Постанова

від 28.02.2018 по справі 522/24779/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1976/18

Номер справи місцевого суду: 522/24779/15-ц

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Калараш А.А.

при секретарі Гарбуз В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ у справі за позовом ОСОБА_2 до Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ про стягнення грошових коштів на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Шенцевої О.П. 15 березня 2017 року в м. Одесі,-

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом до Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ про стягнення грошових коштів, з яких - основний борг 230 750,00 гривень, інфляційні витрати - 173 674,06 гривень, 3 % річних - 21 545,10 гривень та судовий збір у розмірі 4 260,00 гривень (а. с. 1-4).

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 22 травня 2012 року ТОВ Тіелсі Груп було здійснено переказ грошових коштів в сумі 230 750,00 гривень на розрахунковий рахунок ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ за постачання меблів. ОСОБА_2 стверджує, що постачання меблів здійснене не було. 01.11.2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ Тіелсі Груп було укладено договір № 01-03 про переуступку права вимоги, відповідно до якого ТОВ Тіелсі Груп передало, а ОСОБА_2 прийняв право вимоги за зобов'язаннями ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ перед ТОВ Тіелсі Груп на суму 230 750,00 гривень. У зв'язку із цим, ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з Торгівельно-промислова фірма Інтеркьюд у вигляді ТОВ на користь ОСОБА_2 суму основного боргу - 230 750 гривень, інфляційних витрат - 173 674,06 гривень та 3% річних- 21 545,10 гривень, загальною сумою 425 969,16 гривень (а. с. 90-93).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 102-107).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.05.2012 року ТОВ Тіелсі Груп на підставі рахунку-фактури №ЛЛ-0003412 від 22.05.2012 року (а. с. 43) здійснило перерахування грошових коштів в розмірі 230 750,00 гривень (двісті тридцять тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок), включаючи ПДВ, на розрахунковий рахунок ТПФ Інтеркьюд в вигляді ТОВ у якості передплати за меблі. Перерахування коштів підтверджено випискою з банківського рахунку (а. с. 44) і сторонами не заперечується.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача пояснював, що у передбачений домовленостями строк товар не було передано ТОВ Тіелсі Груп , в зв'язку із чим останнім було відступлено на користь фізичної особи - громадянина ОСОБА_2 право вимагати від ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ, як боржника, належного виконання всіх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 22.05.2012 року. Передання права вимоги було оформлено договором про відступлення права вимоги № 01-03 від 01.11.2013 року (а. с. 41-42). Представниками Позивача під час розгляду заявлено про повну сплату вартості товару і виконання таким чином своїх зобов'язань в повному обсязі. Із пояснень представника Позивача в ході судового засіданні у суді першої інстанцій, що відбулось 23.02.2017 року вбачається що ТПФ Інтеркьюд в вигляді ТОВ дійсно повідомило ТОВ Тіелсі Груп про наявність замовлених меблів, що підтверджується матеріалами технічної фіксації засідання (звукозаписом). У засіданні представник позивача наголошував на цю обставину як на підтвердження безпідставності відмови передати повністю оплачений товар.

У процесі розгляду справи представник ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ заперечував проти задоволення позову наголошуючи, що перерахована сума становить 50 % відсотків від вартості товару і не є підставою для передання товару за умовами договору купівлі-продажу меблів від 22.05.2012 року. Замовлена мебель перебуває на складі, проте, підстав для її передачі як ТОВ Тіелсі Груп так і ОСОБА_2 немає.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення між Відповідачем та ТОВ Тіелсі Груп договору купівлі-продажу меблів в спрощений спосіб шляхом прийняття пропозиції є доведеним та презюмував виконання належним чином і в повному обсязі обов'язку ТОВ Тіелсі Груп зі сплати вартості придбаного товару.

Проте, погодитись з таким висновком суду першої неможна, оскільки він не відповідає вимогам закону та не кореспондується з матеріалами справи.

Так, в матеріалах справи наявний, укладений між ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ та ТОВ Тіелсі Груп , в письмовій формі, договір купівлі-продажу меблів від 22.05.2012 року. Оскільки про існування договору купівлі-продажу меблів у письмовій формі в судовому засіданні неодноразово зазначали самі сторони, недостатність дослідження такого письмового доказу унеможливило встановлення та дослідження важливих обставин справи, а саме 1) господарсько-правову природу відносин, що склались між ТОВ Тіелсі Груп та ТПФ Інтеркьюд в вигляді ТОВ, як юридичними особами - суб'єктами господарювання; 2) специфічні найменування сторін господарської операції в рахунку-фактурі № ЛЛ-0003412 від 22.05.2012 року - постачальник та отримувач , що вимагають ретельного дослідження узгоджених сторонами суттєвих умов такої господарської операції щодо строків і порядку передання товару, які для правовідносин поставки є більш детальними, ніж передбачені лише главою 54 ЦК України; 3) відсутність іншої наданої Позивачем документації, яка б свідчила про укладення договору в спрощений спосіб - листування, комерційної пропозиції (оферти), вимог про передання товару тощо.

Враховуючи відсутність наданих сторонами доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу меблів від 22.05.2012 року, укладеного між ТПФ Інтеркьюд у вигляді ТОВ та ТОВ Тіелсі Груп , колегія суддів виходить із викладеної в положеннях ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину.

За змістом договору купівлі-продажу меблів № 115 від 22.05.2012 року асортимент та кількість товару встановлюється рахунком-фактурою, що є невід'ємною частиною такого договору. Загальна вартість товару визначена сторонами у розмірі 461 500,00 гривень із застосуванням еквіваленту в іноземній валюті відповідно до приписів ст. 524 ЦК України, і підлягає сплаті у два етапи - 50 % вартості товару (в розмірі 230 750,00 гривень) безпосередньо під час укладення договору (п.3.1. Договору); остаточний розрахунок 50 % вартості товару в розмірі, еквівалентному 28 593,55 доларів США за міжбанківським обмінним курсом на дату, що передую дню здійснення платежу (п.3.2. Договору). Остаточний розрахунок має бути здійснений до 15.10.2012 року.

Відповідно до п.4.1. Договору сторони правочину узгодили, що Продавець (відповідач) зобов'язується доставити та зібрати товар в строк до 15.10.2012 року за умови повного і своєчасного виконання покупцем (ТОВ Тіелсі Груп ) своїх зобов'язань за п. 3.1. та 3.2. цього Договору.

Таким чином, передання товару покупцеві передбачено на умовах 100 % передплати, що здійснюється в два етапи і здійснюється не раніше повного розрахунку за товар. Із матеріалів справи вбачається, що розмір і характер виконання ТОВ Тіелсі Груп 22.05.2012 року грошового зобов'язання за договором відповідає саме розміру і строку здійснення 50 % передплати, передбаченої п. 3.1. Договору, але не свідчить про повний розрахунок за товар.

У відповідності до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Зважаючи на відсутність інших доказів, що свідчили б про повний розрахунок за товар на умовах Договору купівлі-продажу № 115 від 22.05.2012 року, а також надане в судовому засіданні представником Позивача в судовому засіданні пояснення про факт інформування Відповідачем щодо наявність товару, суд не вбачає підстав для застосування правових наслідків відмови продавця передати товар, передбачених ст. 665 ЦК України або ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Суд першої інстанції не врахував, що існування лише рахунку-фактури не може вважатись безумовним підтвердженням узгодження сторонами усіх умов господарської операції, оскільки, відповідно до роз'яснень Міністерства фінансів України та ДФС України, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, який передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг). Отже, рахунок-фактура № ЛЛ-0003412 був судом першої інстанції помилково оцінений не як складова частина правочину купівлі-продажу, а як самостійна оферта, перерахування коштів за якою, на думку суду першої інстанції, було конклюдентною дією що призвела до виникнення у ТПФ Інтеркьюд в вигляді ТОВ зобов'язань перед ТОВ Тіелсі Груп щодо постачання товару, за який було здійснено передплату .

Суд також приймає до уваги доводи Відповідача щодо дій і бездіяльності саме ТОВ Тіелсі Груп (первісний кредитор), оскільки Позивачем не було надано належних доказів письмового повідомлення Відповідача про відступлення права вимоги від дати укладання договору № 01-03 та безпосередньо до початку судового розгляду, тобто впродовж 2 років.

Відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що наявність документів, які підтверджують передачу права вимоги від ТОВ Тіелсі Груп до гр. ОСОБА_2, свідчить про доведеність факту виникнення у відповідача майнових зобов'язань перед позивачем ОСОБА_2, оскільки сам лише факт заміни сторони або уступки права вимоги за зобов'язанням не передбачає автоматичного визнання чинності такого зобов'язання, особливо якщо із правовідносин прямо вбачається існування спору про право.

Так, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зважаючи на встановлені судом факти та обставини, недоведеність Позивачем факту порушення договірних зобов'язань з боку Відповідача, які породжували б відступлену на користь ОСОБА_2 майнову вимогу, підстави для захисту і поновлення порушеного права ОСОБА_2 не вбачаються.

За положеннями ст. 519 ЦК України, відповідно до яких первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ про стягнення грошових коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді ТОВ судові витрати у розмірі 4 686,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня написання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12.03.2018 року.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Заїкін А.П.

Калараш А.А.