Рішення

від 28.02.2018 по справі 826/12797/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 28 лютого 2018 року           м. Київ           № 826/12797/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове Вугілля» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення - рішення, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове Вугілля» (далі по тексту – позивач, ТОВ «Нове Вугілля») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.08.2017 №0041431404. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають нормам чинного законодавства, а оскаржуване рішення прийняте без урахування дійсного стану фінансово-господарської діяльності та обліку підприємства. Наголошував на тому, що в нього є всі документи, які підтверджуються реальне виконання договірних відносин з контрагентами.   Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2017 відкрито провадження у справі і призначено її до судового розгляду. Присутній у судовому засіданні 10.11.2017 представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази. Представник відповідача, у свою чергу, заперечувала проти позову та просила залишити його без задоволення з підстав, зазначених у письмових запереченнях. Пояснила, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення прийняте обґрунтовано, а саме у зв'язку з виявленням порушень вимог Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентами. Висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства обумовлений ненаданням позивачем під час проведення перевірки первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV, ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження. 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України      в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною 3 статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції      Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне. ТОВ «Нове Вугілля» зареєстроване Головним управлінням юстиції у місті Києві 13.06.2014, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 10701020000054213 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 16.06.2014 за №265514073338. У період з 30.03.2017 по 03.04.2017, з 04.07.2017 по 17.10.2017 ГУ ДФС у м. Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 28.03.2017 №2313 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Нове Вугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «РЕСПЕКТІНВЕСТ» (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») (код 39265962) за період з 01.06.2016 по 30.06.2016, ТОВ «МЕЛЕГ» (код 39992048) за період діяльності з 01.05.2016 по 31.05.2016. За результатами перевірки складно Акт №498/26-15-14-04-05/39263117 від 17.07.2017 (далі по тексту – Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3372687 грн., у тому числі за травень 2016 року в розмірі 634726 грн., за червень 2016 в розмірі 2737961 грн. Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 11.08.2017 податкового повідомлення – рішення №0041431404, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 3372687,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1686344 грн. Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, ТОВ «Нове Вугілля» звернулось з відповідним позовом до суду. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Так, в Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Нове Вугілля» безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за травень, червень 2016 року суму 3372687 грн., на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «РЕСПЕКТІНВЕСТ» (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») та ТОВ «МЕЛЕГ», що призвело до завищення податкового кредиту. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу про те, що господарські операції щодо придбання ТОВ «Нове Вугілля» у ТОВ «РЕСПЕКТІНВЕСТ» (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») та ТОВ «МЕЛЕГ» вугілля кам'яного марки Ж реально не здійснювались, тобто фактично не відбулись, ґрунтується на висновках, здійснених на підставі інформації про те, що контрагенти позивача придбали товар, реалізований позивачу, у суб'єктів господарювання, які у своїй податковій звітності не відобразили операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою та ставкою 7%, та не  подано додаток 5 до декларацій з податку на додану вартість за травень, червень 2016 року. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки є правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме відсутності первинних документів, які б підтверджували факт реального виконання договорів, укладених між ТОВ «Нове Вугілля» та його контрагентами: ТОВ «РЕСПЕКТІНВЕСТ» (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») та ТОВ «МЕЛЕГ». Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного. Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – ПК України). Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до     статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За змістом положень пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом    201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього       Кодексу З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. Згідно з пунктом      44.1 статті      44 ПК України      для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно зі статтями      1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку. Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3       статті 9 Закону України №996-ХІV). Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог    статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини    1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)          письмові, речові та електронні докази; 2)          висновки експертів; 3)          показання свідків. Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ» укладено договір №УНУ-2602/16 від 26.02.2016 року, згідно з положеннями якого постачальник (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») зобов'язався передати у власність покупця (ТОВ «Нове Вугілля») вугільну продукцію, по ціні та в кількості, згідно зі Специфікаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити вугільну продукцію. Вугілля постачається залізничним транспортом в напіввагонах навалом. На підтвердження реального виконання названого договору позивачем надано копії специфікацій №1 та №2, актів прийому – передачі продукції, рахунків на оплату, листів постачальника про відвантаження вугілля, накладних, результатів аналізу та посвідчень, які підтверджують якість придбаної позивачем продукції. 01 травня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ «МЕЛЕГ» (постачальник) було укладено договір №МНУ-0103/16 на поставку вугільної продукції. Згідно з положеннями договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію, по ціні та в кількості, згідно зі Специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. На підтвердження реального виконання названого договору позивачем надано копії специфікацій №1, №2, №3 та №4, актів прийому – передачі продукції, рахунків на оплату, листів постачальника про відвантаження вугілля, накладних з відомостями вагонів до них, результатів аналізу та посвідчень, які підтверджують якість придбаної позивачем продукції. На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного по названим договорам вугілля, позивачем надано копії договору №НХКЗ 2509/15 від 25 вересня 2015 року, за умовами якого ТОВ «Нове Вугілля» здійснювало поставку вугілля ПрАТ «Харківський коксовий завод». На підтвердження реального виконання названого договору позивачем надано копії специфікацій, актів прийому-передачі продукції, рахунків-фактур, платіжних доручень, актів надання послуг про відшкодування залізничного тарифу за перевезення вугілля марки Ж з рахунками на оплату та реєстрами вагонів на поставку вугілля. Крім того, позивачем надано копію договору №3487/580-2014 від 19 вересня 2014 року, укладеного між ТОВ «Нове Вугілля» та Державним підприємством «Український транспортно-логістичний центр» (Основний виконавець), Державним підприємством «Дарницький вагоноремонтний завод» (Співвиконавець), Державним підприємством «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (Співвиконавець), згідно з яким Основний виконавець та Співвиконавці зобов'язуються за плату і за рахунок Замовника (позивача) виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у напіввагонах Співвиконавців. На підтвердження виконання названого договору позивачем надано копії актів наданих послуг, розшифровки наданих послуг. Додатково позивачем надано копію договору №75/ХФ/експ-16 від 01 березня 2016 року про організацію внутрішніх, експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів в залізничному рухомому складі, укладений з ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Експрес-Транс» (Експедитор). За умовами названого договору Експедитор на підставі заявок Клієнта (позивача) за його рахунок та за винагороду (плату) організує перевезення вантажів, транспортно-експедиційне обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів в залізничному рухомому складі, надає додаткові послуги, пов'язані з зазначеними перевезеннями, по території України, країн СНД, Балтії та інших держав шляхом укладення договорів перевезення з підприємствами, вповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезення вантажів, підприємствами – власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а Клієнт сплачує й приймає надані Експедитором послуги на умовах даного Договору.   На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано копії актів виконаних робіт (наданих послуг), рахунків, складених згідно з доданими звітами експедиторів, звітів експедиторів. Надані позивачем документи підтверджують реальне виконання господарської операції з придбання товару – вугілля, яка відповідає дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвела до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів. Щодо посилань відповідача на те, що первинні документи, які підтверджують реальне виконання договорів, укладених з ТОВ «РЕСПЕКТІНВЕСТ» (ТОВ «УВАТОЛ ТОРГ») та ТОВ «МЕЛЕГ», не були надані позивачем під час проведення перевірки, а тому не повинні враховуватися судом під час розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України       у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Разом з тим, положення статей 9, 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України,    зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. З огляду на зміст наведених положень податкового та процесуального законодавства, суд доходить висновку про необхідність дослідження та надання правової оцінки поданим позивачем первинним документам, які не були надані останнім до перевірки, оскільки наведена норма     Податкового кодексу України лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення. Однак, ця норма    жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки (крім випадків, коли законом прямо передбачено необхідність подання конкретних документів під час перевірки). Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в постанові від 23 липня 2015 року по справі №826/19050/15 та в ухвалі від 12 липня 2016 року по справі №826/11446/15, та також позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 27 жовтня 2015 року по справі №826/661/14. Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Згідно з пунктом 78.5 названої статті допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. В Акті перевірки зазначено, що наказ від 04 липня 2017 року №5936 «Про продовження строку проведення документальної позапланової перевірки» було направлено на адресу позивача 05 липня 2017 року з повідомленням про вручення. Так само було направлено лист від 07 липня 2017 року №2030/10/26-15-14-04-05-14 «Про надання інформації». Однак, доказів направлення позивачу згаданого наказу та листа, відповідачем суду не надано. Враховуючи викладене суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано вимоги Податкового кодексу України про направлення або вручення копії наказу про продовження строку проведення перевірки, а також не доведено, що платнику податків було направлено запит про надання інформації. За результатами дослідження наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що на підтвердження реальності здійснення спірних операцій позивачем надано первинні документи (договори, податкові накладні, акти приймання-передачі робіт, видаткові накладні). Разом з тим, Акт перевірки не містить чіткого та повного змісту порушення позивачем вимог податкового законодавства, та посилань на документи, які свідчать про відповідні порушення. Суд наголошує на тому, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2   статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України      обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в постановах від 23.07.2015 по справі №826/19050/14, від 28.10.2015 по справі №815/6013/14, від 14.09.2016 по справі №826/18232/15, ухвалах від 12.07.2016 по справі №826/11446/15, від 02.11.2016 по справі №820/3858/15. За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення спірних операцій з його контрагентами. Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 99 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. За обставин, коли вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, в той же час відповідачем не спростовані по суті, то суд вважає, що наявні підстави для відновлення порушеного права позивача в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України       при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, В И Р І Ш И В: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Вугілля» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, код ЄДРПОУ 39256117) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 11.08.2017 №0041431404. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Вугілля» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, код ЄДРПОУ 39256117) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 75885 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 46 коп. Рішення набирає законної сили відповідно до  статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями  293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                                      О.М. Чудак