Постанова

від 26.02.2018 по справі 910/20387/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/20387/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ВОК МОНТАЖ СЕРВІС

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017

у справі № 910/20387/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради Управління споруд

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВОК МОНТАЖ СЕРВІС

про стягнення 12 930,00 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради Управління споруд (надалі - КП КОР Управління споруд ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВОК МОНТАЖ СЕРВІС (надалі - ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС ) про стягнення 12 930,00 грн, перерахованих відповідачеві в якості передоплати за товар згідно рахунку №43 від 29.10.2014, посилаючись на невиконання останнім зобов'язань з поставки товару та робіт з його монтажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/20387/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС на користь КП КОР Управління споруд суму передоплати у розмірі 12 930,00 грн та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір поставки шляхом виставлення рахунку фактури та оплатою такого рахунку, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Крім того, судом встановлено, що умовами вказаного договору також було передбачено виконання відповідачем робіт з технічного обслуговування, монтажу та ремонту автоматики за наслідками поставки спірного товару. Враховуючи, що відповідачем не доведено факту здійснення поставки оплаченого товару згідно рахунку №43 від 29.10.2014 на користь позивача та виконання робіт з його монтажу, а також з огляду на звернення позивача із вимогою про повернення суми передоплати, суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача повернути позивачеві отриманий від нього авансовий платіж у розмірі 12 930,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, апелянт посилався на те, що рішення судом було прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС не було повідомлене належним чином про розгляд справи судом першої інстанції, що позбавило його можливості взяти участь в її розгляді, захистити свої права та подати заяву про застосування строків позовної давності щодо заявленої позивачем вимоги; суд не надав належної оцінки правовій природі відносин, що склалися між сторонами та дійшов помилкового висновку про укладення сторонами договору поставки; перерахована позивачем на рахунок відповідача сума грошових коштів, на переконання апелянта, є безпідставно набутим майном у розумінні ст. 1212 ЦК України, яке набуте з вини позивача внаслідок неналежного прийняття останнім пропозиції (оферти) відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 поновлено ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено КП КОР Управління споруд строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/20387/17.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що між сторонами виникли договірні правовідносини, які припинилися внаслідок направлення позивачем претензії з вимогою повернути сплачену суму передоплати у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару та надання послуг з його монтажу.

При цьому, позивач просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки дана позовна заява була подана до суду повторно після усунення недоліків, зазначених в ухвалі Господарського суду м. Києва від 06.11.2017 у справі №910/19215/17 за наслідками підготовки до розгляду аналогічної позовної заяви, поданої в межах строку позовної давності, тобто без його пропуску.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/20387/17 призначено на 07.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/20387/17 було відкладено на 26.02.2018.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

26.02.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29.10.2014 ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС (у тексті рахунку - постачальник) виставило КП КОР Управління споруд (у тексті рахунку - покупець) рахунок на оплату №43 від 29.10.2014 (надалі - рахунок) на загальну суму 25 860,00 грн (із ПДВ), з яких підлягали оплаті товар (водяний нагрівач SWR 100-50/3R) на суму 19 200,00 грн (без ПДВ) та послуги з його технічного обслуговування та монтажу на суму 2 350,00 грн (без ПДВ) (а.с. 13).

У рахунку вказано, що його оплата означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

З банківської виписки з рахунку позивача вбачається, що 29.10.2014 позивач перерахував на рахунок відповідача 12 930,00 грн, що становить 50% від суми, виставленої по рахунку, вказавши у призначенні платежу: часткова оплата за водяний нагрівач та обслуговування згідно рахунку №43 від 29.10.2014 (а.с. 14).

Листом вих. №179 від 30.08.2017 позивач надіслав відповідачеві претензією з вимогою протягом 10 календарних днів перерахувати кошти в сумі 12 930,00 грн, сплачених в якості передоплати за рахунком №43 від 29.10.2014, посилаючись на те, що товар та послуги згідно цього рахунку не були отримані, а тому безпідставно обліковуються на рахунку відповідача та підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

У зв'язку з тим, що вказана вимога була залишена без відповіді та задоволення, а грошові кошти у сумі 12 930,00 грн не повернуті відповідачем, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог КП КОР Управління споруд , а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що договір поставки та/або надання послуг у формі єдиного документу сторонами не складався.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 628, 638, 639 ЦК України, колегія суддів вважає, що між сторонами у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату (оферти) та здійснення його часткової оплати (акцепту), було укладено договір, який є змішаним та містить елементи договору поставки та договору про надання послуг.

Даний договір містить усі істотні умови (п. 3 ст. 180 ГПК України), а саме: предмет - поставка товару (водяний нагрівач SWR 100-50/3R) та надання послуг (технічне обслуговування припливної установки, монтаж водяного нагрівача, ремонт автоматики); ціну - 25 860,00 грн (із ПДВ), з яких ціна за товар - 19 200,00 грн (без ПДВ), за послуги - 2 350,00 грн (без ПДВ); строк дії договору - безстроково (оскільки іншого строку не передбачено).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме, майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача лише 50% вартості товару у розмірі 12 930,00 грн, тобто позивач не здійснив оплату товару у повному обсязі відповідно до умов укладеного сторонами договору.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Враховуючи, що відповідно до умов укладеного сторонами договору, а саме, у верхній частині рахунку на оплату було визначено, що товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника самовивозом, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про виникнення у відповідача обов'язку здійснити поставку оплаченого товару згідно рахунку №43 від 29.10.2014 на користь позивача та виконати роботи з його монтажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач скористався правом, наданим йому вищевказаною статтею та відмовився від поставки товару, повідомивши про це позивача.

Разом з тим, у судовому засіданні 26.02.2017 представник відповідача пояснив, що ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС не мало наміру поставити товар за ціною, вказаною у рахунку на оплату, оскільки з часом вартість товару значно зросла.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з ч. 2, 3, 4 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача з відповідною вимогою про здійснення поставки частково оплаченого товару, а відтак, у даному випадку відповідач не може вважатися таким, що не передав товар у встановлений строк, що, на переконання колегії суддів, виключає можливість застосування до даних правовідносин ч. 2 ст. 693 ЦК України.

При цьому, як було зазначено вище, листом вих. №179 від 30.08.2017 позивач надіслав відповідачеві претензію з вимогою протягом 10 календарних днів перерахувати кошти в сумі 12 930,00 грн, сплачені в якості передоплати за рахунком №43 від 29.10.2014, посилаючись на те, що товар та послуги згідно цього рахунку не були отримані, а тому безпідставно обліковуються на рахунку відповідача та підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві позивач також визначає вказану суму попередньої оплати як майно, що утримується відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС не має наміру поставляти позивачеві товар через його істотне здорожчання, а представник позивача, у свою чергу, зазначив, що на даний час у КП КОР Управління споруд відпала потреба у придбанні водяного нагрівача, а тому отримані відповідачем кошти утримуються без достатньої правової підстави.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що у подальшому сторони своїми конклюдентними діями, що виражають їх волю на відмову від здійснення поставки товару відповідачем та отримання товару позивачем, дійшли згоди про припинення договірних правовідносин.

За таких обставин, після пред'явлення позивачем вищевказаної вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, яка у визначений у ній строк (протягом 10 календарних днів) відповідачем не була виконана, сплачені позивачем грошові кошти у сумі 12 930,00 грн утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того, як правильно зауважив місцевий господарський суд, згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до положень чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

З огляду на те, що відповідач не здійснив поставку товару позивачеві у зв'язку з його неповною оплатою у відповідності до умов рахунку № 43 від 29.10.2014 та враховуючи звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення суми безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС зобов'язане повернути КП КОР Управління споруд отриманий від нього авансовий платіж у розмірі 12 930,00 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне.

Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (положення ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов'язок відповідача повернути позивачеві грошові кошти у сумі 12 930,00 грн виник після отримання вимоги, направленої листом вих. №179 від 30.08.2017, тобто перебіг позовної давності почався зі спливом строку, встановленого для виконання вказаної вимоги, а саме, після спливу 10 календарних днів з моменту її отримання відповідачем.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було пропущено трирічний строк для звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, клопотання про застосування строків позовної давності було викладене відповідачем лише в апеляційній скарзі та до суду першої інстанції не подавалось.

При цьому, судова колегія відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку позивача проявилось у неналежному повідомленні відповідача про розгляд справи, внаслідок чого він був позбавлений можливості взяти участь в її розгляді, захистити свої права та подати заяву про застосування строків позовної давності щодо заявленої позивачем вимоги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 75 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, яка була чинна станом на час прийняття оскаржуваного рішення, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України в тій же редакції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як роз'яснено у п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК).

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 про порушення провадження у справі №910/20387/17 та призначення розгляду справи на 04.12.2017 була направлена на юридичну адресу відповідача 24.11.2017 та отримана останнім 01.12.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 4).

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення за відсутності відповідача, місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий був повідомлений належним чином про час і місце засідання суду.

Варто зауважити, що в ухвалі суду про порушення провадження у справі від 21.11.2017 на сторони був покладений обов'язок направити в судове засідання своїх представників, однак явка сторін не визнавалась обов'язковою.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 04.12.2017 без участі належним чином повідомленого представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

При цьому, посилання апелянта на ч. 4 ст. 120 ГПК України в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017, яка передбачає вручення ухвали господарського суду про дату, час та місце судового засідання завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що дана норма не була чинною станом на час прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, відсутність доказів поставки товару відповідачем та повернення сплачених йому грошових коштів, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог повністю, а саме, стягнення з ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС на користь КП КОР Управління споруд суму передоплати у розмірі 12 930,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста від 04.12.2017 у справі № 910/20387/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ ВОК МОНТАЖ СЕРВІС - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВОК МОНТАЖ СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/20387/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/20387/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/20387/17.

4. Матеріали справи № 910/20387/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.03.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська