РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2018 року Справа № 906/489/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Берун О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018р. у справі №906/489/17 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Житомирської міської ради (м.Житомир)
до Фізичної особи-підприємця Широкопояс Ольги Михайлівни (м. Житомир)
за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Широкопояс Ігоря Володимировича (м. Житомир)
про визнання недійсним договору оренди землі від 06.08.2015р.
за участю представників сторін:
позивача - Кононенко А.А., представник за довіреністю №26/560 від 15.12.2017р.;
відповідача - Ковальова Н.М. (адвокат), представник згідно договору №1/06-07/17 від 06.07.2017р.
третьої особи - Широкопояс І.В.
ВСТАНОВИВ:
Житомирська міська рада звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 06.08.2015р.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018р. в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Житомирська міська рада звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що відповідач на момент підписання договору оренди землі від 06.08.2015р., знаючи про існування рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015р. у справі №295/7443/13-ц, яким було скасоване рішення Богунського районного суду м. Житомир від 04.05.2017р. у справі №295/3347/16-ц про поділ майна подружжя, за яким Широкопояс О.М. набула право власності на будівлі, що у відповідності до ст. 120 ЗК України та ст. 7 Закону України "Про оренду землі" давало їй право на укладення договору оренди земельної ділянки, ввівши працівників Житомирської міської ради в оману, уклала договір оренди земельної ділянки не маючи юридичного права на його укладання, оскільки рішення про набуття права власності на будівлі, яке давало відповідачу таке право було скасовано. Скаржник зазначає, що наявність умислу в діях відповідача підтверджується тим, що Широкопояс О.М. знала про існування рішення Апеляційного суду Житомирської області та їй було відомо особисто про це рішення, оскільки вона була присутня в судовому засіданні при його оголошенні судом, про що зазначено в журналі судового засідання Апеляційного суду Житомирської області. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що державна реєстрація припинення речових прав Широкопояс О.М. на нерухоме майно, що було набуте за рішенням Богунського районного суду м. Житомир від 05.09.2013р. у справі №295/3347/16-ц, відбулася пізніше факту укладення договору оренди землі від 06.08.2015р., оскільки речові права на майно були скасовані державним реєстратором лише 18.08.2015р. Скаржник вважає, що суд першої інстанції, не дослідивши в повному обсязі обставин справи, передчасно дійшов до висновку, що припинення права власності Широкопояс О.М. на майно не припиняє її права спільної сумісної власності як одного з подружжя, оскільки судом не досліджувався той факт, що джерелом набуття права власності на майно є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2018р. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Представник фізичної особи-підприємця Широкопояс О.М. подав до суду клопотання (вх. №7813/18 від 13.03.2018р.), в якому просить долучити суд до матеріалів справи в якості доказів квитанції про сплату коштів для придбання нерухомого майна по вул. Ватутіна, 55-б у м. Житомир та акт звіряння розрахунків №21 від 30.06.2004р. Вказані докази, як стверджує представник, підтверджують факт придбання майна в спільну сумісну власність подружжя за кошти відповідача.
В судовому засіданні 13.03.2018р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, тому просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні 13.03.2018р. заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судова колегія апеляційного суду, розглянувши в судовому засіданні 13.03.2018р. клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 269 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017р.) суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не обґрунтував неможливість подання даних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. При цьому, беручи до уваги обставини справи, які входять до предмету доказування при вирішенні спору про визнання недійсним договору оренди землі, суд апеляційної інстанції вважає, що дані докази не мають суттєвого значення для його вирішення, тому не приймає їх до уваги, не надає правової оцінки та відмовляє в задоволенні клопотання про долучення їх до матеріалів справи в якості доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомості за ФОП Широкопояс І.В. на підставі договору купівлі-продажу №4099 від 20.09.2002р. було зареєстровано право приватної власності на приміщення адмінбудинку за адресою: м.Житомир, вул. Ватутіна, буд. 55-б (т. 1, а.с.92). Суду апеляційної інстанції учасниками справи не надано доказів розірвання шлюбу подружжя Широкопояс на час укладення договору купівлі-продажу №4099 від 20.09.2002р.
15.10.2010р. між Житомирською міською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Широкопояс І.В. (орендар) був укладений договір оренди землі (т.1, а. с. 121-123).
Відповідно до п. 1 договору орендодавець на основі рішення Житомирської міської ради від 23.06.2010р. №1265 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для промисловості, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 55-б.
За умовами п. п. 2, 3 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,4766 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,2051 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,2715 га. На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: нежиле приміщення загальною площею 394 кв.м. (договір купівлі-продажу №4099 від 20.09.2002р.), а також інші об'єкти інфраструктури: каналізація та електромережа.
У відповідності до п. 4 договору кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:05:027:0041.
Строк дії договору 5 (п'ять) років (п. 6 договору).
Судом апеляційної інстанції, з пояснень Широкопояс І.В. встановлено, що під час шлюбу за спільні кошти нерухоме майно було перебудовано у виробничі будівлі: столярний цех - літера В, площею 401,8 кв.м, сушильню - літера Е, площею 90,9 кв.м, зведено прибудови до цеху - літера В-1, площею 83,2 кв.м, літера В-2, площею 456,0 кв.м, літера е, площею 33,5 кв.м та котельню - літера Ж, площею 34,3 кв.м. Загальна площа приміщень склала 1099,7 кв.м.
01.12.2011р. між Широкопояс І.В. та Широкопояс О.М. було укладено договір про поділ майна подружжя (т. 1, а. с. 76-77).
Згідно п. 1.5 договору Широкопояс О.М. залишається, переходить у особисту, приватну власність столярний цех з прибудовами, сушильня з прибудовами та котельня 100/100 ідеальних їх часток, що розташовані по вул. Ватутіна, 55-б в м. Житомир.
Відповідно до п. 3.1 договору Широкопояс І.В. зобов'язується вчинити дії з перереєстрації вищевказаного майна на Широкопояс О.М.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомир від 05.09.2013р. у справі №295/7443/13-ц позов Широкопояс О.М. до Широкопояс І.В. про поділ майна подружжя задоволено; визнано дійсним укладений 01.12.2011р. між Широкопояс І.В. та Широкопояс О.М. договір про поділ майна подружжя; визнано за Широкопояс О.М. право власності на столярний цех - літера В, площею 401,8 кв.м, сушильню - літера Е, площею 90,9 кв.м, прибудови до цеху - літера В-1, площею 83,2 кв.м, - літера В-2, площею 456,0 кв.м, - літера е, площею 33,5 кв.м та котельню - літера Ж, площею 34,3 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Ватутіна, 55-б в м. Житомирі (т. 1, а. с. 21, 22).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №11431098 за Широкопояс О.М. було зареєстровано на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомир від 05.09.2013р. у справі №295/7443/13-ц право власності на приміщення (столярний цех - літера В, площею 401,8 кв.м) за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 55-б (т. 1, а. с. 19, 20).
Рішенням Житомирської міської ради від 29.05.2015р. №922 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками фізичним особам-підприємцям, внесення змін до рішень міської ради", вирішено укласти з фізичною особою-підприємцем Широкопояс О.М. договір оренди земельної ділянки площею 0,4766 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: вул. Ватутіна, 55-б, кадастровий номер 1810136300:05:027:0041, терміном на 5 років. Достроково припинити дію договору оренди землі, укладеного з фізичною особою-підприємцем Широкопояс І.В., що зареєстрований 19.11.2010р. за №041022900148 на земельну ділянку площею 0,4766 га за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 55-б, шляхом укладення додаткової угоди (т. 1, а.с. 17-18).
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015р. у справі №295/7443/13-ц скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомир від 05.09.2013р. у справі №295/7443/13-ц, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд зазначив про відсутність доказів звернення до компетентних органів з приводу реєстрації права власності на майно, яке було придбано за договором купівлі-продажу №4099 від 20.09.2002р., однак в подальшому самочинно перебудоване на столярний цех з прибудовами, сушильню з прибудовами та котельню (т. 1, а. с. 24-25).
28.07.2015р. між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем Широкопояс І.В. укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 15.10.2010р. (т. 1, а.с. 132-133).
06.08.2015р. між Житомирською міською радою (позивач/орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Широкопояс О.М. (відповідач/орендар) в особі її представника Халімовської О.В. був укладений договір оренди землі (т.1, а. с. 11-12).
Відповідно до п. 1 договору орендодавець, керуючись рішенням Житомирської міської ради від 29.05.2015р. №922, Положенням про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомир, які перебувають у державній та комунальній власності та чинним законодавством надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: вул. Ватутіна, 55-б.
За умовами п. п. 2, 3 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,4766 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,2051 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,2715 га. До земельної ділянки примикає об'єкт нерухомого майна: приміщення (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.10.2013р. №11431098), а також інші об'єкти інфраструктури: електромережа, каналізація.
У відповідності до п. 4 договору кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:05:027:0041.
Строк дії договору 5 (п'ять) років (п. 6 договору). Цільове призначення земельної ділянки (категорія земель) - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 13 договору).
Відповідно до п. 17 договору у разі переходу права власності на об'єкти майна, які знаходяться на орендованій земельній ділянці до нового власника, договір оренди земельної ділянки зберігає чинність. В цьому разі всі необхідні зміни до договору оренди вносяться на підставі прийнятого відповідного рішення Житомирської міської ради шляхом укладення додаткової угоди до діючого договору оренди земельної ділянки або шляхом укладання нового договору оренди земельної ділянки.
Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 37 договору).
Договір підписаний представниками сторін, скріплений їх печатками та зареєстрований у книзі записів договорів оренди землі 06.08.2015р. за №211.
Відповідно до акту прийому-передачі від 06.08.2015р. орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, платне користування об'єкт оренди - земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна, 55-б (т. 1, а. с. 13-14).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.08.2015р. №42447138, право власності Широкопояс О.М. на приміщення, які складаються з столярного цеху - літера В, площею 401,8 кв.м, сушильні - літера Е, площею 90,9 кв.м, прибудови до цеху - літера В-1, площею 83,2 кв.м, - літера В-2, площею 456,0 кв.м, - літера е, площею 33,5 кв.м та котельні - літера Ж, площею 34,3 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Ватутіна, 55-б в м. Житомирі, було скасовано реєстраційною службою 18.08.2015р. (т. 1, а. с. 23).
Виконавчим комітетом Житомирської міської ради було направлено на адресу Широкопояс О.М. угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 06.08.2015р. та акт прийому-передачі об'єкта з оренди (т. 1, а. с. 104 -109). Дана угода не була підписана Широкопояс О.М., вимога про дострокове розірвання договору оренди залишена без задоволення.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомир від 04.05.2014р. у справі №295/3347/16-ц відмовлено Житомирській міській раді у задоволенні позову про визнання договору оренди землі від 06.08.2015р. недійсним з підстав того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача (т. 1, а. с. 53-58).
Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 06.08.2015р., укладеного між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем Широкопояс О.М.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на ст. 230 ЦК України та зазначає, що при укладенні договору оренди землі його було введено в оману відповідачем, який замовчував факт скасування судового рішення, що слугувало підставою для виникнення у нього права власності на нерухоме майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, тому даний договір підлягає визнанню недійсним.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
Частиною 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами чинного законодавства з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Підставою для визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі, на думку позивача, є вчинення даного правочину відповідачем з порушенням приписів ст. 230 ЦК України.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину. Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.
Отже, за змістом ст. 230 ЦК України позовні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту навмисного введення його відповідачем в оману, і наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням позивача щодо укладення договору оренди землі.
Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди землі між сторонами укладено 06.08.2015р., а державна реєстрація припинення речових прав Широкопояс О.М. на нерухоме майно, що було набуте за рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.09.2013р. у справі №295/7443/13-ц відбулася 18.08.2015р., тобто станом на дату підписання договору оренди землі нерухоме майно перебувало в приватній власності Широкопояс О.М.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду. Тобто зверненню до суду про визнання права власності передує набуття особою права на майно та наявність перешкод у належній реалізації правомочностей власника даного майна.
Таким чином, на момент звернення Широкопояс О.М. до суду з позовом про визнання укладеним договору про поділ майна подружжя та визнання права власності на майно, дане право на об`єкти у неї вже існувало.
Суд апеляційної інстанції вважає зазначити, що не може бути підставою для визнання недійсним договору оренди землі скасування реєстрації права приватної власності на майно за Широкопояс О.М., оскільки таке скасування відновлює режим спільної сумісної власності подружжя на це майно, яке врегульовано нормами ст. ст. 69, 70, 71 СК України, тому є не важливим те, з ким із подружжя був укладений договір оренди землі.
Також судом апеляційної інстанції приймається до уваги, що п. 17 договору сторони передбачили, що у разі переходу права власності на об'єкти майна, які знаходяться на орендованій земельній ділянці до нового власника, договір оренди земельної ділянки зберігає чинність. В цьому разі всі необхідні зміни до договору оренди вносяться на підставі прийнятого відповідного рішення Житомирської міської ради шляхом укладення додаткової угоди до діючого договору оренди земельної ділянки або шляхом укладання нового договору оренди земельної ділянки.
Позивач не довів суду підстав, за яких він не застосовує умову п. 17 договору, оскільки скасування права приватної власності на майно одного з подружжя відновлює режим спільної сумісної власності подружжя на це майно та право кожного з них на розпорядження майном за згодою іншого.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що виходячи з приписів земельного законодавства, зокрема, статей 116, 124 ЗК України, договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, тому без скасування такого рішення у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання договору оренди недійсним.
Враховуючи викладене, апеляційним судом не встановлено, що зміст договору оренди землі суперечить вимогам чинного законодавства, або інтересам держави, суспільства та його моральним засадам; договір, укладено особами, які на час вчинення правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір відповідає вимогам ст. ст. 205, 207, 208 ЦК України та спрямований на реальне настання правових наслідків та виконувався сторонами. Апеляційним судом не встановлено, а позивачем не доведено факту навмисного введення його відповідачем в оману та замовчування обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину, а також наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням позивача щодо укладення договору оренди землі, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору оренди землі від 06.08.2015р. недійсним.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне вказати, що при вирішенні спору про визнання недійсним договору підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а за наслідками прийняття рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення чи захист порушених прав позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено суду порушення його цивільних прав або охоронюваних законом інтересів укладенням договору щодо об`єкта цивільного обороту, та не обґрунтовано, яким чином в разі задоволення позову відбудеться реальне поновлення чи захист його прав цивільних.
Колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018р. у справі №906/489/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 16.03.2018 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суд | Рівненський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.03.2018 |
Оприлюднено | 17.03.2018 |
Номер документу | 72763361 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Рівненський апеляційний господарський суд
Розізнана І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні