Постанова

від 13.03.2018 по справі 801/6934/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2018 року

Київ

справа №801/6934/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3221/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року (суддя Пакет Т.В.) та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року (судді: Омельченко В.А., Дадінська Т.В., Дудкіна Т.М.) у справі №801/6934/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Продмаш до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Завод Продмаш (далі - позивач, ТОВ Завод Продмаш ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 19 червня 2013 року №0005832203 та №0005822203.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилковість висновків відповідача про заниження податку на додану вартість та завищення від'ємного значення у серпні 2010 року по правовідносинам з ТОВ Укрспецстройтранс , яке має ознаки фіктивності та безтоварності зазначених господарських операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2013 року №0005832203 та №0005822203. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 559,79 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення пункту 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Продмаш судовий збір у розмірі 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 79 коп . В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 21 жовтня 2013 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходи з встановлення факту реального придбання позивачем товарів у ТОВ Укрспецстройтарнс , які використовувались ним у власній господарській діяльності та підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, у зв'язку з чим, у податкового органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом у період, що перевірявся.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій обставинам справи, натомість доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування податкового кредиту та валових витрат, що виникли при здійсненні взаємовідносин з ТОВ Укрспецстройтранс у квітні 2010 року, про що склали акт від 30 квітня 2013 року №2480/22-3/36693373, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість .

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 19 червня 2013 року №0005832203, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55 979,00 грн, у тому числі 44 783,00 грн - за основним платежем та 11 196,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0005822203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2010 року у розмірі 92 550,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ТОВ Укрспецстройтарнс на підставі договору купівлі-продажу №25 від 26 березня 2010 року, відповідно до умов якого покупець зобов'язався оплатити та прийняти у власність, а постачальник зобов'язався відпустити покупцю обладнання: не укомплектована вакуумна закаточна машина Б4-КЗК-84. Загальна вартість договору складає 234 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

Крім того, 4 квітня 2010 року між ТОВ Укрспецстройтранс (постачальник) та ТОВ Завод Продмаш (покупець) укладено договір купівлі-продажу №31 відповідно до умов якого покупець зобов'язується оплатити та прийняти у власність, а постачальник зобов'язується відпустити покупцю наступне обладнання, далі товар: не укомплектований прес Б4-СПР-51 та не укомплектований прес Б4-СПР-51-01. Загальна вартість договору складає 660 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних, податкових накладних та виписок з банківського рахунку, які оформлені з дотримання вимог частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять у собі відомості щодо асортименту, обсягу та вартості робіт, які узгоджуються між собою.

Натомість відповідачем не спростовано достовірність вказаного та всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства Укоаїни (в редакції до 15 грудня 2017 року) не надано належних доказів, зокрема вироку щодо посадових осіб контрагента, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з ТОВ Укрспецстройтранс у спірний період.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі №801/6934/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду