Постанова

від 07.03.2018 по справі 902/578/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 902/578/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Селищанське" - не з'явився,

Тиврівської районної державної адміністрації - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру

у Вінницькій області - Чугаєнко К.Є.,

ОСОБА_5 - не з'явився,

Селищенської сільської ради Тиврівського району

Вінницької області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_5, Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 (у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. (головуючий), Демидюк О.О., Дужич С.П.)

у справі № 902/578/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації,

Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі - ТОВ "Селищанське") звернулося до господарського суду з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просило про поновлення на п'ять років договору оренди землі від 01.06.2011 (далі - Договір оренди), укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві, а також про визнання ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди.

Позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення Договору оренди неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього Договору, проте відповідачем було запропоновано позивачу з цього питання звернутися до особи, уповноваженої управляти спадщиною за місцем знаходження земельної ділянки, яка належить до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв).

Оскільки, Тиврівською РДА не приймалося рішення про відмову у поновленні Договору оренди, ТОВ "Селищанське" як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за Договором оренди і має переважне право на поновлення цього Договору на тих самих умовах з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а земельна ділянка, за твердженням позивача, перебуває у державній власності, повноваженнями щодо передачі в користування якої наділено ГУ Держгеокадастру, ТОВ "Селищанське" просило про задоволення позову.

Рішенням Господарського суду Вінницької області 25.07.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту не може в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору оренди, оскільки земельна ділянка, яка є предметом цього Договору, на підставі договору оренди від 03.04.2017, укладеного між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (далі - Селищенська сільрада) і ОСОБА_5, передана останньому в користування. Цей договір і запис про державну реєстрацію права оренди у встановленому порядку недійсними не визнавалися, а відтак є чинними і створюють для його сторін певні права та обов'язки.

Крім того, суд наголосив, що вимога позивача про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призводить до поновлення права позивача і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який є елементом правової оцінки спірних правовідносин у контексті заявленого предмета позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди та поновлено на п'ять років термін дії цього Договору на тих самих умовах, у редакції додаткової угоди, викладеної у резолютивній частині постанови.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, виходив із того, Тиврівською РДА у встановленому законом порядку рішення про відмову ТОВ "Селищанське" у поновленні Договору оренди не приймалося; наразі функції з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності покладено на ГУ Держгеокадастру, а тому воно є належним орендодавцем за Договором оренди.

З огляду на те, що позивач має переважне право на продовження дії Договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", він не був обізнаний про зміну статусу земельної ділянки та орендодавця, продовжує сплачувати орендну плату за землю відповідно до умов Договору, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у вересні 2017 року ГУ Держгеокадастру, а у жовтні 2017 року Селищенська сільрада і ОСОБА_5 подали касаційній скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять: ГУ Держгеокадастру - скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а ОСОБА_5 і Селищенська сільрада - скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру аргументує, зокрема тим, що:

- при вирішенні справи судом апеляційної інстанції порушено положення статей 203, 215, 1285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК), частини 6 статті 19, статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", пункту 2 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям";

- судом не враховано, що при зверненні до Тиврівської РДА про поновлення Договору оренди позивачем до клопотання не додавався проект додаткової угоди, що є обов'язковим відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі";

- поновлення Договору оренди на п'ять років і на тих самих умовах суперечить положенням частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду землі", оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення не може бути меншим за 7 років.;

- невитребувані земельні частки (паї), до яких належить спірна земельна ділянка, не є землями державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не є розпорядником цих земель і, відповідно, не може бути орендодавцем за Договором оренди.

Селищенська сільрада аргументує касаційну скаргу тим, що:

- судом апеляційної інстанції не залучено до участі у справі ОСОБА_5, який на відповідній правовій підставі згідно з договором оренди землі від 03.04.2017, укладеним між ним і Селищенською сільрадою, користується спірною земельною ділянкою; цей договір перереєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 22.09.2017; посилання апеляційного суду на наказ Міністерства юстиції України від 02.08.2017 № 2469/5, яким скасовано державну реєстрацію речового права нових орендарів на земельні ділянки, у тому числі й на спірну земельну ділянку, наразі є предметом розгляду у справі № 802/1421/17-а, яка перебуває в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду;

- обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за одночасної наявності двох договорів оренди спірної земельної ділянки, при цьому судом апеляційної інстанції неправомірно визнано Договір оренди поновленим, що за наявності чинного договору з іншим орендарем (ОСОБА_5) є недопустимим;

- ТОВ "Селищанське" не дотримано порядку продовження Договору оренди, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач не надав ні Тиврівській РДА, ні у подальшому органу уповноваженому управляти спадковим майном, проекту додаткової угоди до Договору оренди, а до ГУ Держгеокадастру позивач взагалі не звертався;

- поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що Селищенська сільрада у зв'язку зі змінами в законодавстві з 19.10.2016 є особою, яка управляє спадщиною, тобто орендодавцем спірної земельної ділянки. Скаржник зазначив, що рішенням Селищенської сільради від 09.12.2016 № 155 (зі змінами) визначено перелік земельних часток (паїв), розташованих на території Селищенської сільради, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, в кількості 43 штуки, загальною площею 104,6954 га, згідно з додатком до даного рішення, і саме на підставі цього рішення з ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі від 03.04.2017.

Аналогічні доводи наведено в касаційній скарзі ОСОБА_5, який зокрема зазначив, що ухвалене рішення у цій справі стосується його прав та обов'язків, однак скаржника не було залучено до участі у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ГУ Держгеокадастру, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги ГУ Держгеокадастру, Селищенської сільради та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК, ЦК, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як установлено судами, 01.06.2011 між Тиврівською РДА (орендодавець) і ТОВ "Селищанське" (орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_6., загальною площею 3,8164 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 8 цей Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до пункту 40 цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

16.12.2011 цей Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2011 за № 052450004001221.

Судами також установлено, що до спливу строку дії Договору оренди ТОВ "Селищанське" зверталося до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, однак Тиврівська РДА зауважила про неподання позивачем проекту додаткової угоди про поновлення Договору, а також повідомила позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії Договору оренди слід звернутися до особи, яка управляє спадщиною. При цьому Тиврівська РДА послалася на положення пункту 5 статті 4, статті 19 Закону України "Про оренду землі", статті 1285 ЦК (зі змінами від 20.09.2016).

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Селищанське" до суду із позовом про поновлення на п'ять років Договору оренди, укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

Апеляційний суд, задовольняючи позов ТОВ "Селищанське", дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження цими землями належить до повноважень ГУ Держгеокадастру, а позивач, який належно виконував умови Договору оренди має переважне право на поновлення цього Договору відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1-5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (частини 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури та наявності волевиявлення сторін.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував і в рішенні не зазначив, чи було дотримано ТОВ "Селищанське" відповідної процедури (подання проекту додаткової угоди, досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов такого договору та ін), передбаченої частинами 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", що є достатньою підставою для поновлення Договору оренди у цей спосіб. При цьому судом не було враховано, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Разом із тим, як установлено судами, за Договором оренди ТОВ "Селищанське" передано у користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_6., загальною площею 3,8164 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, Вінницької області.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЗК об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Вирішуючи питання правового статусу спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції у порушення зазначених положень законодавства не врахував, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не може бути розпорядником таких земель, а відтак і орендодавцем за Договором. З урахуванням наведених норм законодавства, статусу та місцезнаходження спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції належним чином не встановив і в постанові не зазначив відповідний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування, який у межах своїх повноважень приймає рішення щодо надання таких земельних ділянок у користування.

Разом із тим у ході розгляду даної справи судами також було встановлено, що 03.04.2017 між Селищенською сільрадою - орендодавцем і ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди, зокрема земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0204 площею 3,8164 га, яка є предметом Договору оренди, котрий позивач просить визнати поновленим на 5 років. Це право оренди було зареєстровано.

У доводах, викладених у касаційних скаргах, Селищенська сільрада і ОСОБА_5 посилаються на те, що рішенням Селищенської сільради від 09.12.2016 № 155 (зі змінами) визначено перелік земельних часток (паїв), розташованих на території Селищенської сільради, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, в кількості 43 штуки, загальною площею 104,6954 га, згідно з додатком до даного рішення, і саме на підставі цього рішення з ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі від 03.04.2017.

Проте, дійшовши висновку про наявність підстав для поновлення дії Договору оренди та задоволення позову ТОВ "Селищанське", суд апеляційної інстанції не з'ясував наявність/відсутність порушення прав ОСОБА_5, який на відповідній правовій підставі згідно з чинним договором оренди землі від 03.04.2017, укладеним між ним і Селищенською сільрадою, користується спірною земельною ділянкою, не вирішив питання залучення до участі у справі як цієї особи, так і Селищенської сільради, яка в даному випадку здійснила функції орендодавця спірної земельної ділянки.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК.

Судом апеляційної інстанції належним чином не встановлено, чи забезпечує захист та відновлення порушеного права позивача обраний останнім спосіб захисту права щодо поновлення Договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 (новому орендарю) за договором оренди від 03.04.2017. Водночас за наслідками прийнятої апеляційним судом постанови фактично залишаються дійсними одночасно два договори оренди спірної земельної ділянки та, відповідно, чинними є права кожного із двох орендарів на спірну земельну ділянку, що не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017, (далі - ГПК) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень пункту 8 частини 1, частини 4 статті 310 ГПК постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, касаційну скаргу ОСОБА_5, касаційну скаргу Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 902/578/17 скасувати.

3. Справу № 902/578/17 направити на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий