Постанова

від 19.04.2021 по справі 522/24779/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. Київ

справа № 522/24779/15-ц провадження № 61-38362св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Торгівельно-промислова фірма Інтеркьюд у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оксюта Марина Олександрівна, на постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Погорєлова С. О., Заїкіна А. П., Калараша А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Торгівельно-промислової фірми Інтеркьюд у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма Інтеркьюд ) про стягнення 425 969,16 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 22 травня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю Тіелсі Груп (далі - ТОВ Тіелсі Груп ) на виконання умов договору № 115 від цієї ж дати здійснено переказ грошових коштів у розмірі 230 750 грн за постачання меблів на розрахунковий рахунок Фірми Інтеркьюд .

Зобов`язання за договором № 115 від 22 травня 2012 року Фірма Інтеркьюд не виконала, товар не поставила.

1 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ Тіелсі Груп укладено договір № 01-03 про переуступку права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ Тіелсі Груп передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги за зобов`язаннями Фірми Інтеркьюд .

Посилаючись на невиконання Фірмою Інтеркьюд зобов`язань, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь суму основного боргу у розмірі 230 750 грн, інфляційні витрати у розмірі 173 674,06 грн та 3% річних у розмірі 21 545,10 грн, а всього 426 969,16 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Шенцевої О. П., позов задоволено.

Стягнено з Фірми Інтеркьюд на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 230 750 грн, інфляційні витрати у розмірі 173 674,06 грн та 3% річних у розмірі 21 545,10 грн, а всього 425 969,16 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ Тіелсі Груп здійснило переказ грошових коштів у розмірі 230 750 грн на розрахунковий рахунок Фірми Інтеркьюд і сторони факту здійснення оплати не заперечують.

Вважав, що у Фірми Інтеркьюд виникло зобов`язання перед ТОВ Тіелсі Груп щодо постачання товару, за яким здійснена передплата, і не встановив у діях ТОВ Тіелсі Груп порушення обов`язків перед Фірмою Інтеркьюд . При цьому зазначив, що відповідач не довів виконання ним своїх зобов`язань за договором у частині постачання товару.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу Фірми Інтеркьюд задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Фірми Інтеркьюд судові витрати у розмірі 4 686 грн.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин і нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції не враховано, що існування лише рахунку-фактури не може вважатись безумовним підтвердженням узгодження сторонами усіх умов господарської операції, оскільки відповідно до роз`яснень Міністерства фінансів України та Державної фіскальної служби України рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, який передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).

Отже, надавши оцінку доказам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рахунок-фактура № ЛЛ-0003412 судом першої інстанції помилково оцінений не як складова частина купівлі-продажу, а як самостійна оферта, перерахування коштів за якою є конклюдентною дією.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надано належних доказів письмового повідомлення Фірми Інтеркьюд про відступлення права вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Оксюта М. О., подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року і залишити в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 березня 2017 року в частині стягнення основного боргу в розмірі 230 750 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що між Фірмою Інтеркьюд та ТОВ Тіелсі Груп не існує жодних укладених договорів поставки чи купівлі-продажу, тому грошові кошти у розмірі 230 750 грн відповідач отримав без будь-яких правових підстав.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2018 року Фірма Інтеркьюд подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам, оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим.

Зазначила, що апеляційний суд виходив із обґрунтування вимог позивача фактом укладення договору купівлі-продажу. Правова позиція ОСОБА_1 , викладена у касаційній скарзі, суперечить його твердженню про набуття ним права вимоги за договором купівлі-продажу, а також твердженню про порушення Фірмою Інтеркьюд норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Посилання заявника на неукладення договору не відповідає встановленим апеляційним судом обставинами справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 травня 2012 року ТОВ Тіелсі Груп та Фірмою Інтеркьюд укладено договір купівлі-продажу меблів № 115 (далі - договір).

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що асортимент та кількість товару встановлюється рахунком-фактурою, який є невід`ємною частиною такого договору. Загальна вартість товару визначена сторонами у розмірі 461 500 грн і підлягає сплаті у два етапи - 50% вартості товару (у розмірі 230 750 грн) безпосередньо під час укладення договору; остаточний розрахунок, а саме залишок у розмірі 50% вартості товару, має бути здійснено до 15 жовтня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.1 договору сторони правочину узгодили, що продавець зобов`язується доставити та зібрати товар у строк до 15 жовтня 2012 року за умови повного і своєчасного виконання покупцем своїх зобов`язань за пунктами 3.1 та 3.2 цього договору.

22 травня 2012 року ТОВ Тіелсі Груп на підставі рахунку-фактури № ЛЛ 0003412 від 22 травня 2012 року здійснило перерахунок грошових коштів у розмірі 230 750 грн на розрахунковий рахунок Фірми Інтеркьюд як передплати за товар.

1 листопада 2013 року ТОВ Тіелсі Груп та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за № 01-03, відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги і стає кредитором за договором купівлі-продажу від 22 травня 2012 року, укладеним первісним кредитором та Фірмою Інтеркьюд на суму 230 750 грн. За цим договором новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті З Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 663 ЦК України передбачає зобов`язання продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У відповідності до частини третьої статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції установлено, що між сторонами виник спір, оскільки постачання товару (меблів) Фірмою Інтеркьюд здійснено не було. Невиконання своїх зобов`язань за договором відповідач аргументував тим, що ТОВ Тіелсі Груп не оплатило 50% вартості товару.

Таким чином, проаналізувавши умови договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передання товару покупцеві передбачено виключно за умови 100% передплати, яка здійснюється в два етапи, і не раніше повного розрахунку за товар. Тому, з урахуванням несплати ТОВ Тіелсі Груп грошових коштів за товар у повному розмірі, що визначений договором, апеляційний суд вважав порушення прав позивача недоведеним.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав інший особі за правочином (відступлення права вимоги).

В той же час стаття 513 ЦК України визначає: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Апеляційний суд установивши, що в матеріалах справи відсутні докази визнання договору купівлі-продажу від 22 травня 2012 року недійсним або його розірвання, дійшов висновку про те, що у відповідача не виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати за товар.

Надавши оцінку доказам, суд апеляційної інстанції виходив із викладеної у статті 204 ЦК України презумпції правомірності правочину.

Суд апеляційної інстанцій, зважаючи на встановлені ним факти та обставини, дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту порушення договірних зобов`язань з боку Фірмою Інтеркьюд .

Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з його висновком про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що між Фірмою Інтеркьюд та ТОВ Тіелсі Груп не існує укладених договорів поставки чи купівлі-продажу, тому грошові кошти у розмірі 230 750 грн відповідач отримав без будь-яких правових підстав, спростовуються встановленими обставинами справи, а також твердженнями самого позивача, викладеними у позовній заяві, і є відмінними від підстав, якими обґрунтований позов.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Оксютою Мариною Олександрівною, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук