Рішення

від 14.03.2018 по справі 907/41/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.2018 м. Ужгород Справа № 907/41/18

за позовом публічного акціонерного товариства Ужгородське автотранспортне підприємство 12107, м.Ужгород

до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, м.Ужгород

про стягнення суми 282953,50 грн. заборгованості за договором №12 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 23.03.2015 року у відповідності до ст.ст.509, 525,526,629,651 ЦК України

Суддя Васьковський О.В.

Представники:

від позивача - Попюк М.І. (дов.№2 від 03.01.18)

від відповідача - Трускавецька Д.І. (дов.№35.10-04/53 від 09.01.18)

СУТЬ СПОРУ: стягнення суми 282953,50 грн. заборгованості за договором №12 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 23.03.2015 року, у відповідності до ст.ст.509, 525,526,629,651 ЦК України.

Позивач просить позов задоволити мотивуючи тим, відповідач, в порушення умов укладеного договору та взятих на себе зобов'язань за вказаним договором, не компенсував витрати перевізника за перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість розміром 377тис. 953 гривні 50 копійок, доказом чого слугує акт звіряння розрахунків між Публічним акціонерним товариством Ужгородське автотранспортне підприємство 12107 та розпорядником коштів державного (місцевого) бюджету відповідачем за перевезення міським автотранспортом пільгових категорій пасажирів станом на 25.12.2015 року. З врахуванням оплати відповідача розміром 95 тис. гривень, здійсненої відповідачем 29.12.2015 року в рахунок погашення заборгованості розміром 377тис. 953 гривні 50 копійок, грошове зобов'язання останнього за договором №12 від 23.03.2015 року складає 282тис. 953 гривні 50 копійок.

Позивач вказує, що ним зобов'язання з перевезення пільгових категорій громадян протягом дії вказаного вище Договору, виконано належним чином, що підтверджується актами виконаних робіт по перевезенню пільгових категорій пасажирів м. Ужгород за 2015 рік.

З посиланням на норми Закону України Про автомобільний транспорт , Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 позивач вказує, що підприємства, установи та організації для належного функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності укладають відповідні договори з іншими суб'єктами господарювання. При цьому, в деяких випадках оплата за відповідними договорами здійснюється за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету України. Стверджує, що не зважаючи на те, що у відносинах між бюджетними установами та не бюджетними підприємствами залучені бюджетні кошти, такі відносини не є бюджетними та відносяться до цивільно-правових, для яких характерна юридична рівність сторін. Тому, бюджетна установа як отримувач та розпорядник бюджетних коштів не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за договірними відносинами. За порушення термінів оплати, визначених умовами договору, установа чи підприємство, що фінансується з Державного бюджету України, несуть відповідальність відповідно до законодавства і укладеного договору. Відтак, позивач вказує, що відсутність бюджетних коштів у зобов'язаної особи не виправдовує її фінансову бездіяльність та не звільняє від відповідальності за порушення зобов'язання. У зв'язку з чим, просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Відповідач у поданому 13.02.18 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, позовні вимоги не визнає та вважає, що такі не підлягають до задоволенню з підстав наведених у відзиві. Зокрема, відповідач з посиланням на пп.б п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком фінансуванням видатків місцевих бюджетів (Постанова КМУ від 04.03.2002 року №256).

Відповідач вказує, що згідно п.8 вказаного Порядку, визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Крім того, з посиланням на ч.ч.1,2 ст.23 Бюджетного кодексу України, наводить доводи, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України; бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному законом; загальний обсяг виплат місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій. У зв'язку з чим, вказує, що компенсація вартості виплати за пільговий проїзд здійснювалася у 2015 році виключно за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, тому вважає, що умова виконання зобов'язання, щодо якого виникли спірні правовідносини між позивачем та відповідачем - поступлення коштів на дану потребу на рахунок Відповідача.

Відповідач стверджує, що у 2015 році за рахунок коштів державної субвенції було передбачено на компенсаційні виплати за пільговий проїзд автомобільним транспортом 3504,1тис.грн., тому мало місце недофінансування компенсаційних виплат перевізникам.

Відповідач наводить доводи, що бюджетні призначення на погашення боргів за 2015р. у 2016, 2017 роках ні в місцевому, ні в державному бюджетах не були виділені, на рахунки відповідача протягом 2016, 2017 років кошти для розрахунків з позивачем не надходили.

Відповідач вказує, що після поступлення коштів на надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг перевезення, кошти протягом встановленого терміну будуть перераховані на рахунки позивача. Однак, оскільки відповідні субвенції були передбачені не в повному обсязі, відповідач стверджує, що не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд. Управління не повинно відповідати за виконання Державного бюджету України у вигляді покладення на нього негативних фінансових наслідків.

У зв'язку з цим, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У судовому засіданні 02.03.18 закрито підготовче провадження у відповідності до ст.185 ГПК України, призначено розгляд справи по суті та у відповідності до ст.216 ГПК України було оголошено перерва.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між позивачем (перевізник за договором) та відповідачем (замовник за договором) укладено договір №12 про перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 23.03.2015 року, згідно п.1.1 якого відповідач (замовник) встановлює перевізнику державне замовлення на здійснення перевезень міським автотранспортом пільгових категорій пасажирів, які мають на це право згідно відповідних законодавчих актів України, а Перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги пільговикам на відповідних маршрутах, на умовах передбачених цим договором.

Згідно п.2.1 договору сума фінансування для відшкодування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян орієнтовно складає 345700,00 грн.

В подальшому, 25.05.15, 24.06.15,23.11.15,23.12.15 до п.2.1 договору вносились зміни, згідно останньої редакції від 23.12.15 якого визначено суму фінансування для відшкодування витрат, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій громадян -819270,00 грн

Пунктом 3.4 договору визначено обов'язок замовника сплачувати перевізнику компенсацію збитків (витрат) від пільгових перевезень пасажирів у відповідності із розмірами фактичного обсягу наданих послуг. Компенсації сплачуються після представлення перевізником документів для оплати та на протязі трьох днів після надходження коштів з бюджету. В разі порушення п.3.4 договору, сторонами у п.3.5 договору обумовлено відповідальність замовника, згідно з чинним законодавством.

У відповідності до п.п.3.6,3.7 договору перевізник забезпечує безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян. Згідно чинного законодавства України, в межах виділених коштів на ці цілі; щомісячно, до 25-го числа, представляє довідку про обсяги наданих послуг з пільгового перевезення пасажирів та рахунок для проведення оплати, виходячи з кошторису на поточний рік (місяць) та тарифу, затвердженого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 09.07.14 №244.

Позивач, свої зобов'язання з перевезення пільгових категорій громадян протягом дії вказаного вище Договору, позивач виконав належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт по перевезенню пільгових категорій пасажирів м. Ужгород за 2015 рік.

Натомість, відповідач своїх зобов'язань щодо компенсацій витрат перевізника за перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість розміром 377953,50 грн., доказом чого є акт звіряння розрахунків за перевезення міським автотранспортом пільгових категорій пасажирів, складений сторонами станом на 25.12.2015 року.

Проаналізувавши спірні правовідносини, що виникли між сторонами договору, зміст та умови договору, суд констатує, що між сторонами у справі виникли правовідносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

Згідно зі ч.6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України Про автомобільний транспорт .

Відповідно до ст.7 Закону України Про автомобільний транспорт , забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Положенням ч.1 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно ч.1 ст.31 Закону України Про автомобільний транспорт , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України Про автомобільний транспорт , договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

За приписами ст.37 Закону України Про автомобільний транспорт , пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 2 ст.916 ЦК України встановлено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256.

Відповідно до ч.3 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, обєднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п.2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, суд також звертає увагу, що згідно п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.13, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування, суд вважає безпідставними та зазначає, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.12 у справі № 11/446, від 15.05.12 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.12 у справі № 15/5027/715/2011.

Суд констатує, що відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.05 по справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України". В силу вимог ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство яким здійснюється їх правове регулювання, а також подані позивачем докази, суд констатує, чинним законодавством України не передбачена можливість надання або ненадання пільг з компенсації за послуги перевезення відповідним категоріям громадян залежно від стану фінансування видатків державного чи місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.

Наведеним аналізом правових норм спростовуються заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що саме відповідач є відповідальною особою за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, відтак у відповідача наявний обов'язок компенсована вартість послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії громадян за 2015 рік, що складає суму 282953,50 грн.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи в сукупності, проаналізувавши чинне законодавство, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 282953,50 грн. - компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування є правомірними та такими, що підлягає задоволенню повністю.

Позивачем належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 73-74,76-79 ГПК України. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а наведені доводи не спростовують вищенаведених висновків суду.

З огляду на наведене, позов належить задоволити повністю.

Згідно з ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 4244,31 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 27, 42, 46, 73-74, 76-79, 129, 169-170, 216, 222, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задоволити повністю.

Стягнути Управління соціального захисту населення Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 24-26, код ЄДРЮОФОПтаГФ 03192997) на користь Публічного акціонерного товариства Ужгородське автотранспортне підприємство 12107 (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Радіщева, 2 код ЄДРЮОФОПтаГФ 03114017) суму 282953,50 грн. заборгованості та суму 4244,31 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.03.18.

Суддя О.В. Васьковський