Постанова

від 28.02.2018 по справі 826/2878/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №826/2878/13-а

адміністративне провадження №К/9901/839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

за участю: представника відповідача: Перепелюка О.В.,

представник позивача не з'явився,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2013 (головуючий суддя: Шрамко Ю.Т.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 (головуючий суддя: Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.)

у справі № 826/2878/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Балізза Фешін Груп

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Балізза Фешін Груп (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ, відповідач) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 12.09.2012 № 0003452250 та № 0003462250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10. 2013, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення - рішення ДПІ від 12.09.2012 № 0003452250 та № 0003462250.

У касаційній скарзі та в судовому засіданні ДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, пункту 137.1 ст. 137, пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 ст. 187, пункту 188.1 ст. 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не було досліджено товарність господарських операцій, за наслідками яких позивач здійснив зміни у власному податковому обліку; не було повно, всебічно та об'єктивно досліджені докази у справі; частині доказів не надано жодної оцінки, зокрема: відсутності доказів транспортування товарів та обставинам, установленим у межах досудового слідства у кримінальній справі № 69-116; а також ненадання під час перевірки первинних документів на підтвердження взаємовідносин із ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія . Крім того, в судовому засіданні представник відповідача посилався на наявність вироку суду від 19.03.2013 стосовно посадової особи ТОВ Асгільдія ,

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну. При цьому, посилається на реальних характер господарських операцій із ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія , надання на підтвердження цих обставин всіх необхідних документів; індивідуальну відповідальність платника податків та недоведеність у судовому процесі обставин нікчемності правочинів між позивачем та цими постачальниками.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22.08.2012 № 320/22-511/36149205. Згідно з цим актом підприємство порушило норми підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, пункту 137.1 ст. 137, пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 ст. 187, пункту 188.1 ст. 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 ПК України, а саме: завищено валові витрати на загальну суму 1383008,00 грн. за 2-3, 2-4 квартали 2011 року та податковий кредит на 276602,00 грн. за липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року за нікчемними правочинами із постави від ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія товарів, у результаті чого занижено: податок на прибуток у загальній суму 318092,00 грн. у податковому обліку за 2-3, 2-4 квартали 2011 року та ПДВ на 276602,00 грн. за липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року.

Вказана перевірка була призначена на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 ст. 78 ПК України, за наслідками заперечення на акт перевірки від 18.07.2012 № 255/22-511/36149205, складений за наслідками перевірки . призначеної на підставі постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України ОСОБА_4 про призначення позапланової документальної перевірки від 18.04.2012 (а.с.50-51 , т.2). Ця постанова була винесеної в межах кримінальної справи № 69-116, порушеної відносно засновника та директора ТОВ Техавтокомплект - ОСОБА_5, засновника та директора ТОВ ДООРС - ОСОБА_6, засновника та директора ТОВ Оптдевайс - ОСОБА_7, директора ТОВ Спорт-Торг - ОСОБА_8, громадян ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за ознаками злочинів, передбачених частиною 5 ст. 27, частиною 2 ст. 205,частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_11, ОСОБА_9 та інших невстановлених осіб щодо фіктивного підприємництва (придбання ТОВ Буд АМВ Груп з метою прикриття незаконної діяльності) та сприяння в ухиленні податків за частиною 5 ст. 27, частиною 2 ст. 205,частиною 3 ст. 212 КК України.

За наслідками перевірки ДПІ відносно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.09.2012 № 0003452250 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 318092,00 грн. за основним платежем; № 0003462250 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 276602,00 грн. за основним платежем та на 69151,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами.)

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія товару (одяг), позивач сформував валові витрати у податковому обліку за 2-3, 2-4 квартали 2011 року та податковий кредит на 276602,00 грн. за липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з реального характеру господарських операцій між позивачем з одного боку та ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія - з іншого, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами бухгалтерського та податкового обліку (видаткові та податкові накладні, банківські виписки), належної реєстрації цих постачальників на дату здійснення господарських операцій, індивідуальної відповідальності платника податків; недоведеності у судовому процесі обставин нікчемності правочинів між позивачем та цими постачальниками. Даючи оцінку посиланням контролюючого органу на матеріали кримінальної справи № 69-116, зокрема у частині протоколів допитів директорів та засновників ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія , в яких вони заперечують свою причетність до діяльності та створення цих товариств, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, пославшись на частини 1 та 4 ст. 70 КАС України (у редакції. чинній на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень), зробили висновок про неналежність таких доказів.

З такою оцінкою судами доказів у справі не можна погодитися, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України (у редакції. чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень). Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).

Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Заперечуючи проти позову, ДПІ посилається на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію про обставини, які свідчать про відсутність реального характеру поставок позивачу від ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія товарів, фіктивність підприємницької діяльності цих постачальників, а також ставлять під сумнів достовірність документів, підписаних від імені цих постачальників. Так, ДПІ звертала увагу суду на показання громадянина ОСОБА_12 (директор та засновник ТОВ БС Консалтінг Юкрейн ), показання директора та засновника ТОВ Асгільдія ОСОБА_13., які заперечили своє відношення до господарської діяльності цих товариств та вказали про їх реєстрацію на прохання інших осіб за винагороду. Цим доводам ДПІ суд не дав правильної оцінки, тоді як пояснення сторін чи їх представників є засобом доказування в адміністративному процесі.

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях з ТОВ БС Консалтінг Юкрейн , ТОВ Асгільдія , так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів на користь позивача як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень

Відповідно до пункту 201.11 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом вказаних правових норм, податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та валових витрат відповідних податкових періодів.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Наслідком порушення судом норм статей 69, 86 КАС України стало неправильне встановлення обставин у справі, а відтак і неправильне застосування норм матеріального права, зокрема пунктів 138.1, 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198 ПК і, як наслідок, неправильна юридична оцінка обставин у справі щодо права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції. чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Відтак, суд касаційної інстанції приймає посилання представника відповідача в судовому засіданні щодо наявності вироку суду щодо посадових осіб контрагента позивача ТОВ Асгільдія .

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Повний текст судового рішення складено 05.03.2018.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко