Постанова

від 15.05.2018 по справі 906/489/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/489/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М.,

суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Житомирська міська рада

представник позивача - не з'явився

відповідач - Фізична особа-підприємець Широкопояс Ольга Михайлівна

представник відповідача - не з'явився

третя особа - ОСОБА_2

представник третьої особи - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018 (Суддя Машевська О. П.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 (Головуючий суддя - Розізнана І. В., судді Мельник О. В., Грязнов В. В.) у справі за позовом Житомирської міської ради до Фізичної особи-підприємця Широкопояс Ольги Михайлівни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,

Короткий зміст позовних вимог

1. 14.06.2017 Житомирська міська рада (далі - Позивач) звернулась до Фізичної особи-підприємця Широкопояс Ольги Михайлівни (далі - Відповідач) з позовом про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки № 211 від 06.08.2015 (далі - Договір оренди), укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Позовна заява мотивована тим, що право на оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Відповідача виникло на підставі рішення Богунського районного суду міста Житомира у справі № 295/7443/13-ц, яким визнано дійсним укладений 01.12.2011 між Відповідачем та ОСОБА_2 (далі - Третя особа) договір про поділ майна подружжя, а також визнано за Відповідачем право власності на столярний цех - літера В, площею 401,8 кв.м., сушильню - літера Е, площею 90,9 кв.м., прибудови до цеху - літера В-1, площею 83,2 кв.м., літера В-2, площею 456,0 кв.м., літера Е, площею 33,5 кв.м. та котельню - літера Ж, площею 34,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1. Вказане рішення в подальшому скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015, у зв'язку з чим виконавчим комітетом Житомирської міської ради Відповідачу направлено угоду про розірвання Договору оренди та акт прийому-передачі об'єкта оренди, однак станом на час звернення з позовом вказані документи, підписані Відповідачем, Позивачу не надходили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 18.01.2018 Господарський суд Житомирської області вирішив у позові відмовити. Вказане рішення залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2018.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що Договір оренди між сторонами укладено 06.08.2015, а державна реєстрація припинення речових прав Відповідача на нерухоме майно, що було набуте за рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 05.09.2013 у справі № 295/7443/13-ц відбулась 18.08.2015, тобто станом на дату підписання Договору оренди нерухоме майно перебувало в приватній власності Відповідача. При цьому підставою звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду, отже на час звернення Відповідача до суду про визнання укладеним договору про поділ майна подружжя та визнання права власності на майно, дане право у останнього вже існувало. Не може бути підставою для визнання недійсним договору оренди землі скасування реєстрації права приватної власності на майно за Відповідачем, оскільки таке скасування відновлює режим спільної сумісної власності подружжя на це майно, яке врегульовано нормами статей 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, тому не є важливим, з ким з подружжя був укладений Договір оренди землі, отже Позивачем не доведено підстав, з яких він не застосовує пункт 17 Договору оренди. Апеляційний суд зазначив також, що, виходячи з приписів статей 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, тому без скасування такого рішення у встановленому порядку відсутні правові підстави для визнання Договору оренди недійсним. Не встановлено, що зміст Договору оренди суперечить вимогам чинного законодавства або інтересам держави, суспільства та його моральним засадам; договір укладено особами, які на час вчинення правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, Договір відповідає вимогам статей 205, 207, 208 ЦК України, спрямований на настання реальних правових наслідків та виконується сторонами. Судами не встановлено, а Позивачем не доведено факту навмисного введення його Відповідачем в оману та замовчування обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 03.04.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018, передати справу на новий розгляд.

5. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надійшли.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7. Судами не було застосовано норми статті 120 ЗК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі", в яких зазначено підстави переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок або споруду іншою особою. Відповідач не набув права власності на майно на підставі рішення суду в цивільній справі, в подальшому скасованому в апеляційному порядку, а тому у нього не виникло право на укладення Договору оренди земельної ділянки.

8. Відповідач на час укладення Договору оренди знав про скасування в апеляційному порядку рішення суду про поділ майна подружжя, однак підписав цей Договір оренди, ввівши працівників Позивача в оману та не маючи на час укладення цього Договору юридичного права на його укладення, оскільки рішення про набуття права власності на будівлі, яке давало Відповідачу таке право відповідно до статті 7 Закону України "Про оренду землі" та статті 120 ЗК України було скасовано, тобто Відповідач не набув права власності на ці будівлі.

Позиція Верховного Суду

9. Посилання Скаржника (пункти 7, 8) на те, що Відповідач не набув права власності на будівлі, розміщені на орендованій земельній ділянці, а тому не мав права на укладення Договору спростовуються встановленими судами обставинами. Так, встановлено, що Договір оренди між сторонами укладено 06.08.2015, а державна реєстрація припинення речових прав Відповідача на нерухоме майно, що було набуте за рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 05.09.2013 у справі № 295/7443/13-ц відбулась 18.08.2015, тобто станом на час підписання Договору оренди нерухоме майно перебувало в приватній власності Відповідача. Також судами обґрунтовано зауважено, що не може бути підставою для визнання недійсним Договору оренди скасування реєстрації права приватної власності на майно за Відповідачем, оскільки таке скасування відновлює врегульований нормами статей 69, 70, 71 Сімейного кодексу України режим спільної сумісної власності подружжя Відповідача та Третьої особи на майно, яке розташоване на земельній ділянці, що передана Відповідачу у користування за Договором оренди. При цьому доводи Скаржника щодо введення в оману працівників Позивача, про що свідчить відсутність на час укладення Договору оренди у Відповідача права власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, необґрунтовані та не є тією обставиною, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним Договору оренди відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

10. Доводи Скаржника (пункт 6) щодо порушення судами попередніх інстанцій норм статей 73, 74, 77 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи Судом. При цьому, відповідно до приписів частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. На підставі наведеного доводи Скаржника, що зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не можуть бути прийняті до уваги Судом.

11.За таких обставин доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, прийнятих за наслідками повного встановлення, надання належної правової оцінки усім обставинам справи у сукупності та правильного застосування зазначених норм, що регулюють спірні правовідносини.

12. З огляду на викладене рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Житомирської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18.01.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 906/489/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак