Постанова

від 13.03.2018 по справі 910/7263/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. Справа№ 910/7263/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Драчук Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційних скарг

1) Державного підприємства Адміністрація морських портів України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІОНТА ЛОГІСТІКС

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.07.2017 (повний текст складено 25.07.2017)

у справі № 910/7263/17 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ

до 1)Державного підприємства Адміністрація морських

портів України

2)Товариства з обмеженою відповідальністю

ТРІОНТА ЛОГІСТІКС

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікморсервіс Ніколаєв (далі-ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Адміністрація морських портів України (далі-ДП Адміністрація морських портів України , відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Тріонта Логістікс (далі-ТОВ Тріонта Логістікс , відповідач-2) про визнання недійсним Договору про забезпечення портового оператора до причалу від 04.04.2017, укладеного між відповідачами 1 та 2. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що зміст згаданого Договору суперечить приписам п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 21 Закону України Про морські проти України , відтак посилаючись на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України просило визнати цей договір недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство інфраструктури України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі № 910/7263/17 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним Договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу від 04.04.2017 року, укладений між ДП Адміністрація морських портів України та ТОВ Тріонта Логістікс .

Стягнуто з ДП Адміністрація морських портів України на користь ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв 800, 00 грн. судового збору.

Стягнуто з ТОВ Тріонта Логістікс на користь ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв 800, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідачі 1 та 2 оскаржили його в апеляційному порядку, просили скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

За твердженнями відповідача-1, здійснивши загальне посилання на приписи ст.ст. 215, 216 ЦК України, суд першої інстанції не зазначив яку саме норму закону порушує оспорюваний договір. Висновки суду про відсутність відповідача-2 в реєстрі морських портів й не надання ним доказів експлуатації нерухомого майна на території порту, отже неможливість укладення з ним договору доступу внаслідок невідповідності його критеріям портового оператора вважає хибними, оскільки жодна норма чинного законодавства України не ставить можливість укладення подібного господарського договору в залежність від наведених критеріїв. Крім цього, ототожнюючи умови договорів сервітуту та доступу до причалу, місцевий суд дійшов помилкового висновку, що вони є взаємовиключними, в результаті протиправно вирішив питання про відсутність підстав для укладання тотожного договору щодо причалу №9 з відповідачем-2. Пов'язуючи можливість відповідача -1 на укладення договору доступу до причалу з сервітутним обтяженням, суд першої інстанції не врахував, що сервітут на підставі п. 5 ст. 403 ЦК України не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном тощо.

За твердженнями відповідача-2, в оскаржуваному рішенні викладено лише доводи та докази сторони, на користь якої воно ухвалено та повністю проігноровано доводи відповідачів та третьої особи, зокрема, судом першої інстанції не наведено жодних доказів, яким чином при укладенні спірного договору відповідачами терміни (визначення), які застосовуються в законодавстві, зокрема, термін обтяження , терміни, що вживаються в Законі України Про морські порти України , та яким чином такі порушення можуть співвідноситись з предметом позову та фактичними обставинами справи. Крім цього, судом залишено поза увагою положення Постанови КМУ № 405 в частині обмежень щодо укладення договору доступу у випадку наявності договору сервітуту тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 13.03.2018 з'явились представники позивача, відповідача-1 та третьої особи, представник відповідача-2 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. З огляду на наведене, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав апеляційні скарги відповідачів 1 та 2, просив їх задовольнити за наведених в них підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційних скарг відповідачів 1 та 2, просили не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги відповідачів 1 та 2 не підлягають задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 04.04.2017 між ДП Адміністрація морських портів України (відповідачем-1, адміністрацією за договором) та ТОВ Тріонта Логістікс (відповідачем-2, портовим оператором за договором) укладено Договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу (далі - Договір про забезпечення доступу до причалу), за умовами п. 1.1 якого адміністрація за договором зобов'язується забезпечити доступ портового оператора до причалу № 9 (інв. № 1031036) з причальною інфраструктурою (далі - послуга), яка перебуває у господарському віданні адміністрації, а портовий оператор зобов'язується сплатити адміністрації за доступ до причалу. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі в межах його паспортних довжини та ширини (далі - експлуатація причалу).

Експлуатаційні та технічні характеристики, загальний розмір, довжина та ширина, цільове призначення та режим експлуатації причалу зазначено у Довіднику допустимих навантажень на причали, викопіювання з якого наведені в Додатку № 1 до цього Договору, у Паспорті гідротехнічної споруди (причальної) та інших документах, передбачених Правилами технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд. Межі причалу, до якого забезпечується доступ портового оператора, наведений у Додатку № 3 до цього Договору (п. 1.2 Договору про забезпечення доступу до причалу).

Згідно Додатку № 3 Межі причалу №9 до Договору про забезпечення доступу до причалу відповідачем-1 передано для користування відповідачу-2 наступне майно:

- Причал №9 (інв. № 1031036) - 209,0 м.п., технологічна ширина 15,52 м.п.;

- Залізнична колія №33 (інв. № 1031079) - 202,5 м.п.;

- Залізнична колія № 36 (інв. № 1031080) - 202,5 м.п.

- Підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п. у дві нитки.

Договір про забезпечення доступу до причалу згідно п. 7.1 набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2027.

Одним із способів захисту цивільного права на підставі ч.2 ст. 16 ЦК України може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, такі: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна , частини другої статті 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 12 Закону України Про іпотеку , частини другої статті 29 Закону України Про страхування , статті 78 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7-1Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що зміст Договору про забезпечення портового оператора до причалу суперечить приписам п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 21 Закону України Про морські проти України , відтак на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Як встановлено матеріалами справи, 10.07.2013 між ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв (позивачем, користувачем за договором) та ДП Адміністрація морських портів України (відповідачем-1, володільцем) укладено Договір про встановлення сервітуту №А6-А (далі - Договір сервітуту), відповідно до преамбули якого його укладено в зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем згаданими причалами і причальною інфраструктурою.

За умовою п. 1.1 цього Договору сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Сервітут встановлюється для можливості здійснення позивачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури (п. 2.1 Договору сервітуту).

Видом права сервітуту згідно п. 3.1 Договору сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалів №9 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід'ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- Причал №9 (інв. № 1031036) - 209,0 м.п., технологічна ширина 15,52 м.п.;

- Залізнична колія №33 (інв. № 1031079) - 202,5 м.п.;

- Залізнична колія № 36 (інв. № 1031080) - 202,5 м.п.;

- Підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п. у дві нитки.

За умовами п. 3.2 згаданого Договору сервітут полягає в можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою, визначених п. 3.1 цього Договору.

Договір сервітуту підставі п. 14.1 набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками та діє протягом 6 місяців з моменту набуття чинності. У випадку, якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, Договір сервітуту вважається автоматично пролонгованим ще на 6 місяців на тих самих умовах.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Право користування чужим майном (сервітут) на підставі ч. 1 ст. 401 ЦК України може бути встановлене щодо земель ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Матеріалами справи встановлено, що право користування (сервітут), встановлене на підставі Договору сервітуту, зареєстроване за позивачем державним реєстратором Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, про що внесено запис про реєстрацію іншого речового права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно Витягу №29753060 від 20.11.2014.

Причал №9 та причальна інфраструктура знаходиться на балансі відповідача-1, який, забезпечуючи до них доступ позивача, тим самим задовольняє потреби позивача в користуванні чужим майном.

Разом з тим, з метою припинення правовідносин за вищезгаданим Договором сервітуту ДП Адміністрація морських портів України звернулося до суду з позовом ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв про розірвання Договору №А6-А про встановлення сервітуту від 10.07.2013 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог), яка прийнята судом), в зв'язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016 у справі № 915/197/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016, в позові відмовлено з посиланням на те, що обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, з прийняттям нормативно-правових актів (Постанова КМУ № 483 від 07.07.2015 та Наказ Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015), на які посилався позивач, не припинилися, адже для його встановлення була й залишається необхідність здійснення відповідачем, як власником нерухомого та рухомого майна в тилу причалу № 9, навантажувально-розвантажувальних робіт. Вказані нормативні акти не містять вимог щодо необхідності та обов'язковості розірвання угод/договорів, які надають право користування, експлуатації причалом і які були укладені до набрання цими актами чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України (чинного на момент звернення позивача до суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки судове рішення у справі №915/197/16, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт дії Договору сервітуту, за яким позивач отримав право користуватися причалом № 9 та причальною інфраструктурою для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт.

Разом з тим, не зважаючи на те, що причал № 9 з причальною інфраструктурою (залізничні та підкранові колії) обтяжений Договором сервітуту, 04.04.2017 між відповідачами 1 та 2 було укладено Договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу, який за своїм змістом та обсягом прав є тотожний Договору сервітуту, зокрема однаковими є мета цих угод - забезпечення можливості здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі № 9, їх предмет - доступ до причалу, експлуатаційні та технічні характеристики причалу, а також умови його використання.

Крім цього, при укладенні Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 9, обтяженого сервітутом, відповідачі 1 та 2 жодним чином не врахували прав та законних інтересів позивача, який тривалий час використовував цей причал відповідно до Договору сервітуту.

Умови оспорюваного Договору не враховують положень чинного Договору сервітуту та не містять застережень щодо прав і законних інтересів користувача причалу № 9 - ТОВ Нікморсервіс Ніколваєв , а також не передбачають можливості спільного використання причалу разом із іншими портовими операторами та не розмежовують їх обов'язків при такому спільному використанні (збереження стану причалу, здійснення відновлювального ремонту, забезпечення додержання правил експлуатації та санітарної безпеки тощо). Зокрема, положеннями п. 2.3.6 Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалузобов'язано ТОВ Тріонта Логістікс (відповідача-2) забезпечувати безперешкодний доступ до причалу, його елементів та технічної документації лише представників адміністрації (відповдіача-1) , що в свою чергу обмежує права позивача, як користувача причалом № 9 за Договором сервітуту.

За приписами ч.ч. 1-2 ст. 18 Закону України Про морські порти України господарська діяльність в морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов'язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту. У межах морського порту функціонують суб'єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів, та підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту.

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються в морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону України Про морські проти України ).

Згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405, який доповнений абзацом згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 №483, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, який використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

З аналізу згаданих постанов Кабінету Міністрів України вбачається, що послуга забезпечення доступу портового оператора до причалу, який перебуває в господарському віданні адміністрації морських портів України, відноситься до спеціалізованих послуг, які надаються в морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню.

Відповідно до п. 7 та п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України Про морські порти України морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів; портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.

Положення вищезгаданих норм закону свідчать про те, що портовим оператором може бути тільки той суб'єкт, який управляє морським терміналом як єдиним майновим комплексом, виконує вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування суден і пасажирів та здійснює зберігання і перевалку вантажів.

Тобто, Закон України Про морські порти України пов'язує можливість здійснювати господарську діяльність в морському порту з обов'язковою наявністю належної матеріально-технічної бази (складські приміщення, обладнання, техніка, дозвільні документи на експлуатацію портальних кранів та навантажувачів, робоча технологічна документація тощо) і здатністю повною мірою забезпечити весь технологічний процес вантажних операцій.

Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що ТОВ Тріонта Логістікс (відповідач-2), яке зареєстровано лише в 2016 році зі статутним капіталом в розмірі 1000 грн., не здійснює жодної господарської діяльності в порту, адже у нього відсутні: технологічно-пов'язані об'єкти портової інфраструктури, складські площі, приміщення, обладнання, техніка, штат докерів-механізаторів, що пройшов атестацію робочих місць, інші спеціалісти портової галузі, дозвільні документи, робоча технологічна документація по видам вантажів та схемам виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, погоджена у встановленому порядку, в тому числі з Державною екологічною інспекцією Північно-західного регіону Чорного моря.

Крім цього, ТОВ Тріонта Логістікс не внесено до Реєстру морських портів України в статуті Портового оператора, що в сукупності в вищенаведеним свідчить про те, що відповідач-2 не є портовим оператором в розумінні приписів Закону України Про морські порти України . Відповідно доводи апелянтів в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вище згадувалось, згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна (ст. 396 ЦК України).

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства на підставі ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За змістом ч. 5 ст. 18 Закону України Про морські порти України адміністрація морських портів України не має права перешкоджати або втручатися в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законом, а також встановлювати для них умови діяльності, що погіршують їх становище порівняно з іншими суб'єктами господарювання або порушують їхні права та законні інтереси.

За умовами п.п. 8.2, 8.4 Договору сервітуту ДП Адміністрація морських портів України взяло на себе обов'язок не чинити жодних перешкод в користуванні причалом № 9 та причальною інфраструктурою на умовах даного Договору,а також не втручатися в господарську діяльність ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв і не чинити перешкод в її здійсненні.

За умовами п. 4.4 Договору сервітуту, сервітут підлягає захисту від неправомірних дій будь-яких осіб.

Крім цього, на підставі п. 9.1.5 Договору сервітуту Адміністрація морських портів України лише за умови попереднього погодження з ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв має право здійснювати на причалі та причальній інфраструктурі необхідні дії, пов'язані з експлуатацією і обслуговуванням майна, в тому числі, це стосується укладення оспорюваного договору з ТОВ Тріонта Логістікс .

Відтак, позивач має охоронюваний законом інтерес до визнання недійсним Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, укладення якого прямо обмежує ТОВ Нікморсервіс Ніколаєв у здійсненні господарської діяльності відповідно до Закону України Про морські порти України .

З огляду на наведене та встановлені судом обставини, які не спростовані відповідачами 1 та 2 (апелянтами), апеляційний суд дійшов висновку, що Договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу укладений з порушенням приписів чинного законодавства, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 21 Закону України Про морські проти України , тому на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

Доводи апелянтів (відповідачів 1 та 2) з приводу порушення судом першої інстанції вимог матеріального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державного підприємства Адміністрація морських портів України та Товариства з обмеженою відповідальністю Тріонта Логістікс залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва 18.07.2017 у справі № 910/7263/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/7263/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.03.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко