/17.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вбачається, що загальна вартість юридичних послуг становить 16 567,35 грн. Слід зазначити що даний акт містить детальний опис виконаних представником робіт.

Як доказ відшкодування позивачем її представнику витрат за правову допомогу надано довідку-розписку від 19.02.2018 року. Зі змісту даної розписки вбачається, що ОСОБА_7 одержала від ОСОБА_6 в якості гонорару за надану правову допомогу згідно довіреності та договору про надання правової допомоги готівкою грошові кошти в якості гонорару за надані правові послуги в сумі 16 567,35 грн. та готівкою грошові кошти в сумі 558,40 грн. в якості відшкодування витрат, пов'язаних із явкою до суду в три судових засідання. Таким чином, загальна сума одержаних коштів складає 17 125,75 грн.

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд не приймає до уваги, наданий позивачем довідку-розрахунок, оскільки він не відповідає вимога законодавства. Даний факт має підтверджуватися, зокрема квитанцією до прибуткового касового ордеру, платіжним доручення з відміткою банку, касовим чеком.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та Гуриненко проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Оскільки, у справі не доведено факт оплати послуг за надання правової допомоги позивачу, суд відмовляє у їх стягненні з відповідача.

Згідно частин 1, 3 ст. 138 ЦПК Укрїани, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що копію остаточного розрахунку суми судових витрат відповідачу ОСОБА_1 не було надіслано, в результаті чого ВФ Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України позбавлений можливості клопотати про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

У відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути - 640,00 грн. судового збору, оскільки позивач була звільнена від його сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 38, 44, 97, 103, 10, 110 КЗпП України, п.п. 11, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.99р., ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 134, 137, 138, 141, 263- 265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги - задовольнити.

Визнати дії Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України щодо ненарахування та невиплату останнім ОСОБА_1 заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов'язків декларанта), щодо переведення ОСОБА_1 з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП - незаконними.

Стягнути з Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Свердлова, 24 код ЄДРПОУ 02941406) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 47 284 (сорок сім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 48 коп., в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дві) грн. 73 коп. та ненараховану і невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов'язків декларанта в сумі 27 661 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 75 коп.

Стягнути з Вінницької фабрики Динамо фізкультурно-спортивного товариства Динамо України (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Свердлова, 24 код ЄДРПОУ 02941406) в дохід держави 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 05.03.2018 року.

Суддя: