Постанова

від 28.03.2019 по справі 902/578/17

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28 березня 2019 року Справа № 902/578/17

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

на рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р.

(ухвалене о 09:52 год. у м. Вінниці, повний текст складено 28.07.2017р.)

у справі № 902/578/17 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до відповідачів :

1. ОСОБА_1 районної державної адміністрації

2. Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

за участі третіх осіб , які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області

2. ОСОБА_2

про продовження договорів оренди та зобов'язання до вчинення дій

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від ОСОБА_1 районної державної адміністрації - не з'явився;

від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - не з'явився;

від Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області - не з'явився;

від ОСОБА_2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулося з позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про поновлення на п'ять років договору оренди від 01.06.2011р. та визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011р.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. по справі №902/578/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 01.06.2011 р. між ОСОБА_1 районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (орендар) було укладено Договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить ОСОБА_3 загальною площею 3,8164 га, яка знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно із п. 8 Договору договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 40 Договір).

16.12.2011 р. вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у ОСОБА_1 районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.12.2011 р.

04.10.2016 р. та 27.10.2016 р. Орендар звернувся з листами до ОСОБА_1 районної державної адміністрації про продовження дії договорів оренди.

У відповідь на вказані клопотання позивача ОСОБА_1 РДА повідомлено останнього, що для вирішення питання продовження строку дії договору оренди слід звертатися до особи, яка управляє спадщиною.

Судом встановлено, що 03.04.2017 р. між Селищанською сільською радою (Орендодавець) та гр. ОСОБА_2 укладено договір оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0204 площею 3,8164 га, яка являється предметом договору від 01.06.2011 р., який позивач просить визнати поновленим на 5 років.

Відповідно до інформації, що міститься в Інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.04.2017 р. державну реєстрацію вказаного договору здійснено 06.04.2017 р.

Судом констатовано, що звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки на новий строк, позивач послався на порушення відповідачами належного йому переважного права користування орендованою згідно договору від 01.06.2011 р. земельною ділянкою, пов'язане з ухиленням останніх у поновленні зазначеного договору.

В той же час, на думку суду, обраний позивачем спосіб захисту не зможе в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору, оскільки як слідує з встановлених судом обставин справи земельна ділянка що є предметом Договору оренди від 01.06.2011 р. на підставі договору оренди 03.04.2017 р. укладеного між Селищанською сільською радою (Орендодавець) та гр. ОСОБА_2 передано в користування останньому, що підтверджується інформацією, що міститься в Інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.04.2017 р. № 84745178.

Вказаний договір та запис про державну реєстрацію права оренди в державному реєстрі на момент розгляд у справи в суді є не оскарженими та не визнані недійсними (скасованими) у встановленому законом порядку, а відтак є чинними та такими, що створюють для його сторін певні права та обов'язки. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) вказав, що обраний спосіб захисту не зможе відновити порушене право позивача, за умови наявності укладеного договору оренди земельної ділянки від 03.04.2017 р., зареєстрованих на момент прийняття рішення у встановленому законом порядку.

Судом наголошено, що вимога позивача про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011 р. не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призводить до поновлення порушеного права позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин в контексті заявленого предмету позовних вимог.

Щодо посилань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на те, що управління земельною ділянкою яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 ст.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада суд вказав наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської (селищної), міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання її власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відомо їх місцезнаходження.

Згідно із п. 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (чинним на момент укладення Договорів від 01.06.2009 р.) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

З аналізу наведених вище норм судом підсумовано, що законодавцем допущено альтернативність у визначенні орендодавця нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

Посилання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на приписи ч.1 ст.1285 ЦК України згідно з якою якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки оцінено критично виходячи з такого.

Судом відмічено, що частина перша статті 1285 ЦК України доповнена абзацом другим такого змісту: "У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки" згідно із Законом України від 20.09.2016 р. № 1533-VIII, який відповідно до п.1 Розділу ІІ "Перехідні положення" набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме 19.10.2016 р., в той час як позивач звернувся із листом про продовження дії договору оренди 04.10.2016 р., тобто до вступу цього Закону в силу.

При цьому згідно із ч.1 ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Таким чином орган місцевого самоврядування стає управителем спадщини після набуття відповідним рішенням суду законної сили, яке стосується відумерлої спадщини, в той час як предметом договору оренди від 01.06.2011 р. являється земельна ділянка, яка має інший правовий режим, а саме нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка тощо.

Суд зазначав, що матеріали справи не містять судового рішення про визнання спадщини відумерлою щодо спірної земельної ділянки.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визначення Головного управління Держдгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором б/н від 01.06.2011 р. та поновлення терміну дії зазначеного договору на п'ять років задоволенню судом не підлягають, позаяк за встановлених судом обставини справи обраний спосіб захисту позивача не забезпечить відновлення його порушених прав та ухвалив рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. по справі №902/578/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Позивачем були дотримані всі строки та умови встановлені законодавством процедури продовження договору, зокрема: орендар належним чином виконував свої обов'язки відповідно до договору; орендар повідомив орендодавця до спливу строку договору оренди про намір скористатися переважним правом на укладання договору на новий строк; орендар додав до листа -повідомлення проект додаткової угоди.

Договір оренди земельної ділянки підлягає поновленню (укладання додаткової угоди) без прийняття відповідного рішення органом державної влади чи місцевого самоврядування за умови, що орендар земельної ділянки звернувся із клопотанням до орендодавця про поновлення договору з проектом додаткової угоди у строк, який встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Особа може бути позбавлена переважного права на оренду землі виключно прийняттям орендодавцем рішення про відмову в цьому орендарю на передбачених законом підставах, однак будь-якого рішення з даного приводу ОСОБА_1 РДА не приймалося.

Звертає увагу суду, що позивач не отримував повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні.

Вважає, що апелянт має переважне право на продовження дії договору оренди землі, та додатково повідомляє, що позивачем понесені витрати на обробку землі. Відповідно до ст.775 Цивільного кодексу України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю, переданою в найм, належать наймачеві. Аналогічні норми закріплені в п.п."б", "г" статті 95 Земельного кодексу України, згідно з якою землекористувачі мають право власності на посіви, насадження та вироблену сільгосппродукцію.

Вказує, що на земельних ділянках, які використовуються ТОВ "Селищанське" за договорами оренди знаходяться об'єкти незавершеного виробництва, а саме зернові насадження, які належать позивачу, додає, що ним здійснюється сплата орендної плати за договором на вищевказані землі, яка приймається ОСОБА_1 районною державною адміністрацією без заперечень та назад позивачу не повертається. Отже, такими діями останній сам підтверджує факт продовження дії договору оренди;

Апелянт вказує, що не погоджується з висновком суду про те, що судом не надається правова оцінка наявності у позивача порушеного переважного права орендаря за договором оренди від 01.06.2011р., оскільки з'ясування таких обставин має входити до предмету доказування при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки укладеного з новим орендарем в разі звернення з таким позовом до суду. Вважає, що фактично судом при цьому не повно і не всебічно з'ясовані обставини по справі, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, не викладені мотиви неврахування окремих доводів наданих позивачем, не надана оцінка правової позиції позивача з окремих питань.

Суд повинен був надати правову оцінку доводам позивача про наявність у позивача переважного права орендаря за договором оренди від 01.06.2011р., замість того, щоб вирішувати про спосіб, у який позивач повинен захищати своє порушені права.

Вказує, якщо б суд вирішив питання про переважне право позивача на продовження договору оренди, яке виникло раніше, ніж був укладений новий договір оренди цієї ж земельної ділянки від 03.04.2017р., то це б і стало підставою для визнання цього договору від 03.04.2017р. недійсним.

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від відповідача- Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Згідно з п. 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого Постановою КМ України від 04.02.2004 р. нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

В порушення ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" в оскаржуваному договорі оренди не зазначено, що земельна частка (пай) передається в оренду на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи те, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель та відповідно, не може бути визнано Орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" від 20.09.2016 р. №1533-VIII було внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема ч. 1 ст.1285 Цивільного кодексу України було доповнено абзацом другим такого змісту:

"У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки".

Тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою, за відсутності спадкоємців, має здійснювати сільська, селищна, міська рада.

Твердження позивача, що він звернувся до ОСОБА_1 РДА з належним листом про поновлення договору оренди до набрання зазначеного Закону законної сили є помилковим. Оскільки 04.10.2016 року Позивач звернувся до ОСОБА_1 РДА з листом про бажання продовжити договори оренди, укладені 01.06.2011 р., однак до зазначеного листа не додав проект додаткової угоди, що, відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", є обов'язковим при поданні зазначеного повідомлення.

З наведеного можна зробити висновок, що позивач звернувся до ОСОБА_1 РДА з оформленим відповідно до вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі" повідомленням про продовження договорів оренди з проектом додаткової угоди лише 27.10.2016 р., тобто після набрання законної сили Законом України від 20.09.2016 №1533-VIII. А тому відповідь ОСОБА_1 РДА від 17.11.2016 р. є правомірною.

Крім того, твердження позивача, що Головне управління мало повідомити його про перехід повноважень по розпорядженню земель сільськогосподарського призначення державної форми власності також є помилковим, враховуючи наступне.

Невитребувана земельна частка (пай), яка є об'єктом договору оренди, не перебуває у державній власності з моменту видачі державного акту на право колективної власності на землю відповідному КСП.

Зазначені в апеляційній скарзі положення ст. 148-1 Земельного кодексу України стосуються земель державної або комунальної власності, які перебувають у постійному користуванні, а позивач користувався невитребуваною земельною часткою (паєм) на праві оренди.

Окрім того, зазначає, що поновлення договору оренди на тих самих умовах неможливе в зв'язку із зміною законодавства, зокрема щодо строку дії договору та розміру орендної плати.

За наведеного вище, відповідач просить відмовити в задоволені апеляційної скарги в повному обсязі.

Від ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідно до яких вказує, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 РДА не є розпорядником відповідних земельних ділянок у відповідності до змін до законодавства, а тому була і відсутня правова підстава для видачі розпоряджень. Отже, в даному випадку твердження щодо прийняття розпоряджень ОСОБА_1 РДА розпоряджень є необґрунтованим.

Статус спірної земельної ділянки було встановлено Договором оренди від 01.06.2011 р. укладеним з ТОВ "Селищанське", де вказано, що земельна ділянка є не переоформленою та належить громадянину.

ОСОБА_1 РДА не мала права передавати в оренду спірну земельну ділянку , однак з метою наповнення бюджету земельна ділянка перебувала в користуванні та за неї сплачувалася орендна плата.

Договір оренди від 01.06.2011 р. укладений з ТОВ "Селищанське" не відповідає вимогам законодавства і є нечинним.

Позивач не надав ні до ОСОБА_1 РДА, ні в подальшому до органу, який уповноважений управляти спадковим майном проекти додаткових угод, а тому у органу місцевого самоврядування були відсутні підстави для прийняття відповідного рішення, а до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивач взагалі не звертався.

Зазначає, що 23.01.2017 р. Селищанською сільською радою було надіслано лист-повідомлення про заперечення позивачу в поновлені договору оренди землі.

В додатковій угоді, яку просить укласти позивач орендодавцем вказано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, також одним із відповідачем зазначено ОСОБА_1 РДА, тобто осіб які не можуть виступати орендодавцями невитребуваної земельної (частки) паю, а від так укладати додаткову угоду про поновлення договору оренди від 01.06.2011 р.

Посилання позивача на порушення його прав на підставі договору оренди, який закінчився в грудні 2016 року є безпідставними.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. по справі №902/578/17 є законним та обґрунтованим.

Також, пояснення щодо вимог, викладених в позовній заяві та апеляційній скарзі надійшли від Селищанської сільської ради.

Відповідно до вказаних пояснень Селищанська сільська рада зазначає наступне.

Твердження позивача про видачу ОСОБА_1 РДА будь-якого розпорядження з питання розпорядження землями державною власністю є помилковими, оскільки вона не є розпорядником земель у відповідності до норм Закону України "Про оренду землі".

Визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди земельної ділянки є необґрунтованими, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не являється належним відповідачем.

Позивач не надає суду доказів про звернення до орендодавця земельної ділянки -Селищанської сільської ради про передання спірної ділянки в оренду.

На підтвердження порушеного права позивач зазначає, що ч. 1 ст. 1285 ЦК України доповнена абзацом другим такого змісту: "У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки" згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" від 20.09.2016 р. №1533-VIII, який набирає чинності з 19.10.2016 р., в той час коли позивач звернувся із листом про продовження дії договору оренди 04.10.2016 р., тобто до вступу вищевказаного Закону України в силу.

Оскільки позивач не надав ні до ОСОБА_1 РДА, ні в подальшому до органу, який уповноважений управляти спадковим майном проекти додаткових угод, тому у органу місцевого самоврядування були відсутні підстави для прийняття відповідного рішення.

До Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивач взагалі не звертався.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не зможе в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору, оскільки як слідує з встановлених судом обставин справи земельна ділянка що є предметом Договору оренди від 01.06.2011 р. на підставі договору оренди 03.04.2017 р. укладеного між Селищанською сільською радою (Орендодавець) та гр. ОСОБА_2 передано в користування останньому.

Враховуючи викладене, Селищанська сільська рада вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. по справі №902/578/1 є законним та обґрунтованим.

Судом відмічається, що рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. у справі №902/578/17 вже переглядалося в апеляційному порядку.

Відтак, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди та поновлено на п'ять років термін дії цього Договору на тих самих умовах, у редакції додаткової угоди, викладеної у резолютивній частині постанови.

Однак, в подальшому постановою Верховного Суду від 07.03.2018 р. було скасовано постанову апеляційного господарського суду та направлено справу № 902/578/17 на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 28 березня 2019 року учасники справи не з'явилися.

Враховуючи приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені учасникам справи (т. 3, а. с. 38-42, 59-61), а також те, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 07.02.2011р. розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації №44 Товариству з обмеженою відповідальністю "Селищанське" надано на умовах оренди терміном на 5 років на території Селищанської сільської ради не переоформлені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 48 шт. загальною площею 113,42га з встановленням розміру орендної плати в розмірі 752 грн. за 1 ділянку (т. 1, а. с. 23).

01.06.2011р. між ОСОБА_1 районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (орендар) було укладено Договір оренди землі (далі - Договір), згідно п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_3 загальною площею 3,8164га, яка знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с. Слище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1, а. с. 18-20).

Пунктом 8 Договору встановлено, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.40 договору).

Договір оренди землі від 01.06.2011р. зареєстровано у відділі Держкомзему у ОСОБА_1 районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.12.2011р. №052450004001221.

В подальшому, 04.10.2016р. та 27.10.2016р. ТОВ "Селищанське" звернулося з листами до ОСОБА_1 районної державної адміністрації про продовження дії договору оренди.

У відповідях на вказані клопотання ОСОБА_1 районною державною адміністрацією повідомлено ТОВ "Селищанське", що для вирішення питання продовження строку дії договору оренди слід звертатися до особи, яка управляє спадщиною (т. 1, а. с. 27-28).

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до п.2 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна чи розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що і договір, що змінюється чи розривається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною 3 статті 2 ЗК України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Указом Президента України від 03.12.1999 р. №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, Кабінету Міністрів України доручено здійснити організаційні заходи щодо запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування та виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок, запроваджено, зокрема, обов'язкове укладання підприємствами, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, а також спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування.

На виконання Указу Президента України від 03.12.1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" наказом Держкомзему України від 17.01.2000 р. № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), сторонами якого є виключно власник(ки) земельної(-их) частки(-ок) (паю) (-їв) як орендодавці та юридичні особи, які використовують землю для сільськогосподарських потреб як орендарі.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 із змінами.

Статтею 3 вказаного Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до Закону у разі подання заяв про виділення власників земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст.11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Тобто, в подальшому для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку. Однак вказаний обов'язок визначений лише для власників земельних часток.

Враховуючи положення пункту 3 Указу Президента України від 08.08.1995 р. №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995 р. № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)", встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом з тим, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах.

Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_4, площею 3,8164 га за кадастровим номером 0524585600:01:006:0204 відноситься до земельних часток-паїв, розташованих на території Селищенської сільської ради, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини тобто в даному випадку вищевказана земельна ділянка є нерозподіленою (не витребуваною) земельною ділянкою.

Поряд з цим, дана земельна ділянка відповідно до договорів оренди землі від 01.06.2011 р. між ОСОБА_1 районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (орендар) та 03.04.2017 р. між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (орендар), розташована на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області за межами насалених пунктів с. Селище.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у випадку оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

У відповідності до пункту 17 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказане також унеможливлює розроблення проекту землеустрою та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Водночас спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі невитребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов'язане виникнення права на розпорядження ними згідно з статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Так, згідно договору оренди землі від 01.11.2011 об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 3,8164 га, в тому числі: - 3,8164 га ріллі (не витребувана земельна частка (пай) на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1 ст.79-1 ЗК України).

Пунктом 3 ч.2 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Тобто, право власності на такий об'єкт нерухомого майна, як земельна ділянка є речовим правом, що визначається та регламентується Цивільним кодексом України, тобто з моменту набуття землею статусу об'єкта цивільних прав, щодо неї можливо здійснювати юридично значущі дії (в тому числі і передавати в оренду) - тоді такі відносини стають цивільно-правовими.

В силу ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних частко (паїв)" та згідно п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 №122, ОСОБА_1 районній державній адміністрації надано право передавати в оренду земельні ділянки, до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В той же час земельною часткою - паєм є умовна частка угідь, які були передані в колективну власність сільськогосподарським підприємствам, така частка не має чітко визначених меж та розміру (розмір визначається в умовних кадастрових гектарах), відтак пай за своєю правовою природою це ще не земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, а право вимагати виділення в натурі певної земельної ділянки.

Таким чином, ОСОБА_1 районній державній адміністрації законом надано право передавати такі землі в оренду, однак згідно вимог законодавства для здійснення законної передачі земельної частки (паю) в оренду, така земельна частка (пай) має бути спочатку сформована як об'єкт цивільних прав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що в договорі оренди землі від 01.06.2011 відсутня така істотна умова договору як об'єкт оренди, оскільки як вже зазначалось земельна ділянка є об'єктом цивільних прав з моменту її формування та відповідно присвоєння кадастрового номера.

Крім того, ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватись в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

В п. 8 Договору сторони погодили, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, в договорі оренди землі від 01.06.2011 р. відсутнє належне визначення такої істотної умови як строк дії договору.

Разом з тим, 05.06.2011 р. позивачем та ОСОБА_1 РДА було складено та підписано акт прийому - передачі земельної ділянки в якому не вказано індивідуалізуючих ознак об'єкта оренди - земельної ділянки таких як площа (т. 1, а. с. 23).

Також позивачем додано до матеріалів справи копію акту визначення меж земельної ділянки (на місцевості), з якої вбачається про те, що вказаний акт не підписаний сторонами та не містить дати складання(т. 1, а. с. 25-26).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує, що договір оренди землі від 01.06.2011 на момент укладення суперечили законодавству України, зокрема ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не містили всіх необхідних визначених законом істотних умов.

Щодо посилань відповідачів на те, що управління земельною ділянкою, яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 т.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської (селищної), міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання її власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відомо їх місцезнаходження.

Частину першу статті 1285 ЦК України, доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016 р., а саме: "У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки" Даний Закон України відповідно до п.1 Розділу ІІ "Перехідні положення" набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 19.10.2016 р., однак як встановлено матеріалами справи позивач вперше звернувся з клопотанням про продовження дії договору оренди 04.10.2016 р., тобто до вступу вищезгаданого Закону України в дію.

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності жодного судового рішення про визнання спадщини відумерлою, стосовно земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0204, площею 3,8164 га.

Щодо посилань позивача, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524585600:01:006:0204 площею 3,8164 га, є державною власністю з посиланням на відомості зазначені в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, колегія суддів, зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що орендодавцем за договором, станом на дату його укладення, була ОСОБА_1 районна державна адміністрація, що узгоджувалось з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення Договору.

Проте, як встановлено матеріалами справи ОСОБА_1 районна державна адміністрація не встановила належний правовий статус невитребуваної земельної частки (паю), що належить покійній ОСОБА_3, загальною площею 3,8164 га за кадастровим номером 0524585600:01:006:0204 всупереч норм Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а отже в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка залишилася у державній власності.

Колегією суддів враховується те, що Законом України від 06.09.2012 р. № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013 р.) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 р. повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України). Таким чином, з 01.01.2013 р. від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року за №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" останній постановив (…) утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року за №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Однак, колегією суддів встановлено, що 3,8164 га ріллі є невитребуваной земельною часткою (паєм), підстав вважати її державною власністю з урахуванням всіх обставин та належних та допустимих доказів немає, а отже Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель.

Отже, вимога позивача про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011 р. не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призведе до поновлення порушеного права позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин в контексті заявленого предмету позовних вимог.

Частиною 5 ст.4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Статтею 19 Закону України "Про оренду землі" визначено, що особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки, тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою за межами населеного пункту, за відсутності спадкоємців, з урахуванням вимог Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" має здійснювати районні державні адміністрації.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що сторони не подали в матеріали справи докази про те, що земельна ділянка, яка була предметом договору оренди 01.06.2011 р. прийнята спадкоємцем, або прийнято рішення суду про визнання вказаної земельної ділянки відумерлою спадщиною.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку в розділі - інформація про власників (користувачів) земельної ділянки за кадастровим номером 0524585600:01:006:0204 зазначено - ОСОБА_1 районна державна адміністрація (т. 1, а. с. 29).

Таким чином, відповідно до вказаних норм законодавства особою, яка вправі управляти спадщиною, а відтак і укладати договір оренди як орендодавець щодо невитребуваної земельної частки (паю) померлого ОСОБА_4 за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району має бути районна державна адміністрація, в даному випадку ОСОБА_1 районна державна адміністрація у відповідності до приписів ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Окрім того, колегія суддів відзначає, що статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України, нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1- 5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди, а саме: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тобто для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; 2) орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; 3) відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; 4) сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Отже, частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (переважне право добросовісного орендаря на укладення договору на новий строк) та частини шоста-дев'ята цієї статті (поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах), регламентують різні за змістом та взаємовиключні відносини та одночасне їх застосування є некоректним.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.12.2018 р. у справі №902/575/17 .

Як було встановлено Верховним Судом під час розгляду справи № 902/575/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" до ОСОБА_1 районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5 господарство "Зерно А", Селищенська сільська рада про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій, позивач вказав, що 04.10.2016 та 26.10.2016 звертався до ОСОБА_1 районної державної адміністрації з трьома клопотаннями №221, №222 та №238 про продовження договорів оренди землі на новий строк 7 (сім) років.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, враховуючи викладене, обставини справи свідчать про те, що позивач мав намір скористатися правом добросовісного орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк (7 років) що регламентується частинами першою-п'ятою ст. 33 Закону України "Про оренду землі", що виключає застосування до відносин сторін механізму, передбаченого частинами шостою-дев'ятою цієї статті. Відтак, вимога позивача про визнання договорів оренди продовженими не відповідає дійсним взаємовідносинам учасників провадження.

Таким чином, в клопотаннях йшлося не про поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк, а про укладення договору оренди на інший новий строк, тобто в порядку частин першої та другої ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яке за законом може бути здійснено як реалізація преважного права добросовісного орендаря шляхом укладення додаткової угоди.

Отже, переважне право у позивача відсутнє, враховуючи приписи законодавства, що регулюють правовідносини пов`язані з орендою земельних часток (паїв).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 03 квітня 2017 року між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди землі (т. 2, а. с. 35-37). Згідно п. 1 предметом даного договору є наступне: орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки (земельні частки-паї, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з наступними кадастровими номерами та площею, серед яких зазначена земельна ділянка за кадастровим номером 0524585600:01:006:0204, площа - 3,8164 га, яка розташована на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області за межами населених пунктів с.Селище.

Договір оренди землі від 03.04.2017 р. укладений Селищанською сільською радою з громадянином ОСОБА_2 після закінчення строку дії договору оренди землі (16.12.2016), який позивач просить визнати продовженим.

Вказаний договір та запис про державну реєстрацію права оренди в державному реєстрі на момент розгляд у справи в суді апеляційної інстанції є не оскарженими та не визнані недійсними (скасованими) у встановленому законом порядку, а відтак є чинними та такими, що створюють для його сторін певні права та обов`язки.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач не надав суду докази визнання судом недійсним договору оренди землі від 03.04.2017 р. укладеного Селищанською сільською радою з громадянином ОСОБА_2.

Разом з тим, згідно ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі", строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років. Тому поновлення договору оренду від 01.06.2011 в редакції додаткової угоди вказаній в позовній заяві (на п`ять років) суперечило б ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі".

Колегія суддів відзначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 902/568/17).

Посилання скаржника на те, що договір оренди укладений між Селищенською сільрадою та громадянином ОСОБА_2 є нікчемним не приймаються до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, даний договір є дійсним та зареєстрованим в установленому законом порядку.

Колегія суддів відзначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р. (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення-гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, обраний спосіб захисту не зможе відновити порушене право позивача, за умови наявності укладеного договору оренди земельної ділянки від 03.04.2017, зареєстрованих на момент прийняття рішення у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволені вимоги про продовження договору оренди землі від 01.06.2011 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" та ОСОБА_1 районною державною адміністрацією, строком на 5 років.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Скаржником належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В той же час, відсутні підстави передбачені ст. 277 ГПК України для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. у справі № 902/578/17 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 25.07.2017р. у справі № 902/578/17 - без змін.

2. Справу № 902/578/17 надіслати до господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "28" березня 2019 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Олексюк Г.Є.