Постанова

від 05.03.2018 по справі 369/5624/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5624/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д. Провадження № 22-ц/780/606/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 48 05.03.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Олійника В.І., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Головне управління юстиції в Київській області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання шлюбу, зареєстрованого без нареченого, неукладеним,

В С Т А Н О В И Л А :

27 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із названим позовом, де просив,

визнати неукладеним шлюб від 11 березня 2000 року, зареєстрований у виконавчому комітеті Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за актовим записом №3, що укладений між ОСОБА_4 з ОСОБА_5.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 березня 2000 року у виконавчому комітеті Гатненської сільської рада Києво-Святошинського району Київської області за актовим записом №3 був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4, прізвище якого як дошлюбне так і післяшлюбне рукописним текстом з відміткою дати внесення змін від 15 лютого 2006 року було змінене у актовому записі №3 з Петренко на Костенко і який на момент своєї смерті 28 листопада 2010 року мав прізвище Костенко , та ОСОБА_5, прізвище якої після реєстрації шлюбу згідно з актовим записом №3 було змінене з Давиденко на Петренко , у подальшому рукописним текстом з відміткою дати внесення змін від 15 лютого 2006 року післяшлюбне прізвище було змінене у актовому записі №3 з Петренко на Костенко на момент смерті ОСОБА_6 28 листопада 2010 року мала прізвище Костенко .

Позивач зазначає, що шлюб 11 березня 2000 року був зареєстрований заочно у відсутності нареченого ( батька позивача ), оскільки той у день реєстрації шлюбу перебував поза межами України - в державі Ізраїль.

Позивач вказує, що його батьки розлучились, після чого його батько - ОСОБА_6 з 1984 року проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

28 листопада 2010 року ОСОБА_6, помер. Все своє майно він заповів позивачу. Під час оформлення спадкової справи після смерті батька, з'ясувалось, що з заявою про прийняття спадщини звернулась дружина батька позивача - ОСОБА_3, яка надала свідоцтво про шлюб.

За життя батько позивача жодного разу не обмовився позивачу, що він уклав з указаною особою шлюб.

Таким чином, лише у другій половині липня 2011 року позивачу стало відомо, що його покійний батько, ОСОБА_4 уклав 11 березня 2000 року шлюб з ОСОБА_5 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду, передбачений законодавством України, а саме: судом встановлено, що протягом всього часу, щонайменше, з липня 2011 року позивач точно знав про обставини справи, звертався до суду із позовними заявами, які розглядались кількома інстанціями.

Рішення у вказаних справах є чинним на момент розгляду цієї справи в суді.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність застосування до заявлених позивачем позовних вимог строку позовної давності..

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 11 березня 2000 року зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №3 ( а.с. 8, 11, 74 т. 1 ).

Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище "Петренко" ( там же ).

15 лютого 2006 року прізвище ОСОБА_4 та ОСОБА_7 змінено на "Костенко", про що в Книзі реєстрації зміни імені 15 лютого 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області зроблені актові записи за №№12, 13, відповідно ( а.с. 15 т. 1 ).

При цьому, згідно листа Державної міграційної служби України №3.2/1-Ю-25 від 26 лютого 2015 року ОСОБА_6 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії АС №075463 від 02 вересня 1996 року на прізвище Петренко ( а.с. 19 т.1 ).

В період з 15 червня 1999 року по 05 березня 2003 року ОСОБА_6 ( на той час "Петренко" ) ОСОБА_8 перебував на території держави Ізраїль ( а.с. 12, 13 т. 1 ).

28 листопада 2010 року батько позивача - ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ОК №202097 ( а.с. 20 т. 1 ).

За життя, ОСОБА_6 06 жовтня 2009 року склав заповіт, згідно якого все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право на момент смерті, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 20 т. 1, а.с. 77 т. 2 ).

06 січня 2011 року зазначений спадкоємець звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, а 18 лютого 2011 року - із такою ж заявою звернулась ОСОБА_3 ( а.с. 258-259 т. 1 ).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 11 червня 2012 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 жовтня 2012 року ( а.с. 251-257, 258-259 т. 1, а.с. 1-3 т. 2 ) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, заявлених 25 липня 2011 року до ОСОБА_3, треті особи: головне управління юстиції Київської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання шлюбу недійсним, в т.ч. з причин відсутності згоди ОСОБА_4 на укладення шлюбу, т.к. він перебував за межами України, на підставі положень ст.ст. 15-17, 45, 47, 49 КЗпШС України, ст.ст. 2, 3 СК України, відмовлено.

Разом з цим, у зазначеному рішенні суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2 не пропустив строк звернення до суду, передбачений законодавством України, а саме судом встановлено, що він 06 січня 2011 року звернувся із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, де й дізнався про шлюб, який укладений його батьком - ОСОБА_6 з відповідачкою ОСОБА_3, зареєстрований 11 березня 200 року, та 25 липня 2011 року звернувся із відповідним позовом до суду.

Доказів про пропущення позивачем ОСОБА_2 строку позовної давності без поважних причин відповідачкою ОСОБА_3 суду не надано ( а.с. 251-257 т. 1 ).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 09 квітня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 червня 2015 року ( а.с. 9-10, 11-12, 13-14 т. 2, а.с. 1-2 т. 3 ) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: головне управління юстиції Київської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання шлюбу недійсним згідно положень ст.ст. 15, 17, 46 КЗпШС України відмовлено.

Разом з цим, в зазначеному рішенні, судом встановлено, що батько позивача та відповідач разом після одруження виїхали до Ізраїлю, де проживали з 2000 до 2004 року.

Проживали там в помешканні рідної сестри батька позивача ОСОБА_9 в одній кімнаті, спільно готували їжу тощо.

Згодом батько позивача і відповідач переїхали проживати в іншу квартиру.

За допомогою послуги Вестерн Юніон відповідач з Ізраїлю направляла на ім'я позивача, який тоді проживав у Москві, грошові перекази № 08821142 від 29.04.2001 на суму 100 доларів США, № 10440386 від 17.06.2001 на суму 100 доларів США, № 10563567 від 08.07.2001 на суму 200 доларів США, № 10589471 від 13.08.2001 на суму 100 доларів США, № 15532104 від 20.12.2001 на суму 100 доларів США.

06 січня 2011 року позивач звернувся до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6, що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_10 і зареєстрованою в реєстрі за №10.

Також зазначено, що як на доказ своїх позовних вимог, представники позивача посилаються на пояснення свідків.

Так, свідок ОСОБА_11 пояснив, що в липні 2011 року йому стало відомо про реєстрацію шлюбу померлого з відповідачкою, з померлим братом спілкувалися рідко, відомо, що вони проживали в громадському шлюбі. Також пояснив, що на момент укладення шлюбу померлий перебував в Ізраїлі, що про реєстрацію шлюбу брат його дізнався у 2002, 2003 роках, що є свідченням того, що при житті померлий не ставив питання про визнання шлюбу недійсним.

Також свідок ОСОБА_12 пояснила, що їй секретар Гатненської сільської ради повідомила, що вона зареєструвала шлюб у відсутності померлого, з 1999 по 2003 року він постійно перебував в Ізраїлі.

Але суд критично ставиться до пояснення свідка, оскільки є особою зацікавленою у результаті даної справи, є матір'ю позивача.

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили, що померлий з відповідачкою уклали шлюб 11 березня 2000 року, що вони разом проживали в Ізраїлі, що поховала його відповідачка.

Тобто свідчення позивача та його представників, що позивач не знав про шлюб між його батьком та відповідачкою не відповідають дійсності, адже позивач отримував грошові перекази за допомогою Вестерн юніон , направлені ОСОБА_7 ( відповідачем ) з Ізраїлю ( а.с. 9-10, 11-12 т. 2 ).

27 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами ( а.с. 2-7 т. 1 ).

На підтвердження заявлених вимог позивач надав висновки спеціаліста №84 від 08 листопада 2012 року та експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №13 від 18 січня 2013 року, згідно яких підписи в актовому записі про шлюб в стовпчику громадянин громадянка в графі 11. Підписи осіб, які одружились ( дошлюбні прізвища ) на бланку запису акта про одруження №3 від 11 березня 2000 року виконані ОСОБА_5 ( ОСОБА_2, ОСОБА_6 ) ОСОБА_15, а не ОСОБА_4 ( а.с. 27-31, 60-61 т. 2 ).

При цьому, на переконання апеляційного суду, позивачу було достовірно відомо про укладення шлюбу батька із відповідачем, після отримання грошових переказів №08821142 від 29.04.2001 на суму 100 доларів США, №10440386 від 17.06.2001 на суму 100 доларів США, №10563567 від 08.07.2001 на суму 200 доларів США, №10589471 від 13.08.2001 на суму 100 доларів США, №15532104 від 20.12.2001 на суму 100 доларів США, в кінці 2001 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, 22 червня 2015 року ОСОБА_3, в особі свого представника - ОСОБА_16, подала до суду заяву про застосування строків позовної давності та надала відповідні докази ( а.с. 54-55, 56-65 т. 1 ).

Відтак, місцевий суд правомірно прийшов до переконання про обгрунтованість заявлених вимог та необхідності відмови у позові через сплив строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем по справі до винесення судом рішення у повній відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Такий висновок, з точки зору суду другої інстанції, повністю узгоджується із практикою Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини .

Так, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у справі №6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі 6-68цс15, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на викладене і як встановлено судом другої інстанції, позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права в строк, визначений судом другої інстанції, а відповідач, навпаки, довела, що інформацію про порушення позивач отримав раніше, ніж зазначає.

Відтак, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, і, з додержанням вимог ст.ст. 15, 16, 256, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 12, 14, 45, 47, 48 КпШС України, ст.ст. 11, 58-60, 212-215 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, на підставі належних та допустимих доказів по справі, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст. 264 ЦК України, ст. 19 Закону України Про органи реєстрації актів громадського стану , п. 55, 64, 71 Інструкції №22/5 від 29 грудня 1984 року, ч. 1 ст. 2, ст.ст. 3, 48 СК України, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції і спростовуються зазначеними по справі доказами, визнаними судом належними та допустимими.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про те, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, оскільки в липні 2011 року позивач звертався до суду з іншими позовними вимогами, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року встановлено, що строк позовної давності не пропущено, надані квитанції не містять доказів по справі, суд не надав правової оцінки висновку експерта №13 від 18 січня 2013 року та висновку спеціаліста №84 від 08 листопада 2012 року, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог і не є підставою, в силу викладеного, для задоволення апеляційних вимог.

Окрім цього, посилання ОСОБА_2 на те, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, оскільки в липні 2011 року він звертався до суду з іншими позовними вимогами, з точки зору суду другої інстанції, не грунтується на положеннях ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки в зазначений період той звертався не з частиною вимоги ( про визнання шлюбу недійсним ), як зазначено у названій нормі, а зовсім із іншими самостійними вимогами - про визнання шлюбу неукладеним.

Тим паче, початок перебігу строку позовної давності почався у відповідності до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України , як встановлено судом другої інстанції, в кінці 2001 року.

Відповідно, в кінці 2004 року зазначений строк, встановлений положеннями ст. 257 ЦК України, сплив і поважних причин з приводу яких позивач пропустив строк позовної давності суд другої інстанції не вбачає і таких не зазначав позивач.

Визначення точної дати початку перебігу позовної давності для позивача, на переконання суду другої інстанції та в силу викладеного, не є правовою підставою для зміни чи скасування ухваленого місцевим судом рішення згідно положень ст. 375 ЦПК України, оскільки воно ( рішення ) ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не є правовою підставою для задоволення позовних вимог і рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року, яким встановлено, що строк позовної давності не пропущено, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, не підлягають доказування лише обставини, встановлені іншим судовим рішенням.

При цьому, викладене у рішенні не є обставинами справи, а здійснений висновок місцевого суду щодо вирішення заявленого клопотання відповідача про застосування строку позовної давності по іншій справі.

Зазначений висновок викладено судом першої інстанції у справі за позовом позивача про визнання шлюбу недійсним, а відтак - він не може бути застосованим у справі про визнання шлюбу неукладеним.

Твердження про те, що надані квитанції не містять доказів по справі, як зазначає апелянт, насправді підтверджують факт пересилання відповідачем грошових коштів позивачу і, з точки зору суду другої інстанції є належними та допустимими доказами по справі відповідно до положень ст.ст. 58, 59 ЦПК України у редакції, що діяла на період ухвалення рішення, та свідчать про початок перебігу строку позовної давності про застосування якого просить ОСОБА_3.

І, насамкінець, доводи ОСОБА_2 щодо ненадання судом правової оцінки висновку експерта №13 від 18 січня 2013 року та висновку спеціаліста №84 від 08 листопада 2012 року, на переконання апеляційного суду, не відповідають дійсності, оскільки вони, наряду із доказами перебування батька позивача поза межами України, доводять обгрунтованість заявлених позовних вимог.

Лише за цих обставин, у відповідності до чинного законодавства, можливе застосування наслідків спливу строку позовної давності

При цьому, доводи відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ( а.с. 243-248 т. 2 ), зокрема, про те, що позивач пропустив строк позовної давності, з точки зору суду другої інстанції та з врахуванням викладеного, є обґрунтованими, спростовують зазначені апелянтом доводи з цього приводу та свідчать про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Твердження відповідача про те, що строк позовної давності не перервався поданням до суду інших позовних вимог ОСОБА_2, на переконання суду другої інстанції, доводять неспроможність апеляційних вимог у цій частині і повністю узгоджуються із висновками суду з цього приводу.

Висновок експерта №13 від 18 січня 2013 року та висновок спеціаліста №84 від 08 листопада 2012 року, з точки зору суду другої інстанції, є належним і, в сукупності із доказами перебування батька позивача поза межами України, доводять обгрунтованість заявлених позовних вимог.

Обгрунтованим є твердження відповідача і про неможливість застосування норм СК України до правочину, укладеного 11 березня 2000 року.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України , колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Головне управління юстиції в Київській області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання шлюбу, зареєстрованого без нареченого, неукладеним - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

ОСОБА_17